Російське вторгнення в Україну стало несподіванкою для багатьох політичних експертів, які переглядають свої попередні висновки та задаються
питанням, чому В. Путін обрав саме такий варіант і чому саме зараз. Висновки експертів зосереджуються на передбачуваній загрозі розширення НАТО для безпеки Росії, на потребі В. Путіна виглядати сильною політичною фігурою в очах внутрішньої аудиторії та на еволюції кремлівської політики «ближнього зарубіжжя». Але з огляду на домінування В. Путіна у прийнятті стратегічних рішень, увага також звертається на особистість самого
російського президента – його інтерпретації, психологічний стан та особливості характеру.
Професор Единбурзького університету (Велика Британія) Джульєт Каарбо 1 у своєму внутрішньому блозі на сайті Королівського інституту міжнародних відносин 2 аналізує роль особистості В. Путіна у вторгненні в Україну. Зокрема, йдеться про те, як могла розвиватися його особистість з часом, щоб вплинути на таку ризиковану, агресивну поведінку. Попередні дослідження особистості В. Путіна характеризували російського президента як опортуністичну та прагматичну особистість (принаймні, щодо більшості питань), з переконаннями, більш властивими для «мейнстрімних» 3 , ніж для «непорядних» лідерів. Однак багато хто з політичних експертів відзначає, що за останні роки В. Путін змінився, що він якось «не в собі». Дійсно, відносний прагматизм, присутній колись у зовнішньополітичному виборі В. Путіна, здається, «випарувався» у контексті вторгнення в Україну.
Дослідження вказують на те, що деякі лідери, які тривалий час перебувають при владі, ризикують «зламатися», – стати більш авторитарними у своєму стилі керівництва, більш недовірливими, більш схильними до ризику, більш сп’янілими від влади та більш ізольованими. У своїх наукових напрацюваннях Дж. Каарбо виокремила чотири психологічні причини змін в особистості лідерів, що відбуваються з часом. Вона вважає, що ці причини можуть стосуватися В. Путіна, який перебуває при владі понад 20 років.

1 Джульєт Каарбо, доктор філософії у галузі політичних наук, співдиректор Центру безпекових досліджень Единбурзького університету, віце-президент Асоціації міжнародних досліджень. Сфера наукових інтересів: зовнішня політика та безпекова політика; політична психологія; політичне лідерство; роль особистості та внутрішньої політики у міжнародних відносинах. 2 Більше відомий також, як «Chatham House». 3 Мейнстрім (англ. mainstream – основна течія) – термін, що позначає переважний напрямок у певній області для певного періоду часу.

2

1. Вік. Дослідження показують, що у міру того, як лідери старіють і знаходяться впродовж довгого часу при владі, ймовірність значного психологічного впливу на них вікового фактору зростає. Ці ефекти можуть включати в себе більш короткі часові горизонти, медичні стани, які пригнічують когнітивні процеси, підвищене усвідомлення смертності, що може посилити мотивацію залишити після себе велику спадщину, і зусилля радників, націлених на «захист» старіючого або хворого лідера за допомогою посилення його ізоляції. Існують припущення, що В. Путін пережив значну ізоляцію, пов’язану з коронавірусом, що призвело до його залежності від кола радників, яке поступово скорочується. Це викликало звинувачення в параної і не залишилося непоміченим сторонніми. Так, президент Франції Е. Макрон нещодавно заявив, що порівняно з груднем 2019 р. В. Путін у 2022 р. був «більш жорстким, більш ізольованим» та більш заідеологізованим. Якщо це відповідає дійсності, то вивчення поведінки попередніх лідерів свідчить, що на рішення В. Путіна вторгнутися в Україну справді могли вплинути бажання закріпити своє місце в історії, вікова стагнація мислення, порушення у плануванні та високий рівень емоційності.

8 березня 2022 р. на слуханнях у Постійному спеціальному комітеті у справах розвідки Палати представників Конгресу США директор ЦРУ Вільям Бернс заявив: «Президент Путін не божевільний, але його погляди стали більш непохитними. Через його дедалі більшу ізоляцію й відчуження від оточення з ним стало надзвичайно важко мати справи».
2. Досвід. Хоча досвід має свої переваги, довгий час на посаді може перетворити лідерів з початківців «лисиць» у досвідчених «їжаків», які можуть переоцінити важливість свого досвіду. Лідери з багаторічним стажем більш схильні до інтерпретації нової інформації через власні переконання і рідше звертатимуться за порадою до інших. В. Путін, який править понад 20 років, є досвідченою людиною, яка приймає рішення у сфері зовнішньої політики і, можливо, з часом він перетворився з арбітра між різними точками зору на захисника власних уподобань. Цей спосіб обробки інформації «зверху вниз» і
стиль керівництва, що ґрунтується на «адвокації», можливо, звузили кількість порад, які він отримує, і обмежили варіанти, які він розглядав, приймаючи рішення про вторгнення в Україну.
3. Зміна переконань. З часом уявлення лідерів про світ, дійсно, змінюються, частково – у відповідь на події під час їхнього перебування на посаді. Ця зміна часто відбувається у певному напрямку: дивитися на світ з більш конфліктної та спрощеної точки зору і вірити, що його легше так контролювати. Такі зміни можуть призвести до того, що особи, які приймають рішення, віддаватимуть перевагу більш конфліктній, ризикованій та агресивній

3

політиці. Дослідження С. Дайсона та М. Парента 4 показало, що ставлення В. Путіна до НАТО, ЄС та України стало набагато ворожішим після вторгнення в Україну у 2014 р. Ці зміни у переконаннях В. Путіна з часом вплинули й на його сприйняття загроз і його розрахунки щодо війни у ​​2022 р.
4. Ефекти влади. Численні дослідження в галузі психології, політики та філософії підтверджують вислів «абсолютна влада розбещує абсолютно». Позиція влади підвищує впевненість людей у собі, зарозумілість, мотивацію домінування над іншими та почуття переваги, одночасно зменшуючи їхню
здатність співчувати іншим. Чим довше лідер перебуває при владі, тим більше ці ефекти впливають на вибір політики. Рішення В. Путіна про вторгнення в Україну, можливо, виникло через його зростаючу впевненість у минулих «успіхах» або, принаймні, у рішеннях, які були достатньо вдалими, щоб утриматися при владі. Як наслідок, він міг відчувати надмірну впевненість усвоїй здатності швидко взяти під контроль Україну та відсутність емпатії, щоб
передбачити реакцію інших, а також – сильну потребу мати владу над іншими.
Ці чотири взаємодоповнюючі способи часових змін в особистості лідерів ґрунтуються на ретельному дослідженні лідерів у різних умовах. Вони є міцними мікроосновами, які допомагають пояснити схильність лідерів до «ломки». Звісно, ​​не усі лідери демонструють ці зміни (деякі лідери можуть взагалі «зламатися»), але, здається, багато хто з них з часом піддається такому впливу на психологічному рівні. Рішення Росії вторгнутися в Україну в 2022 р.,
безсумнівно, було обумовлене низкою факторів, але, враховуючи концентровану владу В. Путіна, дуже важливо зрозуміти його душевний стан і те, як він міг змінитися в результаті його тривалого перебування на посаді.

Паливода В.О.
центр зовнішньополітичних досліджень
Національного інституту стратегічних досліджень