Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (НТУУ КПІ) давно перетворився на ділянку з розвитку передових технологій. У 2019 році за участі військового відомства, Генштабу ЗСУ, державних та приватних оборонних підприємств вперше НТУУ КПІ вперше провів відкритий конкурс українських оборонних розробок і технологій, а за роки просування технологічної платформи, яка нині відома як інноваційний майданчик«Sikorsky Challenge», в українські розробки інвестовано чимало мільйонів доларів. Серед вже реалізованих проектів в рамках екосистеми Sikorsky Challenge і мікросупутники, і БПЛА, і низка інших технологій, що вже посилюють Збройні Сили та інші силові структури.
Ректор НТТУ КПІ, академік Михайло Згуровський, свого часу був головою Наглядової ради ДК «Укроборонпром». Він визначив для себе завдання у поєднанні можливостей наукових і конструкторських розробок у сфері безпеки і оборони з потребами військового та інших силових відомств, а також самих оборонних підприємств-виробників. При цьому багато хто вважає, що створення дієвої вітчизняної високотехнологічної платформи стало передумовою появи вітчизняної моделі американського агентства перспективних оборонних проектів DARPA. Тобто, здійснення переходу від аналізу й відбору наявних напрацювань до постановки перспективних завдань найкращим розробникам, як це прийнято в США. Редакція інформаційного агентства «Оборонно-промисловий кур’єр» розпитала Михайла Згуровського про подальші плани й перспективи технологічного зростання в Україні.
Михайло Захаровичу, НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського» має значний досвід проведення фестивалів інноваційних проєктів «Sikorsky Challenge». В минулому році ви вперше інтегрували у цей форум панель оборонних технологйй. Напевно, за рік можна надати оцінки результатам роботи у 2019 році. І чи маєте плани на цей рік, саме в оборонному секторі?
Ми вважаємо, що Україна має досить суттєву системну проблему, пов’язану з тим, що підприємства оборонно-промислового комплексу, працюючи разом із військовими над тими чи іншими технологіями та розробками зброї, не зовсім поінформовані про наявні науково-інженерні школи і новітні розробки, що є в країні. Локально військові та промисловці поінформовані в межах співпраці із близькими партнерами, але широко, у масштабах усієї країни, з нашого досвіду, ці підприємства поінформовані мінімально. З іншого боку, науковці, які розробляють ті чи інші технології, так само локально поінформовані про потреби підприємств ОПК та про наміри військових.
Тому, на загал, між наукою і ОПК країни виник розрив, який з часом поглиблюється. За часів Радянського Союзу існували органи центрального управління, які відігравали роль містка і координатора, та ретельно працювали із замовником технологій і озброєнь. За часів незалежної України цього містка немає. Тому існують великі потенційно невикористані можливості, як в ОПК, так і в науці, працювати разом над актуальними проблемами оборони і безпеки держави.
Україна дуже потребує створення відповідного майданчику. Це може бути державна установа за прикладом американської агенції DARPA (Агенція перспективних оборонних дослідницьких проектів), що працює в системі міністерства оборони США. Ця агенція є дуже потужним аналітичним центром, що одночасно вивчає потреби ОПК США, а з іншого боку, можливості науково-інженерних шкіл, здатних вирішити ті чи інші проблеми оборонного характеру. Завдяки системній співпраці з усіма гравцями агенція втілює у життя високотехнологічні оборонні проєкти, забезпечуючи технологічні переваги американських збройних сил та оборонної промисловості.
Дуже бажано, щоб в Україні з’явився подібний майданчик. Поки не створено органу державного управління, який би цим цілеспрямовано й системно займався, КПІ пропонує використання можливостей досить успішного інноваційного середовища «Sikorsky Challenge». У минулому році ми провели перший фестиваль оборонних проєктів Sikorsky Challenge, і він виявився досить вдалим. Перш за все була створена досить велика база даних сучасних оборонних розробок, які б могли б застосовуватися для потреб підприємств оборонно-промислового комплексу та використовуватися в інтересах розвитку армії.
З іншого боку, працюючи спільно з ДК «Укроборонпром», була сформована база даних найважливіших інженерно-технічних проблем, які першочергово потрібно вирішувати для підприємств ОПК. Об’єднавши на єдиному майданчику представників підприємств ОПК (в минулому році на майданчику виступило 130 таких підприємств) та представників інженерних шкіл, які мають відповідні розробки, ми отримали перший дуже важливий результат на національному рівні. Через серію презентацій, перемовин, семінарів відбулися досить глибокі обговорення можливих майбутніх проєктів, і в результаті протягом лише одного дня проведення цього відкритого фестивалю було підписано понад 40 угод між підприємствами ОПК і науковими установами. Йдеться про структури Національної академії наук України та низку вітчизняних університетів. Зокрема, можу згадати у якості прикладу досить цікавий проєкт щодо створення безпілотного літального апарату (БПЛА) класу квадрокоптер – між підприємством «Меридіан ім. Корольова» та КПІ. Перед цим були втіленні проєкти з підприємством «Меридіан» щодо створення та виробництва безпілотника «Spectator», який нині прийнятий на озброєння та закуповується ЗСУ. Були також підписанні угоди, пов’язані з створенням спеціального цифрового зв’язку з високим рівнем захисту, угоди щодо створення спеціальних матеріалів для полегшених бронежилетів шостого ступеню захисту і т.д. Отже, перший позитивний досвід від застосування такої моделі Україна отримала. Поки в Міністерстві стратегічних галузей промисловості ще незапочаткована діяльність відповідної агенції, ми могли б продовжити таку роботу, в тому числі, з цим Міністерством, щоб розширити наш досвід і потім передати напрацювання новій агенції.
Але на майданчику «Sikorsky Challenge» працює ж не тільки КПІ? Є ж ще інші наукові установи?
«Sikorsky Challenge» – це інноваційна екосистема, в якій працюють, з одного боку, інвестори з різних країн світу. Зокрема, участь беруть компанії із України, США, Країн Євросоюзу, Японії, Китаю та інших країн. Як правило, це – представники 30-40 крупних компаній світу. А також це розробники нових стартапів з України, інших країн світу і звичайно з КПІ. В цьому році «Sikorsky Challenge» заплановано на кінець жовтня — початок листопаду. Наразі ми поки що не визначились з формою проведення. Можливо, частину фестивалю доведеться проводити в дистанційній формі, оскільки ми не впевнені, що інвестори, стартапери та партнери з інших країн світу зможуть приїхати до нас. Але тим не менш, їх зацікавленість не зменшується.
Коли ви створюєте та відбираєте стартапи, то ви працюєте на відбір того, що є, чи в принципі, вже йдеться про певні завдання, які ставляться компаніям, інститутам, конструкторським бюро? Тобто, чи наближаємося ми до принципів роботи тієї ж самої DARPA?
Як раз проводячи фестиваль оборонних проєктів, ми працювали за цим принципом. Тобто спочатку, спільно з ДК «Укроборонпром» ми сформували базу даних найбільших потреб ОПК. З іншого боку, формуючи базу даних наукових, інженерно-технічних розробок, ми орієнтували науково-інженерні школи на реальні потреби та необхідність досягнення конкретних результатів. Тому відбувалася адаптація тих розробок, під ті важливі проблеми, про які науково-інженерні школи раніше не мали інформації.
Що торкається інших панелей, це і ІТ-технології, і «зелена» енергетика, і нові матеріли та інші сучасні напрямки, то наш погляд, надзвичайно важливо надати свободу винахіднику. Заздалегідь орієнтувати винахідника, чи автора стартапу щодо конкретних завдань, — ми цього не робимо, і це, до речі, принцип усіх інноваційних середовищ. Винахідник, автор ідеї, який свою ідею оформлює у вигляді бізнес-проєкту, має користуватися свободою мислення і бачення розвитку своєї ідеї. Інвестор чи представник високотехнологічної компанії, який хоче забезпечити розвиток для своєї компанії за рахунок нових винаходів, трансформованих в стартапи, виступає тут як мисливець, що полює за новими ідеями.
Така система дозволяє винахіднику заробити на цьому?
Безумовно так. Такі інноваційні середовища як Sikorsky Challenge, ґрунтуються на поєднанні інтересів учасників. Таких учасників в нашому середовище є чотири. Перший учасник – це високотехнологічні компанії, які хочуть придати подальший розвиток своєму бізнесу, розширити свої ринки за рахунок двох видів підживлення. Перший вид – це потік нових ідей, стартапів, ноу-хау — для удосконалення тієї чи іншої продукції. А другий потік підживлення – це власне персонал, який здатний втілювати такі нововведення.
Другий учасник, це розробники, автори стартапів, для яких важливо робити винаходи не на полицю, а спільно з високотехнологічним бізнесом виводити їх на ринки. Якщо у процесі цієї спільної роботи з бізнесом захищається інтелектуальна власність, то тоді за законодавством винахідник отримує частину прибутку від впровадження цієї продукції як роялті. Він в цьому випадку може не залишати свою наукову школу. Залишаючись в ній, він отримує гідну винагороду від свого винахідництва. Ми ж як наукова та дослідницька установа, надаємо винахідникам ділянку та умови для такої роботи.
Третя група учасників – факультети і кафедри університету. Вони зацікавленні у співпраці з високотехнологічним бізнесом, з цими ж інвесторами, щоб отримати можливості для практик, подальшого працевлаштування випускників, а також оновлення своєї навчально-лабораторної бази за рахунок співпраці з високотехнологічним бізнесом.
Четверта група учасників – це інвестиційні і венчурні фонди. Ці фонди зацікавленні в пошуку таких стартапів, в які вони могли б інвестувати свої кошти та отримати прибуток значно більший, ніж у порівнянні з інвестуванням проєктів з низькою часткою нових критичних знань. Тому зараз формується велика група інвесторів, які стають мисливцями за високоінтелектуальними проєктами. Які принципово змінюють якість майбутніх послуг, технологій, і вони, звичайно, надають значно більші економічні можливості у порівнянні з низькоінтелектуальними.
DARPA щорічно отримує від держави близько 3 млрд. дол. Там працює невелика кількість людей. Йдеться про те, що лише держава може підтримати капіталоемні розробки. Умовно кажучи, університет чи приватне підприємство може розробити якусь невеличку систему, наприклад, квадракоптер про який ви згадували. Якщо ми кажемо про створення зенітно-ракетного комплексу або ракети, тут потрібне фінансування держави. Як би ви бачили модель розвитку таких технологій?
Безумовно, якщо мова йде про створення нових оборонних технологій стратегічного призначення, то тут головним гравцем має бути держава. Це, до речі приклад тієї ж американської DARPA. Держава зацікавлена у підвищенні обороноздатності країни, тому вона є головним замовником, організатором, оператором взаємодії підприємств, наукових установ та того замовника, який отримує цей виріб. Чи це Міноборони, чи Державне космічне агентство, чи інший замовник. Але головним організатором виступає держава, і кошти надаються державою.
За сучасних українських реалій, можливо, у даний час це виявиться занадто складним. Держава могла б виступити головним оператором цього виду діяльності і виділити кошти на окремі, дуже важливі розробки. На зенітно-ракетні комплекси, на ракети середньої дальності, на супутники розвідники, безпілотні літальні апарати і т.д. В Україні вже сформований великий сегмент недержавних підприємств та їх об’єднань, як, наприклад, Ліга оборонних підприємств України, яка вже створює в межах державного оборонного замовлення понад 50% озброєння і військової техніки, до того ж, залучаючи при цьому приватні кошти. Тому для України, виходячи з її економічних умов, виходячи з тієї реальної ситуації, в якій знаходиться наша країна, очевидно можливий комбінований підхід, коли працює держава, віддаючи перевагу крупним, стратегічно важливим розробкам, і одночасно працює велика кількість недержавних підприємств, фондів, що можуть підтримувати великий спектр суміжних робіт. Або, наприклад, утворення консорціуму під виконання конкретних завдань. Наш майданчик «Sikorsky Challenge» спромігся об’єднати усіх учасників тільки за умов забезпечення їх інтересів. Але результат виявився хорошим, і тут необов’язково бути у підпорядкування якогось відомства. Важливо, щоб співпадали інтереси окремих учасників і вони разом об’єдналися з якоюсь конкретною ціллю.
Наразі в Україні створено Міністерство стратегічних галузей промисловості, і передбачається, що в межах діяльності цього Міністерства буде створено Агентство з розвитку технологій. То ж фактично такий відбір технологій і створення об’єднань, про які ви зараз сказали, це і є завданням такого Міністерства?
Якщо як раз таким шляхом піде згадана вами агенція, то у неї буде успіх. Є ризик замкнутися у вузькому відомчому сегменті своїх інтересів. Якщо ж ця агенція виступить як оператор для усіх учасників цього процесу, і перш за все, вона буде високоінтелектуальним центром, здатним здійснювати відповідні експертизи, залучати відповідних експертів, вивчати як можливості вітчизняної науки, так і потреби ОПК України, організовувати прозору взаємодію учасників цього процесу, тоді буде великий успіх. Ми вже побачили на прикладі першого фестивалю оборонних розробок успішну взаємодію усіх учасників. Вони абсолютно не брали до уваги, до яких відомств ті чи інші розробники відносяться. Працювали на головну мету – створити новітні види озброєння за рахунок залучення новітніх критичних знань. Які є в Україні.
Працюючи у сфері розвитку технологій, чи потрібно піклуватися про певний захист українських технологій? По суті, на відкритий форум може потрапити представник якоїсь розвідки, більше того, залучити українських спеціалістів, щоб вийшов виток технологій з України в інші країни. Чи не стикалися ви з цим, коли проводили форуми?
Якщо казати про фестивалі «Sikorsky Challenge» і про відкриті інноваційні проєкти, то звичайно, ми не ставили таких завдань для себе. Зокрема, й тому, що цей простір існує як відкритий та дуже ліберальний. В цьому один з секретів його успіху. Що стосується суто оборонних фестивалів, то це зовсім інша справа. Безумовно, держави, які здійснюють цей вид діяльності постійно, розвивають оборонно-промислові комплекси своїх країн за рахунок постійного підживлення новітніми критичними розробками та знаннями, вони напрацювали механізми захисту інтелектуальної власності, та безпекових національних інтересів. І це також відповідальність держави. Тут вчені, інженери, університети не зможуть у повній мірі вирішувати цю проблему. Але цю проблему успішно вирішують багато країн світу. І США, і Франція, і Великобританія, Японія. Їм вдається постійно розвивати нові оборонні технології за рахунок новітніх критичних знань, і при цьому вони захищають інтереси своєї країни.
Скажіть, а, наприклад, «Укроборонпром», «Укрспецекспорт» проявляють нині зацікавленість у співпраці?
На превеликий жаль, останнім часом перераховані організації практично не здійснюють залучення науки до створення нових видів спеціальної техніки, як це закладається в концепцію самого фестивалю оборонних проєктів. Ми розраховуємо, що в цьому році нам вдасться провести подібний фестиваль в партнерстві з Міноборони і з Міністерством стратегічних галузей промисловості. Але я сподіваюсь, що ближчим часом недалекоглядна позиція Укроборонпрому зміниться і ця організація зрозуміє безальтернативність наукоємного напрямку розвитку ОПК.
Ви плануєте розвивати співпрацю з новим Міністерством стратегічних галузей промисловості?
Так. І усі напрацювання, які ми маємо, можемо надати. Це – бази даних розробок, напрацьовані бази даних потреб оборонних підприємств. Власне кажучи й певний досвід в організації взаємовідносин між різними учасниками інноваційного процесу.
Михайло Захаровичу, ви багато років працюєте в сфері розвитку технологій, та взагалі в науковій сфері. На ваш погляд, чи достатньо сьогодні приділяється державою уваги цій сфері і чи може сфера науки та технологій стати насправді поштовхом до розвитку технологій?
Це, мабуть, одне з найважливіших питань, розв’язання якого забезпечило б подальший розвиток України. На превеликий жаль, Україна впродовж усіх років незалежності перейшла зі списку високотехнологічних країн, якою вона була за радянських часів, до країн з сировинною, низько-технологічною економікою, яка умовно працює за моделлю: «Виростив зерно – продав зерно». Це, безумовно, прирікає країну на постійне жебрацтво. На постійне запозичення нових коштів для підтримки мінімальних соціальних стандартів населення. Тому я вважаю, що держава має змінити ставлення до науки й технологій. Оскільки, маючи таку велику перевагу як талановитий людський капітал, талановитих людей, які здатні бути творцями нових технологій, нових критичних знань, і відповідно дуже великої доданої вартості, Україна може переорієнтувати свою економіку на високотехнологічну. Найголовніше, що потрібно для високотехнологічної економіки, — людський капітал. Тому тільки цей напрям є виходом для України. Це і є логічним та єдино-можливим подальшого розвитку країни.
Прикладів у світі багато. Візьмемо Ізраїль. Після створення у 1948 році держави вони починали із аграрної економіки, вирощуючи різні овочі та фрукти, виробляючи соки Java та інше. Але життя їх змусило приймати зовсім інші рішення. Дуже подібний до КПІ університет Техніон з міста Хайфа став одним з перших високотехнологічним інноваційним центром, який почав поєднувати потреби ОПК та потреби високотехнологічних підприємств з науковими розробками. Спочатку запрошувалися науковці з різних країн світу, переважно з колишнього Радянського Союзу, і була створена відповідна модель та запроваджена мотивована діяльність.
Державою були створені чіткі правила та мотивації для бізнесу, для науковців, фондів, що долучалися до інноваційного процесу. І дуже швидко цей приклад продемонстрував блискучі результати. Далі відбулося поширення цієї моделі, цього високотехнологічного прориву на усю країну, і зараз Ізраїль є однією з найбільш високотехнологічних країн світу. Це впливає на її обороноздатність та економіку в цілому. Україна знаходиться перед подібними викликами, у неї немає іншого шляху. Для цього потрібно переорієнтувати країну з сировинного на високотехнологічний розвиток, змінивши багато чого. Перш за все, законодавство, яке повинно мотивувати високотехнологічний бізнес. Спочатку треба це робити через вигідне оподаткування. Якщо б зараз створити для інженерних сервісів в Україні більш привабливі умови, то навіть багато компаній з інших країн світу відкривали б тут свої інженерні сервісні центри, де працювали б наші інженери. Але поки що, з огляду на оподаткування та захист цих видів бізнесу, для компаній це не дуже привабливо, і вони розташовують сервісні центри в інших країнах.
Якщо казати про досвід перших технопарків України, які ґрунтувалися на митних і податкових пільгах, то ця модель не спрацювала. Учасники проєктів почали змагатися не за конкурентоспроможність своєї продукції, а за можливість отримання пільги, а пільгу надавав Кабмін. Тоді в 2006 році був проведений закон про науковий парк «Київська політехніка». Ця модель не принципово не ґрунтується на пільгах. Вона грунтується на поєднанні інтересів учасників працювати в спільному інноваційному просторі і лише від цього отримувати зиск.
Якщо взяти, наприклад, Кремнієву долину. В Каліфорнії дуже високі податки, але оскільки вибудована розумна модель взаємодії між учасниками, науковцями, високотехнологічними компаніями, фондами, усі виграють від цієї взаємодії. І вони погоджуються сплачувати високі податки, але працювати в цьому середовищі без пільг. Тому наукові парки, побудовані за цими принципами, на мій погляд, мають перспективи .
А якщо б держава створила б два три такі великі консорціуми під конкретні оборонні програми? Умовно кажучи, задля створення зенітно-ракетного комплексу чи ударного безпілотного літального апарату. Було б доцільно для таких консорціумів запровадити якусь додаткову мотивацію?
Я б розділив усі інновації на два види. На масові інновації, де пільги не потрібні. Це – створення величезної кількості різноманітних продуктів і сервісів широкого призначення, наприклад, мобільних додатків та інше. Тут має бути змагання кращих ідей та кращих розробок. Але у держави є свої стратегічні інтереси. Під такі напрямки розвитку вона могла б надавати пільги, і ставати оператором. Якщо для масових інвестицій держава не повинна бути координатором, а лише повинна розробити правила й надати умови, то для створення стратегічних видів техніки без держави не обійтися. Тут вона могла б надавати відповідні пільги, а також контролювати і координувати ці види діяльності. Співвідношення між масовими інноваціями і стратегічно важливими може бути десь на рівні 80-90% — масові інновації, і десь 10%- 20% — стратегічно важливі, які дуже конкретно визначає держава.
Вів інтерв’ю Валентин Бадрак