Про проблеми з сертифікацією українських ОВТ

Сьогодні від керівників української оборонної промисловості нерідко можна почути, що на її підприємствах активно впроваджуються стандарти НАТО. При цьому про дані стандарти говорять, як правило, в двох контекстах: їх впровадження дозволить виготовляти в Україні більш якісне і сучасне озброєння та військову техніку (ОВТ), а також що українська оборонна продукція зможе краще продаватися за кордон і, зокрема, в країни-члени Альянсу. І, якщо з першим ще можна погодитися, то з другим сьогодні великі проблеми. Причина цього проста: українські ОВТ не мають можливості отримувати сертифікати на відповідність натівським стандартам. А без цих сертифікатів ні про який його експорт в країни-члени НАТО не може бути й мови. Більше того, сьогодні світові тенденції такі, що без цих сертифікатів, українському виробникові буде все важче працювати навіть на вже звичних для нього ринках Азії й Африки.

Всупереч міфам, які поширюють противники НАТО (наприклад, про загибель української оборонки в разі її переходу на «натівські рейки»), стандарти Альянсу для української оборонної промисловості відкриють нові можливості щодо розробки, виробництва і реалізації ОВТ. Впровадження стандартів НАТО може відкрити для вітчизняних виробників нові напрямки кооперації із західними партнерами. Зокрема, можуть бути організовані спільні підприємства і виробництва, створені привабливі інвестиційні та офсетні умови, організована передача на територію України технологій виробництва вузлів і агрегатів для комплектації систем озброєнь для національних ЗС, а також спільне виробництво ОВТ для виходу на ринки третіх країн, зокрема, й на ринки країн-членів Альянсу. Однак це стане можливим за однієї умови: якщо вітчизняні виробники вирішать питання щодо оцінки відповідності українського ОВТ стандартам НАТО. Іншими словами, для того, щоб попасти на озброєння збройних сил однієї з країн-членів НАТО матеріал, вузол або весь виріб українського виробництва має пройти перевірку або випробування в спеціалізованих лабораторіях, де навчені люди з необхідним обладнанням зроблять обґрунтовані висновки. Такі спеціалізовані лабораторії можуть бути як державними, так і приватними. Але важливо, щоб послуги і діяльність цих лабораторій була визнана як в країні, так і за її межами.

Виходячи з цього, для вирішення даного питання в українських виробників ОВТ є два шляхи: проходити відповідні сертифікаційні процедури в спеціальних лабораторіях в Україні або ж їхати зі своїми виробами в Європу і перевірятися вже безпосередньо в «натівських» лабораторіях.

Що стосується першого шляху, то виходячи з того, що вимоги НАТО до показників і параметрами тієї чи іншої техніки, зразків озброєння, майна, як і методики випробувань зразків на їх відповідність STANAG в своїй основній масі доступні, на перший погляд ніяких проблем із сертифікацією ОВТ в Україні виникати не повинно. Але це тільки на перший погляд. Насправді проблема є і вона полягає в тому, що сьогодні в Україні немає жодної сертифікованої лабораторії, де можна було б проводити випробування, оцінювати якість і проводити сертифікацію української техніки за стандартами НАТО. Вимоги «натівські» є, методика є, а ось акредитованих органу сертифікації та лабораторій, конкретного методологічно перевіреного обладнання, на якому можна проводити сертифікацію техніки, а також атестованих людей, які могли б все це робити, на сьогодні в Україні немає. І, на жаль, цим сьогодні, ніхто не займається.

Отже, залишається другий шлях: шукати щастя в Європі. Але, як показує практика, і тут шансів на успіх на сьогодні дуже мало. Наприклад, українське приватне підприємство НВО «Практика», яке займається виробництвом броньованої колісної техніки, вирішило провести випробування однієї зі своїх бронемашин «Козак» на відповідність вимогам STANAG щодо балістичного захисту в одній з сертифікованих лабораторій країн НАТО. Звернення в одну з таких лабораторій завершилось ухильною відповіддю з приводу того, що спочатку сама лабораторія має отримати «добро» від свого національного контролюючого органу на проведення таких випробувань. Потім, за позитивного рішення потрібно було представити на випробування 2 або 3 машини. Але найцікавіше — це ціни. Наприклад, рахунок безпосередньо за обстріл машини — 7 тис. євро. За роботу з документами, все наукове та методичне забезпечення процесу — 37 тис. євро (з розрахунку 215 євро — за годину роботи з документами). І це без ПДВ, без доставки зразків, без відряджень… В цілому ж, з урахуванням інших послуг та вимог суми стали вимірюватися сотнями тисяч євро. І це лише за протикульним стандартом. Протимінні випробування коштують набагато дорожче. При цьому, що цікаво: названі суми — це не багато і не мало. Це звичайні європейські розцінки. У той же час, це означає, що мало хто з вітчизняних виробників зможе дозволити протестувати свою продукцію в зарубіжній сертифікованої лабораторії і отримати необхідні підтверджуючі документи на свою продукцію.

Крім суто фінансового аспекту є також і інший не менш важливий, який робить вельми проблематичним сертифікацію нашого ОВТ в Європі. Ті ж чехи або датчани теж хочуть продавати свою техніку в Азію або Африку і вони зовсім не зацікавлені в створенні собі конкурентів на цих ринках, які крім якості можуть запропонувати потенційному покупцеві також й більш вигідну ціну.

Інший приклад – досвід львівського НВКП «Спаринг-Віст». Свого часу компанії, яка роздумувала над тим, як почати співпрацю з закордонними партнерами, пощастило отримати хороший діловий контакт із загальновідомою американською корпорацією Bruker, яка постачає свою продукцію в інтересах ЗС країн НАТО та інших. У співпраці з ними львів’яни створили новий універсальний дозиметр-радіометр МКС-УМ (на Заході отримав назву SVG-3), який має замінити застарілий SVG-2 — останнім на сьогодні користуються майже всі країни НАТО. Але перш ніж цей прилад пішов на озброєння ЗС країн Альянсу, він був випробуваний на відповідність натівським стандартам в спеціалізованих європейських лабораторіях. І можливим це стало лише завдяки домовленості з європейськими партнерами, які були зацікавлені в даному виробі і взяли на себе складну матеріальноємку частину даного процесу.

В таких умовах, природно виникає питання: а що в такому випадку залишається робити українським виробникам? Деякі відразу знаходять відповідь: «А навіщо нам витрачати шалені гроші на цю натівську сертифікацію, якщо Європі наша техніка не потрібна, — будемо робити за нашими ГОСТами і продавати в Азію та Африку, де нашу техніку і так непогано беруть». Інші, наприклад, можуть сказати: «А навіщо нам обстрілювати свою машину. У нас же є сертифікат на броню. Виробник її якість гарантує. Цього достатньо». Однак реалії насправді такі, що гарантій виробника вже недостатньо. Сьогодні вже і неєвропейські партнери України починають задавати питання щодо відповідності нашого ОВТ кращим світовим стандартам (тобто STANAGам) і ввічливо просять показати відповідний документ.

Тому для того, щоб наша техніка і озброєння продавалися або поставлялися на європейський та інші ринки, проведення випробувань в сертифікованих лабораторіях — однозначно необхідно. Справа в тому, що розвиток техніки і озброєнь — це живий процес. Те, що було відповідним вчора, сьогодні вже не задовольняє. Планка вимог піднімається, вводяться нові показники для тих чи інших змін. Це, до речі, те, що все одно змусило б нас відмовитися від радянських стандартів і методик, які правильні і хороші, але для свого часу. Тепер вони за багатьма параметрами вже «мертві». Вимоги STANAG – живі і постійно оновлюються. І їм сьогодні потрібно не просто відповідати, а й мати всі необхідні «папери», які це підтверджують. Без цього вже нікуди.

На сучасному етапі для України було б правильним створення вітчизняної системи акредитації, визначення і формування необхідних органів для сертифікації озброєння і військової техніки вітчизняного виробництва за стандартами НАТО. Це дозволило б нашій країні впевнено себе почувати в питаннях сертифікації озброєння й військової техніки; істотно підтримало б українські підприємства, яким на світовому, так і внутрішньому ринку протистоять іноземні виробники — вже з усіма необхідними сертифікатами під STANAG; спричинило б створення нових робочих місць в Україні і сформувало фахівців з питань проведення експертизи. Більш того, законодавча основа для створення такої системи є: це Закон України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності», підписаний Президентом України від 15 січня 2015 р. Далі необхідні лише конкретні дії: створення національної мережі сертифікованих лабораторій для випробувань ОВТ за стандартами НАТО з усім необхідним обладнанням та фахівцями, які знають, як з цим обладнанням працювати і методиками, де написано, як цим фахівцям з цим обладнанням виробляти ті чи інші виміри. Такі лабораторії можуть створюватися на провідних профільних підприємствах або заводах, максимально наближених до вирішення необхідних завдань.

Починати цей процес треба і починати треба з найменшого. Необхідно провести ревізію сертифікаційних можливостей України: що ми маємо на сьогодні, тобто, які лабораторії і їх можливості, а також що нам насправді потрібно. А далі, крок за кроком вибудовувати свою власну систему сертифікації ОВТ, яка буде визнаватись в світі і даватиме зелене світло для експорту нашої оборонної продукції на світові ринки зброї.

***

Сьогодні фактично ми входимо в абсолютно нову реальність, якій потрібно відповідати. Ця нова реальність вимагає нових умов для існування і розвитку. Чим пізніше цим почнемо займатися — тим більша ціна за це буде заплачена. Сьогодні ми можемо вплинути на процес. Якщо ж будемо ігнорувати нові виклики — в результаті ми не лише не вийдемо на нові ринки (і мова не лише про європейський), а й втратимо вже традиційні для нас азіатський й африканський. А в перспективі – і власний український. Це буде лише питанням часу …

Ігор Федик,

Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння