Через повномасштабне вторгнення РФ в Україну, стосунки нашої держави та Білорусі ще більше зайшли в глухий кут. Це обумовлено лояльністю режиму Олександра Лукашенка до політики Кремля, а також наданням ним плацдарму Росії для розв’язання війни. З іншого боку чимала кількість білорусів підтримала Україну, а багато з них навіть наразі вступили до лав ЗСУ. Про настрої в білоруському суспільстві, репресії в Білорусі, пропаганду та майбутнє країни в інтерв’ю ІА «ОПК» розповів білоруський політичний аналітик і консультант, координатор майстерні думок «Наша Візія» Вадим Можейко.
Білоруський політичний аналітик і консультант, координатор майстерні думок «Наша Візія» Вадим Можейко
Які настрої зберігаються у білоруському суспільстві на тлі російсько-української війни? Чи сприятиме війна напруженості всередині країни? Як люди налаштовані щодо України? Що формує громадську думку думка?
У білоруському суспільстві є різні позиції з приводу війни, але абсолютна більшість сходиться на тому, що це не білоруська війна і країна в жодному разі не повинна брати участь у ній. Цієї ж ідеї дотримується пропаганда О. Лукашенко. Якби білоруське суспільство було мілітаризованим і мріяло вбивати всіх «бандерівців», то можна було б говорити про те, як країна допомагає РФ. Але білоруська пропаганда намагається замовчувати будь-яку співучасть країни в агресії проти України, при тому, що така співучасть дійсно була. Зараз пропаганда віщає про зосередженість Білорусі на гуманітарному аспекті. Кажуть, про те, як допомогли біженцям, прийняли в себе дітей тощо. Також чималу увагу пропаганда приділяє й миротворчим ініціативам Лукашенка. Тобто ідея пропаганди миротворча – підтримується та позиція, яку Білорусь зайняла після 2014 року. Крім того, пропаганда намагається підлаштовуватися під суспільні настрої. До речі, я думаю, що одна з причин того, чому Білорусь не брала участі у війні – це тому, що ця ідея не є популярною у білоруському суспільстві. Очевидно, що в армії люди більш мілітаризовані, але навіть там участь у війні підтримала б не більшість. Це б, у свою чергу, визначало низький бойовий дух. А кому потрібна невмотивована армія?.
Загалом у Білорусі домінує проукраїнські позиції. Це проявляється й у практичних діях. У перші місяці війни були білоруські партизани, які влаштовували диверсії на залізниці. Також на благо Україні працював і проект «Білоруський Гаюн» – OSINT-проект, який відстежує військову діяльність російських та білоруських військ на території Білорусі. Крім того, досі білоруси залишаються лідером національної групи серед не українських громадян у лавах ЗСУ.
Білоруські добровольці в складі ЗСУ
Як би ви могли прокоментувати питання втягування білоруської армії у війну проти України?
На даний момент це зараз не є серйозним сценарієм. Ключові моменти давно втрачені, на підступах до України знищені мости та дороги, все заміновано. Також білоруська армія давала свою техніку РФ, що очевидно послабило її потенціал. Це може викликати інтерес тільки для Росії, але не зрозуміло, навіщо такий сценарій потрібен хоч комусь у Білорусі. З часів 2013-2014 років пропаганда Білорусі та Росії була єдиною в тому, що Майдан — це погано, і що за цим стоїть захід, але далі вони розходилися у висновку. Російська пропаганда полягала в тому, що Майдан поганий, а нам треба це виправити, бо Україна – братній народ. А білоруська пропаганда дійшла висновків, що країні якраз такого не потрібно. Жодної ідеї щось змінювати в Україні не було.
Варто зазначити, що білоруський режим не перешкоджав вступу своїх громадян з проросійськими поглядами до лав ПВК «Вагнер», коли представники компанії вважалися не ізгоями, а російськими силовиками. Це було пов’язано з тим, що такі громадяни становили загрозу для самої Білорусі. Таких людей відпускали, щоб вони повоювали. Більшість людей, які у розпал війни приєдналися до «Вагнеру», загинули на війні. Значної сили, яка б хотіла воювати зараз у країні немає.
Як ви могли б оцінити рівень активності демократичних сил, які протистоять режиму Лукашенка?
Якщо говорити про політичні процеси, то зрозуміло, що в нинішніх білоруських реаліях відсутня внутрішня можливість для будь-якої політичної активності, яка не відповідає курсу Лукашенка. На нещодавніх виборах депутатів Палати представників Національних зборів та місцевих Рад спробував взяти участь лідер ліквідованої партії «Зелені» Дмитро Кучук, і його не допустили навіть до етапу збору підписів, пізніше його з іншого приводу заарештували та посадили на добу за адміністративним процесом. У нинішніх умовах простір для політики не згодних із режимом Лукашенко є лише за кордоном, хоча й він досить великий. Є над чим працювати. По-перше, після подій 2020 року за кордоном лишилися сотні тисяч білорусів. Інтереси цих громадян мають представляти білоруські політики, так само публічно висловлювати якусь позицію. Але та політична позиція, яку транслює Лукашенко, не висловлює волю білоруського народу, оскільки він не є легітимним представником. Для суспільства дуже важливо висловлювати свою позицію через політичних представників. Це саме те, що робить Світлана Тихановська, як абсолютно очевидний демократичний лідер. Вона працює над підтримкою інтересів білорусів у світі. До речі, демократичні сили підтримали Україну у війні, а також білоруських добровольців, що наразі боронять Україну.
Білоруська політична діячка Світлана Тихановська
Що може вплинути на ситуацію у середині країни? Чи можливо розраховувати, що підростаюче покоління вибере новий, демократичний вектор? Можливо, на ситуацію всередині країни можуть вплинути люди, які виїхали за кордон?
Щоб говорити про майбутнє Білорусі, необхідно розуміти контекст подій. Зараз чекати на якісь демократичні речі дуже складно. Наприклад, люди, відірвані від контексту, питають, чому білоруси не виходять на мітинги проти війни. Але необхідно розуміти, що вони не виходять на мітинги з тієї ж причини, через яку не виходять на мітинги проти війни й люди, які живуть на окупованих територіях України. Відповідь тут, я думаю, очевидна. Рівень репресій у Білорусі не знижується. Лукашенко не отримав жодної підтримки від народу. У такій ситуації вони розраховують на репресії, як на інструмент залякування.
Щодо діаспори, то у білорусів за кордоном більше свободи та можливостей. Але на діаспору також продовжується тиск з боку режиму. Люди через суд відбирають власність, відбирають квартири, які залишилися в Білорусі. У країні більше не визнаються будь-які дії з майном, якщо ти не в Білорусі. Також люди бояться за близьких, бо були випадки, коли затримували родичів. Тобто за кордоном люди також мають підстави боятися за свою безпеку. Також ці люди стикаються з величезною кількістю проблем, бо білоруський паспорт слабо котирується в Європі. Виникає питання, чи персона не є агентом. Це спричиняє проблеми оренди житла, відкриття банківського рахунку. У суспільствах забувається, що білоруси поїхали не від хорошого життя, а через те, що вони боролися проти режиму. Люди часто перебувають в умовах, коли вони не мають базових побутових можливостей, а тепер ще не мають документів. З вересня минулого року білоруси за кордоном не можуть поміняти паспорти. Що робити в такій ситуації не зрозуміло, бо у разі приїзду до Білорусі можна потрапити до в’язниці. У таких умовах важко від людей очікувати на яскраву суспільно-політичну активність.
Що зараз відбувається з білоруськими ЗМІ, які джерела інформації доступні для аудиторії?
Білоруський медіаринок можна поділити на екстремістські ЗМІ та не екстремістські ЗМІ. Усі ЗМІ, які висвітлюють суспільно-політичний контент і роблять це виходячи з ретрансляції білоруської чи російської пропаганди, визнані екстремістськими. Це означає, що підписка на них, їхні телеграм-каналі, репости їхніх новин є для громадян також екстремісткою діяльністю. Режим формально має привід для кримінальної справи, коли я, наприклад, даю інтерв’ю для незалежних ЗМІ. Також у Білорусі на вулиці регулярно зупиняють людей та перевіряють підписки на телеграм-канали. Якщо підписано щось екстремістське, то за це загрожує 15 діб позбавлення волі. Незалежних журналістів з Білорусі видавлено, кинуто у в’язницю тощо. У такій ситуації працюють або державні медіа, або ті, які не висвітлюють політичну ситуацію. ЗМІ, які визнані екстремістськими намагаються працювати, давати об’єктивну картинку того, що відбувається, але робити це їм дуже складно. Іноді вони навіть закликають читачів не ставити лайки під своїми постами, бо це небезпечно.
Наскільки ефективна російська пропаганда у Білорусі. Через які канали найбільше Кремль намагається впливати на громадськість? Які верстви населення найбільше схильні до інформаційного впливу? Які важелі впливу пропаганди найбільш ефективні?
У Білорусі не припиняли мовлення російські телеканали, не блокувалися російські сайти, легально тут працює редакція «Супутника». Також присутній тут російський вплив, який є в інтернеті. Ситуація із блокуванням незалежних медіа призводить до того, що якщо в пошуку вбити «новини Білорусь», то найчастіше видасть російські сайти. Також регіональні новинні пабліки в соціальних мережах скуповуються за російські гроші і далі, крім новин, починають транслювати якийсь проросійський контент. З’являлися проекти, які заробляють за рахунок реклами. Вони транслюють також проросійський контент, але тут важко сказати, чи проплачено це Кремлем, чи зроблено через відсутність контенту. Такі ж речі можна побачити на окупованих територіях, коли росіяни використовують місцеві медіа та регіональні пабліки для пропаганди.
Вразливіші до пропаганди люди, які підтримують Лукашенка, проросійські настрої, радянські міфи. Найчастіше це старша вікова група, а також люди, які не мають вищої освіти, з меншими доходами, що мешкають у маленьких містечках.
Щодо молодого населення, то в Білорусі також свою позитивну роль відіграє факт ТікТока. В цій соціальній мережі, на відміну від Телеграма, тебе не можуть покарати за підписку на екстремістські ресурси, ТікТок видає контент за алгоритмами. Тобто можна поглинати інформацію без підписки на канали. Багато екстремістських білоруських медіа розвивають ТікТоки, тому що вони вважають, що це оригінальний спосіб достукатися до молодої аудиторії.