РОЗВИТОК ОПК В УМОВАХ ВІЙНИ: ЧАС ПОВЕРНУТИСЯ ДО РОЗВ’ЯЗАННЯ СТАРИХ ПРОБЛЕМ

З одного боку, російська агресія та окупація українських територій викликала неабияке пожвавлення оборонної промисловості. З іншого, поки що значний потенціал переозброєння залишається невикористаним та незатребуваним.

Зокрема, йдеться про найбільш активну частину національного ОПК — приватні підприємства, які за рахунок гнучкості та здатності використовувати обігові кошти з цивільних секторів виробництва продемонстрували чудову динаміку розробок та налагодження виробництв оборонної продукції. Стрімко зросла їх чисельність – якщо на рівні 2000 року їх налічувалося не більше чотирьох десятків, через три роки війни кількість таких структур в державі впевнено наближається до двох сотень.

Оскільки з кожним роком роль приватного сектора у переозброєнні армії зростає  (Згідно з інформацією у березні ц.р. заступника міністра економічного розвитку і торгівлі України Юрія Бровченка, співвідношення державних і приватних підприємств, які беруть участь в оборонних замовленнях, приблизно 50% на 50%.), а головними орієнтирами мають стати залучення іноземних інвестицій і технологій у ОПК, слід більше говорити про необхідність створення в країні належних умов для ефективної робити оборонних підприємств, в тому числі, приватних.

До речі, поява низки нових гравців в ОПК обумовила суттєве розширення спектру власної продукції. Так, за останні три роки з’явилася низка нових зразків озброєнь та військової техніки (ОВТ), деякі з яких вже постачаються у війська, в тому числі в зону бойових дій. Так, в країні з’явилася лінійка різноманітних машин з колісною формулою 4х4: «Козак-2» від ПРАТ НВО «Практика», успішно застосовуються за призначенням безпілотний авіаційний комплекс (БАК) А1-С «Фурія» від НВП «Атлон Авіа», на фронті позитивно себе показали комплекси боротьби з безпілотними літальними апаратами «Анклав» розробки ХК «Укрспецтехніка» та системи захисту від високоточної зброї «Адрос» від НВФ «Адрон». До речі приватники успішно почали розширювати промислову кооперацію. Скажімо, ХК «Укрспецтехніка» розробила мобільний комплекс наземної розвідки і радіоелектронної боротьби «Джеб» та за домовленістю з ПРАТ «НВО «Практика» встановила його на колісну базу бойової машини «Козак». Тобто, нині йдеться вже про створення і впровадження у виробництво бойових систем.

Однак, мусимо зауважити: національний ОПК не здатен забезпечити левову частку потреб ЗСУ, причому в найважливішій номенклатурі ОВТ і послуг (у грошовому еквіваленті це не менше 60—70%). Наприклад, Україна ніколи не виробляла й не виробляє бойових літаків, комплексів протиповітряної оборони, корабельного озброєння, ударних і оперативно-стратегічних та оперативно-тактичних безпілотних авіаційних комплексів (БАК), бойових вертольотів, значної частини авіаційного керованого озброєння, переважної більшості боєприпасів, стрілецької зброї і ще багато чого. І це передусім означає, що вибір способу забезпечення сил оборони в цих потребах повинен вирішувати міжвідомчий орган, з урахуванням виразно виведеного Генштабом ЗСУ переліку пріоритетів, аргументованих висновків інституту генеральних конструкторів і науково-технічної ради (остання може формуватися з директорів оборонних підприємств, економістів, провідних профільних учених). Більше того, капіталомісткі проекти (як створення бойових літаків або оперативно-стратегічних БАК, комплексів протиповітряної оборони) за умов перманентного браку ресурсів можна було розробляти виключно за умов наявності інвестицій і технологій, як від приватних вітчизняних компаній, так і від іноземних інвесторів. Тобто, тут не обійтися без налагодження державно-приватного партнерства (ДПП).

Досі державні та приватні підприємства перебувають на нерівноправних позиціях, й тому про серйозні інвестиції у вітчизняний ОПК не може йти мова. Потрібна лібералізація та відхід від державної монополії збройного експорту — приватному підприємцю для  того щоб продати продукцію за кордон потрібно питати дозволу у свого конкурента – «Укроборонпрому». Доки діє це обмеження, потенціал ОПК не буде використовуватися повною мірою.

З’явився позитив й у баченні проблем ОПК. Так, за поданням об’єднання приватних оборонних структур «Ліга оборонних підприємств України» (ЦДАКР є одним із співзасновників організації, а автор цієї статті обраний головою Експертної ради Ліги) Міжвідомча комісія з питань оборонно-промислового комплексу прийняла рішення утворити робочу групу за участю представників Ліги задля розв’язання цієї проблеми. Йдеться про те, що «драконівські» умови для приватних компаній можуть бути замінені більш лояльними, що дозволить збільшити зацікавленість до розвитку нових ОВТ та, відповідно, покращить переозброєння армії. Так, підприємства зможуть при ціноутворенні ОВТ додати в прибуток не 1%, 5% — при закупівлі комплектуючих, та 30% замість 20% — на виконання робіт.

На утворенні неурядового об’єднання українських підприємств і організацій, які є виробниками/розробниками продукції оборонного та подвійного призначення, слід зупинитися детальніше. Створення стало віддзеркаленням недоліків воєнно-технічної політики держави та справжнім викликом часу. Близько сорока підприємств, які нині у складі Ліги, реалізовують намір об’єднати зусилля приватників оборонної промисловості навколо удосконалення внутрішньої кооперації, налагодження ефективного державно-приватного партнерства у оборонно-промисловій сфері, реалізації спільних зусиль щодо удосконалення маркетингу оборонної продукції приватних підприємств як всередині держави, так і на ринках іноземних держав. Головним напрямом роботи Ліги визначено участь її членів у ефективному та якісному переозброєнню Збройних сил України. При цьому Ліга досить конструктивно співпрацює з Урядом України та усіма українськими оборонно-промисловими структурами.

Варто підкреслити необхідність поступових змін колишніх радянських механізмів та процедур на внутрішньому ринку озброєнь. А саме, у напрямку створення рівних прав для діяльності приватних і державних підприємств, певних змін у нормативно-правовій базі, що регламентує функціонування ОПК. Окремим напрямком зусиль Ліги стає формування умов для інвестицій держави у новітні розробки і виробництво озброєнь та військової техніки та заохочення держави для партнерства у проектах з державними гарантіями закупівель в рамках державного оборонного замовлення (за умов відповідності технічних характеристик). А також створення нових умов для використання можливостей військово-технічного співробітництва з метою створення спільних з іноземними компаніями виробництв, залучення нових технологій в Україну, а також для залучення інвестицій провідних світових компаній.

Спробуймо виокремити найбільш актуальні проблеми приватних оборонних підприємств (з цим переліком погоджуються і промисловці, і профільні експерти).

Перше. Потребує змін процедура ціноутворення на продукцію та послуги оборонного та подвійного призначення (про це вказувалося вище). Зокрема, проценти при ціноутворенні на ОВТ (потрібне скасування Методичних рекомендацій міністра оборони (2591 / у / 2 від 18.10.2016 Було Затверджено «Методичні рекомендації щодо єдиних підходів під час застосування окремих положень, визначених постановою КМУ №517 від 08.08.2016 р. …»). У перспективі необхідна відміна і самого Постанови КМУ (постанова КМУ №517 від 08.08.2016 р.). Орієнтовно рішення даної проблеми можливе прийняттям Закону про створення та виробництво озброєнь і військової техніки (ОВТ).

Друге. Нині потрібні чіткі гарантії закупівель підприємствам — виробникам ОВТ на річну (мінімум, враховуючи прийняття ДОЗ на три роки з 2017 р.) перспективу (в разі підтвердження ГШ ЗСУ орієнтирів, наявності їх в Держпрограму розвитку ОВТ). Проблемою для виробників і розробників ОВТ залишається ситуація, коли навіть прийняття на озброєння в ЗСУ (НГУ, інше збройне формування держави) не гарантує закупівлі даних ОВТ. Або забезпечити, щоб декларації відповідали реаліям. При цьому необхідно законодавче рішення про виділення приватним підприємствам фінансування на підготовку виробництв нових ОВТ. А також отримання приватними підприємствами можливостей для виконання дослідно-конструкторських робіт (ДКР) в інтересах державного замовника – нині це передбачено лише для державних підприємств. Орієнтовно рішення даних проблем можливе прийняттям Закону про створення та виробництво озброєнь і військової техніки (ОВТ).

Третє. Час потребує вільного виходу приватних оборонних підприємств на зовнішні ринки. Ліквідації положення про узгодження ціни з ДК «Укроборонпром». Рішення даної проблеми можливе прийняттям Закону про військово-технічне співробітництво (ВТС) України з іноземними державами, з чітким зазначенням цього положення.

Четверте. Необхідне спрощення РКМ (розрахунково-калькуляційні матеріали), в перспективі — ліквідація РКМ у випадках, коли у тендерах беруть участь кілька виробників ОВТ. Орієнтовно рішення даної проблеми можливе прийняттям Закону про створення та виробництві озброєнь і військової техніки (ОВТ) або постановами КМУ.

П’яте. Потребує прийняття Закон про державно-приватне партнерство, в якому чітко прописані положення п.2,4, а також положення про обов’язкову виплату роялті підприємствам-розробникам ОВТ. Рішення даної проблеми можливе прийняттям Закону про державно-приватне партнерство (остання версія проекту Закону — «Про гарантування прав інвесторів та залучення приватних інвестицій на умовах застосування механізму державно-приватного партнерства в оборонно-промисловому комплексі»).

Шосте. Потребує вирішення завдання створення у державі конкурентних умов для підприємств усіх форм власності, а також належного захисту інвестицій приватних, в т.ч. іноземних інвесторів. Можливе розв’язання проблеми прийняттям «Закону про гарантування прав інвесторів та залучення приватних інвестицій на умовах застосування механізму державно-приватного партнерства в оборонно-промисловому комплексі»)

Сьоме. Існує нагальна потреба розв’язання проблеми непрозорості проведення тендерів, завеликої та необґрунтованої засекреченості Держпрограми розвитку ОВТ до 2021 року, Державного оборонного замовлення. Непрозорість тендерів (в 2016 році, за визначенням начальника профільного департаменту МЕРТ, 95% закупівель вироблялося в неконкурентних умовах) — результат «ручного» управління сектором безпеки. — Рішення даної проблеми можливе прийняттям Закону про створення та виробництві озброєнь і військової техніки (ОВТ).

Восьме. Досі практикуються завищені оперативно-тактичні вимоги Генштабу ЗСУ щодо ОВТ, які необхідні для ЗСУ. Військовим відомством практикується оголошення про потреби сотень одиниць ОВТ окремої номенклатури, а у ДОЗ в результаті потрапляють одиниці. Поглиблює проблему відсутність урядового органу управління ОПК (за наявністю в державі 12 замовників одного профільного заступника міністра економічного розвитку та торгівлі недостатньо). Має місце «ручне» управління сектором безпеки, що створює умови для зловживань чиновників. Проблеми можна вирішувати шляхом реалізації комбінованого парламентського контролю та цивільного громадського контролю за сектором безпеки і оборони, використанням як публічних, так і непублічних каналів з метою зміни державної ідеології переозброєння ЗСУ та інших збройних формувань держави. Це дозволить впровадження у життя реалістичних та корисних для підприємств ОПК законів та постанов уряду.

Нині ефективність та результативність  державного управління у сфері ОПК у світі усе частіше вирішується завдяки залученню структур приватного сектору, адже в його межах новаторські ідеї впроваджуються в рази динамічніше, ніж у державному. Натомість розвиток ОПК виключно силами державних інститутів є малоефективним в умовах глобального ринку. Успішна реалізація такого партнерства дозволить підвищити якість виробленого озброєння, ефективніше залучати  цивільні технології та забезпечити ефективність бюджетних інвестицій в ОПК.

Матеріал підготовлено

Центром досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

Комментарии