ЕКСПЕРТИ РОЗПОВІЛИ ПРО УМОВИ КОНТРНАСТУПУ УКРАЇНИ

Нинішня воєнна реальність свідчить, що наявної зброї Україні таки не вистачає, зокрема, для результативного й успішного, з огляду на ймовірні втрати особового складу, контрнаступу.

Про це у виданні LB.UA написали перший віце-президент Національної академії наук України, академік Володимир Горбулін та директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.

Зокрема, автори висловили такі міркування:

… Загалом панорама світу виглядає так, що в Путіна залишилося небагато опцій. Або ядерна війна, або тотальна конвенційна війна з масованими бомбардуваннями, ракетними обстрілами українських міст та критичної інфраструктури, або капітуляція.

Ядерну війну Путін поки що відкидає, про що свідчить і його мовчання 9 травня, яке нівелювало попередні погрози міністра Лаврова. Капітуляція неприпустима, як і будь-яке завершення війни, з якої він не зможе вийти з показовим здобутком у вигляді «шматка території» – це ознака слабкості та шлях до швидкої втрати влади. Здається, він обрав саме друге, поєднавши це з переходом до глухої оборони.

Так чи інакше, кремлівський очільник, з огляду на численні злочини росіян, навряд чи зупиниться. А якщо так, то й повернення до питання масштабної мобілізації (якщо прихована не дасть результатів) цілком можливе. Отже, ціна війни для України може суттєво зростати. Є сподівання, що Захід не почне обмежувати допомогу, а буде її послідовно нарощувати.

При цьому, як ми вже вказували, необхідність надання Україні ракетних систем залпового вогню (наприклад, M142 HIMARS і М270 MLRS) та оперативно-тактичних ракетних комплексів (як і протикорабельних NSM) різко зростає. Про засоби протиповітряної оборони, зокрема сучасні ЗРК, і бойові літаки розмова взагалі притихла. На цьому тлі Україна третій місяць бореться на межі можливого, і це обов’язково має знайти відображення у зростанні довіри та зростанні підтримки.

Сторони шукають альтернативи та асиметричні можливості впливів на свою користь. Путін намагався щось отримати шляхом раптового проведення саміту ОДКБ, але залучити країни квазіблоку до війни проти України не вдалося. А промова самопроголошеного президента Білорусі Лукашенка взагалі стала свідченням остаточного відсторонення від Путіна з його кривавою авантюрою. Зокрема, саме так можна оцінити його істеричну заяву про те, що треба було б зі самого початку виступати блоком. Він наче хотів додати, що «тепер уже пізно, хай Кремль самотужки розгребе заподіяне»… Так чи інакше, це чергове свідчення, що Лукашенко не наважиться відкрито підтримати Путіна у військовій агресії проти України.

При цьому розвідки вже зробили припущення, що Російська Федерація планує організувати в країнах ОДКБ виробництво комплектуючих військової продукції, оминаючи санкції. Зокрема, Казахстан уже домовився з Туреччиною не лише про постачання безпілотників, а й розгортання такого виробництва на своїй території. Виникає питання, чи не будуть ці безпілотники підсилювати армію Путіна?

Міжнародний вимір війни змінюється в бік підтримки України, але все відбувається досить повільно. Майбутня стратегія відносин НАТО з Росією має бути ухвалена під час саміту Альянсу в червні та, напевно, міститиме неприємні речі для Москви. Можна вже відкинути сумніви – попри спротив Туреччини, Альянс таки отримає двох нових членів. Що також на користь Україні. По-перше, уздовж великого кордону Фінляндії з РФ можуть з’явитися нові натовські системи озброєнь. А по-друге, і сам спосіб швидкого входження Швеції і Фінляндії до Альянсу може виявитися цікавим для України в майбутньому. Бо зі зникненням режиму Путіна ідея членства України в НАТО може швидко відродитися.

Вирівнюється позиція Китаю: колишній посол КНР в Україні дуже критично оцінив вторгнення Росії в Україну, наголосивши на ознаках поразки російських військ і загрозі для європейської безпеки порядку денного президента Путіна щодо відновлення імперії.

Поступова зміна позиції Китаю дається взнаки і в економічній площині, зокрема в питаннях технологічних обмежень. Так, експорт китайських технологій до Росії різко впав у березні після того, як санкції набули чинності, а міністр торгівлі США Джина Раймондо заявила 17 травня, що постачання китайських ноутбуків до Росії в березні впали на 40% порівняно з лютим, тоді як експорт смартфонів зменшився на дві третини. Цитуючи чиновницю, видання The Washington Post повідомило, що експорт обладнання телекомунікаційних мереж упав на 98%. Виявилося, що, правду кажучи, Китаю вигідне технологічне виснаження РФ.

Німеччина виконала значну «роботу над помилками» і переходить до національних санкцій – запровадження нафтового ембарго без урахування позицій ЄС. Хоча тут і не без негативного присмаку – зокрема, деякі європейські лідери шукають можливості діалогу зі злочинним Путіним. Уже 17 травня після змістовних перемовин президента Зеленського з канцлером ФРН Шольцом була оприлюднена показова та дуже вагома заява: умовою для переговорів з РФ може бути лише «негайне виведення російських військ з України». Хоча достеменно невідомо, чи йдеться про виведення угруповань загарбників на рівень 23 лютого 2022 року, чи в опцію мають бути включені й Крим та ОРДЛО, за будь-яких умов звучить потужним викликом. У тому числі він важливий на тлі операції порятунку 265 захисників Азовсталі (дані станом на 17 травня. – Ред.), які фактично потрапили в полон і доля яких вирішуватиметься на найвищому рівні.

На тлі всього цього ЄС і США домовилися і надалі координувати свої дії, «щоб пом’якшити негативні наслідки» війни Росії в Україні для світової економіки. Та й Байден неабияк прагне досягти технологічної деградації РФ і суттєвих обмежень у виробництві зброї.

Але все це значний час, і боротьба країни за життя та свободу пожирає забагато людської крові.

Україна, як і в перші дні війни, потребує зброї, і ця потреба знову, як і в перші дні масштабного вторгнення, критична. Тепер для того, щоб вибити ворога зі своєї території, потрібні потужні ракетні системи та влучні санкції – із всебічним контролем за ворогом і його потенційними прихильниками.

Отже, пів світу нині вирішує, чи дати можливість міжнародному злочинцю зберегти лице. А другий шанс для Путіна – точно перспектива нової війни, ще більш кривавої і більш масштабної. Чи врахують це лідери найпотужніших країн – гравців нинішньої міжнародної арени?

Поделиться публикацией