Таку думку директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак висловив в інтерв’ю газеті «День» (22 липня).

Зокрема, експерт зазначив наступне:

«Із одного боку ми бачимо наявність підприємств, які співпрацюють з країнами НАТО, продають туди свою продукцію. Наприклад, заслуговує уваги позиція КБ «Луч». Вони на чолі з Олегом Коростельовим продають свою продукцію і в Чехію, і в Болгарію, і в Польщу, і в Словаччину, і в Бельгію. Але при цьому сам Коростельов каже, що німецька фірма відмовила в постачанні відповідного обладнання для виробництва зброї. Тобто Захід досі стримано ставиться до співпраці з нами. Можливо, причина цього полягає в політичній площині, адже Німеччина не робить таємницю з того, що вона хоче робити бізнес з Росією. Це є дуже серйозна проблема — ми не можемо розраховувати на всіх європейських партнерів НАТО навіть на сьомому році війни.

Стратегічного бачення нашій владі не вистачає. Це проявляється в тому, що на тлі маленького річного бюджету на переозброєння при якому ми не можемо закуповувати бойові літаки, зенітно-ракетні системи, у нас з різних боків лунають заклики про те що вони нам потрібні. Разом з цими закликами не вкладається адекватно і оперативно відповідний ресурс у створення тактичних платформ та систем, які можна було б використовувати на війні вже сьогодні. Тобто не з розрахунком купити літак і потім використати його за 10 років або побудувати корвет і використати його за 5 — 8 років, а створити не дуже коштовні, але масові тактичні системи, які могли б використовуватися в контексті москітних стратегій. Маю на увазі тактичні ударні безпілотники, наземні роботи, катери тощо.

Тому можу з упевненістю сказати, що українська оборонна промисловість з НАТО співпрацювати може. Українську продукцію від танків і головок самонаведення до радарів і високоточної зброї купують багато країн НАТО. Але це нас, на жаль, не наближає до вступу в Альянс».

В.Бадрак також поінформував, що існують проблеми з впровадженням в ЩСУ безпілотних комплексів, зокрема наземних роботизованих комплексів:

«З одного боку промисловці говорять про їх необхідність для армії, а з іншого — вони не передбачені в самій структурі Збройних сил. Я особисто одну з компаній стикував зі спецекспортером, щоб він виступив інвестором і почав розвивати наземні роботизовані комплекси. Відбулось наступне. Спецекспортер стверджує, що готовий взятись за це, але він не може фінансувати те чого немає в структурі Збройних сил. Таким чином, за фактом Генштаб відстає, щоб утілювати вже наявні речі новітніх технологій».