Україна є великою європейською морською державою, вона має власні економічні інтереси на морі і відповідно, потребує засобів щодо захисту останніх. Україна має чи не найбільший в Європі морський кордон протяжністю у 1355 км (1056, 5 км-Чорне море, 249,5 км-Азовське і 49 км – Керченська протока), а також 200-мильну виключну (морську) економічну зону площею 72 тис кв км, з суверенним правом щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів, а також здійснення інших видів економічної діяльності.
Доступ до моря для України, як одного з провідних у світі виробників продовольства, має важливе значення, з точки зору комунікації із зовнішнім світом, експорту та імпорту, розвитку національної економіки і національної безпеки в цілому. Навіть без урахування тимчасово анексованого Криму, маємо постійне зростання морських експортних перевезень через порти п’яти приморських областей материкової України: Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької.
У відповідності до нової Військової Доктрини України, на ВМС ЗС України покладається завдання щодо захисту країни від можливої агресії в Чорному і Азовському морях, забезпечення контролю морської обстановки в прибережних водах і забезпечення національних інтересів в межах виключної економічної зони.
Проте, як свідчить досвід, ВМС є лише однією із складових забезпечення безпеки наших морських інтересів і безпеки на морському напрямку, оскільки в умовах своєї гібридної агресії (гібресії), Росія використовує весь арсенал невійськових і прихованих засобів для завдання якомога економічної шкоди інтересам України на морі.
28 листопада 2017 року в Київському готелі Radisson Blu Hotel на Подолі відбулася Перша Українська Міжнародна конференція з морської безпеки, як спільний захід Міжнародного Центру стратегій безпеки і оборони (ICSDS) і ВМС ЗС України у партнерстві з Центром інформації і документації НАТО, ДК «Укроборонпром», Українським Інститутом майбутнього, БО «Фундація Вільні Люди», ТОВ «ЮА.РПА», The Jamestown Foundation, Radisson SAS.
У роботі Конференції брали участь представники командування ВМС ЗС України, Уряду України, ГШ ЗСУ, Офісу НАТО в Україні, Посольства США в Україні, дипломатичного корпусу, військового аташату, ДПС України, громадянського суспільства, українські та іноземні експерти, представники ЗМІ тощо. Передусім, серед іноземних учасників конференції слід відзначити наступних: Марі Йованович, Надзвичайний та Повноважний Посол США в Україні, Барбора Маронкова, директор Центру інформації і документації НАТО, Глен Ховард, президент Jamestown Foundation (США), Александер Вінніков, Голова представництва НАТО в Україні, Деніел У.Двоер, контр-адмірал, начальник штабу командування ВМС США в Європі, Північній Африці та 6-го флоту США, Явуз Кілік, контр-адмірал ВМС Туреччини, вищі та старші офіцери низки флотів країн НАТО тощо.
Головними темами, що обговорювалися під час трьох панельних дискусій, були наступні:
-Безпекові зміни в Чорноморському регіоні: що слід робити Україні та Заходу?
-Регіональні і глобальні соціально-політичні та економічні наслідки викликів безпеці в Чорноморському регіоні;
-Чорноморська політика НАТО: спостерігач, ментор чи активний учасник?
Отже, передусім експерти оцінили сучасну військово-політичну обстановку і виклики безпеці в Чорному та Азовському морях, обговорили шляхи адекватного реагування на них, визначили соціально-політичні та економічні наслідки змін у безпековому середовищі, після чого визначилися з оцінкою політики НАТО в регіоні.
Тон дискусії завдали вже під час відкриття Конференції Ігор Воронченко, Марі Йованович та Барбора Маронкова, які дали чітку оцінку безпековим змінам в Чорноморському регіоні. Зростання напруженості тут є прямим наслідком свідомо агресивної політики Росії, анексії Криму та неоголошеної війни проти України на Донбасі. А дії Кремля є порушенням норм міжнародного права і становлять загрозу не лише для України, але й для інших країн регіону.
Продовження будівництва Керченського мосту також є злочином з точки зору Морського права, оскільки штучно обмежує мореплавство Керченською протокою та доступ до українських портів на Азовському морі, через які Україна здійснює важливі експортні перевозки, в т.ч. в США. До того ж, в березні 2014 року Росія захопила в Чорному морі кілька стаціонарних та самопідйомних бурових платформ (в т.ч. новітні «Петро Годованець» і «Незалежність»), що належать українській компанії «Чорноморнафтогаз» і використовує останні у своїх цілях.
За словами Посла США, крадіжка у вигляді незаконного видобутку росіянами газу з родовищ у виключній морській економічній зоні України наразі триває.* При цьому захоплені платформи охороняються російськими кораблями. А Ігор Кабаненко, голова наглядової ради МЦСБО та заступник Міністра оборони України (2014), влучно назвав такі дії агресора піратськими. Агресор також використовує захоплені платформи для розміщення різноманітної розвідувальної апаратури, що дозволяє контролювати повітряну, надводну та підводну обстановку у Північно-Західній частині акваторії Чорного моря в цілому.
* Довідково: на українському шельфі Чорного та Азовського морів розвідано значні запаси корисних копалин — понад 30 % загальних запасів вуглеводнів України. При цьому з них видобуто лише 4 %, тоді як із берегових родовищ – до 70 % розвіданих запасів вуглеводнів. Внаслідок агресії РФ Україна тимчасово втратила у 2014 році Кримський півостров і значну частину морського потенціалу, що дорівнює її річному ВВП.
Як зазначив Міністр інфраструктури України Володимир Омелян, окупація Криму поставила особливий акцент на зміцненні морської компоненти національної безпеки і оборони, яка безпосередньо впливає на транспортну інфраструктуру та економіку України. Вже сьогодні спостерігається зменшення кількості заходів суден до портів Маріуполь і Бердянськ, що має наслідком падіння економічних показників цих підприємств.
Грубо порушуючи норми Міжнародного Морського права і Конвенції ООН про Свободу мореплавства., РФ продовжує незаконне будівництво Керченського мосту, активну господарчу, рибогосподарську діяльність, будівельно-інженерні роботи у виключній морській економічній зоні та територіальних водах України, а також вчиняє проти неї дії, що носять системний характер і мають на меті завдання економічної шкоди.
Водночас, йдеться про обмеження доступу України до природних ресурсів в межах власної міжнародно визнаної виключної морської економічної зони, зменшення вантажопотоку українських портів на Азовському морі тощо. Так, 24 травня 2017 року РФ оголосила про обмеження параметрів для проходження суден Керченською протокою через незаконне будівництво Керченського мосту, висота якого робить неможливим прохід великих торговельних суден класу «Панамакс» до Азовського моря.
Якщо згадати, що такі судна заходили лише до українського Маріуполя, а мілководні російські порти від зазначених обмежень не постраждають, стає очевидним, що прихованою метою будівництва Керченського мосту є намір отримати засіб впливу на українські експортні перевезення (метал, зерно тощо). За попередніми експертними оцінками, зазначене обмеження означає втрати лише експорту українського металу до США на 1 млн тонн щорічно.
Очевидно, що відтепер перевізники будуть змушені фрахтувати судна менших розмірів, що означатиме подорожчання перевезень кожної тони вантажів. У свою чергу, внаслідок суттєвого здорожчання фрахту морських суден, що відповідатимуть умовам обмежень проходу Керченською протокою, значно погіршиться зернова логістика. Це негативно впливатиме на розподіл руху експортної агропродукції та вже призводить до значних збитків портів Бердянськ і Маріуполь. Так, лише у 2017 році Бердянськ втрачає 448,7 тис тон вантажопотоку, а Маріуполь – 705 тис тон, відповідно зменшаться прибутки та надходження до державного бюджету.
Іншим проблемним питанням є незаконні заходи суден різних країн до портів тимчасово окупованого Криму. Потрібні спільні зусилля України та країн-партнерів щодо подальшого обмеження незаконних заходів іноземних суден до кримських портів, а також перевалки вантажів на рейдах, без формального заходу до них.
РФ продовжує посилювати свій Чорноморський флот та військове угрупування на окупованому Кримському півострові, що створює загрозу на лише Україні, але й країнам НАТО . З огляду на зазначене, Марі Йованович наголосила на важливості відновлення Україною військово-морського потенціалу, 70% якого було втрачено разом із береговою інфраструктурою внаслідок окупації і наступної анексії Криму.
Адже Україна має право на вільний доступ до природних ресурсів в межах власної морської економічної зони, доступ до власних портів, свободу мореплавства, право на самооборону тощо і може розраховувати на підтримку США в цьому питанні. Одним з напрямків цього має стати передача у 2018 році ВМС України двох американських патрульних кораблів типу «Айленд», а також низки іншого озброєння та обладнання.
Аналізуючи агресію РФ на морському напрямку, експерти зазначили, що неготовою до анексії Криму виявилася не лише Україна, але й країни НАТО. Отже, відповідно, втрачаємо не лише ми, але й Альянс, на Південно-Східному фланзі якого обстановка значно погіршилась і залишається складною. Однією з причин є прорахунки західних експертів та урядових структур, які після розпаду СРСР намагалися демократизувати Росію, проте, як виявилося, даремно. Це зайве свідчення незнання її ментальності, що заважає прогнозувати подальші дії Кремля.
Пасивність Заходу і слабка реакція на анексію Криму зумовила подальшу агресію Москви в Сирії, де вона відпрацьовувала сценарії тиску і впливу на ЄС, успішно спрямовуючи потоки біженців до Європи, що викликало там відомі кризові явища. Поряд з цим, російська сторона успішно блокує будівництво на Близькому Сході конкурентних для бюджетообразуючого «РАО «Газпром» проектів катарського, іранського та іракського експортних газогонів до країн ЄС.
Отже, якби РФ не захопила Крим, не було б і подальших наслідків цього. Тому, з іншого боку, сприяння де окупації цього українського півострову без сумніву, позбавить агресора важливого плацдарму і сприятиме покращенню обстановки в Чорноморському регіоні в цілому.
На думку Євгена Марчука, сьогодні Москва активно використовує усі наявні можливості для завдання нам максимальної шкоди не лише військовим шляхом. Фактично, внаслідок спецоперацій Кремля для України створюються проблеми по усьому периметру наших кордонів, це не що інше, як очевидне тактичне не доопрацювання, нашої дипломатії.
Особливо, як вже зазначалося, слабкість України відчувається на морі. І якщо на Балтиці особливо після навчань «Запад – 2017» Росія за деякими оцінками пішла на певне послаблення своєї агресивної активності, то на Чорному морі все відбувається в іншому напрямку. Черговим свідченням стало перехоплення російським винищувачем американського патрульного літака.
Отже, російська окупація та анексія Криму об’єктивно вимагають від України розвитку та розбудови власної морської та військово-морської компоненти, що набуває все більшої актуальності. Що слід робити в нових умовах Україні і Заходу, проти якого РФ фактично давно веде свою приховану гібридну війну?
На фоні кризи російської економіки дії агресора, особливо загнаного в глухий кут, на думку експертів, можуть бути непередбачуваними. Адже розміщені РФ в окупованому Криму системи озброєння дозволяють тримати під прицілом територію не лише України, але й Румунії, Болгарії, Туреччини тощо, що становить небезпеку щонайменше регіонального рівня. Тому варто поряд з посиленням санкційного тиску продовжувати з ним переговори з метою примусити повернутись до цивілізаційних відносин з рештою світу.
Водночас, потрібна суспільна дискусія з приводу того, що відбувається, а саме: чому країни-гаранти за Будапештським меморандумом фактично не виконують власних зобов’язань по відношенню до України? Чи варто розірвати дипломатичні відносини з агресором? Або ж краще вести з ним гібридну війну на власних умовах? Громадянське суспільство України має активніше залучатися до дискусії щодо причин, які стримують офіційний Київ від цілком виправданої в умовах війни денонсації низки ключових угод з РФ. Влада має бути прозорою і відкритою для народу.
Деякі експерти наполягали на необхідності ініціювання нових міжнародних перемовин та денонсації конвенції Монтре, що обмежує прохід та перебування в Чорному морі військових кораблів нечорноморських держав.
Втім, найбільш реалістичними є судові позиви до РФ в міжнародних судах, в т.ч. щодо незаконного будівництва Керченського мосту, незаконного захоплення інфраструктури компанії «Чорноморнафтогаз» та видобутку газу, щодо відшкодування вартості майна, захопленого агресором у 2014 році в Криму, як державного, так і приватного і навіть особистого житла офіцерів ВМСУ, що вийшли на материк тощо.
Ігор Воронченко наголосив на критичній важливості ролі ВМС для забезпечення морських інтересів держави. В цьому його підтримали контр-адмірал Деніел У.Двоер (ВМС США) та контр-адмірал Явуз Кілік (ВМС Туреччини). ВМСУ беруть участь у спільних з ВМС США маневрах, що проводяться в акваторії Чорного моря, особовий склад отримує досвід та професійні навички взаємодії з кораблями ВМС НАТО.
З огляду на вимоги часу, Україна має швидко відновити і сбалансувати можливості національних ВМС шляхом побудови надводного флоту, розвитку військ берегової оборони, морської авіації, систем спостереження за надводною обстановкою, підготовки та комплексного забезпечення військ, із врахуванням досвіду АТО, практик та стандартів НАТО.
В листопаді п.р. спільно з експертами із США і НАТО почалася розробка Стратегії розвитку ВМС ЗС України до 2035 року, кінцевою метою якої є створення українського військового флоту «морської зони» (Blue Waters Fleet). В той же час, з огляду на відомі фінансові обмеження військового часу, першочерговим напрямком відновлення потенціалу ВМС є створення легких сил за концепцією «москітного флоту», що складатиметься з багатоцільових катерів, посилення ударного потенціалу Берегової оборони, створення сучасної інфраструктури тощо. ВМСУ орієнтуються на три типи катерів: ударні (пріоритет №1), мінно-тральні/патрульні (пріоритет №2), рейдово – амфібійні (приіорітет №3). Катери слід розглядати в рамках концепції «асиметричної відповіді» агресору, який домінує і продовжує нарощувати свій військово-морський потенціал.
На даний час в Україні створено цілком сучасно вітчизняну протикорабельну крилату ракету «Нептун», унікальні прилади контролю повітряної, надводної та підводної обстановки, розроблено проект ракетного катеру «Лань», створено Морський операційний центр для управління багатонаціональними силами (за допомогою НАТО). Насамкінець, минулого тижня повідомлялося про рішення Уряду про будівництво потужного військового флоту (в т.ч. 4 корвети – до 2028 року).
За повідомленням віце-адмірала Ігора Воронченка, наразі ВМСУ орієнтуються на три типи катерів: ударні (пріоритет №1), мінно-тральні/патрульні (пріоритет №2), рейдово – амфібійні (приіорітет №3). Він стане основою для планомірного розвитку національного океанського флоту у довготривалій перспективі, рішення про будівництво якого було прийнято минулого тижня Кабінетом Міністрів України (4 корвети – до 2028 року).
ВМС ЗС України сподіваються на підтримку США і НАТО в частині реформування та переоснащення на сучасні види озброєння і військової техніки, подальшої практики проведення спільних навчань тощо. Передусім, потрібні нові ударні та протимінні кораблі, системи морського спостереження, нові технології, що дозволять активізувати вітчизняне кораблебудування.
То ж, якою є чорноморська політика НАТО і ким є Альянс в Чорноморському регіоні, спостерігачем, ментором чи активним учасником? Будемо відвертими, адже реакція НАТО на агресію РФ проти України (а раніше-проти Грузії) виявилася несвоєчасною, слабкою та такою, яку Путін розцінив, як відверту слабкість. До того ж, Альянс готувався дати відсіч в рамках іншої війни, ніж та, яку нав’язує і веде проти нього Росія. Втім, з часом НАТО почав виконувати свою головну роль гаранта колективної безпеки країн-учасників. І Чорноморський регіон не є виключенням.
На думку Володимира Огризка, керівника Центру дослідження Росії, Міністра закордонних справ (2007-2009) та Надзвичайного та Повноважного Посла України, між Росією та США і НАТО немає і не може бути довіри, адже вони знаходяться по рідні сторони цивілізаційних барикад-західна демократія і східна автократія. Отже, РФ не може бути для Захлоду партнером, якому слід довіряти. Замість співпраці з агресором, про яку продовжують говорити в деяких столицях Європи, його треба стримувати, аж поки він не почне поважати міжнародне право.
Україна, що має унікальний бойовий досвід гібридної війни з РФ, є цікавою і важливою для НАТО, проте, наша дипломатія має зробити все, щоб нас туди запросили. Для забезпечення миру і стабільності в Чорноморському регіоні ми маємо діяти спільно з Альянсом.
За словами Александра Віннікова, НАТО уважно стежить за подіями в Чорноморському регіоні і останнім часом значно збільшив свої зусилля. Він запевнив у незмінності підтримки Альянсом України в її протистоянні російській агресії, проте, також наголосив на відкритості НАТО для діалогу з РФ.
Голова представництва НАТО в Україні наголосив на стратегічній важливості Чорного моря і збільшенні у 2015-17 рр уваги саме до морської складової безпеки в регіоні, хоча про створення Чорноморської флотилії НАТО поки не йдеться, «аби не провокувати Росію». Втім, з огляду на певні часові обмеження конвенції Монтре стосовно перебування в акваторії Чорного моря бойових кораблів нечорноморських держав, Альянс проводить гнучку політику постійної присутності в регіоні.
При цьому в Чорному морі майже постійно перебуває один сучасний ракетний есмінець або фрегат ВМС США, Великобританії або Франції, які за графіком змінюють один одного. Наприклад, в день роботи Конференції до Одеси прибув ракетний есмінець 6-го флоту США «Джеймс Вільямс». Візити до українських портів з проведенням спільних з українськими моряками тактичних тренувань за стандартами Альянсу є свідченням підтримки України. Альянс надає практичну допомогу ВМСУ, які є першочерговим пріоритетом в оборонній реформі родів військ ЗСУ. Тобто, йдеться про пілотний проект, успіх якого матиме велике значення для наступного розповсюдження позитивного досвіду на решту ЗС України.
Зі свого боку, ВМС України продовжують підтримку операції НАТО “Sea Guardian” шляхом обміну інформації стосовно судноплавства у Чорному морі. В перспективі може буде можливою також участь ВМСУ в операціях ЕС і НАТО в Середземному морі. Привабливою залишається ініціатива Румунії щодо створення корабельного з’єднання зі складу ВМС причорноморських країн (крім Росії), США та інших країн НАТО для захисту судноплавства та безпеки у Чорному морі.
На превеликий жаль, запрошені на захід представники ВР України (Оксана Сироїд, заступник Голови ВРУ та Ганна Гопко, Голова Комітету ВРУ у закордонних справах) та РНБО (Олександр Літвиненко, заступник Секретаря РНБО), в останній момент змінили свої плани. Можливо, наші шановні депутати займались більш важливими справами, ніж безпека держави на морському напрямку.
Проте, така собі вже хронічна необов’язковість українських парламентарів і можновладців не тільки негативно впливає на перебіг дискусій з важливих питань національної безпеки. Вона щонайменше не додає нам авторитету в очах іноземних партнерів, які здебільшого вбачають в цьому неповагу до себе.
За виключенням Володимира Омеляна, не було жодного представника Уряду, хоча Кабмін вже другий рік поспіль ніяк не може розглянути Проект Морської стратегії України. Що це, як не пряме свідчення нерозуміння важливості питання? Сухопутне мислення еліт в Україні треба долати, воно дуже шкодить, інакше ми будемо надалі втрачати і програвати агресору.
В чому полягає важливість проведення Міжнародної Конференції з морської безпеки для України? На думку Ігора Кабаненка, на сучасному етапі йде становлення України як суверенної європейської країни та морської держави. Процес відбувається в умовах швидких і змістовних змін системи безпеки у Чорноморському регіоні і глобалізованого світу, навколо якого сформувалось вже декілька локальних конфліктів, штучно створених Росією на пострадянському просторі.
Їх вирішення вимагатиме спільних зусиль міжнародної спільноти. І морська складова безпеки завжди матиме особливе значення. Адже, за словами римського філософа Сенеки: «…моря і океани поєднують країни, які вини розділяють».
Володимир Заблоцький