ІВАН ЯКУБЕЦЬ — „ЯКА ЦІНА ПЕРЕМОГИ ПОЛІТИЧНОГО „МІФУ” ПРО НЕВЕЛИКЕ І НЕОБТЯЖЛИВЕ, ПРОФЕСІЙНЕ ТА БОЄЗДАТНЕ ВІЙСЬКО УКРАЇНИ?”

В рамках дискусії щодо доцільності переходу Збройних сил України на суцільно контрактну схему комплектування, інформагентство «Оборонно-промисловий кур’єр» публікує статтю полковника запасу Якубця  Івана  Миколайовича, начальника Аеромобільних військ ЗС України у 1998 – 2005 роки, яку було написано 2008 року.

 

„Яка ціна перемоги політичного „МІФУ” про невелике і необтяжливе, професійне та боєздатне військо України?”

 

Рішення про створення національного війська розпочалось з прийняття 6 грудня 1991 року Верховною Радою УРСР Закону „Про Збройні Сили України.” (№1934-12). Наступним етапом була націоналізація трьох військових округів ЗС СРСР де нараховувалось 780000 військовиків, потужний комплект основної бойової техніки (22 200 од.), а головне могутній, третій за обсягом у Світі, ядерний потенціал. Той ядерний потенціал, який був створений завдяки велетенській самовідданій жертовній праці чотирьох поколінь українського народу на теренах голодомору у 30-х, війни та повоєнної відбудови та відмови у 50-60-х роках минулого століття майже від усіх нормальних стандартів життя, за мізерну заробітну платню, У ті десятиліття завдяки таким втратам було збудовано Національне надбання народу, яке повинно було працювати на користь наступних поколінь українців. Але завдяки бездарній політиці так не сталося. Тоді політики нам казали, що те надбання занадто обтяжливе для держави і народу, що воно антигуманне і небезпечне, що його треба знищити. А решту війська скоротити зробити його невеликим, але професійним і від того більш боєздатним. Таким чином заощадити кошти на вирішення соціальних проблем населення країни. Пропозицію тих фахівців, які теж були часткою національного здобутку, що потрібно робити навпаки — сплюндрували. Минуло 15 років тепер відверто можна сказати – „за що боролися на те і напоролися”.

Хід виконання заходів з реформування та розбудови Збройних Сил України, що планово розпочався з 1997 року поступово наблизився до 2002 року, у якому започатковано державну програму переходу Збройних Сил України до комплектування тільки військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом. Програма не викликала особливих зауважень, тому що ті хто її розраховував знали, що на кінець 2015 року відповідати за її виконання будуть наступні генерали та політики.

Вже у 2003 році військовики зіткнулись з серйозними проблемами у цій сфері, доповідаючи своїм керівникам про те, що військо за контрактом занадто коштовне для економіки країни, яка тільки розвивається. Отже в умовах хронічного недофінансування справа рухалась не вперед, а назад (на 1.01.2005 у складі ЗСУ – 38 320 контрактників, а на 1.01.2006 – 37 820). Але керівники Міноборони, намагались більше підтримати політичні обіцянки з дешевизни війська ніж реальність, тому вижимали із внутрішніх резервів усе можливе і неможливе та не цуралися навіть авантюрних рішень. Так з метою показати політикам, як успішно виконується Державна програма з переходу війська на контрактну службу, у 2006 році окрему категорію військовослужбовців прапорщиків(мічманів) переведено до категорії сержантів (старшин) тобто категорії контрактників. Це дозволило нічого не витрачаючи „збільшити” чисельність контрактників одразу на 12000 осіб. Тому з кількістю тих солдат і сержантів за контрактом, що вже служили, склало 49 100 осіб. Але подальше збільшення їх чисельності протягом 2006-2007 року сталось лише на 1832 особи – 50 961 на 1.01.2008. Вимоги ж політичного керівництва держави — до кінця 2010 року мати у складі війська 80 000 контрактників. Тобто за два з половиною роки слід „заманити” на військову службу за контрактом майже 30 000 молодих людей призовного віку (джерело „Біла книга” за 2005-2007 роки).

З приходом до керівництва Міноборони, не заангажованого практика, Юрія Єханурова, воєнне відомство скинуло „овечу шкуру” і оголосило на усю країну реальну потребу у виділенні з державного бюджету коштів. Така потреба підтверджена Перспективним планом основних заходів, щодо повного переходу Збройних Сил на контрактну службу у 2008 – 2010 роках (далі — Перспективний план), що оголошено Міністром оборони України у ЗМІ. Він передбачає: що протягом 2008 року необхідно добрати 7500 військовослужбовців за контрактом, на що сплановано витратити 11,035 млрд. грн. бюджетних коштів; у 2009р. добрати 10500 осіб, потреба у коштах складає – 18,054 млрд. грн.; у 2010р. – 11900 осіб, потреба 20,581 млрд. грн. Загалом на протязі 3-х років добрати 29 900 військовослужбовців на що витратити – 49,67 млрд. грн.

Аналіз ходу практичного виконання заходів Державної програми переходу ЗС України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом (Указ Президента України від 17.04. 2002 №348/2002, далі Державна програма) свідчить про те, що тільки на кінець 2007 року вдалося зупинити негативну тенденцію перевищення кількості звільнених контрактників над їх добором у військо. Слід також сказати, що ця програма була розрахована на період до 2015 року для здійснення у три етапи: 2002-2005, 2006-2010 і 2011-2015 роки. Розпорядженням Президента України Міноборони визначено завдання, що цей перехід здійснити до кінця 2010 року. Але нам добре відомо – хочеш швидше плати більше. Тому давайте з’ясуємо у що обійдеться пересічному українському платнику податків прискорений перехід до невеликого, професійного і завдяки цьому боєздатного війська.

Виконання Перспективного плану за перше півріччя 2008 року стверджує те, що обсяги добору склали 3040 осіб. В той же час важливо враховувати, що процес звільнення хоч і знизився, але ще уявляє собою значну частку – 58% від обсягу добору (за відповідний період звільнено 1780 осіб). Це вагомо впливає на кінцеві обсяги річного добору, а від того і на загальне виконання заходів з переходу ЗСУ на повне комплектування війська за контрактом у прискорені терміни — до кінця 2010 року. На підставі програмних показників не важко розрахувати потребу у щомісячному темпі добору контрактників протягом 2008 року, який складає 625 осіб (7500 : 12міс.). В той же час щомісяця звільняється у середньому 296 осіб, що складає 48% від потреби у доборі. Такім чином для утримання темпів добору на рівні вимог успішного виконання плану потрібно добирати 922 особи щомісяця протягом року. А це у свою чергу визначає щомісячну потребу добору, тобто рівень навантаження людських ресурсів регіонів України (26 областей), у кількості 30 – 40 осіб з кожного. Враховуючи те, що темпи добору контрактників протягом першого півріччя 2008 році не відповідають спланованим показникам і мають на кінець року чітку тенденцію до їх зриву, Міноборони звертається до керівництва держави щодо рішучого збільшення асигнувань на контрактну службу. Тому Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо забезпечення розвитку Збройних Сил України” від 4.03.2008 ( № 196), з метою забезпечення прискореного комплектування Міноборони військовослужбовцями за контрактом, визначено завдання Кабінету Міністрів України щодо збільшення обсягів бюджетного фінансування у 2008 році на 4,9 млрд. грн.

Це свідчить про те що Міноборони використало усі свої внутрішні резерви, в межах хронічного недофінансування заходів повного переходу на контрактну службу, і стало перед фактом їх відвертого зриву. Такому стану справ сприяла зайва політизація термінів виконання цього складного і недешевого для держави заходу, яка базується на підставі розрахунків не загальнодержавного, а відомчого рівня — у що обійдеться суспільству та державному бюджету прискорений спосіб повного переходу ЗС України на контракт. Тому що ці розрахунки не враховують усі витрати на докорінну перебудову соціальної інфраструктури ЗС України та створення в країні привабливих умов для добровільного вступу громадян на військову службу за контрактом. За даними розрахунків ГШ ЗСУ (розрахунки інших державних установ відсутні) показники середньої вартості утримання військовослужбовців контрактної служби на рік складають – 55000 грн.

За перше півріччя 2008 року нарощування списочної чисельності військовослужбовців за контрактом становить 1260осіб, що складає 18% від потреби на рік (7500). Відповідний зріст забезпечено за рахунок профінансування Перспективного плану за цей період лише на 1,7 млрд. грн. (15%) від потрібного за планом річного обсягу 11 млрд. 34,6 млн. грн. Таким чином, для створення умов нарощування чисельності ЗС України у першому півріччі, державі необхідно було вкласти до Міноборони по 1,4 млн. грн. на кожного добраного контрактника. Але такі обсяги бюджетного фінансування вже сьогодні не дозволяють своєчасно виконати навіть поточний річний план добору, за такими показниками він буде виконаний не раніше ніж у три роки (7500 осіб : 1260 х 2). У зв’язку з чим Міноборони і запрошує збільшення обсягів бюджетного фінансування на Перспективний план вже у 2008 році до 17 млрд. грн., адже тоді і витрати держави на одного контрактника зростуть до 2,32 млн. грн., а обсяги добору — в двічі. Але завдання навіть таких витрат для нарощування темпів списочної чисельності контрактників, не дозволить виконати план 2008 року у цьому році. За наданими вище аналітичними розрахунками існуючий обсяг фінансування потрібно збільшити у три рази, тобто витрачати до 4,2 млн. грн. (1,4 млн. грн. х 3) на одного контрактника, або збільшити на таку ж кратність термін виконання заходу (план добору 7500 осіб спланованих на 2008 рік — виконати до кінця 2010 року).

Спираючись на вище надані аналітичні розрахунки доцільно здійснити подальший прогноз щодо ймовірних витрат бюджетних коштів на забезпечення заходів повного переходу ЗС на комплектування за контрактом та можливих термінів їх виконання.

Міноборони передбачено збільшити списочну чисельність військовослужбовців за контрактом у 2009 році на 10500 осіб, на що у лютому місяці сплановано 18,054 млрд. грн., це складе 1,7 млн. грн. витрат на кожного контрактника протягом року. Але вже сьогодні Ю. Єхануров вважає за потрібне запросити додаткових коштів на добір одного контрактника. Тому, якщо врахувати навіть те що 2008 рік буде профінансований належним чином і забезпечить повний добір 7500 осіб, то витрати на кожного контрактника у 2009 році потребують збільшення у два рази і стануть варті 5,4 млн. грн. (2,7млн. грн.. х 2) на кожного контрактника. Або необхідно збільшити термін виконання обсягів добору спланованих на 2009 рік у два роки (до кінця 2012 року).

Виконання заходів 2010 року суцільно залежить від успішного виконання двох попередніх років. Тому військове відомство і спланувало здійснити найбільший добір у 11900 осіб, на що заплановано витратити 20,6 млрд. грн. У разі задоволення таких потреб протягом 2010 року держава профінансує збільшення війська на одного контрактника у обсязі 2,8 млн. грн. Але посилаючись на досвід складнощів, щодо темпів добору та витрат на фінансування у попередні роки, доцільно вважати таку суму коштів на одного контрактника недостатньою. Тому, враховуючи інфляційні та інші процеси, що тривають у державі на шляху розвитку до світових стандартів соціального забезпечення населення, доцільно передбачити збільшення витрат на одного контрактника у 2 рази, тобто у середньому до 5,6 млн. грн. на рік добору (2,8 млн. грн.. х 2), чи знову збільшити терміни його виконання на два роки (до 2015 року).

Таким чином прогнозовані витрати на створення одного робочого місця, чи збільшення списочної чисельності ЗС України на одного військовослужбовця за контрактом протягом 2008 – 2010 року, держава повинна витратити у середньому 5,0 млн. грн. Слід враховувати те що ці фінансові витрати розподіляються і впливають також на тих контрактників що вже служать у війську, стримують процеси їх звільнення та небажання служити далі. Але за нашим досвідом та досвідом інших країн світу процес звільнення, або розриву контракту повністю зупинити неможливо. Тому на шляху повного доукомплектування війська контрактниками, що складає майже 30000 осіб, слід враховувати неменше 20% звільнених, які протягом трьох років нададуть середнє збільшення у потребі добору на 5998 осіб. Таким чином за цей термін необхідно буде добрати (у кращому випадку) 35898 осіб. Тому для успішного виконання Міноборони такого складного завдання, необхідно профінансувати кожного з цих осіб у обсязі 5,0 млн. грн., що складе загалом 180 млрд. грн. бюджетних коштів.

Важливо відмітити і те, що до обсягу 180 млрд. грн. враховано майже усі витрати на створення сприятливих умов для проходження контрактної служби. Але існують так звані „приховані витрати” бюджетних коштів на створення привабливих умов служби у війську. А саме: забезпечення безкоштовного навчання контрактників у учбових закладах; соціальні пільги на податки та комунальні послуги; ріст пенсійного забезпечення відповідних категорій населення та інші, що передбачені законодавством. Тому такі витрати можуть складати додатково не менше 10% від загальної суми витрат на повний перехід ЗС України до служби за контрактом. А це додаткове навантаження на бюджет країни у розмірі 18 млрд. грн., яке в цілому остаточно може скласти біля 200 млрд. грн. Що у чотири рази більше ніж спланувало у лютому 2008 року Міноборони (49,67 млрд. грн.)!

Враховуючи те що списочна чисельність контрактників у ЗС України на 1 січня 2011 року повинна складати 80 000 осіб, опосередковані витрати на утримання та добір кожного з них будуть складати по 2,5 млн. грн. (200 млрд. грн. : 80000). Таким чином для успішного виконання прискореного переходу ЗС України на комплектування військовослужбовцями за контрактом необхідно у 2008–2010 роках здійснити бюджетне фінансування заходів Перспективного плану у обсязі 200 млрд. грн. Тут виникає запитання: „А чи здатне Міноборони реалізувати такі обсяги бюджетних коштів у такий короткий термін?” Може доцільно збільшити термін виконання повного переходу ЗС України до комплектування за контрактом до 2016 року та забезпечити поступовий зріст чисельності контрактників на 3000-4000 осіб на рік, з не обтяжливим для річного бюджету країни обсягом у 10 млрд. грн. Та за рахунок заощаджених коштів не забути профінансувати переозброєння війська на сучасні зразки бойової техніки, що має вирішальне значення для національної безпеки і оборони держави.

Слід враховувати також наступне: по-перше — що у надані розрахунки не увійшли обов’язкові витрати бюджетних коштів на утримання 63 000 офіцерів та генералів ЗСУ, соціальні стандарти для яких є вищими ніж для солдат та сержантів; по-друге — не враховані витрати на створення новітніх систем комунікацій управління та практично повне переозброєння усіх Видів ЗС України новими (модернізованими) зразками озброєння і військової техніки; по трете – непередбачені витрати на науково-технічні дослідження у галузі сучасних оборонних технологій; по-четверте – кошти на розвиток ВПК країни; по-п’яте – невраховані витрати бюджету на збільшення пенсійного забезпечення звільнених військових, та витрати на аналогічні заходи у інших військових формуваннях держави. Тому можна передбачити, що загальні обсяги витрат бюджетних коштів на вирішення перерахованих питань воєнно-політичне керівництво та суспільство ще не усвідомлює.

Приведені, на підставі практичного досвіду першого півріччя 2008 року, аргументи щодо прогнозованих витрат бюджетних коштів на прискорений повний перехід ЗС до контрактної служби, потребують чіткої відповіді на три запитання:

  1. Якої мети у зміцненні національної безпеки і оборони ми прагнемо досягти повним переходом ЗС України на комплектування за контрактом?
  2. Чи гарантують такі великі обсяги фінансування бюджетних коштів на оборону держави адекватне зміцнення її національної безпеки і оборони?
  3. Які шляхи капіталовкладень у зміцнення національної безпеки і оборони на даному етапі доцільно визнати приоритетними та забезпечити їх масоване фінансування з державного бюджету країни?

Відповіді на запитання полягають у площині багатого світового досвіду. Який свідчить про те, що найбільш ефективно вирішується питання обороноздатності держави при загальнообов’язковому принципі комплектування та проходження військової служби усіма громадянами країни, який дозволяє мати значний обсяг підготовлених на особливий період людських ресурсів. Не зважаючи на масштаби підготовки населення, цей принцип є найбільш дешевим (за рахунок низьких стандартів соціального забезпечення військовослужбовців строкової служби), а головне більш надійним, який забезпечує виховання почуття державності у громадян серед усіх прошарків суспільства. Але ,завдяки науково-технічному прогресу та розвитку прав людини в світі, у більшості передових країн комплектування війська змінилось з примусового на добровільне – за контрактом. Такий принцип комплектування усіма визнаний, як найбільш коштовний і тому навіть такі передові (заможні) країни, як Німеччина, тримають змішаний принцип комплектування, що дозволяє їм заощаджувати зайві кошти до виконання інших більш важливих завдань оборони.

Україні дісталась радянська система комплектування ЗС, яка має відомі властивості та недоліки, що викликають обурення певної частки населення. У зв’язку з чим воєнно-політичне керівництво держави спрямувало політичний курс на повну відміну обов’язкової строкової служби у війську. Тобто, що важливо відмітити, не на відміну конституційного обов’язку громадян країни, а заміну примусового методу комплектування війська на добровільний. Таким чином головною метою повного комплектування ЗС України за контрактом слід вважати зняття соціальної напруги у суспільстві, шляхом заміни одного методу призову на інший, без відміни громадянського обов’язку за Конституцією України (ст.17 та 65). У такому разі досягнення державної політики у зміцнення національної безпеки і оборони полягають тільки у механічній заміні військовика строкової служби на контрактника, що рішуче на боєздатність ЗС України не впливає. Але призводить до докорінної зміни всього укладу військової служби та вимог соціальних стандартів з її забезпечення державою. В наших реаліях слід пам’ятати, що ту важливу частку військовослужбовців від яких суттєво залежить боєздатність ЗС України (планова чисельність військовиків на кінець 2010 року – 148000) вже укомплектовано фахівцями за контрактом. Це 63000 офіцерського складу (професіонали вищого ґатунку) та 52000 солдат, сержантів і прапорщиків (станом на 1.07.2008), що обіймають майже усі найбільш потребуючі професіоналізму спеціальності та посади у війську. Залишилось до кінця 2010 року добрати 28000 осіб на укомплектування залишку військово-облікових спеціальностей, які в основному, за своєю суттю професійної підготовки, є менш інтелектуальними та оплачуваними, а головне потребують важкої ратної праці і тому не є привабливими для молоді. Крім того слід враховувати досвід Польщі та інших країн, які майже вирішили аналогічні проблеми у війську, але після вступу до ЄС молодь призовного віку прагне їхати працювати до інших країн, а не служити у війську. Тому нестача контрактників знову примушує керівництво країни піднімати соціальні стандарти для контрактників. А це свідчить про те, що вкладені у службу за контрактом бюджетні кошти не надали очікуваного результату.

Отже сам по собі факт зміни принципів комплектування вирішального значення для боєздатності Збройних Сил України і ,як слідство, зміцнення національної безпеки та оборони не має. Вирішальними, у сучасних умовах, є переозброєння Видів ЗС України на нові системи комунікацій управління та розвідки, новітні зразки високоточного озброєння і військової техніки, створення дієвого високо мобільного компоненту з необтяжливими добре оснащеними з’єднаннями і військовими частинами. Без цих складових сучасні збройні сили, навіть зі 100-відсотковим комплектом військовослужбовців за контрактом, є нісенітницею і марнотратством.

Безумовно що після виконання Державних програм з реформування Збройних Сил України у період з 1997 по 2007 роки наше військо скоротилося у п’ять разів і практично набуло майже спланованого на кінець 2010 року чисельного складу (148 000 військовиків на грудень 2008 року). Така чисельність, за ствердженням відповідальних і повноважних генералів, відповідає сьогоденним викликам воєнно-політичної обстановки, що склалась навколо держави. Сьогодні так, а про завтра треба дбати негайно. Тому що умови, які створені для проведення всебічної глибокої воєнної реформи (переозброєння) ЗС України у цілому, з урахуванням особливостей можливого вступу України до колективної системи безпеки, не є константою у запоруці національної безпеки і оборони. На таких переломних етапах розвитку національного війська, воєнно-політичному керівництву держави, важливо уникнути обтяжливих витрат бюджетних коштів на другорядні заходи у ЗС України, та ще з сумнівною ефективністю посилення їх боєздатності. У іншому випадку залишимось по заду, у розвитку найважливішої галузі держави, назавжди.

В цих непростих для політиків та державних діячів умовах, крім критики потрібні і пропозиції. Як варіант доцільно розглянути наступне:

до кінця 2008 року внести зміни у Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” (2232–12 від 4.06.2008), де замінити примусовий призов громадян на військову строкову службу службою за добровільним набором. Тобто волонтерською службою на строк до 3 років, з виплатою грошевого утримання за прогресивною шкалою, яка на третьому році служби дорівнюватиме оплаті контрактника першого року служби. Змінити Військові Статути ЗС України у бік демократизації умов проходження волонтерської служби та надати волонтерам, що відслужили, певні пільги у системі законодавства з соціального забезпечення населення. В той же час зняти з держави обов’язок їх соціального забезпечення у обсязі, що дорівнює стандартам офіцерському складу та іншим більш важливим спеціалістам за контрактом

з метою проведення глибокої воєнної реформи протягом другого півріччя 2008 року розробити та законодавчо затвердити єдину довгострокову Державну програму глибокої воєнної реформи (переозброєння) ЗС України. Де визначити напрямки і обсяги приоритетного фінансування заходів та термінів їх виконання. Створити при Кабінеті Міністрів України повноважний орган управління ходом воєнної реформи на який покласти відповідальність за її виконання. Міноборони таке завдання самотужки не виконає

вважати досягнуте на 1.07.2008р. прискорене збільшення списочної чисельності контрактників у 53 % від їх загальної чисельності (80000 осіб — за планом на кінець 2010р.) достатнім. Подальший обсяг збільшення чисельності відповідної категорії військовослужбовців затверджувати у плановому порядку і тільки на законодавчому рівні, з обов’язковим урахуванням кількості надходження до ЗС України новітніх зразків озброєння та військової техніки

організувати серед населення держави агітаційно-роз’яснювальну роботу засобів масової інформації, щодо вступу на волонтерську службу молоді у віці з 17 — 18 років, законодавчо залучити до участі у підборі волонтерів державні організації учасників війни і ветеранів Збройних Сил та чисельні громадські козачі організації та інші.

Військо – це школа державності, яка повинна охоплювати громадянським навчанням усі прошарки населення країни без винятку. Тільки так ми здатні підготувати до захисту ту державу що будуємо. Тому вчителі такої школи повинні бути вище поточних політичних амбіцій (наприклад — хто перший ліквідує ненависну строкову службу), бо груба помилка у такій відповідальній перед народом справі може призвести до втрати усього державного надбання. Сподівання на те, що державність нам збереже євроатлантичний союз є безвідповідальними і тому, за окремих умов розвитку історії, ні чим нашим нащадкам не гарантованими. А якщо НАТО розпадеться? Призупиняли ж існування військові союзи і раніше.

 

Полковник запасу Якубець  Іван  Миколайович,

начальник Аеромобільних військ ЗС України у 1998 – 2005 роки.

 

 

Комментарии