Свого часу «Оборонно-промисловий кур’єр» вже торкався теми заходу на ринок України ізраїльської компанії Elbit Systems з метою закріплення у сегменті постачання засобів тактичного УКХ радіозв’язку в Збройні Сили України.

В згаданому матеріалі наведено аргументи, керуючись якими командування ЗС України зробило вибір на користь технологій корпорації L3Harris Technologies Inc. (США). Однак лобі Elbit Systems (та й взагалі ізраїльських компаній) в Україні традиційно потужне, а часом до нього долучаються й колишні чиновники вищої ланки.

Змістовні військово-технічні аргументи у такій площині, як правило, не діють. Проте спрацьовують аргументи, побудовані на емоційних речах. Хоча вважається, що на полі прийняття рішень у сфері ВТС та придбання іноземного обладнання треба грати за загальноприйнятними прозорими правилами.

Натомість, як стало відомо ІА «ОПК», до РНБО та Міноборони України було направлено патетичний документ, в якому чимало уваги присвячено опису численних зустрічей на різних рівнях представників Elbit Systems та української сторони, доповненого сумнівними висловами на адресу командувача Військ зв’язку та кібербезпеки ЗС України генерала Євгена Степаненка. Однак пропоную зупинитися на деяких ключових моментах.

По-перше, представники Elbit System у надісланих документах, на жаль, обмежилися оглядом зустрічей та посиланням на документи, що були підписані в ході цих зустрічей, водночас, не давали аргументів змістовного плану – власне стосовно технічних можливостей засобів зв’язку, передачі технологій українській стороні та інших позицій, без яких військові не можуть приймати рішення. По-друге, такий політичний тиск на військових тим більше виглядає дивним, враховуючи наявність позиції Міноборони України та й висловлені аргументи військових.

По суті, ситуацію можна інтерпретувати як докір ізраїльської компанії у тому, що українська сторона не виконує взяті на себе зобов’язання. Хоча які саме зобов’язання брала на себе українська сторона, не зовсім зрозуміло.

Проведемо невеликий екскурс в минуле.

Наприклад, у тексті згадуються «десятки випробувань». Однак, насправді це не зовсім стосується засобів зв’язку. В історії просування радіостанцій Elbit System є чотири ключові етапи, за якими складається стійке враження про технології Elbit Systems та методи їх просування в Україні у царині тактичного зв’язку – радіостанції УКХ/ДМВ діапазону.

Перший – у 2015 році, коли компанія програла конкурс на постачання радіостанцій КХ діапазону корпорації Harris. Фактично, за усіма параметрами, і перш за все – за ціновими. В Elbit Systems того разу, схоже, зробили правильні висновки щодо нереальності конкурувати з технологіями Harris у КХ діапазоні. І компанія сфокусувалась на УКХ/ДМВ діапазоні. Тим більше, що потреба в радіостанціях цього класу обраховується десятками тисяч.

Другий етап – порівняльні випробування техніки Elbit Systems  та Aselsan УКХ/ДМВ діапазону, які тривали досить довго і в результаті яких продукція Elbit Systems з тріском програла цей захід техніці турецького виробника. ЗМІ чимало писали про методи Elbit, яким вони намагались отримати результат – це тема окремої розмови і не для широкого загалу. Головний результат порівняльних випробувань виявився негативним для ізраїльської компанії. Однак на цьому справа не завершилася. Elbit зосередився на «вдосконаленні» методи просування своєї продукції.

Третій етап – двостороння нарада в Одесі (захід можна назвати й так) — за участю Міноборони України та представників Elbit System. Цікаво, що позицію військових зв’язківців, зокрема представників ВМСУ, було при цьому проігноровано, а протокол за підсумками заходу дехто намагався зробити практично керівним документом для військових. Не вийшло.

Нарешті, четвертий знаковий етап – згадані в документі демонстраційні випробування у жовтні 2020 року на полігоні «Чабанка».  Автори документу стверджують, що показ був успішним і посилаються на відповідні протоколи та високий рівень присутніх на показі. Однак, як стало відомо, підсумкові висновки військових зв’язківців ЗСУ суттєво відрізняються від захвату модераторів показу. Схоже, саме тому автори тексту всю провину за результати показу пов’язують з відсутністю на показі згаданого генерала Степаненка. Знову варто нагадати, що профільний командувач є прихильником ідеології та усім відомих аргументів щодо стратегічного вибору технологій іншого виробника. При чому, цей вибір було зроблено і закріплено відповідним документом Головнокомандувача Збройних сил генерала Руслана Хомчака – наказом №108.

Ніхто, звісно, не може заперечувати, що концерн Elbit Systems є потужним виробником озброєнь та високотехнологічної продукції. Беззаперечно, існують технології і продукція концерну, які успішно постачаються у провідні армії світу і безумовно варті уваги наших військових. Але у царині тактичного радіозв’язку вироби і технологія концерну Elbit Systems значно поступається за багатьма позиціями продукції інших виробників, зокрема, L3Harris Technologies. До речі, й політичний чинник ніхто не відміняв. США є головним і найпотужнішим партнером України та реальним політичним союзником про протистоянні російській агресії. Вже не кажучи про те, що обсяг тільки безоплатної допомоги Уряду США у сегменті систем тактичного зв’язку на сьогодні складає більше 300 млн. дол, а до 2025 року, лише за попередніми прогнозами, складе більше 600 млн. дол.

Серед згаданих козирів Elbit Systems – кредит на 300 млн. дол. Однак його треба повертати, а кількість радіостанцій на цю суму покриє лише незначну частину потреб Збройних Сил України.

До того ж, як вважають фахівці цієї тонкої справи, курс на засоби зв’язку різних виробників руйнує сумісність системи зв’язку підрозділів, які належать до різних видів і родів ЗС України.

І ще одне. Лобісти Elbit Systems чомусь не згадують реалізований у попередні роки контракт на значну суму – у кілька мільйонів доларів. І не дарма. Радіостанції цього концерну встановлено на відповідні об’єкти ЗСУ. На жаль, має місце цілком очевидна негативна реакція користувачів цієї техніки.

На останок хочеться повторити аргументацію, яка має існувати в царині прийняття подібних рішень. Її ключовий принцип полягає у тому, що головне слово вибору – за військовими. До того ж, суспільство має отримати докази реальних тендерних випробувань, відкритого порівняння умов різних постачальників військової техніки. Дискусія має відбуватися у площині змістовного характеру, і не зсуватися у площину емоцій. Бо інколи такі емоції можна інтерпретувати як відвертий шантаж. Самий час нагадати, що ключовим моментом цієї історії є той факт, що рішення українська сторона вже прийняла, й повертатися до його повторного обговорення абсолютно немає сенсу. Ба більше, не тільки прийняла, а й слушно закріпили згаданим вже наказом №108 Головнокомандувача Збройних сил, підписаним генералом Р.Хомчаком у 2020 році. Відповідно, вже оснащуються засобами зв’язку американської корпорації L3Harris Technologies Inc. найбільш вагомі «ділянки» — підрозділи Сил спеціальних операцій, ДШВ, кораблі і берегова інфраструктура ВМС і морська піхота, підрозділи НГУ та прикордонники. Наразі відбувається встановлення відповідних засобів зв’язку на ракетних комплексах, легкій та важкій бронетехніці.

Отже, висновок простий. Як кілька років тому під час боротьби за український ринок систем тактичного радіозв’язку між Elbit Systems  та Aselsan своє вагоме слово сказали військові. Їх уважно вислухали парламентарії профільного комітету. Й дискурс, вірніше, його негативні й недоречні емоційні елементи відпали. Тому й постає ключове питання: хто насправді опікується розбудовою сучасної військової системи захищеного зв’язку в Збройних силах України, а хто намагається будь-якою ціною просто заробити? Свідомо чи несвідомо продовжуючи провокувати сумнівний новий дискурс в системах управління боєм.

Віктор Опаленко,

Спеціально для ІА «ОПК»

(думка автора може не  поділятися редакцією ІА «ОПК»)