Цей матеріал – не спроба просування технології одного виробника. Це радше експертне пояснення вибору, який вочевидь зроблено військовими зв’язківцями та командуванням ЗС України. Приводом для цієї публікації є небезпечні процеси, які відбуваються у сфері оснащення ЗСУ системами тактичного зв’язку. Ці процеси переважно не є формальними і проявляються в недоброчесних спробах деяких виробників радіостанцій «дотиснути» Міністерство оборони і примусити прийняти рішення щодо закупівлі продукції цих виробників. При цьому використовуються недостойні методи, такі як відверта брехня, непристойний лобізм з використанням колишніх високопосадовців, перекручування фактів, поливання брудом конкурентів, неаргументовані і часом безграмотні твердження тощо. Подібні спроби одного з виробників періодично повторюються, навіть, якщо вони виявляються провальними з об’єктивних причин. Тому призначення даного матеріалу – доведення до широкого загалу, експертної спільноти та військових певної інформації та аргументів на користь раціонального вибору базової технології у галузі тактичного зв’язку.

Не треба бути великим експертом, щоби зрозуміти наслідки використання у військах різнорідних технологій і систем зв’язку. Саме такий підхід і програмує «вавілонське стовпотворіння» в системах управління військами. Якщо висловлюватись коротко, на практиці картина в основних  її фрагментах виглядатиме, як викладено нижче.

Сумісність радіомереж тактичної ланки, оснащеної продукцією різних виробників є фактично неможливою. Рішення щодо застосування інтегруючих компонент, які б забезпечували транзитну сумісність різнорідних радіомереж, хоч і є технічно можливим, з цілого ряду причин на практиці непридатне. Особливо на рівні нижньої тактичної ланки.

Серйозною проблемою є міжвидова несумісність всередині ЗСУ. Зараз в тактичних групах і на оперативному рівні спільно діють підрозділи сухопутних та десантно-штурмовий військ, морської піхоти ВМСУ, Сил спеціальних операцій. Виникає проблема ефективної взаємодії армійських підрозділів, а також частин Національної гвардії та прикордонників. Так, наприклад, НГУ оснащена переважно технікою L3Harris та Motorola, а берегові пости та морська охорона – теж радіостанціями L3Harris. Тому імплементація в цей інфраструктурний контекст будь-якої, навіть гарної технології зруйнує механізм взаємодії підрозділів ЗСУ, НГУ та ДПСУ, принаймні на тактичному та оперативно-тактичному рівнях.

Одним із найбільш небезпечних ризиків несе можлива несумісність режимів роботи радіозасобів та систем криптографічного захисту з відповідними стандартами армій країн НАТО. Переваги криптографічної сумісності в різних режимах роботи постійно демонструються ВМС та ДШВ під час спільних міжнародних навчань.

Системи зв’язку різних іноземних виробників за визначенням будуть розвиватись по-різному. Маються на увазі і швидкість розвитку технологій, і їх напрямки. Це тільки поглибить протиріччя і посилить негативні наслідки одночасного використання різнорідних платформ. Особливо у контексті використання систем управління боєм, які, як свідчить поточна ситуація, швидше за все, будуть переважно вітчизняного виробництва.

Неодмінно загостряться проблеми навчання персоналу, технічного обслуговування та ремонту. Власне кажучи, ці проблеми проявляються вже зараз у всіх аспектах – організаційному, технічному, логістичному, фінансовому. Все це є абсолютно очевидним і надалі загострювати цю проблематику означає зниження боєздатності і керованості підрозділів.

Принади деяких виробників щодо передачі своїх технологій і організації виробництва в Україні мають насправді підступний характер і несуть серйозні ризики зараз і запрограмоване технологічне відставання в найближчому майбутньому. Противники крупновузлового збирання та адепти передачі поточних технологій іноземного виробника на рівні електронних елементів не розуміють або свідомо приховують прості і зрозумілі речі, наприклад:

• Іноземний виробник ніколи не передаватиме свої «останні», тобто передові розробки, оскільки це руйнує його конкурентну перевагу, а тому локалізоване «дрібновузлове» виробництво, отримавши технологію виготовлення, завжди буде технологічно відставати від донора;
• Виробництво на елементному рівні породжує масу проблем логістичного та фінансового штибу, наприклад, отримання найновішої елементної бази від світових виробників чіпів, оскільки обмеження у передачі новітніх оборонних технологій не дозволяють це зробити, не кажучи вже про вартість мікроелектронних компонентів;
• Відсутність можливостей потужного фінансування диктує вибір малобюджетного виробника, здатного на повну локалізацію, але технології якого є технологічно другорядними вже сьогодні і тому скромно представлені на світовому ринку військової техніки;
• В результаті локалізації виробництва на елементному рівні з передачею технологій виготовлення позитивом може бути лише культура виробництва, але натомість сама продукція такого виробництва за визначенням буде чинником запрограмованого технологічного відставання на полі бою;
• Інколи іноземний виробник настільки щедрий, що успішно співпрацює з нашим ворогом. Прикладом можуть стати радіостанції російської армії, які як брати-близнюки схожі за зовнішнім виглядом і характеристиками з радіостанціями ізраїльського виробництва: PNR-500 — Абрис-1И, SDR-7200HH — Абрис-5Н. Зрозуміло, що це не випадково, створює обґрунтоване враження передачі технологій російській стороні і тому несе серйозні загрози.

Цей фрагментарний перелік можна продовжувати. Для розгортання реально високотехнологічного виробництва систем тактичного зв’язку може бути запропонований інший шлях, який дозволить постійно випереджати вірогідного противника технологічно. Тому підходи недоброчесних конкурентів несуть реальну небезпеку для оснащення Збройних Сил України.

Безпардонний тиск певних людей на військове керівництво останнім часом значно посилився. При цьому інтереси і позиція Збройних Сил ігноруються, а проштовхування продукції одного з виробників прийняло відверто агресивний характер. І вірогідна причина цього явища полягає в тому, що донедавна відсутня чітка позиція МО щодо принципів вибору базової телекомунікаційної платформи змінилась зараз на цілком обґрунтовані рішення командування ЗСУ щодо напрямку розвитку тактичних систем зв’язку на найближчу перспективу.

Не є військовою таємницею, що рішення прийнято на користь технологій американської корпорації L3Harris Technologies. За бажання неважко зрозуміти, якими чинниками визначалось це рішення. Спробуємо коротко сформулювати їх перелік і зміст:

Перший. Репутація виробника, як світового лідера у галузі технологій тактичних комунікацій, який заслужено має більше половини обсягів світового продажу у царині військового зв’язку та постачає своє обладнання арміям більш як 100 країн.

Другий. Потужний військово-політичний та кількісний фактор. За останні роки за програмами міжнародної технічної допомоги Уряду США до ЗСУ надійшло радіообладнання L3Harris на суму понад 300 млн. дол. Крім того, певна кількість радіостанцій придбано як за кошти МО, так і безпосередньо виробниками військової техніки. Цей процес, особливо у поточному році, активно підсилюється. Укладаються нові контракти. У використанні ЗСУ та НГУ знаходяться тисячі найновіших радіостанцій третього покоління Falcon III різного виконання – перевізні, ранцеві, портативні, стаціонарні. Є всі підстави бути певними, що до 2025 року лише постачання в рамках допомоги уряду США Збройні Сили отримають обладнання L3Harris ще на 250-300 млн. дол.  Програми USAI  також передбачали протягом 6 років фінансування навчання спеціалістів ЗСУ та встановлення радіообладнання на рухомі та стаціонарні об’єкти. На цьому фону заплановані в Державному оборонному замовленні кошти на придбання аналогічної техніки є абсолютно передбачуваними і зрозумілими. Врешті решт за цим пунктом виникає питання: а чи готові країни – виробники альтернативних платформ — до наведених вище масштабів безоплатної військової допомоги?

Третій. Практичне підтвердження надійності, стійкості та захищеності зв’язку в жорстких умовах бойових дій на Сході України та у протистоянні засобам радіоелектронної боротьби і радіорозвідки російсько-окупаційних військ.

Четвертий. Відповідність систем і технологій зв’язку стандартам НАТО. Недарма технології  L3Harris є стандартом де-факто для систем військових комунікацій НАТО і каналом взаємодії підрозділів армій – членів альянсу.

П’ятий. Постійне оновлення можливостей радіостанцій, модифікація режимів роботи програмним шляхом. Це забезпечує реальна, а не декларативна, відповідність радіостанцій L3Harris визначенню SDR – Software Defined Radio. За рахунок SDR технології поточного року увесь парк УКХ/ДМВ радіостанцій ЗСУ та НГУ буде крім англомовного буде забезпечено інтерфейсом українською мовою.

Шостий. Нарешті зруйновано міф про велику вартість техніки L3Harris, який вперто культивувався певними чиновниками і недоброчесними лобістами. Ще в 2019 році корпорація направила до ГШ ЗСУ цінову пропозицію, яка розвіяла згаданий міф. А пропозиція, направлена виробником на початку 2020 року до РНБО та МО, зруйнувала «вартісний» аргумент остаточно. До того ж гасло «ми бідні, тому треба купувати те, що дешевше» себе серйозно дискредитував.

Сьомий. Система криптографічного захисту радіостанцій L3Harris з використання алгоритму AES 256 сертифіковано нарівні з обладнанням інших виробників. Корпорація готова запропонувати технологію програмно-апаратної імплементації вітчизняного криптографічного модуля в конструкцію радіостанції.

Восьмий. В Україні налагоджено технічне обслуговування і гарантійний ремонт радіостанцій силами учбово – сервісного Центру L3Harris на базі ТОВ «Радіо Сатком Груп», яке представляє корпорацію в нашій країні. Підприємство зареєстровано в Державній службі експортного контролю і найближчим часом зможе оперативно здійснювати постачання запасних частин і комплектуючих без посередників з числа спецекспортерів. Працює «гаряча лінія», на постійній основі проводиться навчання персоналу ЗСУ, викладацького складу та курсантів військових вишів, сотні спеціалістів отримали підготовку і сертифіковані до рівня операторів та адміністраторів тактичних радіомереж. Учбово – сервісний центр постійно модифікує інструкції щодо використання техніки L3Harris, продукує методичні матеріали щодо практичного використання радіостанцій в польових умовах, проводить систематичні заняття в учбових центрах ЗСУ. Відбувається постійне оновлення мікропрограмного забезпечення радіостанцій.

Дев’ятий. Виробники військової техніки та озброєнь встановлюють безпосередні контакти з L3Harris, підписують відповідні контракти і оснащують свою продукцію найновішими технікою і технологією. І цей процес набуває все більшого масштабу.

Цей перелік може бути деталізовано і продовжено. Викладене вище дає пряму відповідь на питання: продукція якого виробника має бути обрана в якості базової технології тактичного зв’язку. Ця відповідь очевидна – врешті решт треба визнати, що це технології L3Harris Technologies.  Що стосується альтернативних технологій, то їх виробникам і промоутерам залишається побажати успіхів у досягненні таких показників, які б дозволили на рівних конкурувати зі світовими лідерами. І досягати цих успіхів у чесній боротьбі за місце на ринку.

При цьому ніхто зі спеціалістів не стверджує, що Збройні Сили та інші структури силового блоку мають бути оснащені виключно продукцією одного виробника. Є різний функціонал підрозділів, є різна ступінь безпосередньої участі  у військових діях, тощо. Тому вибір обладнання і технологій інших виробників може за потреби здійснюватися за принципом абсолютної сумісності за режимами роботи, засобами криптографічного захисту та здатності на рівних працювати в інтегрованих системах управління боєм. І цей вибір має бути виключно за військовими.

Цілком зрозуміло, що в умовах дефіциту коштів стрімке насичення підрозділів ЗСУ системами тактичного зв’язку L3Harris за рахунок ДОЗ по повному штату неможливе. Але ретельно продумане поєднання закупівель за державні кошти за програмою FMS — Foreign Military Sales — без участі посередників у вигляді спецекспортерів (що само по собі дозволяє економити до 30% витрат коштів ДОЗ) з програмами допомоги уряду США дозволить отримати реальний результат за два-три роки. До того ж, існує ще один шлях, який суттєво, а може навіть радикально прискорить швидкість оснащення ЗСУ технологіями L3Harris. Це ймовірна кредитна угода з одним з провідних банків США, погоджена на політичному рівні. На сьогодні поки немає інформації щодо спроб військово-політичного керівництва країни йти цим шляхом. Натомість відомо, що дорожня карта розгортання крупновузлового виробництва УКХ/ДМВ радіостанцій, запропонована корпорацією L3Harris, опрацьовується відповідними структурами. Така локалізація безумовно ще більше пришвидшила б оснащення армії новітніми засобами тактичного зв’язку.

Повертаючись до приводу написання цього матеріалу, хочеться побажати представникам виробників альтернативних платформ тактичного зв’язку якнайшвидше усвідомити, що зараз комерційний успіх їхньої продукції може бути досягнуто лише ціною руйнування щойно сформованої стратегії розбудови систем зв’язку в ЗС України. Очевидно, що це є абсолютно неприйнятним. І якщо таке усвідомлення настане, то будемо сподіватись, що некоректні і агресивні намагання впливу на прийняття важливих оборонних рішень буде врешті решт припинено.

 

Сергій Петров,

експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР),

спеціально для ІА «ОПК»