Проблеми правового забезпечення реформування й бойового застосування частин і підрозділів Збройних Сил, адаптації нормативно-правового поля діяльності армії з урахуванням загроз новітнього типу, її участі у специфічних умовах АТО при невизначеності базових конституційно-правових чинників,  в останні роки набули статусу пріоритетного напряму актуальних воєнно-теоретичних та прикладних досліджень. Водночас, питання концептуального й нормативно-правового забезпечення становлення ССО ЗС України не виокремлюються дослідниками в самостійний напрям наукового дослідження розвитку національних «елітних військ», адже (що цілком закономірно) переважають публікації стосовно перспектив їх побудови й тактики застосування, досвіду участі у збройному конфлікті на сході України.

Вже перші кроки із осмислення  нових викликів безпеці та обороні України, реалій конфлікту на сході держави та радикальних змін у міжнародних факторах воєнно-політичного буття України,  концептуального реагування на макрорівні державного управління призвели до ухвалення Президентом України 6 травня 2015 р. рішення Ради національної безпеки і оборони України про введення у дію нової редакції «Стратегії національної безпеки України». Документ націлював на «комплексне реформування системи забезпечення національної безпеки та створення ефективного сектору безпеки і оборони України», визнаючи наявність інституційної слабкості й структурної незбалансованості органів сектору безпеки і оборони держави, неналежне її матеріально-фінансове забезпечення (що повною мірою могло бути поширене на фактичне гальмування створення ССО, попри відповідне рішення на високому рівні ще у 2007 р., та враховуючи жалюгідний стан озброєння, оснащення й та бойової техніки частин спецпризначення, деградацію Повітряних сил, без яких неможлива повноцінна бойова діяльність ССО тощо).

Висувалися відповідні завдання із підвищення обороноздатності держави, у числі яких безпосереднє відношення до ССО мали положення про пріоритетність  реформування сил оборони з орієнтацією на створення високоефективних боєздатних підрозділів Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, забезпечення пріоритету їх якісних, а не кількісних характеристик, а також про «реформування Збройних Сил України з метою забезпечення їх ефективності, мобільності, оснащення сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою». Важливо, що серед провідних завдань із реформування власне Збройних Сил називався «розвиток Сил спеціальних операцій Збройних Сил України відповідно до доктрин і стандартів НАТО».

Крім того, визначалися концептуальні передумови до інтеграції ССО у розвідувальне співтовариство держави у рамках реформи розвідувальних органів України на основі узгодженого функціонування розвідувальних органів, ухвалення Національної розвідувальної програми, посилення координації розвідувальних органів та їх взаємодію між собою, зокрема для підготовки узгоджених розвідувальних оцінок.

Визначення новітніх доктринальних засад забезпечення національної безпеки дозволили  розробити нову Воєнну доктрину держави, ухвалену Указом Президента України  від 24 вересня 2015 р. № 555 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». З погляду визнання непересічного значення ССО у сучасних умовах конфліктності промовистим стало положення цього документу, де серед основних модерних чинників загроз безпеці у світі називалося «перенесення ваги у воєнних конфліктах на асиметричне застосування воєнної сили не передбаченими законом збройними формуваннями, зміщення акцентів у веденні воєнних конфліктів на комплексне використання воєнних і невоєнних інструментів (економічних, політичних, інформаційно-психологічних тощо), що принципово змінює характер збройної боротьби», а також розширення масштабів тероризму.

Серед головних тенденцій деструктивного впливу на воєнно-політичну обстановку в регіоні довкола України визначалося поширення практики проведення спеціальних операцій та дій провокаційного характеру для створення конфліктних ситуацій. Для розбудови ССО важливим, на думку авторів, стало визнання необхідності покращення взаємодії і координації дій органів державної влади і складових сектору безпеки і оборони з урахуванням особливостей сучасної збройної боротьби, у ході якої широко використовуються не лише традиційні військові операції (дії), але й різноманітні невоєнні сили та засоби.

Йшлося і про доцільність модернізації системи воєнної розвідки на стратегічному та оперативно-тактичному рівнях, пріоритетність розвитку Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, приведення систем воєнної розвідки у відповідність до зарубіжних стандартів.

Своєрідна презентація нормативно-організаційних пошуків моделі творення та перших кроків на шляху розбудови й бойового застосування відбулася в ході науково-практичної конференції «Уроки “гібридної війни”: воєнні аспекти», яка відбулася у Генеральному штабі ЗС України у червні 2016 р. Захід мав безпрецедентний за посадовим рівнем учасників склад. На конференцію були запрошені Президент України–Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, Голова Верховної Ради України, Прем’єр-міністр України, Секретар Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України, керівництво МО України та інших військових формувань (МВС, НГУ, ДПС України), спеціальних служб (СБ України, СЗР України, ГУР МО України), командувачі родів військ, відповідальні співробітники Адміністрації Президента України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Апарату РНБО, а також представники відомств України (МЗС, Мінінформполітики тощо), керівники структурних підрозділів МО України, вищих навчальних закладів військових формувань, правоохоронних органів, провідних науково-дослідних установ, відповідних інституцій НАН України, відомі експерти у галузі національної безпеки тощо. На певні засідання були запрошені керівники структурних підрозділів ГШ ЗС України, оперативних командувань, а також командири бригад (полків), що наблизило конференцію до практики управління й застосування військ у зоні конфлікту.

Серед пріоритетних тем обговорення опинилися і особливостей проведення розвідувальної роботи та участі в АТО Сил спеціальних операцій ЗС України. Окрім доповіді начальника 1-го Департаменту ГУР МО України полковника А. Лук’янця щодо особливостей застосування сил і засобів розвідки в умовах «гібридної війни», пролунав виступ  командувача ССО генерал-майора І. Луньова «Особливості застосування Сил спеціальних операцій в умовах «гібридної війни». Проблемні питання та шляхи їх вирішення».

Надалі, виходячи із новітніх викликів безпеці України, серед основних і першочергових (до кінця 2017 р.) завдань розвитку сектору безпеки і оборони України, «Концепцією розвитку сектору безпеки і оборони України» (затверджена Указом Президента України від 14 березня 2016 р. № 92) було передбачене створення Сил спеціальних операцій як окремого роду військ за напрямами, визначеними «Концепцією формування та розвитку Сил спеціальних операцій», що стало суттєвою змістовною віхою на шляху державно-правового й функціонального унормування творення сил особливого призначення як окремого компоненту збройної сили.

Цілісну правову основу під цілеспрямоване творення «елітних військ» української армії підвів прийнятий 7 липня 2016 р. Верховною Радою (ВР) України  Закон України № 4795  «Про внесення змін до деяких законів України щодо Сил спеціальних операцій Збройних Сил України» (26 липня того ж року Закон був підписаний Президентом України). Реалізація норм згаданого Закону дозволить підвищити бойовий потенціал Збройних Сил України за рахунок наявності у їх складі дієвого інструменту воєнно-силового стримування можливої збройної агресії чи збройного конфлікту, підвищити можливості держави щодо проведення спеціальних заходів, у тому числі поза межами України, дозволить досягати воєнно-політичні і воєнно-стратегічні цілі та припиняти конфлікти на ранній стадії виникнення. Аналіз зазначеного нормотворчого документу дозволяє констатувати, що розбудова ССО відповідає принципам  демократичного правового суспільства.

Важливою новелою загаданого Закону стало розв’язання правової колізії (що бентежило практиків та викликало дискусії міжвідомчого характеру) відносно права ССО безпосередньо здійснювати збір розвідувальної інформації (як от Служба зовнішньої розвідки України та Головне управління розвідки МО України). Відтепер згідно з частиною 6 статті 1-ї Закону «Органи військового управління та військові частини розвідки, Сил спеціальних операцій Збройних Сил України відповідно до закону можуть залучатися до заходів добування розвідувальної інформації з метою підготовки держави до оборони, підготовки та проведення спеціальних операцій та/або спеціальних дій, забезпечення готовності Збройних Сил України до оборони держави. Сили спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюють ведення спеціальної розвідки».

З погляду конкретизації компетенції ССО у сфері розвідувальної діяльності важливе тлумачення Законом поняття про спеціальну розвідку як «комплекс заходів і дій для добування, опрацювання і доведення розвідувальної інформації в інтересах підготовки та ведення (підтримки) операцій, бойових і спеціальних дій з використанням визначених способів добування відомостей, в тому числі встановлення конфіденційного співробітництва з особами за добровільною згодою». Таким чином, створювалися правові підвалини до залучення співробітниками ССО громадян України, іноземців або осіб без громадянства до агентурного співробітництва, що значно розширювало розвідувальні спроможності спецвійськ, основу для їх взаємодії із іншими органами здобування інформації (ГУР МО України, Служба зовнішньої розвідки, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України)

Для забезпечення активних дій спецпризначенців непересічне значення має закріплення у базовому правовому акті дефініції «спеціальна операція», без чого неможливе розмежування компетенції різних елементів силової машини та регламентація наступальних дій самих ССО. Під спецоперацією запропоновано мати на увазі «сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем та часом спеціальних дій підрозділів Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, спрямованих на створення умов для досягнення стратегічних (оперативних) цілей, які проводяться за єдиним замислом самостійно або у взаємодії з військовими частинами, підрозділами Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів України та інших складових сил оборони для виконання завдань». Ухвалення базового Закону України відкриває шлях до розробки необхідних відомчих підзаконних актів, розпорядчих актів, статутних та інструктивних документів, навчально-методичної літератури.

Стає зрозумілим, чому серед основних і першочергових (до кінця 2017 р.) завдань розвитку сектору безпеки і оборони України, визначених у «Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України» (затвердженої Указом Президента України від 14 березня 2016 р. № 92) передбачене створення Сил спеціальних операцій як окремого роду військ за напрямами, визначеними «Концепцією формування та розвитку Сил спеціальних операцій».

Згадана Концепція пройшла усі етапи погодження і затверджена наказом Міністра оборони України. Минув й етап пристрастей суб’єктивно-кадрового характеру, які виплеснулися у ЗМІ та блогосферу. ССО стануть окремим видом сил, триває робота над законом про Сили спеціальних операцій. Сформоване командування ССО, яке буде безпосередньо керувати військовими частинами, які будуть передані силам спецоперацій (бойові військові частини, частини інформаційно-психологічних операцій тощо).

Передбачається, що на першому етапі (упродовж 2016 р.), військові частини спецназу будуть підпорядковані командуванню ССО. У цей саме період будуть створені й військові частини управління, обслуговування та охорони. Ухвалене рішення про створення Центру спеціальних операцій, визначене місце дислокації, затверджений штатний розклад спеціалістів. На другому етапі, до кінця 2017 р., планується провести вдосконалення підготовки усіх частин за стандартами НАТО. Має відбутися синхронізація українських підрозділів із аналогічними підрозділами країн НАТО. Реформу вітчизняних ССО планують завершити до 2020 р.

На сьогодні у розпорядженні науковців, із зрозумілих режимних обставин, немає повних даних про структурно-функціональний устрій ССО ЗС України. За наявними відомостями, новітній окремий компонент української армії включає:

Частини управління й бойового забезпечення: Командування ССО (в/ч А0987, Київ); 99-й окремий батальйон управління та забезпечення (Бердичів), 142-й навчально-тренувальний центр (Бердичів Житомирської обл.).

Частини спеціального призначення (сухопутні): згадані 3 та 8-й полки спецпризначення (за функціями їх умовно можна співставити із 75-м полком рейнджерів ССО США, тобто частиною з ведення спецрозвідки та диверсійно-ударних дій), 140-й центр спеціального призначення (м. Хмельницький). На початку липня 2017 р. бійці 140-го центру взяли участь у навчаннях Flaming Sword 2017 (Литва, 1000 бійців з 9 країн). Очікується, що у 2019 р. загін українських ССО у форматі Special Operation Task Group пройде сертифікацію і з 2020 р. заступить на бойове чергування у складі підрозділів NATO Response Force. Якщо врахувати наявність серед завдань центру (з початковою чисельність лише у 70 вояків) організації партизанського руху на окупованій території, то його можна умовно вважати наближеним до «зелених беретів» ССО США.

Частини спеціального призначення (морські): згаданий  73-го морського центру СпП. Спеціалісти припускають, що до ССО увійде і 801-й окремий загін СпП (протидиверсійний) Військово-Морських Сил ЗС України.

Частини інформаційно-психологічного протиборства, які  перетворюються на функціонально значущий компонент ССО українського війська за моделлю ССО США та деяких країн НАТО. До складу частин та підрозділів інформаційно-психологічних операцій (ІПсО) Командування ССО ЗС України входять Головний центр ІПсО (Київ), 74-й (ОК «Захід», Львів) та 83-й центри (Одеса, ОК «Південь») ІПсО, 16-й загін ІПсО ОК «Північ» (Житомирська обл.) До м. Бровари (Київська обл.)  у 2014 р. з Севастополя передислокувався  створений у 2003 р. 72-й центр ІПсО ВМС ЗС України. Структура останнього дає уявлення про організаційно-функціональну спрямованість подібних частин і включає  аналітичний відділ; відділ спостереження й спеціальних дій; відділення друкованої пропаганди; відділення інформаційно-телекомунікаційних технологій. Розвідувальне сприяння центрам інформаційного протиборства надає відповідний підрозділ ГУР МО.

Склалася система підготовки (перепідготовки) фахівців різного профілю, котрі можуть поповнювати військові частини ІпсО: на базі Державного університету телекомунікацій, Інституту інформаційних технологій та Гуманітарного інституту (де, зокрема, ведеться навчання за спеціальністю «Інформаційно-пропагандистське забезпечення військ (сил)») Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського, Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова, у Військовому інституті  (спеціальність – «Інформаційно-медійне забезпечення військ (сил)») Київського національного університету ім. Тараса Шевченка тощо.

Зрозуміло, що складові ССО ще мають пройти організаційно-функціональне «переплавлення»  в єдиний організм. На сьогодні командні кадри для них (перепідготовка й підвищення кваліфікації може готувати кафедри ВДВ і ССО та розвідки Національного університету оборони України імені Івана Черняховського). У порівняні із ССО низки провідних країн світу, сили спецпризначення України поки що не мають інтегрованого до їх складу авіаційного компоненту (тобто власного повітряного парку доставки їх для виконання завдань глибинної розвідки, літаків та гелікоптерів спеціального призначення), що не важко зрозуміти із огляду на проблемний стан Повітряних Сил ЗС України та дезорганізацію бузувірською «деіндустріалізацією» авіаційної промисловості повного циклу – атрибуту лічених держав у світі.

Дмитро Вєдєнєєв, доктор історичних наук, полковник запасу,

Андрій Слюсаренко, кандидат історичних наук, полковник