З початку року в Україні набув чинності закон «Про основи національного спротиву». Суть цього закону – трансформація територіальної оборони у систему національного опору. Війська територіальної оборони – це резерв Збройних Сил України. Раніше ТрО розглядалася лише як вид стратегічних дій. За словами Головнокомандувача Збройних Сил України генерал-лейтенанта Валерія Залужного, дані зміни призведуть до того, що територіальна оборона буде прямо пропорційно пов’язана з веденням бойових дій, а міністр оборони Олексій Резніков, у свою чергу, наголосив, що територіальна оборона — це додатковий вид Збройних сил, так само, як і інші види. Але що ж очікувати від таких змін українцям?

Редакції інформаційного агентства «ОПК» вдалося поспілкуватися з першим заступником командувача Сил спеціальних операцій ЗС України у 2016-2019 роках, заступником секретаря РНБО в 2019 – 2020 роках генерал-майором Сергієм Кривоносом та дізнатися його точку зору щодо територіальної оборони та проблем оборонно-промислового комплексу взагалі.

Восени минулого року в Україні з’явився План оборони країни. Як проходить його підготовка та виконання? Чи можна стверджувати, що розпочалася серйозна підготовка до війни?

По-перше, не треба забувати, що війна в Україні йде з 2014 року. Тут питання стоїть в спроможності влади і подальших її діях, якщо буде загострення ситуації. На жаль, слова і дії нинішньої влади не відповідають одне одному.  План оборони України існував і раніше, а підносити його, як ноу-хау – смішно. На даний момент, я не бачу, що влада робить якісь практичні дії з підготовки до війни. Варто розуміти, що це великий обсяг роботи, який стосується економіки, оборонно-промислового комплексу, підготовки населення, підготовки влади до дій в умовах наростаючої війни. Звалювати усе на Збройні сили та інші силові структури – неправильно. Воюють держави, а армії виконують функцію захисту. На даний момент влада не займається цими питаннями. Як приклад, головне українське конструкторське бюро з бронетанкобудування — Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова, —  перейшло на одноденний робочий тиждень.

Чи може такий розклад подій із даним заводом означати неефективність роботи державного концерну «Укроборонпром» в підготовці техніки?

В цьому й вся справа. Підприємства обороно-промислового комплексу під час війни, на мою думку, повинні працювати в три зміни п’ять днів на тиждень. Мало техніки на війні не буває. Ця подія вкотре показує провал та непотрібність ДК «Укроборонпром». Така ж ситуація і з ДержККБ «Луч». Не дивлячись на необхідність продукції цього підприємства, замовлення дуже мале. Але когось задовольняє робота ДК «Укроборонпром». І останній рік концерн активно займається продажом своїх активів. Деякі підприємства продаються як земля.  Це особливо стосується міста Києва. Або роблять так, щоб це підприємство стало недержавним і перейшло у власність комусь іншому. Такі речі не можуть бути неконтрольовані, тим паче під час війни. У нас є підприємства, що можуть виробляти потужні речі, але адекватних замовлень на них немає. Наприклад, ДержККБ «Луч», ДАХК «Артем», Вінницький завод «Форт». Якщо в завод «Форт» вкласти кошти, то можна наростити спроможності з випуску стрілецької зброї, а також розширити сировину базу для підприємства.

А як ви можете прокоментувати те, що Президент України Володимир Зеленський виступив з раптовою заспокійливою промовою, а вже через день він сказав, що може бути окупований Харків. Що це б могло значити? І як взагалі можна оцінити дії Верховного Головнокомандувача ЗС України? 

Дана ситуація показує, як ми власними руками роздовбуємо і топимо себе. Коли ми говоримо, що таке велике місто як Харків, ми здамо без війни – ми сіємо зерно недовіри до спроможності держави захистити Схід України. Це – інформаційний провал керівництва країни. Тим паче, саме Харків показав у 2014 році, що завдяки дії професіоналів та патріотів, місто відстояли.   Кількість патріотів та професіоналів у Харкові велика. І ці люди не будуть здавати місто, а будуть охороняти і боронити його до останнього.  Крім того, всі військові розуміють наскільки важко вести міські бої. Харків’яни будуть оборонятися до останнього. Я думаю, росіяни пам’ятають, які наслідки були в ході війни за місто Грозний. Тоді російська наступаюча сторона понесла величезні втрати. А Харків в рази більший.

Що стосується оцінки дій Верховного Головнокомандувача ЗСУ України Володимира Зеленського, то поки зарано говорити. За той час, поки він у влади не було нарощування конфлікту. Те що команда, яка його оточує не є професійною, то це є так. На жаль, питання полягає в тому чи може наш Головнокомандуючий генерал В. Залужний без перепонів заходити до В. Зеленського. Чи йому потрібно узгоджувати можливість зустрічі із Верховним Головнокомандувачем з паном Р. Машовцем (профільним заступником глави ОПУ – Ред.), потім паном А. Єрмаком (главою ОПУ – Ред.), який взагалі немає військового досвіду, а вже потім потрапляти до Президента? Проблема полягає в тому, що Президенту обрізали доступ до військових, які могли б доповідати йому реальну ситуації. Ми ж не знаємо, що доповідають В. Зеленському. Невідомо, наскільки правдива інформація до нього доходить? Чи лише та, яка фільтрується цими двома особами, які не мають практичного військового досвіду.

Якщо завтра РФ розпочинає раптовий наступ і військову операцію широкого масштабу, чи потрібно буде В. Залужному, який є Головнокомандувачем ЗСУ України, запитувати Верховного Головнокомандувача В. Зеленського про рішення, яке приймати?  Чи може він сам прийняти рішення?

Я особисто знаю В. Залужного майже 30 років. Можу сказати, що Валерій Федорович показав себе на війні чітким професіоналом, який не питає когось, що йому робити. У нього є свій чіткий функціонал. Я не думаю, що він буде питати Офіс Президента, хоча Офіс Президента намагається взяти під особистий контроль будь-які дії військового керівництва країни.

Наразі ми бачимо неабияку активність у сфері створення Сил територіальної оборони. Як ви вважаєте, чи все робиться на вірному напрямку? Можливо є моменти, які вас турбують?

Насправді, все робиться не так, як би мені хотілося. Те, що станом на перше січня закон запрацював, начебто добре. Але як він може запрацювати, коли певна кількість підзаконних актів ще не готова і не введена у дію? Це викликає занепокоєння.

Крім того, коли я спілкуюся з обласними воєнкомами, районними воєнкомами, командирами бригад, батальйонів Військ територіальної оборони, мене напружує те, що саме доповідають начальники. Вони заявляють, що наразі займаються облаштуванням розміщень бригад, батальйонів. Нагадаю людям, які не мають досвіду в цій сфері. В 2014 році менше всього дивилися на ремонти, а займалися на полігонах абсолютно не турбуючись про розташування. Наразі, коли загроза російського вторгнення більше, ніж реальна, займатися ремонтами штабів розміщень – смішно. Ці командири мусять виводити своїх підлеглих та починати їх тренувати. Військові не повинні займатися ремонтами. Вони мають навчити підлеглих переповзати по пластунські, кидати гранату із точністю у 30 метрів, вміти вирити окоп та попадати у мішень з дальності в сто метрів. Якщо солдат це вміє робити, це означає, що їм можна керувати. Означає, що він виконає завдання та залишиться живим.

Що стосується взагалі питання про територіальну оборону, то проблема полягає в мотиваційному чиннику. Його варто підвищити. Як показало опитування, про територіальну оборону знає тільки 43% населення. Одна з помилок ТрО в тому, що військові керівники заявили, що до лав ТрО будуть набирати вояків від 35  років і старше. А молодь? Молодь – це чудовий потенціал, який можна використовувати. Вони вміють, хочуть брати участь у захисті держави, але про них чомусь забувають.

До того ж, за існуючими документами, які опрацювали військовики, розгляд ТрО, як третій оперативний резерв створює напругу. Я розумію, що в нас є повний провал щодо комплектування Збройних сил, але ці питання неодноразово підіймалися. Мені це зробити не дали, а самі неспроможні. Наразі територіальна оборона подається як можливість закрити ці провали кадрової роботи. Не треба змішувати питання територіальної оборони і питання укомплектованості Збройних сил України.

А як ви можете прокоментувати заяву про те, що Сили ТрО укомплектовані стрілецькою зброєю на 100 %? Чи цього достатньо? Можливо структури ТрО мають діяти як автономні підрозділи, які будуть укомплектовані мінометами та протитанковими комплексами? Як, на вашу думку, Сили ТрО мають бути забезпечені?

Забезпечені на 100% — це коли на складах лежить зброя? Якщо ми самі знаємо, що у нас немає місця для розміщення людей, немає місця, де розміщати зброю, то як вони можуть бути повністю укомплектовані? На папері ми можемо забезпечити зброю для всього населення України. Це інформаційний блеф та самообман.

Наразі уточняється питання щодо забезпечення. Забезпечений – це коли людина отримала автомат і поставила його в кімнату для зберігання.  Хоча на даному етапі було б простіше видати зброю на руки, але влада боїться цього, адже люди, які підуть не вмотивовані і не добровольці.

Що стосується протитанкових ракетних комплексів та важного озброєння, то це звичайно потрібно в територіальній обороні.

До речі, уже з областей цікавляться, яким саме чином можна закупити ПТРК для Сил ТрО. Крім того, владі необхідно вздовж напрямків можливого наступу російських підрозділів провести комплексні навчання, де задіяти ТрО для виконання своїх функцій, а також провести тренування розрахунків протитанкових комплексів з засадними діями вздовж можливих напрямків. Крім того, запустити наші підрозділи десантно-штурмових військ і ССО. Тоді б в Росії замислилися, чи є сенс сідати за важелі танку Т-72, коли на дальності 5,5 км стоїть український ПТУР, що може нанести йому ураження. Це була б чудова інформаційна операція. Але поки що керівництво ЗСУ не бачить такого практичного виконання Сил ТрО. Варто розуміти, що зброя для підрозділів потрібна в рамках тих  завдань, які ставляться.

Час покаже і розставить усі крапки над «і». Існуюча система ТрО – це для мене це не просто сили та війська. Моя точка зору, що це має бути цивільно-військовий компонент, а цивільні в більшому обсязі мають притягуватися для вирішення питань безпеки тилу.

А питання можливості перекидання загонів, бригад сил ТрО з однієї області в іншу. Умовно кажучи, із західної області з зону бойових дій? Як владнати це питання? Чи є взагалі така необхідність?   

Рішення уже прийняте, а ми можемо наразі тільки обговорювати. Але скажу, що в тому законопроекті, який подавала моя команда, передбачалося, що сили ТрО мають діяти тільки в межах своїх областей. Можливість перекидання загонів ТрО може стати серйозним демотивуючим фактором, коли людина приходить захищати свою домівку, а його перекидають в іншу область. Знову ж таки, це використання людей з метою допомоги ЗСУ, які наразі знаходяться в кадровому провалі на рівні держави. Причиною цьому є й слабкий рівень національно-патріотичного виховання. Людина повинна сама розуміти і хотіти захищати свою країну.

Але в Україні є велика кількість людей, що здатні і хочуть воювати. За рахунок цих людей можна створювати окремі підрозділи, які можна буде перекидати в інші області, в зону бойових дій.

«З-під палиці» ніхто воювати не буде. У нас уже є такий приклад, коли в 2014-2015 роках при мобілізації у нас відразу були черги на кордонах. Я вважаю, що в таких ситуаціях кордони варто закривати. Всі мають залишатися в країні та виконувати свій конституційних обов’язок. Це – завдання номер один.

Що стосується мотивації? Ви знаєте як над цим йде робота в різних областях. Чи вам відомі якісь моменти щодо рівню патріотизму в різних областях ?

Я б не хотів загострювати питання саме по областях. Як показує досвід, незалежно від областей в 2014 році люди воювали достойно. Більшість людей, які були під моїм керівництвом  спілкувалися російською мовою та були з центральних та східних областей, але ворога вони ненавиділи дуже сильно, а воювали чітко. Були різні історії, а поділити за областями тут не можна. Центр, Схід і Захід – це все Україна. Розділяти країну по кордонах – це підігравати росіянам.

Як ви можете прокоментувати призначення командувачем Сил ТрО Юрія Галушкіна? Як ви вважаєте, чи вірне відбулося кадрове рішення? Чи буде він спроможний правильно заснувати та організувати сили територіальної оборони? 

Його я знаю дуже давно, і вважаю, що він гарний офіцер повітряно-десантної служби. Останні 25 років він займався організацією питання повітряно-десантної служби  в частинах, які здійснюють стрибки з парашутом. Але, на жаль, дуже важко оцінювати офіцера, коли його перекидають на абсолютно інший функціонал. Я дуже хочу, щоб у нього все вийшло.

Беззаперечним козирем України є велика кількість ветеранів, які пройшли війну та мають великий досвід. Чи ведеться з ними робота щодо залучення?

Спершу треба згадати скільки людей звільнилися з лав Збройних сил за останні п’ять років, а це 2/3 військовослужбовців. Тобто, це приблизно 130 тисяч воїнів.  Це люди, які отримали досвід 2014-2015 років та були вмотивовані на той момент. Багато з них звільнилося через моральне розчарування.

Президент затвердив доктрину територіальної оборони. Чи відомий вам зміст даного документу?

Суть в тому, що будь-який документ на папері треба ще реалізувати в житті. Тут все залежить від трьох речей, які виконують такі завдання. Це – час, гроші та люди. Грошей поки немає. Крім того, не відомо чи їх не вкрадуть. Люди мусять бути навчені та вмотивовані. До того ж, ми маємо не так багато часу. Побачимо як це буде практично реалізовано. Найголовніше тут – не брехати самим собі, і не брехати Верховному Головнокомандувачу.

Чи справді територіальна оборона сьогодні є серйозним козирем України? Чи зможе ТрО зупинити ворога та не дозволити йому розраховувати на бліцкриг?

Проблема полягає в тому, що підхід сучасного керівництва до сил територіальної оборони – це використання їх як гарматного м’яса. Умовно кажучи, невдала копія фальштурму 1944-1945 років у нацистській Німеччині. Для мене більш важливо, що територіальна оборона – це чітка взаємодія центральної місцевої влади та всіх силовиків в країні. На мою думку, треба змінювати підхід до розуміння територіальної оборони. Крім того,   питання полягає в тому, що якщо це розглядати як суто військовий компонент, то людей треба забезпечити, навчити та вмотивувати. Але територіальна оборона без цивільних компонентів –  це шлях в нікуди. Завдання ТрО – це безпека тилу, а не просто бойові дії з підрозділами російської армії. Якщо правильно реалізувати та підготувати територіальну оборону, то ворог подумає перед наступом, тому що за кожним кущем та деревом будуть люди, які знають свою місцевість і вміють діяти.

Якщо завтра почнеться масштабна війна, як ви гадаєте, чи може так статися, коли відсторонено від ЗСУ та ТрО будуть формуватися добровільні загони та батальйони, які будуть намагатися діяти самостійно?

Я більш ніж впевнений, що саме так воно і буде. В Україні є багато вмотивованих і навчених людей, які хочуть захищати свої землі, але не довіряють існуючому керівництву. Я думаю, що це уже вирішене питання, а такі люди будуть діяти самостійно на свій розсуд.  Це питання,  яке треба вирішувати. Але для цього повинні бути керівники, які мають всенародну довіру та повагу.

Чи має перспективи В. Путін та його Генеральний штаб на території України? 

Як раз тут я чітко розумію, що практичне вторгнення на територію України принесе для Путіна величезні проблемі, а кількість трун з російськими військовими буде достатньо великою. Завдання В. Путіна – це розхитати ситуацію в середині країни і намагатися вирішити питання за рахунок провокацій та залякування.  Вони чітко розуміють загрози, які може принести це вторгнення.