РЕКТОР НТУУ «КПІ» ПРЕДСТАВИВ ФОРМАТ РОЗВИТКУ ОПК

Форсайт розвитку оборонно-промислового комплексу України на часовому горизонті 2021–2030 року.

Науковий керівник проєкту академік НАН України М. З. Згуровський.

Виконавці проєкту: Акімова О. А., Бадрак В. В., Болдак А. О., Бояринова К. О., Горбулін В. П., Дергачова В. В., Єфремов К. В., Іщенко А. М., Кизим М. О., Кравченко М. О., Мельниченко А. А., Пишнограєв І. О., Чалий О. О., Черниш В. О.

У дослідженні виконано аналіз реального стану соціальної та економічної сфер України як фундаментальної складової національної безпеки й оборони. На цій основі проаналізовані можливі безпекові загрози для України на часовому горизонті до 2030 року і важливі характеристики майбутнього оборонно-промислового комплексу України. Проведено Дельфі дослідження необхідних головних кластерів майбутнього оборонно-промислового комплексу країни, пріоритетність вкладу кожного кластера оборонно-промислового комплексу в загальне зростання безпеки України і проаналізовано важливі характеристики оновленого оборонно-промислового комплексу, з яким Україна була б спроможною асиметричними засобами стримувати зовнішню агресію на часовому горизонті до 2030 року. Виконано комплекс робіт з Форсайту (передбачення) сукупності можливих сценаріїв майбутніх подій в Україні, які можуть бути покладені в основу розробки стратегії захисту країни і її подальшого мирного, сталого розвитку.

Редакція пропонує ознайомитися із статею керівника проекту академіка М. Згуровського

Стійке погіршення глобальної безпеки стає одним із ключових трендів сучасного світового розвитку. Початком цього процесу стала анексія Російською Федерацією Криму в 2014 році. Ця безпрецедентна подія не знала аналогів у новітній історії з часів закінчення Другої Світової Війни.

Однополярний світоустрій, який з часів розвалу Радянського Союзу базувався на лідерстві США, знаходиться в процесі швидкого переформатування. На очах сучасників народжується новий багатополярний світ – майбутній фундамент глобальної безпекової системи 21 сторіччя. Зазначений фундаментальний тренд характеризується жорсткою, наростаючою конфронтацією між колективним «Заходом» (США, ЕС, країни НАТО) та РФ і КНР. Ця конфронтація набуває ідеологічного забарвлення як боротьба демократії з авторитаризмом.

Водночас, США, визначаючи КНР ключовою загрозою своїм геостратегічним інтересам, починають вибудовувати прагматичні та прогнозовані відносини з РФ з метою недопущення безпекового альянсу між КНР і РФ. Женевська зустріч президентів Байдена і Путіна від 16 червня 2021 року поклала початок цьому процесу, а першим позитивним для РФ результатом, стала зміна позиції США щодо добудови Північного потоку-2.

Можна припустити, що за умови продовження геополітичного виклику для США з боку КНР, вимушене «партнерство» США з РФ буде зберігатися. При цьому українське питання (безпека України) було й буде залишатись ключовим викликом для цього «партнерства». В такій геополітичній перебудові Україна опиняється в складному, двозначному становищі з огляду на патову ситуацію з врегулюванням військового конфлікту з РФ на Донбасі, наростаючу байдужість колективного «Заходу» до долі України та майбутнє введення в експлуатацію газопроводу «Північний потік-2».

З одного боку, союзники України – США та Німеччина – прийняли спеціальний Меморандум про надання допомоги Україні в ситуації, що склалася. Угода передбачає, що у разі, якщо Росія буде використовувати поставки газу в якості «зброї» проти України, то ФРН прийме санкції проти російського енергетичного експорту. Партнери України будуть прагнути створити «зелений фонд» України в розмірі до мільярда доларів, а ФРН першою внесе 175 мільйонів доларів на фінансування цієї місії. Німеччина бере на себе зобов’язання сприяти продовженню домовленостей після 2024 року про транзит російського газу через Україну ще на десять років.

З іншого боку, сумний досвід України з будапештським меморандумом вказує на короткочасність і ненадійність міжнародних угод у разі, якщо національні інтереси сторін, які уклали ці угоди, починають суперечити прийнятим домовленостям.

Об’єктивно, в форматі загального російсько-німецького газового проєкту, де Україна і Польща виявляються в російсько-німецьких лещатах, нинішня Україна починає заважати як Росії, так і Німеччині, а також ряду західноєвропейських країн – споживачів російського газу. Сполученим Штатам, які мають власні інтереси щодо постачання скрапленого газу в Європу, в такому геополітичному розкладі залишається робити вибір між рішучою підтримкою України і фундаментальними союзницькими відносинами з Німеччиною і країнами Західної Європи з огляду на стратегічні трансатлантичні інтереси. Ймовірно, що США, без особливого ентузіазму, буде схиляться до другого варіанту.

Реально для України настануть найболючіші наслідки від реалізації цього проєкту на фоні військових дій на Донбасі, які перманентно продовжуються, і від наростаючого охолодження відносин із західними союзниками. Тобто для України у внутрішніх справах і в зовнішніх відносинах з оточуючим світом виникнуть якісні зміни і ускладнення. Ці обставини зажадають усвідомлення нової реальності як населенням країни, так і правлячими елітами і необхідності пошуку варіантів адаптації до неї та вироблення нових сценаріїв побудови свого майбутнього.

В контексті цілей цього дослідження доцільно розглянути можливі небажані сценарії для України з метою їх більш повного осмислення і напрацювання послідовності дій для їх уникнення. Серед небажаних сценаріїв доцільно розглянути наступні.

Перший. Навіть у разі встановлення уповільненого «холодного миру» між Україною і РФ (під впливом США і країн ЄС), після введення в дію «Північного потоку – 2» Україна ризикує не отримувати 2-3 мільярди доларів на рік від ймовірного припинення транзиту газу і втрати своєї значимості для Європи і США, як стратегічного гравця на газовому ринку. Новий статус України тягне за собою погіршення відносини з найбільшими країнами Європи, зацікавлених в поставках російського газу через «Північний потік – 2», зниження захищеності країни, падіння рівня життя громадян, зростання тарифів і загострення внутрішньої соціальної та економічної ситуації в країні.

Другий. По мірі наростання російської паспортизації населення Донбасу, поступової асиміляції молодого покоління до культурнополітичного простору РФ, переходу Окремих районів Донецької і Луганської областей (ОРДЛО) на стандарти освіти РФ, інтеграції тимчасово окупованих територій (ТОТ) до економічного простору РФ та її банківської системи, зокрема розширення можливостей для використання російської грошової одиниці на ТОТ та інше, відновлення державного суверенітету України над ОРДЛО на умовах виконання Мінських домовленостей і формули Штайнмайера ставатиме все більш проблематичним.

Підтримка України з боку найпотужніших країн ЄС буде слабшати через отримання ними вигоди від «Північного потоку – 2», а докори на адресу України за невиконання нею Мінських домовленостей будуть лише зростати. Статус «ані війни, ані миру» на Донбасі буде ставати дієвим фактором подальшого розколу українських еліт, розділяючи їх на протиборчі табори з цього важливого питання. Будь-яке сильне потрясіння може спровокувати населення деяких регіонів країни і місцеву еліту до спроб самовизначення, і як наслідок – до розпаду України на кілька нових утворень (за прикладом Автономної республіки Крим та ОРДЛО).

Третій. Все чіткіше вимальовується довгострокова стратегія Росії, спрямована на поглинання України під свій повний протекторат. Відповідно до цієї стратегії, шляхом дискредитації України у світі і наростаючого шантажу країн ЄС і США розв’язанням нових військових операцій, планується зруйнувати договір України з ЄС про Євроасоціацію, позбавити Україну «безвізу» і змусити її вступити до Євразійського економічного союзу – з подальшою економічною, політичною і військовою інтеграцією з Росією і Білоруссю.

Четвертий. У випадку повного дистанціювання колективного «Заходу» від України, продовження війни на Донбасі, наростаючою внутрішньою політичною та економічної нестабільністю істотно зростуть ризики масштабної зовнішньої військової агресії проти країни та застосування проти неї широкого арсеналу гібридних засобів впливу.

Припускаючи, що можуть здійснитися найгірші з наведених вище сценаріїв, зокрема четвертий сценарій, метою даного дослідження є виконання комплексу робіт з Форсайту (передбачення) сукупності можливих варіантів розвитку майбутніх подій навколо України та розробка комплексу асиметричних, захисних заходів і засобів, які могли б не допустити зовнішню агресію проти України і забезпечити їй мирний, сталий розвиток.

KPI-WDC-IADT_FORESIGHT-2021-UA (1)

Поделиться публикацией