Наприклад, в 2021 році ДежККБ «Луч» наважилося представити проєкт першого в історії України зенітного ракетного комплексу дальністю дії до 30 км – це уніфікована перспективна ракета «земля-повітря» середньої дальності. Показово, що активну головку самонаведення для такого ЗРК розробило приватне підприємство «Радіонікс». Серед іншого, це вдалий тандем та приклад успішного державно-приватного партнерства. Це вже другий потужний крок «Луча», який наприкінці 2020 року представив перший вітчизняний розвідувально-ударний дрон «Сокіл-300».

 

Про це написав у статті для порталу lb.ua директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.

Зокрема, експерт звернув увагу на наступне:

По-друге, оборонні компанії все більше уваги приділяють спільним проєктам, у тому числі – стратегічного рівня. Наприклад, нині Кабмін прискорює зусилля, щоб впорядкувати нормативну базу, і так запустити процес купівлі землі під завод з виробництва безпілотників. Міністерство оборони України не тільки купує турецькі розвідувально-ударні безпілотники Bayraktar TB2, але й виступає за розгортання виробництва таких дронів в Україні. У червні стало відомо й про інший приклад. Буквально на початку виставки державні «Укроборонпром» та ДАХК «Артем» пообіцяли упродовж чотирьох років збудувати черговий патронний завод – із канадцями.

Фото: armyinform.com.ua

Водночас, переважна більшість спостерігачів стримано відноситься до роботи у цій сфері держави. Тут є низка об’єктивних перешкод, головною з яких залишається нереформований ОПК – тобто негнучкі державні та казенні (тобто «державні-державні») підприємства. Той самий проєкт із Туречиною щодо безпілотних авіаційних комплексів (БАК) для сил оборони України буксує саме через зволікання утворення на базі держпідприємств акціонерних товариств та їх об’єднань – галузевих холдингів. Тому поки що спільні проєкти краще вдаються саме приватним підприємствам.

Скажімо, конструкторсько-виробниче підприємство «Українська бронетехніка» під час виставки «Зброя та Безпека-2021» продемонструвала новий розвідувально-ударний безпілотний авіаційний комплекс (БАК) RAM II на базі бронеавтомобілю «Новатор». Наразі відомо, що це саме результат спільної діяльності, хоча просуванням його на ринку узялася саме «Українська бронетехніка».

 

 

Або інший приклад: коли невеличке приватне підприємство «Атлон Авіа» узялося за розробки тактичного ударного дрону «Грім» із коригованим баражуючим боєприпасом, підрядниками виступили потужні державні компанії – КБ «Південне» та холдингова компанія «Артем». Як і у випадку з БАК RAM II, учасники відштовхуються від перспектив на ринку. Зокрема, на «Атлон Авіа» запевняють, що потреба у таких ударних дронах складає понад тисячу одиниць.

По-третє, українські розробники зброї все більше займаються новими напрямами, яких раніше взагалі не було у Україні. Наприклад, вони  помітно просунулися у створенні систем радіолокаційної боротьби. Якщо оперативно-стратегічні та стратегічні ударні БАК і ЗРК – теми, які без участі держави є непід’ємними, то за розробки засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) підприємства взялися самотужки – після активізації російських безпілотників на сході та й появи низки засобів РЕБ у самій РФ.

 

Так само опановують приватники й такий перспективний напрям як створення наземних бойових роботів. Бойовий наземний дрон РСВК-М, який також відомий під назвою «Мисливець», від КБ «Robotics» вже декілька років успішно тестується у підрозділах Збройних Сил України та виконує бойові завдання у зоні ООС. Не виключено, що це буде перший вітчизняний бойовий робот, який українці побачать на параді до Дня Незалежності.

 

 

Водночас, виставка зафіксувала й негативну тенденцію – різко зменшилася довіра до держави – з боку самих розробників та виробників озброєнь. Про це кажуть самі підприємці. Але показовим тут є один важливий момент: зменшення довіри до замовників пропорційне зростанню самостійності та здатності підприємств працювати на світовому ринку озброєнь. Найбільш примітним здається приклад «Атлон Авіа». Відомо, що одним із найбільш масовим безпілотником в українському війську є як раз «Фурія». Приватне підприємство «Атлон Авіа» поставило понад 100 таких комплексів (тобто 300 безпілотників із пусковими установками та іншим обладнанням), які призначені для корегування вогню артилерії. Але після прийняття на озброєння безпілотника «Фурія» у 2020 році Міноборони припинило їх замовляти у «Атлон Авіа». Керівник цього підприємства Артем В’юнник в інтерв’ю Security Talks зазначив, що відтепер більш, ніж раніше розглядає реалізацію експортного потенціалу своїх виробів – як БАК «Фурія», так нового ударного дрону «Грім».

 

 

 

Дещо інша ситуація у «Радіонікса», у якого серед замовників є й потужні країни НАТО. Хоча головний напрям роботи підприємства – оснащення ракетних комплексів «Нептун», ракет «повітря-повітря» Р-27 та модернізація літаків Повітряних сил України, його керівник Станіслав Зав’ялов звертає увагу на інший бік справи. А саме, на власне можливості роботи приватників на світовому ринку. Компанія «Радіонікс» отримала ліцензію спецекспортера і користується нею. Але при цьому він висловив думку, що комісійні спецекспортерів є нині завеликими. Зокрема, він нагадав, що в індійському контракті, який виконує на поставку ракет Р-27 ДАКХ «Артем» комісійні перевищують 30%, а сама компанія «Радіонікс» за історію свого існування сплатила близько 14 мільйонів доларів спецекспортерам.

Отже, саме прозорість та лібералізація ринку можуть нині допомогти збройовим компаніям. Для подальшого зростання потрібна вільна робота та вільний вибір самої компанії, а роль держави може полягати лише у формулюванні завдань для потреб оборони, оформлення закупівель та видачі ліцензій на експорт. Становлення ОПК вже пройшов, а загартування війною лише посилив його на ринках.

Якщо ж казати про найбільш символічні новинки, хоча неможливо порівнювати, скажімо, безпілотний літак чи танк із головкою самонаведення для ракети, автор цього матеріалу пропонує звернути увагу на такі технології.

 

Передусім на здатність української оборонки самостійно опанувати технології ракет «повітря-повітря» Р-27 (раніше близько 50% комплектуючих постачалося із РФ). Задля цього згадуваний вже «Радіонікс» створив нову пасивну головку самонаведення (ГСН) ракети. Дальність дії ракети тепер збільшено у понад два рази. Це принципова ситуація, бо Україна і РФ майже одночасно уклали з Індією (у 2019 році) досить великі контракти. І тепер Україна однозначно виборює першість. Не кажучи вже про те, що «Радіонікс» працює й над активною ГСН. А це вже може й Повітряні сили посилити – у вигляді новітньої ракети «Агат».

 

Ще один «вибуховий» експонат – перший в Україні ударний безпілотний вертоліт приватної компанії «Рамзай». Як неголосно кажуть розробники, не виключено дійти ситуації коли модернізований Мі-24 управлятиме роєм таких невеличких БАК, кожен з яких нестиме по дві протитанкові ракети. Це означає – гарантоване знищення танкової роти за один бойовий виліт.

 

 

Але якщо «Радіонікс» веде розробки переважно за власні кошти, а «Рамзай» взагалі поки не має відносин з замовником, то власне як дослідно-конструкторську роботу військового відомства приватна компанія «Українська бронетехніка» розробила самохідний 120-мм міномет «Смерека». Це вже важливо тому, що позиція Міноборони починає вирівнюватися у бік національного ОПК. Якщо внаслідок проблем із мінометом «Молот» для армії довелося купувати через «Укрспецекспорт» партію іноземних мінометів (тим більше, кожен із них вдвічі дорожче «Молота»), то нині є шанс перейти на своє…

 

Оборонка готова підсилювати армію. Головне, що б у держави була збалансована позиція – між імпортом та власною продукцією.