Україна, через майже два роки від початку росією повномасштабної війни, продовжує активно оборонятися, жити та проводити в складних умовах воєнного часу реформи у воєнній та інших сферах. Завдяки стійкості, відвазі і мужності Українського народу та його Збройних Сил остаточно поховано плани російського бліцкригу і міфи про могутню російську «другу армію світу».
Під впливом цієї війни тривають докорінні зміни у безпековій і воєнно-політичній ситуації в Європі, на Близькому Сході та у світі. Передусім Україна та її Збройні Сили є чи не єдиною нездоланною перешкодою російській військовій експансії в Європі та в інших регіонах.
Однак москва, після воєнних поразок під Києвом, у Харківській та Херсонській областях, втрати в 2022-2023 рр. понад 300,0 тис військових, 15,0 тис танків та іншої броньованої техніки, 7,0 тис артсистем і великої кількості іншого озброєння та військової техніки (ОВТ), не збирається зупиняти війну і покидати тимчасово окуповані та анексовані українські території. Вона наразі не відмовилася від своєї багаторічної мети – скасування України як вільної, суверенної, незалежної і демократичної держави, її багатовікової історії, а також Українського народу – його свободи, права на самовизначення, європейську ідентичність, мову, віру та культуру.
Війна є для керівництва нинішньої росії з 2014 р. єдиним можливим засобом її досягнення та збереження своєї диктаторської влади у країні.
Тому кремль ухвалив у січні 2023 р. рішення щодо збільшення у наступні три роки чисельності збройних сил до 1,5 млн військовослужбовців. Пришвидшено мобілізацію сотень тисяч громадян на військову службу. Економіка росії переходить на військові рейки. У цілодобовому режимі працюють підприємства воєнно-промислового комплексу. Великі втрати ОВТ також компенсуються шляхом їх закупівлі у Північної Кореї, Ірану та інших країн.
Враховуючи це, росія зробила ставку на ведення тривалої та більш інтенсивної війни на виснаження України. Для її очільників не має жодного значення, як довго вона відбуватиметься та якими людськими втратами треба буде заплати за це. Її цілі досягатимуться, передусім, завдяки створенню великої чисельної переваги російських збройних сил та використанню військових як «гарматного м’яса». І вже зараз чисельність угрупування її військ в Україні є втричі більшої, ніж була у лютому 2022 р. на початку повномасштабної збройної агресії.
Свої поразки на полі бою москва намагалася компенсувати взимку 2022 р. нанесенням масованих повітряних терористичних ударів по цивільних підприємствах та установах з електро-, тепло- і водопостачання, складах з продовольством та паливно-мастильними матеріалами, залізничних станціях, закладах освіти і медицини та інших об’єктах критичної інфраструктури України. При цьому загинуло та було поранено біля тисячі наших цивільних громадян, а сотні тисяч інших майже у всіх областях України періодично залишалися без світла, води, тепла та продуктів харчування.
Особливу увагу з листопаду 2022 р. противник приділяв операціям на півдні України. Його війська, після відступу з Херсону та знищення Антоновського мосту, розпочали проведення стратегічної оборонної операції. З часом вони підірвали греблю Каховської ГЕС і побудували продовж усієї лінії фронту на півдні глибоко ешелоновану оборону для недопущення її прориву українськими військами та ліквідації сухопутного коридору з росії до тимчасово окупованого Криму.
Таким чином, повномасштабна збройна агресія росії є екзистенційною для України. Світові і регіональні безпекові структури, зокрема, ООН та ОБСЄ, виявилися не спроможними припинити її політико-дипломатичними засобами та відновити територіальну цілісність нашої держави у міжнародно визнаних кордонах. Тому Україна змушена робити це воєнними засобами.
У згаданий період Збройні Сили (ЗС) України продовжували надавати відсіч згаданій російській агресії на суходолі, у повітрі та на морі, здійснюючи активні і результативні оборонні та контрнаступальні дії на півдні, сході і півночі нашої держави.
При цьому було забезпечено ефективне керівництво обороною держави, надійне та безперервне управління застосуванням сил оборони з боку Верховного Головнокомандувача ЗС України та Головнокомандувача ЗС України. Цілодобово працювали Ставка Верховного Головнокомандувача, Генеральний штаб ЗС України та інші органи військового управління.
Наразі вже відвойовано близько 50 відсотків територій, тимчасово окупованих противником на початку його агресії, та скорочено з 1500 км до 1200 км протяжність активної лінії фронту.
Значно посилено, за допомогою західних партнерів, систему протиповітряної оборони (ППО) Києва, інших адміністративних і культурних центрів, об’єктів критичної інфраструктури та угрупувань сил оборони. Противник, через втрату понад 600 бойових літаків і вертольотів, змушений відмовитись від використання пілотованої авіації над територією, яка перебуває під контролем України. Попри це, він зберігає панування у повітрі, що значно ускладнює застосування ЗС України.
Триває формування систем протиракетної оборони (ПРО) і нової протидронової оборони (ПДО) та їхня інтеграція з системою ППО. Досвід функціонування цих систем, форм та способів застосування відповідних сил і засобів ППО/ПРО/ПДО уважно аналізується та вже реалізується на практиці у багатьох західних країнах.
Завдано суттєвої поразки росії на Чорному морі та змінено баланс сил у ньому. Україна, не маючи військово-морського флоту, знищила 15 кораблів російського чорноморського флоту на чолі з його флагманом – крейсером «москва» та пошкодила ще 12 кораблів. Його залишки кремль змушений був перекинути з Севастополю подалі від Криму, на схід, до Новоросійську та Туапсе.
У ЗС України створено бригаду надводних та підводних дронів, які зробили вагомий внесок у цю поразку. Вони, разом з українськими протикорабельними ракетами Нептун, стали драйверами нового способу ведення війни на морі з противником, який має велику превагу у кількості бойових кораблів.
Зазначене дозволило відновити рух цивільних суден морським зерновим коридором до портів Одеса, Чорноморськ та Південний, який раніше блокувався російськім флотом. І лише за минули два місяці понад 115 вантажних суден перевезли цим коридором більше 4,4 млн тонн сільськогосподарської та металургійної продукції.
ЗС України у червні 2023 р. були змушені розпочати на півдні контрнаступ на Мелітопольському напрямку з метою ліквідації сухопутного коридору з росії до тимчасово окупованого Криму та їх виходу на узбережжя Азовського морю. Цього дуже очікували на Заході та дехто всередині України, сподіваючись на легке і швидке його завершення, за прикладом минулорічного наступу у Харківській області. При цьому не зважалося на вкрай відмінні та складні умови, в яких цей контрнаступ мав реалізовуватися.
Оскільки про такі дії ЗС України публічно було анонсовано ще взимку 2022 р., російські війська встигли за півроку побудувати на згаданому напрямку глибоко ешелоновану оборону в декілька смуг завширшки до 40 км на окремих ділянках. Були вириті траншеї, протитанкові рови, встановлені протитанкові надовби, облаштовані вогневі точки, капоніри для техніки, позиції для артилерії, створено численні щільні мінні поля тощо. У перші дні українського наступу росія посилила своє панування у повітрі, перекинувши на аеродром у Бердянську 27 бойових вертольотів. Британська розвідка оцінила таку оборону наймасштабнішою за останні десятиріччя у світі.
Крім того, за канонами воєнного мистецтва та доктринальними документами НАТО, українські війська могли здійснювати контрнаступ маючи на вказаному напрямку хоча б локальне панування у повітрі, щонайменше трьохкратну перевагу у чисельності особового складу, кількості танків, артилерії, наявності відповідних резервів для його розвитку тощо. Усього цього, нажаль, не було.
У грудні 2022 р. керівництво ЗС України запросило у партнерів 300 танків, 600-700 бойових машин піхоти та 500 гаубиць. Такі цифри були актуальні саме у той короткий проміжок часу. І тільки влітку 2023 р. було отримано лише 100 танків, близько 200-300 бойових машин піхоти (з урахуванням колісних Steyker) та 150-200 одиниць 155-мм гаубиць. А про літаки F-16 мова взагалі не йшла.
В результаті, без панування у повітрі, за відсутності необхідної переваги в особовому складі, бронетехніці та артилерії, контрнаступальні дії на міцну позиційну оборону противника з щільними мінними полями на відкритій степовій місцевості йдуть врай повільно, зі значними втратами особового складу та ОВТ ЗС України. Попри все це наші війська продовжують наступ на Мелітопольському напрямку. Вони захопили та утримують плацдарм на лівому березі Дніпра, і крок за кроком просуваються до демілітаризації Криму.
Останнім часом на Заході та в Україні дещо надмірна увага, на нашу думку, приділяється обговоренню так званого «глухого кута» у нинішній війні, її переходу у стадію позиційної війни минулого століття тощо. Суб’єктивні та об’єктивні причини виникнення такого наративу загальновідомі. Тож не варто на них зупинятися.
Однак, є сенс підкреслити, що росії вигідно у тривалій війні на виснаження наразі вести позиційну оборону на одних напрямках та штурмові дії – на інших. Це дозволяє їй зекономити певні сили та засоби, відновлювати, накопичувати і готувати значні резерви особового складу та ОВТ для здійснення у майбутньому масштабних наступальних дій тощо. З огляду на затяжний характер війни, вона періодично буде переходити до позиційної оборони на тих чи інших напрямках. При цьому марно сподіватися, що ворог зупиниться та здійснюватиме надалі лише «глуху» позиційну оборонну на тимчасово окупованих українських територіях.
Проте і Україна продовжуватиме зміцнювати таку оборону на північному напрямку, зокрема, вздовж українсько-білоруського кордону та на шляхах до Києва.
Відтак у нинішній війні позиційна та мобільна оборона, наступ і контрнаступ залишатимуться об’єктивною реальністю у її веденні.
Президент України В. Зеленський та Головнокомандувач ЗС України В. Залужний фактично закликали (політичною та воєнною мовою, відповідно) зробити у цих вкрай складних умовах все для досягнення у війні цілей, визначених нашою державою та суспільством.
Однак, на наш погляд, для цього недостатньо лише отримати нові, більш технологічні засоби збройної боротьби. Адже, крім цього Міністерство оборони України та командування ЗС України мають здійснити пошук та впровадження нових, нестандартних форм подолання позиційної оборони противника і способів застосування згаданих засобів з метою завершення її прориву влітку 2024 р. на півдні України, скасування сухопутного коридору з росії до тимчасово окупованого Криму та виходу ЗС України на узбережжя Азовського моря.
Безумовно, що врай важливим при цьому є своєчасне надання нашими західними партнерами вказаних додаткових засобів збройної боротьби, необхідних для забезпечення прориву російської позиційної оборони, зокрема, для досягнення локального панування у повітрі, Йдеться, передусім, про:
бойові літаки F-16 з далекобійними авіаційними ракетами «повітря-повітря» та «повітря-земля/поверхня», а також ракети ATACMS та крилаті ракети Taurus з дальністю стрільби 300-500 км, потрібних для ураження на аеродромах російської авіації, найперше армійської, що є важливою складовою завоювання панування у повітрі;
сучасні станції артилерійської розвідки, більш захищені від радіоелектронних завад високоточні артилерійські боєприпаси та ракети до реактивних систем залпового вогню HIMARS, а також дрони-камікадзе для контрбатарейної боротьби;
станції/системи радіоелектронної розвідки та придушення, зокрема, так звані тактичні/траншейні засоби радіоелектронної боротьби;
системи розмінування та обладнання для боротьби з мінними полями.
Зі свого боку, Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України мають приділити особливу увагу вирішенню правових, організаційних, фінансових, соціальних та інших проблемних питань, пов’язаних із підготовкою необхідних резервів для проведення у 2024 р. подальших наступальних дій ЗС України.
Але при цьому не можна залишати осторонь можливий та вкрай небезпечний, на наш погляд, сценарій ескалації бойових дій вже взимку 2023-2024 рр. у східній і тиловій частинах нашої держави.
Раніше відмічалось, що росія втричі збільшила чисельність своїх військ в Україні у порівнянні з минулим роком. В останні місяці вони, незважаючи на величезні втрати особового складу та ОВТ, посилюють штурмові дії у Донбасі на Куп’янському, Лиманському, Бахмутському, Авдіївському, Мар’їнському та Шахтарському напрямках. Чи можна це вважати стагнацією бойових дій, переходом російських військ до стратегічної позиційної оборони на фронті та наближенням «глухого кута» у війні? Запитання є риторичним.
Ворог накопичує великі запаси крилатих ракет повітряного і морського базування, балістичних та аеробалістичних ракет. Тоді як майже щодня іранські «Шахеди» атакують об’єкти в тилу України та здійснюють розвідку позицій наших засобів ППО/ПРО/ПДО.
Уявляється, що росія шукає слабкі місця в українській обороні на східному фронті та може готуватися до проведення своєї першої зимової наступальної операції, одночасно з якою завдаватиме масовані повітряні удари по об’єктах критичної інфраструктури в тилу України, а також здійснюватиме заходи з дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в нашій державі.
Зважаючи на це, Міністерству оборони України та командуванню ЗС України доцільно вжити заходів для прискорення отримання від західних партнерів, у тому числі на тимчасових (орендних) умовах, додаткових, передусім, мобільних засобів ППО/ПРО/ПДО у рамках нової «коаліції розвитку ППО», утвореної 22 листопада 2023 р. на черговому засіданні контактної групи в форматі «Рамштайн».
Метою згаданої російської зимової операції на сході України може бути вихід російських військ на західний адміністративний кордон Донецької області до псевдо-переобрання путіна наприкінці березні 2024 р. на наступний президентській термін. Адже напередодні цього йому вкрай потрібна будь-яка міфічна «перемога» на фронті. Тому, мабуть, не дарма він у ніч на 10 листопада 2023 р. відвідав штаб південного військового округу у Ростов-на-Дону, де такій наступ міг обговорюватися. До того ж, вельми вірогідно, що путін, через постійне використання фейкових історичних паралелей, може презентувати і порівнювати таку «битву за Донецьк» з «битвою за москву», що відбувалась з 5 грудня 1941 р. до 20 квітня 1942 р.
Тому Кабінету Міністрів України, Міністерству оборони України та Генеральному штабу ЗС України варто враховувати такій можливий сценарій дій противника при підготовці держави та сил оборони до завершення влітку 2024 р. контрнаступу на півдні України.
Слід зазначити, що успішні дії ЗС України у 2022-2023 рр. відбувались завдяки наданню нашими партнерами великої за обсягами та різноманітної за характером військової, військово-технічної та гуманітарної допомоги. У цьому беруть участь майже усі країни-члени ЄС та НАТО, а також Австралія, Японія, Південна Корея та низка інших країн.
Найбільшу допомогу надають США. З лютого 2022 р. вона становила майже 44,0 млрд доларів, що дорівнює приблизно 5 % оборонного бюджету на 2023 р., або 2,0 % ВВП країни. Другою є Велика Британія, яка надасть Україні до кінця 2023 р. приблизно 2,3 млрд фунтів стерлінгів, що складає майже 1,0 % її ВВП. Значно зросли обсяги допомого з боку Німеччини, яка до того ж прихистила у себе понад 1 млн українців.
Із залученням згаданої допомоги у 2023 р. було сформовано та підготовлено на полігонах і навчальних центрах країн-партнерів близько 20 українських бригад (полків).
Крім того, ЗС України отримали з початку війни близько 100 танків (тут і далі – західних зразків), 1000 бойових машин піхоти та бронетранспортерів, 1300 артилерійських гармат та реактивних систем залпового вогню, майже 2,0 млн 155-мм та 105-мм артилерійських боєприпасів, 10 зенітних ракетних комплексів середнього та дальнього радіусу дії, 60 – малого радіусу дії, понад 6000 переносних зенітних ракетних комплексів та багато протитанкової зброї, дронів, радіолокаційних станцій, стрілецької зброї, боєприпасів до неї, автотранспорту тощо.
Така допомога є життєво-важливою для відсічі російській повномасштабні збройній агресії та для досягнення перемоги ЗС України на полі бою.
З огляду на це, політичному та воєнному керівництву України необхідно продовжити вживати на міждержавному і міжвідомчому рівнях заходів щодо забезпечення надання країнами-партнерами, Європейським союзом та НАТО відповідної допомоги нашій державі і Збройним Силам України.
У цьому контексті 2024 р. буде вирішальним для України та її Збройних Сил у повномасштабній війні росії проти України.
Вадим Тютюнник,
позаштатний радник
Центру досліджень армії, конверсії і
роззброєння