М’яка сила змін: експерт про те, як цивілізовані країни проходили політичні трансформації — і чому Україні варто використати цей досвід зараз

 

Автор: Ібрагім Габідулін

 

Світ неодноразово проходив через ситуації, коли політичні еліти втрачали довіру, корупційні скандали руйнували легітимність влади, а кризи вимагали швидких та нестандартних рішень. У таких випадках держави не завжди йшли шляхом революцій або силових сценаріїв. Часто застосовувалася так звана модель «м’якої зміни влади», коли політичний центр зміщується мирно, легально, під тиском суспільства та міжнародних партнерів. Суть стратегії: політичний суверенітет обмінюється на фінансову допомогу та зовнішні гарантії.

Сьогодні Україна перебуває саме у такій точці: розслідування масштабної корупції, зниження довіри до президента, зростання напруги між інституціями та міжнародний скепсис формують умови, у яких сценарій «м’якого переходу» стає реалістичним і навіть бажаним.

 

I. Італія: уряд Маріо Монті — коли Європа сказала «досить»

У 2011 році в Італії вибухнула фінансова криза, а уряд Сільвіо Берлусконі втратив контроль. Під тиском ЄС він подав у відставку, і країну очолив технократ Маріо Монті, колишній єврокомісар. Новий уряд отримав мандат на проведення реформ без партійних конфліктів.

Паралелі з Україною:

• криза довіри до влади;
• корупційні скандали;
• зовнішні партнери вимагають стабілізації та реформ.

 

Україна вже у цій фазі.

 

II. Греція: уряд Пападімоса — вихід із дефолту через технократів

Греція у 2011 році стояла на порозі дефолту. ЄС і МВФ відмовилися працювати з корумпованою владою, і прем’єра замінили на Лукаса Пападімоса, колишнього віцепрезидента ЄЦБ.

Паралелі з Україною:

• значна залежність від зовнішньої допомоги;
• втрата довіри партнерів через корупцію;
• потреба у швидкій інституційній стабілізації.

III. Чехія та Словаччина: технічні уряди як інструмент стабілізації

У Чехії в 2009 році та Словаччині в різні роки формувалися технічні уряди, коли політичні конфлікти паралізували систему. Це були кабінети, що тимчасово брали на себе управління, поки політична сцена перезавантажувалась.

Паралелі з Україною:

• конфлікт між гілками влади;
• падіння довіри до уряду;
• ризик дестабілізації.

 

IV. Хорватія та Балкани: перехідні уряди під наглядом ЄС

Перед вступом до ЄС Хорватія створила кілька гібридних урядів, частково технократичних. У країнах Балкан Євросоюз неодноразово втручався, щоб запобігти хаосу й корупції, підштовхуючи до формування тимчасових технократичних кабінетів.

Паралелі з Україною:

• прямий західний інтерес у стабільності;
• потреба в антикорупційних гарантіях;
• політичне очищення перед інституційним стрибком.

 

V. Що спільного у всіх цих сценаріях

• Криза довіри
• Корупція або неефективність уряду
• Необхідність термінових реформ
• Втручання або м’який тиск міжнародних партнерів
• Формування технократичного перехідного уряду
• Легальність процесу і відсутність хаосу

 

Це — стандартна світова практика, а не екзотика. Ці приклади показують: Захід використовує фінансові важелі для забезпечення керованого переходу від скомпрометованої політичної моделі до моделі, яка відповідає його вимогам.

 

VI. Чому Україна зараз іде тим самим шляхом

Поточна політична криза не є звичайним конфліктом. Це збіг критичних внутрішніх і зовнішніх факторів, які роблять технократичний перехід не просто одним із варіантів, а імперативом виживання для України. Час для «косметичних» заходів минув.

 

1.Масові корупційні скандали та фактична делегітимація

Серія резонансних корупційних скандалів, що охопили найближче оточення президента (кейси Горбуненка, Міндіча, скандал в «Енергоатомі»), довела нездатність нинішнього політичного ядра влади управляти державними активами та західною допомогою.

• Делегітимація центру: ці події не просто псують репутацію, вони фактично делегітимізують політичний центр в очах ключових партнерів, оскільки підтверджують, що корупція є системною, а не поодинокою проблемою.
• Моральний вирок: на тлі війни та масового волонтерства, факти крадіжок та мародерства з боку чиновників виносять моральний вирок чинній вертикалі влади.

 

2 . Зниження довіри партнерів та ризики втрати фінансової підтримки

Довіра Заходу — це пряма фінансова та військова гарантія.

• Порушення гарантій: спроби влади чинити тиск на НАБУ/САП і встановити над ними контроль були сприйняті на Заході як акт недобросовісності та пряме порушення публічних обіцянок щодо боротьби з корупцією.
• Фінансова загроза: недовіра конвертується у прямі ризики втрати фінансової підтримки. Без гарантованих траншів МВФ, ЄС та США Україна не зможе фінансувати ані військову кампанію, ані соціальні зобов’язання. Єдиний спосіб для Києва відновити цю критичну кредитну лінію — це передача фінансового управління в руки незалежних технократів, яким Захід готовий довіряти.
• 3. Посилення напруги між владою та суспільством

Успіх у війні залежить від внутрішньої стійкості, що забезпечується єдністю. Корупція ж знищує цей фундамент.

• Розкол: напруга між владою та суспільством критично зростає, оскільки суспільство бачить, що поки волонтери та військові віддають останнє, оточення президента «тупо краде і мародерить».
• Втрата єдності: в умовах війни країна не може дозволити собі внутрішній розкол. Технократичний, аполітичний, професійний кабінет — це єдиний інструмент, здатний нейтралізувати конфлікт, зняти суспільну напругу та відновити необхідний рівень довіри для продовження мобілізаційних зусиль.

Технократичний перехід є не просто політичним вибором, а імперативом виживання держави, який необхідно реалізувати негайно.

 

VII. Чому cценарій «м’якої сили» є ідеальним

Сценарій керованого технократичного переходу (стратегія «м’якої сили»), форсований зовнішнім тиском, є ідеальним для України в умовах війни, оскільки він усуває найбільші внутрішні ризики:

1. Влада змінюється без шоків

Мінімізація хаосу: у воєнний час будь-які неконтрольовані політичні потрясіння можуть мати фатальні наслідки на фронті та в економіці. «М’яка сила» передбачає добровільну відставку Президента (в обмін на гарантії, як «білий парашут») та негайну передачу повноважень.
Неперервність управління: це забезпечує безшовність процесу, запобігаючи вакууму влади та військовому розколу, що є пріоритетом №1.

2. Перехід відбувається мирно та легально

Легітимність: західні партнери прагнуть, щоб перехід відбувся суворо в рамках Конституції та українського законодавства. Це унеможливлює звинувачення в «державному перевороті» з боку Кремля і зберігає міжнародну легітимність нової влади.
Уникнення конфлікту: перехід відбувається без вуличних протестів, силовиків та залучення армії, що запобігає внутрішнім конфліктам.

3. Формується тимчасовий технократичний кабінет

Професіоналізм: формування уряду з аполітичних професіоналів дозволяє негайно зосередитися на кризовому менеджменті, а не на політичній боротьбі.
Нейтралізація конфліктів: технократи не є представниками жодного з конкуруючих політичних таборів (ні Зеленського, ні Порошенка, ні Тимошенко), що дозволяє їм виступати нейтральними арбітрами і впроваджувати непопулярні, але необхідні реформи (судова реформа, демонополізація) без ризику втрати рейтингу.

4. Міжнародна спільнота надає підтримку новому центру управління

Фінансовий кисень: зміна керівництва на фігури, погоджені Заходом (наприклад, Залужний на чолі нового центру управління), негайно відновлює довіру та розблоковує життєво необхідні транші військової та фінансової допомоги.
Ізоляція агресора: це дає Україні сильну позицію для засудження військової агресії, оскільки внутрішня влада стає бездоганною у питаннях корупції.

5. Країна отримує шанс на оздоровлення

Системна деолігархізація: перехідний уряд отримує мандат на демонтаж токсичних фінансових моделей (наприклад, розділення регуляторних функцій НБУ) та знищення корупційних схем.
Підготовка до майбутнього: країна отримує необхідний тайм-аут, щоб очистити інституції та підготуватися до чесних виборів та масового післявоєнного відновлення, не обтяженого внутрішніми боргами та корупційними «відкатами».

 

VIII. Висновок: Україна стоїть перед класичним сценарієм цивілізованих змін

Світ давно знайшов методи, як замінювати дисфункційні уряди без революцій і хаосу. Україна зараз у тій же точці, де були Італія, Греція, Чехія, Хорватія, Балкани.

Скандали, що вибухнули сьогодні, не зламають державу. Вони дадуть їй шанс очиститися.

І найважливіше: цей сценарій уже є світовою нормою — і Україна просто повторює логіку успішних державних трансформацій. Український сценарій — це не ізольована атака, а прогнозований етап у відносинах із донорами, коли подальша допомога ставиться в  пряму залежність від усунення корупційних ризиків.

 

Ібрагім Габідулін,

військовий експерт,

фахівець з питань застосування Повітряних сил,

полковник у запасі