Американські експерти у сфері національної безпеки уважно аналізують хід війни Росії проти України, розглядаючи можливі її сценарії та висловлюючи свої прогнози щодо подальшого розвитку подій.
Так, на думку відомого експерта Дж. Фітсанакіса, те, що починалося як «спеціальна військова операція», тепер переросло у наймасштабніший воєнний конфлікт у Європі з часів Другої світової війни.
Джозеф Фітсанакіс, випускник Единбурзького університету (Велика Британія), де отримав магістерський та докторський наукові ступені. З 2015 р. – професор Прибережного університету Кароліни (м. Конвей, штат Південна Кароліна, США), спеціалізація – безпекові дослідження та діяльність розвідувальних служб. Автор численних публікацій про спецслужби (зокрема, США, КНР та Південної Європи), на які посилаються такі авторитетні ЗМІ, як «The Washington Post», «BBC», «ABC», «Newsweek». Дж. Фітсанакіс також є заступником директора Європейської академії розвідки та старшим редактором наукового блогу «intelNews.org», індексованого в «ACI Scholarly Blog Index», каталог якого міститься у Бібліотеці Конгресу США.
Рішення Кремля про вторгнення в Україну ґрунтувалося на проведенні стрімкої воєнної кампанії, яка мала на меті спровокувати падіння нинішньої української влади приблизно за тиждень. Судячи з усього, за початковим планом, швидке взяття Києва мало змусити уряд евакуюватися до Львова. Одночасно до столиці були направлені елітні формування Головного управління Генерального штабу Збройних сил РФ для ліквідації провідних державних діячів. Виходячи з такого припущення, тодішня стратегія Росії полягала в тому, щоб уникати зіткнень у великих міських центрах, за винятком тих, які розташовані вздовж ключових транспортних шляхів. Це пояснюється тим, що міські умови значною мірою сприяють силам оборони і, як правило, призводять до масових втрат загарбників. Росіяни не могли собі дозволити їх занадто багато, враховуючи, що експедиційний корпус агресора чисельністю у 150 000 солдатів і офіцерів вкрай недостатній, щоб завоювати (не кажучи вже про окупацію) країну з населенням понад 40 мільйонів жителів. Сьогодні стало зрозуміло, що початковий план виявився до абсурду нереалістичним, а російська стратегія зазнало фіаско протягом 72 годин.
Експерт вважає тактично грамотними дії Збройних сил України, які здійснюючи запеклий опір в околицях м. Гостомель, утрималися від проведення великих оборонних операцій проти російських військ, що наступали з півночі та сходу. Внаслідок цього передові підрозділи агресора швидко просунулися вглиб української території у перші 48 годин наступу, а частини тилового забезпечення залишилися далеко позаду. Ця обставина та відсутність належної координації між підрозділами призвели до того, що росіяни почали зазнавати нищівних ударів від Збройних сил України.
Українцям суттєво допомогла нездатність Росії використати свою авіацію на вирішальних початкових етапах війни. Викликає здивування, що лише після кількох днів боїв війська РФ почали проводити тактичні бомбардування з повітря об’єктів, що мають безпосереднє військове значення. Навіть зараз росіяни дуже ощадливо використовують високоточні боєприпаси. Важко встановити, чому це так. Найбільш імовірнім поясненням є те, що використання такого дорогого озброєння притримується як крайній засіб, або, можливо, – проти більш потужного потенційного супротивника (наприклад, такого, як НАТО). Як результат – українські системи протиповітряної оборони залишаються напрочуд неушкодженими, хоча останнім часом вони й почали зазнавати більш серйозних пошкоджень.
За прогнозами Дж. Фітсанакіса, найближчими тижнями війська РФ будуть намагатися продовжувати наземний наступ, хоча можливості їхнього матеріально-технічного забезпечення не розраховані на проведення такого типу операцій (особливо, на обширній оперативній місцевості). Однак росіяни робитимуть спроби адаптувати свої тактичні дії для досягнення стратегічних цілей. Незважаючи на попередні невдачі військ агресора, співвідношення сил все ще залишається на користь російської сторони. До того ж основна частина підрозділів експедиційного корпусу РФ націлена на Київ. Це, безсумнівно, має дуже непокоїти політичне керівництво України, яке готується до захисту міста як від можливого прориву противника, так і до широкомасштабної облоги.
Якщо росіяни все-таки вирішать брати штурмом Київ, світ може стати свідком такої війни у міських умовах, якої не було з часів битви за Берлін. Американський експерт для порівняння наводить приклад з повоєнної історії – битву за Мосул (північний Ірак) у 2016-2017 рр. Протягом дев’яти місяців цієї битви від 4 до 12 тисяч бойовиків Ісламської держави протистояли об’єднаним багатонаціональним силам чисельністю майже 120 тисяч військовослужбовців. Цивільне населення Мосула (близько 700 тисяч жителів) участі у бойових діях не брало. У столиці України наразі проживає майже 2 мільйони людей, і десятки тисяч мирних жителів бажають і можуть захищати місто. Бійці територіальної оборони сповнені рішучості воювати поряд із професійними солдатами артилерійських, бронетанкових та інших підрозділів, яких не було в Ісламської держави. Така кількість міських комбатантів не має собі рівних у сучасній історії війн.
Дж. Фітсанакіс розглядає також можливий сценарій захоплення ворогом Києва та формування українського уряду у вигнанні. У такому разі населення України розгорне рух національного опору, який дуже швидко переросте у широкомасштабне повстання проти будь-якого маріонеткового уряду, який російські окупаційні війська встановлять на захоплених територіях. Враховуючи близькість кордонів НАТО, українські повстанці не матимуть проблем із забезпеченням, необхідним для тривалої партизанської війни. За таких умов сильного виснаження російським військам буде все важче підтримувати контроль над обширними теренами України. Москві вже зараз доводиться значною мірою покладатися на слабо навчених контрактників і допоміжні сили, такі як частини Російської національної гвардії, або вдаватися до послуг іноземних найманців, що є найменш бажаним варіантом.
Американський експерт зазначає, що протягом майже 20 років росіяни покладалися на поетапний, неоднозначний і стриманий підхід до ведення воєн. Це явище породило численні дискусії у військових колах про зародження так званого лімінального (перехідного), гібридного чи сірого конфлікту. Але вторгнення Росії в Україну засвідчило, що військові стратеги Кремля продовжують мислити і планувати бойові дії у «класичному» форматі.
Сьогодні мало хто буде оскаржувати твердження про те, що результативність Росії у війні проти України була невражаючою. Однак висновки, зроблені з цієї війни, нелегко екстраполювати на інші бойові умови, і військовим аналітикам слід бути дуже обережними щодо узагальнень про можливості російської армії. У цьому контексті слова Карла фон Клаузевіца про те, що «Росія ніколи не буває ані такою слабкою, ні сильною, якою вона здається», звучать особливо доречно.
Зрештою, як і багато воєн, війна в Україні навряд чи призведе до військового рішення. Таке рішення майже неминуче буде політичним. Багато в чому це залежатиме від того, хто з двох лідерів, В. Зеленський чи В. Путін, залишиться на посаді найближчими тижнями та місяцями. В. Зеленський може загинути на передовій, захистивши свою країну. В. Путін може зустріти свій політичний кінець, коли його співвітчизники зрозуміють, що можуть служити йому чи Росії, але не обом.
Володимир Паливода,
центр зовнішньополітичних досліджень
Національного інституту стратегічних досліджень