СПЕЦІАЛЬНІ СЛУЖБИ РУМУНІЇ: ВІД «СІГУРАНЦИ» ДО РОЗВІДУВАЛЬНОГО СПІВТОВАРИСТВА

Витоки історії спеціальних служб Румунії сягають другої половини ХІХ століття, коли у 1865 р. при Генеральному штабі армії Об’єднаного князівства Волощини і Молдови був створений відділ «II-а», який займався збором і аналізом інформації військового характеру. До Першої світової війни у Румунії[1] існували також різні структури (Бюро загальної безпеки МВС, Головна інспекції жандармерії), які здійснювали функції політичної поліції та контррозвідки.

Видатну роль в історії спецслужб Румунії вже у ХХ столітті відіграв Міхаїл Морузов. За вклад у розвиток розвідувального мистецтва історики часто називають його «румунським Вільгельмом Канарісом»[2]. За однією із версій, батьки Морузова були нащадками запорізьких козаків, які після ліквідації Січі втекли за Дунай, на територію тогочасної Османської імперії. З 1909 р. Міхаїл працював у поліції, а у 1917 р. очолив військову розвідку у Добруджі[3]. Після закінчення Першої світової війни він встановив контакт з промонархістськими політичними силами і пізніше став довіреною особою короля Кароля ІІ.

У 1924 р. Морузов створив Таємну розвідувальну службу (ТРС), яка потім стала відома як «Сігуранца». До її складу входили: відділ зовнішньої розвідки, відділ контррозвідки, юридичне бюро та бюро техніки. Ділові якості та наполегливість Морузова дозволили цій спецслужбі на деякий час стати однією з кращих у Європі. Він особисто вербував агентуру[4], не шкодуючи коштів на отримання важливої інформації. Морузова можна вважати родоначальником застосування оперативних технічних засобів. А у 1936 р. він відкрив перший навчальний заклад з підготовки розвідників та технічних спеціалістів[5]. Однією з успішних контррозвідувальних операцій, проведених ТРС, було викриття планів радянської розвідки з підриву економіки Румунії шляхом введення в обіг значної кількості фальшивих грошей.

Під кінець своєї кар’єри Морузов, зібравши значний обсяг інформації компрометуючого характеру на керівництво держави,  уявив себе незамінним лідером і почав займатися політичними інтригами. Через надмірну лояльність до короля він потрапив під приціл «Залізної гвардії»[6], яка фактично розв’язала війну проти Кароля ІІ. Коли у 1940 р. у країні відбувся фашистський переворот, главу «Сігуранци» заарештували. Його звинуватили у зловживанні владою та інших злочинах, серед яких фігурувала таємна співпраця з НКВС СРСР. Пригадали Морузову і перший арешт у 1917 р. за підозрою у роботі на російську військову розвідку[7].

Незважаючи на заступництво керівника абверу Вільгельма Канаріса за свого колегу, диктатор Йон Антонеску відмовився його звільнити. У листопаді 1940 р. легіонери «Залізної гвардії» увірвалися до в’язниці, де утримувався генерал Морузов, і розстріляли усіх арештантів.

У роки Другої світової війни Румунія виступала як союзник Німеччини, а основним завданням «Сігуранци» стала боротьба з підпільниками та партизанами на окупованих територіях України та Молдавії. В Одесі, яка у 1941-1944 рр. була центром так званого губернаторства Трансністрія, штаб-квартира спецслужби знаходилась на Великій Арнаутській. За спогадами одеситів, «Сігуранца» діяла не менш жорстоко, ніж гестапо. Крім знищених нею 40 тисяч євреїв, лише за перший рік окупації румуни розстріляли ще майже 10 тисяч осіб (комуністів, підозрюваних у зв’язках з підпіллям, заручників). Єдиною «пом’якшувальною» обставиною для «Сігуранци» була її надзвичайна продажність. Користуючись нею, євреї, яким це було по кишені, купували «арійські» документи або принаймні отримували дозвіл виїхати з міста[8].

У серпні 1944 р. Румунія вступила до антигітлерівської коаліції, і контроль над державними органами перейшов до рук комуністів. У 1945 р. «Сігуранцу» очолив Сергіу Ніколау (він же — співробітник НКВС СРСР Сергій Ніконов).

У роки комуністичного режиму (1948-1989) у Румунії існували дві спецслужби: Департамент державної безпеки (ДДБ) у складі МВС[9] та Управління військової розвідки, підпорядковане Генеральному штабу. ДДБ, більш відомий як «Секурітате», поєднував у собі функції політичної поліції, розвідки і контррозвідки. Як і у всіх країнах так званого соціалістичного табору нові органи державної безпеки створювалися за допомогою радників з числа офіцерів НКВС СРСР та військової контррозвідки «Смерш» (або агентури радянської розвідки), котрі навіть ставали на чолі цих органів. Так, першим Директором ДДБ став генерал Георге Пінтілє (він же – Пантелеймон Бондаренко), його заступниками — генерал Александру Нікольскі (він же – Борис Грюнберг) та генерал Владімір Мазуру (він же – Володимир Мазуров), начальником управління контррозвідки – Петру Петреску (він же – Петро Гончарук), а керівником Апарату Директора ДДБ – Міхай Гаврилюк (він же – Михайло Гаврилович).

У 1949-1965 рр. у Бухаресті працювало також представництво МДБ-КДБ СРСР. Однак, після приходу до влади Ніколає Чаушеску, котрий вирішив відігравати самостійну роль на міжнародній арені, співробітництво румунських та радянських органів безпеки припинилось. До того ж, у складі «Секурітате» створили відділ (конспіративна назва «Інститут маркетингу»), на який покладалися завдання протидії розвідувальній діяльності СРСР та інших «братніх» країн[10].

Після втечі у США у 1978 р. заступника начальника Управління зовнішньої розвідки «Секурітате» генерала Іона Міхая Пачепи ним був оприлюднений значний обсяг інформації, яка викривала підривну та терористичну діяльність спецслужб Румунії та СРСР у світовому масштабі. У контексті розгортання боротьби з імперіалізмом Бухарест і Москва діяли однаковими методами, підтримуючи диктаторські арабські «соціалістичні» режими (Лівію, Сирію, Ірак та Організацію визволення Палестини). Автором і розробником «ноу-хау» дестабілізації ситуації у країнах Заходу, зокрема, руками палестинських екстремістів, був багаторічний начальник Першого головного управління КДБ генерал-полковник Олександр Сахаровський (у 1949-1952 рр. працював радником у Румунії). Сам генерал Пачепа прийняв рішення просити політичного притулку в США після того, як отримав особистий наказ від Чаушеску ліквідувати опозиціонера, головного редактора румунської служби Радіо «Вільна Європа»[11].

У 2000 р. дослідники віднайшли в архівах «Секурітате» документи, які свідчили, що відомий терорист Ілліч Рамірес Санчес на прізвисько «Карлос Шакал», фактично, виконував роль особистого кілера Великого Кондукатора і був виконавцем багатьох замовних вбивств в його інтересах. Так, терорист № 1 у 1981 р. завершив справу, яку відмовився зробити генерал Пачепа. Пізніше «Карлос Шакал» ліквідував румунського офіцера, котрий теж утік до США, за що, за вказівкою Чаушеску, «Секурітате» заплатила кілеру 1 мільйон доларів[12]. Правда, звести рахунки з Пачепою його колишнім колегам не вдалося, — американські спецслужби надійно охороняли цінне джерело інформації[13].

Специфічною особливістю кадрового складу «Секурітате» було те, що її співробітників, як правило, підбирали із числа колишніх вихованців дитячих будинків, чиї контакти з населенням зводилися до мінімуму. У результаті цього у Румунії зміна влади супроводжувалась небувалою для інших соціалістичних країн кривавою участю спецслужб у придушенні народних протестів[14].

Після повалення режиму Чаушеску, у грудні 1989 р., президент Іон Ілієску підписав указ[15], за яким «Секурітате» підпорядковувалась міністерству національної оборони (МНО)[16]. У 1990 р. ця спецслужба була остаточно ліквідована, а на базі її підрозділів утворилися самостійні органи безпеки:

Румунська служба розвідки (РСР)[17];

Служба зовнішньої розвідки (СЗР);

Служба захисту та охорони;

Служба спеціальних телекомунікацій;

Румунська жандармерія.

У середині 1990-х років нова румунська влада ініціювала проведення процесу люстрації щодо колишніх співробітників «Секурітате» (як кадрових працівників, так і агентури)[18]. Їм заборонено обіймати посади в органах державної влади, але без роботи вони не залишилися. Частина відставних офіцерів «Секурітате» змогла продовжити службу за фахом у спецслужбах Ізраїля[19]. Ті, хто вирішив зайнятися бізнесом, сьогодні входять до списку успішних підприємців і мільйонерів. Деякі ветерани держбезпеки знайшли притулок у лавах ультранаціоналістичної партії «Велика Румунія». Один із її лідерів — колишній полковник Іліє Мірчя, обирався депутатом парламенту від цієї партії.

Не дивлячись на назву, РСР є контррозвідувальною службою, яка відповідає за забезпечення національної безпеки на території країни (передусім, за протидію розвідувальній діяльності іноземних держав, боротьбу з тероризмом та транскордонною організованою злочинністю). Однією з найбільш вдалих операцій, проведених румунською контррозвідкою спільно із зарубіжними партнерами, було звільнення навесні 2005 р. трьох румунських журналістів, викрадених у Багдаді. Члени терористичного угрупування «Муаз ібн Джабаль» погрожували вбити їх, якщо Румунія не виведе свій військовий контингент з Іраку[20].

У 2008 р. у Румунії розгорівся шпигунський скандал, який призвів до погіршення відносин між Бухарестом і Києвом. РСР заарештувала громадянина Болгарії Петара Зікулова[21] та унтер-офіцера румунської армії Флорічеля Акіма, котрий мав доступ до важливих документів МНО. За даними контррозвідки, яка протягом трьох років вела оперативну розробку цих осіб, отримана ними розвідувальна інформація передавалась Україні[22]. Обидва фігуранти справи були засуджені до дванадцяти з половиною років ув’язнення.   Ще до винесення вироку, у березні 2009 р. Румунія оголосила «персонами нон грата» двох українських дипломатів: військового аташе Сергія Ільницького та його помічника Анатолія Яценюка[23].

Кілька разів сама РСР опинялася у центрі скандалів, які негативно впливали на її імідж. У 1996 р. пресі стало відомо, що співробітники контррозвідки стежили за журналістом видання «Ziua», автором критичних статей про президента Іону Ілієску. Змушений реагувати на неприємну ситуацію, директор РСР Вірджіл Меґуряну назвав цей факт прикрою помилкою. Нібито його підлеглі «переплутали» журналіста з особами, підозрюваними у шпигунстві[24].

У 2006 р. у РСР визнали, що спецслужба мала у провідних ЗМІ не лише свою агентуру, але й офіцерів під прикриттям, які виконували там завдання щодо «забезпечення національної безпеки». Це викликало неоднозначну реакцію суспільства, а деякі експерти назвали подібну інфільтрацію поверненням до методів політичної поліції «Секурітате»[25].

Після того, як румунська преса оприлюднила матеріали розслідування стосовно розміщення на території країни таємних в’язниць ЦРУ, директор РСР Джордже Майор у 2013 р. звинуватив журналістів в організації кампанії проти спецслужби. Він заявив, що такі дії кидають виклик національній безпеці та піддають Румунію терористичним загрозам[26].

До 2005 р. контроль та координацію діяльності спеціальних служб здійснювала Верховна рада оборони країни (ВРОК) на чолі з президентом Румунії, у якій представлені усі гілки влади.

У листопаді 2005 р. рішенням ВРОК у Румунії був створений новий орган — Координаційний комітет Національного розвідувального співтовариства, до сфери компетенції якого увійшли: РСР, СЗР, Головне управління військової розвідки МНО (включає управління розвідки та контррозвідки), Головне управління розвідки та внутрішнього захисту міністерства адміністрації і внутрішніх справ[27] (здійснює функції кримінальної розвідки)[28].

Членами Координаційного комітету стали:

радник президента з питань національної безпеки (керівник);

Директор РСР;

Директор СЗР;

міністр національної оборони;

міністр закордонних справ;

міністр адміністрації і внутрішніх справ;

міністр юстиції;

радник прем’єр-міністра з питань безпеки[29].

Нову структуру очолив генерал Серджіу Медар, якого з Главою держави пов’язували дружні стосунки. Таке призначення, з одночасним підпорядкуванням Координаційного комітету ВРОК, свідчило про наміри президента Румунії Траяна Бесеску зміцнити свої позиції у політичній системі країни. Подібна централізація управління спецслужбами не зовсім корелювалася з конституційними положеннями, що встановлювали парламентсько-президентську форму правління. Тоді експерти висловлювали побоювання, що Бесеску та його оточення будуть використовувати можливості спеціальних служб (передусім, РСР) для збору компрометуючої інформації як на опозицію, так і на партнерів по правлячій коаліції[30].

Достовірно невідомо, чи насправді президент Румунії зробив це, але фактом залишається те, що після оголошення йому парламентом імпічменту у 2007 р. Бесеску зміг не лише утриматися при владі (за результатами національного референдуму), але й переобратися на другий термін у 2009 р.

 

 

[1] Румунія була проголошена незалежною державою у 1877 р.

[2] Sturdza M. Romania și sfârșitul Europei. Amintiri din țara pierdută. România anilor 1917-1947. Criterion Publishing, 2004.

[3] Історична область у Румунії, де знаходилась Задунайська Січ.

[4] Морузов вільно володів російською, українською, турецькою та татарською мовами.

[5] Eşan I. Maeştrii culiselor secrete. – Bucharest: Editura Logos, 2009.

[6] «Залізна гвардія» — ультраправа політична організація, що діяла в Румунії у міжвоєнний період.

[7] Mihail Moruzov — Spionul și Omul // Revista Română de Studii de Intelligence. – 2013. — № 9.

[8] Верт А. Россия в войне 1941-1945. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oldru.com/rus_41_45/menu.htm

[9] У 1952-1953 рр. ДДБ існував як міністерство державної безпеки.

[10] Улунян А. Оборонная политика Албании, Болгарии, Румынии и Югославии (середина 50-х гг. – 1980 г.). – Москва, 2013.

[11] Pacepa I.M. Red Horizons: Chronicles of a Communist Spy Chief. –  Washington, D.C.: Regnery Gateway, 1987.

[12] Чаушеску содержал террориста Карлоса-Шакала для выполнения заказных убийств? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://korrespondent.net/world/6373-chaushesku-soderzhal-terrorista-karlosa-shakala-dlya-vypolneniya-zakaznyh-ubijstv

[13] Чаушеску встановив нагороду у 2 мільйони доларів за виконання смертного вироку стосовно генерала Пачепи. Голова ОВП Ясір Арафат та лівійський лідер Муаммар Каддафі  «додали» ще по мільйону доларів за вбивство зрадника.

[14] Протягом кількох днів вуличних боїв у грудні 1989 р. загинуло 1040 осіб.

[15] Monitorul Oficial al României. Partea I 1989-12-25, nr. 2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Monitorul_Oficial_al_Rom%C3%A2niei._

Partea_I_1989-12-25,_nr._2.pdf

[16] Це було викликане тим, що у ході революційних подій армія виступила на боці противників диктатора.

[17] Назву цього відомства (Serviciul Român de Informații) інколи перекладають як Румунська служба інформації, однак у контексті діяльності спецслужб термін «informațiе» більш доцільно перекладати як «розвідка».

[18] Лёзина Е. Люстрация и открытие архивов в cтранах Центральной и Восточной Европы // Вестник общественного мнения. Данные. Анализ. Дискуссии. – 2015. — №  2/120.

[19] Заговор бывших… // Совершенно Секретно — Версия. – 2002. – 17 июня.

[20] Похищение румынских журналистов в Ираке организовал их гид? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://korrespondent.net/world/122517-pohishchenie-rumynskih-zhurnalistov-v-irake-organizoval-ih-gid

[21] Петар Зікулов у 1998-2000 р. працював помічником військового аташе Болгарії у Бухаресті. Після звільнення зі служби займався бізнесом у Румунії. Він доводився племінником генерал-полковнику Васілу Зікулову, який у 1967-1991 рр. очолював Розвідувальне управління ГШ Болгарської народної армії.

[22] Арестуваният в Букурещ Петър Зикулов призна, че е шпионирал за Украйна. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mediapool.bg/arestuvaniyat-v-bukuresht-petar-zikulov-prizna-che-e-shpioniral -za-ukraina-news149647.html

[23] România şi Ucraina, în războiul nervilor după scandalul de spionaj. Replica Kievului e doar primul pas după „expulzările” de la Bucureşti. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://evz.ro/ucraina-acuza-nicio-tara-civilizata-nu-procedeaza-asa-842333.html

[24] Băleanu V. A Clear and Present Danger to Democracy: The New Romanian Security Services are Still Watching. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://fas.org/irp/world/romania/ csrc12045.htm

[25] SRI, ia-ti cartitele din presa! [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.9am.ro/stiri-revista-presei/Actualitate/39186/SRI-ia-ti-cartitele-din-presa.html

[26] George Maior, directorul SRI: presa ne împiedică să ne facem activitatea și ne expune pericolului terorist. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://jurnalul.ro/stiri/observator/george-maior-directorul-sri-presa-ne-impiedica-sa-ne-facem-activitatea-si-ne-expune-pericolului-terorist-637458.html

[27] Сучасна назва міністерства – МВС.

[28] Comunitatea de informatii. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scritub.com/ administratie/COMUNITATEA-DE-INFORMATII54521.php

[29] Comunitatea Nationala de Informatii a fost constituita in interiorul CSAT. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.administratie.ro/articol.php?id=4921

[30] Проблемы интеграции Румынии в ЕС решат спецслужбы. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.axisglobe-ru.com/print_article.asp?article=107

 

Володимир Паливода,

старший науковий співробітник

                                  відділу проблем національної безпеки 

Національного інституту стратегічних досліджень  

Комментарии