Звичайно, не можна недооцінювати загрозу, яка зараз сформувалася, слід визнати, що сьогоднішня загроза за всі роки війни є найбільшою, піковою. Це правда. З поганих новин – те, що політичний розклад зараз грає Кремлю на руку: відсутність консенсусу всередині НАТО – Путіну вдалося роз’єднати Вашингтон та Анкару.
Таку думку в інтерв’ю www.radiosvoboda.org висловив директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.
Експерт також зазначив наступне:
«Німеччина гратиме точно не в тому режимі, що раніше. Якщо німці відмовлялися постачати нам летальну зброю, зараз вони взагалі налаштовані на поновлення бізнесу з Росією. На тлі того, що Путін здійснив аншлюс Білорусі, Лукашенко готовий до будь-якої війни, до якої його втягне Путін, це додатковий негатив. Окрім інформації Bloomberg (повідомлення про можливість задіяти в операції приблизно 100 тактичних груп, тобто близько 100 тисяч солдатів – Ред.), я ще згадав би чотири повітряно-десантні дивізії, які знаходяться в достатній близькості до наших кордонів і готові здійснити швидке перекидання військ. У кожній з дивізій є такі батальйони, які можуть здійснювати перекидання на гелікоптерах.
Мобільність армії РФ є дуже високою. Плюс за останні роки Росія відпрацювала автоматизовану систему управління військами та озброєннями, на цьому великий акцент. Це із поганого.
Але є ще речі, які ми маємо врахувати. Путін чудово розуміє, що сильний, але не смертельний удар буде означати смерть для того, хто його завдав. Тому або бліцкриг, або він приведе все до повного краху. На тривалу війну Росія зараз не здатна, більше того, якщо будуть злагоджені дії не говорю НАТО, але хоча б деяких груп держав. Наприклад, зараз можна сформувати дуже добру ситуацію для співпраці зі США, Великобританією, Швецією. Британія та Швеція заявили про можливість надіслати в Україну контингенти. Якщо це станеться, це буде серйозна та важлива підтримка, яка може розхитати ситуацію щодо повномасштабної війни.
Навіть просто наявність контингентів чи баз, чи тимчасових військових представництв може суттєво вплинути на Путіна, його рішення. Адже Путін наважився захопити Крим, коли побачив, що не буде реакції. Його психіка дуже добре видно, коли було збито у 2015 російський літак Су-24 турецькими ППО, Путін відразу ж відкотився назад. Коли йдеться про застосування сильної відсічі, вона завжди відходить.
Якщо бліцкриг не вдасться, то це крах для Росії, тому що Росія вже зараз є технологічно виснаженою країною. Про це говорять безліч проектів, наприклад літак Су-57 п’ятого покоління, танк «Армата». Проблеми із створенням нових систем озброєння очевидні – РФ вже п’ять років демонструє нездатність створити безпілотники оперативно-стратегічного рівня.
Це великі проблеми, які свідчать, що Росія на межі. Можливо, ця виснаженість і штовхає Путіна до рішучіших дій: спробувати зіграти в авантюрний план, щоб змінити ситуацію в діалозі із Заходом. Україна може стати полем бою, вирішальне значення матиме здатність мобілізувати структури територіальної оборони, мобілізувати населення та створити умови, за яких увесь національний спротив стане ідеологічно «Правим сектором». Необхідно використати традиції українських підрозділів – це Сили спецоперацій, морська піхота, наші повітрянодесантні війська. Усе це у режимі прискореної підготовки треба готувати до війни. На жаль, ми дуже багато втратили за роки війни, і восьмого року ми можемо констатувати, що реального переозброєння так і не сталося. Хоча ми розраховували, що з 20-го року відбуватиметься активне переозброєння на нові системи. А зараз ми тільки 22-го плануємо отримати перший дивізіон крилатих ракет «Нептун». У невеликій кількості маємо ракетні системи залпового вогню «Вільха». РСЗВ «Вільха-M» на початку 21-го мала бути прийнята на озброєння, але досі не прийнята. Тому все навантаження буде на солдатів, сержантів, офіцерів – на людей. Все залежатиме від того, наскільки злагодженою буде наша підготовка. Із хорошого: у нас уже з’явилися генерали нового покоління з новими поглядами та мисленням. Приклад – бойове застосування безпілотників «Байрактар ТБ2».
Щодо можливості РФ застосовувати авіацію – важко прогнозувати. Все (здатність її зупинити – Ред.) залежить від двох речей: рішучості та злагодженості. Ми маємо очевидні проблеми в галузі переозброєння, але не потрібно списувати наші системи ще радянського виробництва, які є: «Бук», С-300. Справді, російська авіація є досить великою загрозою, але за цих умов молоде покоління українців, народжених після 91-го, – це майже 100% антиросійські настрої, готовність захищати свою землю. Це може створити хвилю патріотизму, яка вплине на перебіг рішень Росії та її позиції. У будь-якому разі, коли російський солдат іде на окупацію, він приходить на чужу землю, також вони прийдуть необстріляними, недосвідченими. Ми ж маємо понад 300 тисяч ветеранів АТО, ООС – це серйозна сила, щоб завдавати російській армії ударів.
Чому наступ готується взимку? Я гадаю, що головне тут – це політичний момент. Путін готувався до атаки на Україну практично з 2015 року. Ми чекали щоосені атаки, чекали на диверсії, провокації, але для нього вкрай важливим є політичний момент. Також варто додати повну готовність Білорусі, тож усе це збіглося саме зараз. У всій нашій історії з Росією головним чинником завжди була політика. Якщо ми справді побачимо на нашій території не лише занепокоєння Заходу, а й військові контингенти, то всю цю гру ми виграємо. Путін поспішає, бо розуміє, що ще три-чотири роки – і Україна вислизне із цієї загрозливої ситуації, вона перестане бути вразливою мішенню. Наше керівництво і часів Порошенка, і Зеленського мало зробило, щоб армія переозброювалася та отримала новітні системи. Україна, залишаючись вразливою мішенню, досі є привабливою для російської військової машини. Путін сподівався робити це безкровно, але не виходить, адже в Україні лише наростають проукраїнські настрої та готовність жити без Росії».