Воєнна сили була, є та залишатиметься у майбутньому одним із головних засобів розв’язання міждержавних і внутрішньодержавних конфліктів. Її використання стає все більш мережевоцентричним, гібридним та багатосферним. Прискорюється цифротизація, роботизація та автоматизація процесів розвідки і нанесення ударів по цілях на полі бою, управління діями військ. Поява новітнього озброєння та військової техніки (ОВТ) змушує змінювати форми і способи ведення бойових дій. Зростає вплив військово-технічної політики на воєнну політику держави. Відтак їх необхідно формувати та реалізовувати у тісному взаємозв’язку. Крім того, засади воєнної та військового технічної політики повинні бути підґрунтям для формування і реалізації військово-промислової політики та політики військово-технічного співробітництва України з іноземними державами. При цьому в оборонному плануванні зростає роль середньо- та короткострокового планування із-за швидких та складно прогнозованих на довгостроковий період змінах у світовому, регіональному і національному безпековому, воєнно-політичному та економічному середовищах.

У цьому контексті, в 2014 р., одразу після початку Росією збройної агресії проти України, було затверджено/схвалено цілу низку основних документи оборонного планування, в яких зокрема  визначено засади воєнної та військово-технічної політики.

Це Стратегія національної безпеки України [1], Воєнна доктрина України [2], Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України [3], Стратегічний оборонний бюлетень України [4], Державна цільова оборонна програма розвитку озброєння та військової техніки до 2020 року [5] (строк її виконання подовжено до 2024 року [6]), Державна програма розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року [7], Державна цільова програма реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2021 року [8], Основні напрями розвитку озброєння та військової техніки на довгостроковий період [9], Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України на період до 2028 року [10]. Було ухвалено також Закон України «Про національну безпеку України» [11].

В останні п’ять років відбулися суттєві зміни у безпековій, воєнно-політичній та економічній ситуації навколо і всередині України, які актуалізують необхідність перегляду засад воєнної та воєнно-технічної політики. До того ж вже через три місяці, 31 грудня 2020 р. закінчиться дія Стратегічного оборонного бюлетеня України та Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2020 р. І відповідно до законодавства замість Воєнної доктрини України має бути запроваджений новий документ оборонного планування — Стратегія воєнної безпеки України [11].

А відтак Міністерство оборони України (Міноборони) повинне завершити у вкрай обмежені терміни підготовку та забезпечити затвердження Стратегії воєнної безпеки України, чергових Стратегічного оборонного бюлетеня України та Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2025 року. У них, перш за все, визначатимуться оновлені засади воєнної та військово-технічної політики. І виконання такого завдання є, на нашу думку, досить складною проблемою. Адже, її розв’язання йде одночасно із трансформацією системи керівництва та управління силами оборони, удосконаленням територіальної оборони, переформатуванням структур Міноборони і Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до стандартів НАТО, реформуванням видів та родів Збройних Сил, продовженням виконання бойових завдань на Сході України тощо.

У таких непростих умовах Міноборони за дорученням Президента України розпочало в другій половині 2019 р. черговий цикл оборонного планування. На першому його етапі, яким є етап планування, успішно завершено проведення оборонного огляд.

Під час цього огляду зокрема здійснено: оцінку воєнних викликів та загроз, імовірних сценаріїв виникнення ситуацій воєнного характеру та застосування у них сил оборони; аналіз спроможностей сил оборони, планування використання цих сил та відповідних ресурсів; прогноз вартісних показників забезпечення згаданих спроможностей, ресурсів та видатків на потреби оборони. Також обґрунтовано перспективну модель сил оборони, визначено цілі/завдання згаданих сил, критерії досягнення ними необхідних спроможностей і запропонована стратегія розбудови сил оборони, відповідні стратегічні/оперативні цілі.

Особливу увагу в оборонному огляді приділено питанням стану матеріально-технічного, фінансового, кадрового та інших видів забезпечення сил оборони. Зокрема, вперше: сформовано варіант раціонального розподілу фінансових, матеріальних та технологічних ресурсів, потрібних для визначення стратегії розвитку сил оборони до 2030 р.; сформовано вимоги до оборонно-промислового комплексу (ОПК), насамперед щодо його потужностей з виробництва основних зразків ОВТ, необхідних для переозброєння сил оборони; розраховано орієнтовну потребу у постачанні ОВТ іноземного виробництва та визначено можливі обсяги необхідних для цього фінансових ресурсів; запропоновано раціональний варіант поступового розвитку можливостей ОПК, нарощування його спроможностей для забезпечення сил оборони ОВТ с одночасною закупівлею певних іноземних ОВТ.

Міноборони подало звіт щодо результатів проведення оборонного огляду до Ради національної безпеки і оборони України, яка затвердила його у березні 2020 р. після відповідного розгляду [12]. Тому наведені раніше та інші його положення слід врахувати при оновленні засад воєнної та військово-технічної політики.

У минулому році Міноборони, поряд із проведенням оборонного огляду, долучилося до підготовки Апаратом Ради національної безпеки і оборони України та Національним інститутом стратегічних досліджень проєкту Стратегії національної безпеки України. В умовах браку часу, це дозволило Міноборони паралельно здійснює також розроблення проєкту Стратегії воєнної безпеки України. У цьому документі, базуючись на положеннях Стратегії національної безпеки України та результатах оборонного огляду, визначатиметься система поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобігання їх виникненню, підготовки держави до можливого воєнного конфлікту, застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів. У цій Стратегії визначатимуться також цілі/пріоритети/завдання воєнної та військово-технічної політики.

У вересні 2020 року Президент України затвердив новітню Стратегію національної безпеки України (далі – Стратегія НБ) [13]. Аналіз показує, що вона за структурою та, головне змістом, суттєво відрізняється від  попередніх її варіантів, які діяли у 2007, 2012 та 2015 рр. Так, ця Стратегія  є основним документом довгострокового планування, що визначає актуальні загрози національній безпеці України, відповідні цілі/завдання і механізми захисту її національних інтересів, та слугуватиме основою для планування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки [11].

У контексті тематики даної статті, є сенс проаналізувати лише наступні окремі аспекти Стратегії НБ.

Вперше ця Стратегія ґрунтується на трьох основних засадах: стримування — розвиток оборонних і безпекових спроможностей для унеможливлення збройної агресії проти України; стійкість — здатність суспільства та держави швидко адаптуватися до змін безпекового середовища й підтримувати стале функціонування, зокрема шляхом мінімізації зовнішніх і внутрішніх уразливостей; взаємодія — розвиток стратегічних відносин із ключовими іноземними партнерами, насамперед з ЄС і НАТО та їх державами-членами, США, прагматичне співробітництво з іншими державами та міжнародними організаціями на основі національних інтересів України.

Передбачається, що реалізація пріоритетів національних інтересів України та забезпечення її національної безпеки здійснюватиметься зокрема за такими напрямами: продовження виконання заходів з оборони та стримування; розвиток відносин зі США, Великобританію, Канадою, ФРН, Францією, сусідніми та іншими державами, а також із міжнародними організаціями для забезпечення міжнародної безпеки та протидії спільним викликам і загрозам, мінімізації їх впливу на Україну; розвиток особливого партнерства з НАТО з метою набуття повноправного членства України в Альянсі; посилення спроможностей Збройних Сил України, інших складових сектору безпеки і оборони.

У Стратегії НБ звертається увага на те, що Росія, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібер- і воєнні засоби. Посилюється угруповання її збройних сил та його наступальний потенціал, регулярно проводяться масштабні військові навчання поблизу нашого кордону, що свідчить про збереження загрози військового вторгнення. Зростає мілітаризація територій тимчасово окупованої АРК та м. Севастополь. Зберігається загроза з боку РФ вільному судноплавству у Чорному та Азовському морях, Керченській протоці.

Окремо наголошується, що у зазначених вище умовах сучасні темпи переозброєння сил оборони на новітні/модернізовані зразки не забезпечують потреби у заміні основних видів ОВТ радянського виробництва, які у найближчій перспективі вичерпають свій ресурс. Зростальний дефіцит фінансових ресурсів ускладнює виділення коштів для забезпечення виробництва та закупівлі у необхідних обсягах сучасних зразків ОВТ, що разом із дисбалансом воєнних потенціалів України та Росії обумовлює необхідність розробки нової стратегії воєнної безпеки.

У Стратегії НБ передбачено, що для набуття повноправного членства в НАТО Україна має: досягти у максимально стислі строки достатньої взаємосумісності сил оборони з відповідними структурами держав Альянсу; суттєво активізувати реформи, які слід впровадити для досягнення відповідності критеріям членства в НАТО у рамках імплементації річних національних програм під егідою Комісії Україна — НАТО; отримати запрошення та приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО.

Визначається також, що Росія, як держава-агресор, є джерелом довгострокових системних загроз національній безпеці України. Тому необхідно вживати заходів для запобігання ескалації конфлікту з РФ, насамперед шляхом збільшення її потенційної ціни до неприйнятного для Росії рівня. Пріоритетними напрямами є посилення оборонних і безпекових спроможностей України, зміцнення її міжнародної підтримки та ефективне використання міжнародної допомоги, а також збереження консолідованого міжнародного політичного, економічного та правового тиску на агресора.

Основним завданням у сфері воєнної безпеки визначено розвиток потенціалу стримування. А безумовним пріоритетом — боєздатні сили оборони, підготовлений і вмотивований військовий резерв та ефективна територіальна оборона, які у поєднанні зі спроможностями інших складових сектору безпеки і оборони здатні завдати таких неприйнятних для противника втрат на землі, у повітрі, на морі та у кіберпросторі, що унеможливлять реалізацію його агресивних намірів. Підкреслюється, що Україна є морською державою, яка захищатиме свободу судноплавства, розвиватиме ВМС Збройних Сил України. При цьому у нових підходах до забезпечення воєнної безпеки мають враховуватися уроки гібридної агресії проти України, бойових дій на Близькому Сході.

Наголошується, що для розвитку потенціалу стримування слід прискорити оборонну та безпекову реформи за нормами, принципами і стандартами НАТО. Документи планування у сферах національної безпеки і оборони, що будуть підготовлені за результатами відповідних оглядів, мають бути за змістом практичними і конкретними.

Зміцнення бойового потенціалу сил оборони передбачається здійснювати шляхом: зростання рівня їх боєготовності та боєздатності; підвищення якості та інтенсивності підготовки військ/сил; оснащення їх новими, зокрема високотехнологічними, зразками ОВТ; трансформації професійної культури на основі підходів і принципів командування й контролю, підготовки, освіти НАТО; удосконалення та розвитку на основі сучасних технологій систем управління, телекомунікацій, розвідки, логістики; професіоналізації військової служби, розвитку територіальної оборони і служби в резерві; модернізації системи мобпідготовки та мобілізації; поліпшення правових, матеріальних, психологічних та соціальних умов служби тощо.

Планується також, що ОПК забезпечуватиме потреби сил безпеки і оборони в ОВТ, інвестуватиме у розвиток технологій, виробничих потужностей, людських ресурсів, залучатиме інвестиції, братиме участь у спільних міжнародних проектах, реалізуватиме потенціал державно-приватного партнерства, виступатиме у такий спосіб драйвером економічного зростання. Держава сприятиме зміцненню експортного потенціалу ОПК, активізуватиме військово-технічне співробітництво (ВТС) з іноземними партнерами з метою залучення сучасних технологій в оборонну та суміжні галузі економіки, а також створенню спільних підприємств та нових робочих місць.

Враховуючи те, що Стратегія НБ слугуватиме основою для розроблення значної кількості документів з планування у сферах національної безпеки і оборони, зокрема раніше згаданої Стратегії воєнної безпеки України, нової Стратегії розвитку ОПК України та інших, Секретар Ради національної безпеки і оборони України О.Данілов звернувся до уряду та керівників інших державних органі з проханням щодо розроблення у тримісячний термін проєктів вказаних стратегій та інших документів стратегічного планування [14].

У зв’язку з цим, створена Міністром оборони України відповідна робоча група [15] завершує опрацювання проєкту Стратегії воєнної безпеки України. У цьому документі, за результатами аналізу глобальних, регіональних та національних аспектів безпекового середовища, наводитимуться можливі сценарії застосування сил оборони для виконання завдань з оборони України. На їх підставі зокрема визначатимуться засади воєнної та військово-технічної політики, реалізація яких забезпечуватиме завершення воєнного конфлікту на Донбасі, запобігання або стримування Росії від повномасштабного застосування воєнної сили проти нашої держави, а також деокупацію тимчасово окупованих та анексованих нею територій України. Важливо, що при цьому вперше пріоритети та завдання воєнної та військово-технічної політики поділятимуться на коротко-, середно- і довгострокові. У цій Стратегії також вперше буде наведено перспективну модель організації оборони, сил оборони в частині визначених завдань з оборони держави, стратегію і критерії досягнення цими силами спільних оборонних спроможностей.

Більш детально цілі/пріоритети/завдання/заходи з реалізації воєнної та військово-технічної політики визначатимуться у проєктах чергового Стратегічного оборонного бюлетеня України та Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2025 р., опрацювання яких наразі триває в Міноборони. Необхідно також скорегувати їх у Державній цільовій оборонній програмі розвитку озброєння та військової техніки, і внести певні зміни до Основних напрямів розвитку озброєння та військової техніки на довгостроковий період.

Аналіз проведення попередніх циклів оборонного планування в України свідчить про те, що досить проблемним та часом недостатньо ефективним у них виявлявся другий етап таких циклів  —  етап реалізації на практиці визначених у документах оборонного планування засад воєнної та військово-технічної політики. Причини, які призводили до цього, є доволі різними — організаційні, правові, ресурсні, кадрові тощо.

Для прикладу, визначені у раніше згаданих документах оборонного планування цілі/пріоритети/завдання з реалізації воєнної політики втілювалися у життя безпосередньо Міністерством оборони, яке визначає засади воєнної та військово-технічної політики, та Генеральним штабом Збройних Сил України, насамперед у Стратегічному рішенні на застосування Збройних Сил України, оскільки у минулому не відпрацьовувався план оборони України.

А імплементація визначених Міноборони цілей/пріоритетів/завдань військово-технічної політики відбувається більш складним багатокроковим шляхом. Спочатку існуюче на той час Мінекономрозвитку повинне було враховувати їх при формуванні військово-промислової політики у Стратегії розвитку ОПК та у Державній цільовій програмі реформування та розвитку ОПК, а також у Стратегії ВТС, яку доречи за майже двадцять останніх років так і не було прийнято. На наступному кроці вони мали відображатися у відповідних планах роботи Державного концерну «Укроборонпром», наукових установ Національної академії наук України інших підприємств та структур ОПК, приватних суб’єктів діяльності у цій сфері тощо. При цьому в минулому не було дієвого контролю за станом справ у цій сфері. І на початку відсічі збройній агресії сили оборони України виявилися фактично неозброєними.

Однак завдяки здійсненим останнім часом Президентом України, парламентом та урядом України низки рішучих кроків в цій справі, поступово складаються сприятливі, на наш погляд, умови для забезпечення своєчасного та якісного визначення засад військово-технічної політики та ефективної їх реалізації.

Так, за рішенням Глави держави, пропозицією депутатської фракції політичної партії «Слуга народу» і поданням Прем’єр-міністра України у серпні 2020 р. Верховна Рада України увела до складу уряду посаду віце-прем’єр-міністра України, який також очолив нове Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України (Мінстратегпром). На цю посаду було призначено О.Уруського. Планується, що до його компетенції належатимуть питання щодо: національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва; військово-промислової політики; ОПК; державного оборонного замовлення (ДОЗ); інші питання за відповідними напрямами діяльності [16].

У подальшому уряд України призначив на посади першого та інших заступників Міністра з питань стратегічних галузей промисловості України, затвердив положення про Мінстратегпром [17]. Воно є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує зокрема військово-промислову політику, політику у сфері ДОЗ, у сфері ОПК та в інших стратегічних галузях промисловості. Крім того, Мінстратегпром бере участь у забезпеченні формування та реалізації політики у сфері ВТС, разом з Міноборони організовує і координує діяльність центральних органів виконавчої влади у сфері ВТС, подає уряду погоджені проекти законів, інших нормативно-правових актів у сфері ВТС, міжнародних договорів України.

Мінстратегпром також виконує завдання щодо забезпечення у стратегічних галузях промисловості: вирішення питань з організації діяльності і проведення переговорів з іноземними юрособами про одержання Україною компенсацій, укладення та виконання компенсаційних/офсетних договорів з метою забезпечення узгодженості воєнно-економічної, військово-промислової і військово-технічної політики; організації роботи зі створення техніки для потреб оборони та безпеки держави та інших стратегічних галузей промисловості; розвитку разом з іншими центральними органами виконавчої влади міжнародного воєнно-економічного, військово-промислового та ВТС, підготовки та укладення міжнародних договорів з цих питань, реалізації основ військово-технічної політики, політики ВТС та розвитку ОПК.

Крім того, Мінстратегпром: проводить огляд ОПК і розробляє Стратегію розвитку ОПК; бере участь в організації проведення державних та інших випробувань зразків ОВТ; координує діяльність органів виконавчої влади щодо формування в стратегічних галузях промисловості держпрограм ОВТ, ДОЗу та інших, що виконуються в інтересах забезпечення оборони і безпеки держави, а також щодо забезпечення експортно-імпортних поставок товарів, робіт і послуг військового призначення та подвійного використання, організовує контроль за їх виконанням; формує на основі пропозицій державних замовників і затверджує показники фінансування найважливіших науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт, пов’язаних зі створенням сучасних зразків ОВТ, затверджує плани-графіки виконання цих робіт і здійснює контроль за реалізацією зазначених планів-графіків; розробляє, узгоджує та реалізує в межах повноважень державні цільові програми у сфері створення ОВТ, дослідно-експериментальної бази, випробувальних стендів, полігонів, інших об’єктів, призначених для забезпечення розроблення, випробувань і виробництва ОВТ, високотехнологічної продукції цивільного і подвійного призначення, виготовленої організаціями ОПК.

Згодом уряд України утворив новий профільний урядовий комітет з питань національної безпеки і оборони, стратегічних галузей промисловості, паливно-енергетичного комплексу та інфраструктури, який очолив віце-прем’єр-міністр України — Міністр з питань стратегічних галузей промисловості [18].

Таким чином, наведені вище кроки, здійснені Президентом України, парламентом та урядом України, вперше створили підстави для узгодження на рівні виконавчої влади не лише визначення засад воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики і політики у сфері ВТС, а й ефективного досягнення/імплементації/реалізації/виконання цілей/пріоритетів/завдань/заходів згаданих політик.

У даному контексті рекомендується Кабінету Міністрів України вжити заходів щодо пришвидшення затвердження питань, які належатимуть до компетенції згаданого віце-прем’єр-міністра України, формування зазначеного нового міністерства, опрацювання питання щодо створення агентства з розвитку оборонних технологій.

Також рекомендується Міністерству оборони України спільно із Міністерством з питань стратегічних галузей промисловості України, після затвердження Стратегії воєнної безпеки України, Стратегічного оборонного бюлетеня України, Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2025 року Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу України, внести необхідні зміни до Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки до 2024 року, Основних напрямів розвитку озброєння та військової техніки на довгостроковий період і Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2021 року.

Одним із важливих, але пострадянсько-застарілим шляхом реалізації військово-технічної політики поки що залишається процес планування та виконання ДОЗ. Зважаючи на це, Верховна Рада України у липні 2020 року ухвалила новий Закон України «Про оборонні закупівлі» [19], який наближає Україну до практик і стандартів держав-членів НАТО та ЄС у цій галузі. Після набрання ним чинності 1 січня 2021 р., втратять чинність Закон України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», а також Закон України «Про державне оборонне замовлення», крім його положень щодо виконання ДОЗ на 2020-2021 рр. У ці два роки Міноборони продовжить здійснювати проведення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення відповідно до річного плану закупівель та затверджених основних показників оборонного замовлення на 2020 та 2021 рр.

Проте, вже з 31 березня 2021 р. планування закупівель згаданих товарів, робіт і послуг здійснюватиметься відповідно до вказаного нового закону.

Мінстратегпром отримує статус головного органу у сфері планування оборонних закупівель та зокрема готуватиме: основні показники закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями, зміни до них, на плановий бюджетний період та орієнтовні показники обсягів закупівель таких товарів, робіт і послуг за закритими закупівлями на наступні за плановим два бюджетні періоди, які після схвалені рішенням Ради національної безпеки і оборони України затверджуватимуться Кабінетом Міністрів України; зведений трирічний план закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями та внесення змін до нього, які затверджуватимуться Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу Міноборони не лише виступатиме державним замовником при здійсненні оборонних закупівель, й отримує статус головного органу у сфері здійснення оборонних закупівель. У зв’язку з цим до 31 березня 2020 року воно зокрема має: визначити методику розрахунку вартості життєвого циклу товарів, робіт і послуг оборонного призначення, а також категорії товарів, робіт і послуг оборонного призначення, до яких вони застосовуються; розробити та подати на затвердження Кабінету Міністрів України порядок проведення випробувань зразків озброєнь та військової техніки; розробити методологію формування потреб на товари, роботи і послуги оборонного призначення; встановити з урахуванням відповідних ризиків вимоги до якості, життєвого циклу, уніфікації товарів оборонного призначення.

Крім того, перед Міноборони постає ще одне важливе завдання – підготовка проєктів нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, необхідних для реалізації положень Закон України «Про оборонні закупівлі», що стосуються його компетенції та діяльності у цій сфері, а також власних нормативно-правових актів у відповідність із цим законом.

Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України та Національний інститут стратегічних досліджень приймають активну участь у процесах із визначення у документах оборонного планування оновлених засад воєнної, військово-технічної і військово-промислової політики та політики військово-технічного співробітництва з іноземними партнерами, удосконаленні та розвитку відповідного законодавства.

Висновки

1. Сучасні збройні конфлікти є все більш мережевоцентричними, гібридними та багатосферними. Прискорюється цифротизація та автоматизація бойових дій. Поява новітніх ОВТ змінює форми і способи їх ведення. Зростає вплив військово-технічної політики на воєнну політику, а відтак їх слід формувати та реалізовувати у тісному взаємозв’язку. Крім того, засади воєнної та військового технічної політики повинні бути підґрунтям для формування і реалізації військово-промислової політики та політики військово-технічного співробітництва України з іноземними державами.
2. В останні п’ять років суттєво змінилася безпекова, воєнно-політична та економічна ситуація навколо і всередині України. Це актуалізує необхідність перегляду засад воєнної та воєнно-технічної політики. До того ж, 31 грудня 2020 р. закінчиться дія Стратегічного оборонного бюлетеня України та Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року. А замість Воєнної доктрини України повинна бути запроваджена Стратегія воєнної безпеки України. Зважаючи на це, Міноборони має здійснити у вкрай обмежені терміни підготовку і затвердження нових згаданих Стратегії, Бюлетеню та Держпрограми, в яких зокрема вперше засади вказаних політик визначатимуться на коротко-, середно- і довгострокову перспективу. І це є досить складною проблемою у сфері оборонного планування.
3. Міноборони, з метою розв’язання зазначеної проблеми, розпочало черговий цикл оборонного планування. На першому його етапі, яким є етап планування, успішно проведено оборонний огляд, звіт щодо результатів якого затверджено Радою національної безпеки і оборони України. У свою чергу Президент України нещодавно затвердив новітню Стратегію національної безпеки України. Її положення разом із результатами оборонного огляду повинні слугувати основою для розроблення згаданих Стратегії, Бюлетеню, Держпрограми та інших документів оборонного планування.
4. Результати аналізу здійснення в державі попередніх циклів оборонного планування свідчать про те, що досить проблемним та часом недостатньо ефективним є також їх другий етап – етап реалізації на практиці визначених у документах оборонного планування засад воєнної та військово-технічної політики. Причини, що призводили до цього, є доволі різними — організаційні, правові, ресурсні, кадрові тощо.

Однак завдяки здійсненим останнім часом Президентом України, парламентом та урядом України низки рішучих кроків в цій справі, складаються сприятливі умови для забезпечення своєчасного та якісного визначення засад воєнної і військово-технічної політики, узгодження відповідно до них засад військово-промислової політики та політики військово-технічного співробітництва нашої держави з іноземними партнерами, а також ефективного втілення засад згаданих політик у життя. Йдеться про введення до складу уряду посади віце-прем’єр-міністра України, який очолив новоутворене Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України, та затвердження положення про це міністерство.

У даному контексті рекомендується Кабінету Міністрів України вжити заходів щодо пришвидшення затвердження питань, які належатимуть до компетенції згаданого віце-прем’єр-міністра України, формування зазначеного нового міністерства, опрацювання питання щодо створення агентства з розвитку оборонних технологій.

5. Міністерству оборони України спільно із Міністерством з питань стратегічних галузей промисловості України рекомендується після затвердження Стратегії воєнної безпеки України, Стратегічного оборонного бюлетеня України, Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2025 року Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу України внести необхідні зміни до Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки до 2024 року, Основних напрямів розвитку озброєння та військової техніки на довгостроковий період і Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2021 року.
6. У минулому одним із важливим шляхом реалізації військово-технічної політики було планування та виконання державного оборонного замовлення. Але з 1 січня 2021 р. поступово набиратимуть чинності норми нового Закону України «Про оборонні закупівлі», який з 2022 р. діятиме замість скасованого Закону України«Про державне оборонне замовлення».

Зокрема вже з 31 березня 2021 р. планування закупівель згаданих товарів, робіт і послуг здійснюватиметься відповідно до вказаного нового закону. Міноборони отримує статус головного органу в державі у сфері здійснення оборонних закупівель та виступатиме державним замовником при реалізації таких закупівель. З огляду на це, необхідно у наступні півроку Міноборони підготувати та затвердити цілу низку відповідних актів Кабінету Міністрів України (методологій, методик тощо), а також привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим законом.

 

СПИСОК ПОСИЛАНЬ

1. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України» : указ Президента України від 26 травня 2015 р. № 287. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/287/2015/ed20150526 #Text.
2. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» : указ Президента України від 24 вересня 2015 р. № 555. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 555/2015#Text.
3. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 березня 2016 року «Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України» : указ Президента України від 16 березня 2016 р. № 92. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/92/2016#Text.
4. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2016 року «Про Стратегічний оборонний бюлетень України» : указ Президента України від 6 червня 2016 р. № 240. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 240/2016#n251.
5. Про Державну цільову оборонну програму розвитку озброєння та військової техніки до 2020 року : постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 р. № 284-6.
6. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 лютого 2020 року «Про основні показники державного оборонного замовлення на 2020 рік та 2021, 2022 роки» : указ Президента України від 27 лютого 2020 р. № 59. URL : https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/59/2020.
7. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Державну програму розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року» : указ Президента України від 22 березня 2017 р. № 73. URL : https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/73/2017#Text.
8. Про Державну цільову програму реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2021 року : постанова Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 р. № 366-6.
9. Про схвалення Основних напрямів розвитку озброєння та військової техніки на довгостроковий період : розпорядження Кабінет Міністрів України від 14 червня 2017 р. № 398-р. URL : https://www.kmu.gov.ua/npas/250071205.
10. Про схвалення Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу України на період до 2028 року : розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 р. № 442-р. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/442-2018-%D1%80 #Text.
11. Про національну безпеку України : Закон України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII. URL : https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/2469-19#Text.
12. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 березня 2020 року «Про звіт щодо результатів проведення оборонного огляду Міністерством оборони України» : указ Президента України від 24 березня 2020 р. № 106. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/106/2020#n2.
13. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України» : указ Президента України від 14 вересня 2020 р. № 392. URL : https://zakon. rada.gov.ua/laws/show /392/2020.
14. Данілов О. М. Олексій Данілов звернувся до парламенту і уряду щодо алгоритму напрацювання і ухвалення документів стратегічного планування у сферах національної безпеки та оборони. : URL : https://www.rnbo.gov.ua/ua/ Diialnist/4696. html.
15. Про створення робочої групи з опрацювання проєктів Стратегії воєнної безпеки України та Стратегічного оборонного бюлетеня України : наказ Міністерства оборони України від 25 серпня 2020 р. № 296. URL : https://www. mil.gov.ua/ content/mou_orders/mou_2020/nm296.PDF.
16. Про внесення змін у додатки 1 і 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 274 : проєкт постанови Кабінету Міністрів України. URL : http://materialy.kmu.gov.ua/6e248d68/docs/55d2a34a/Proekt_ postanovi.pdf.
17. Деякі питання Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України : постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2020 р. № 819. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/819-2020-%D0%BF#Text.
18. Про утворення урядових комітетів та затвердження їх посадового складу : постанова Кабінету Міністрів України від 05 жовтня 2020 р. № 921. URL : https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-utvorennya-uryadovih-komitetiv-ta-zatverdzhennya-yih-posadovogo-skladu-i051020-921.
19. Про оборонні закупівлі : Закон України від 17 липня 2020 р. № 808-IX. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/808-20#Text.

 

Ігор ЧЕПКОВ,

начальник Центрального науково-дослідного інституту

озброєння та військової техніки Збройних Сил України

Валерій ЗУБАРЄВ,

головний науковий співробітник Центрального

науково-дослідного інституту озброєння та військової

техніки Збройних Сил України

Вадим ТЮТЮННИК,

провідний науковий співробітник Національного

інституту стратегічних досліджень