Ситуація з переоснащенням ЗСУ  новими засобами зв’язку досі знаходиться у глухому куті. Фахівці військового відомства у неформальному режимі кажуть, що  міністр оборони, попри завершення випробувань засобів зв’язку, поки не надав справі зеленого світла. На прохання інформаційного агентства «Оборонно-промисловий кур’єр» цю ситуацію коментує секретар Комітету ВР України з питань національної безпеки і оборони Іван Вінник.

— Пане Іване, чому досі офіційно не оголошено  постачальника засобів зв’язку для армії? Адже наші військові ще минулого року обрали турецьку компанію, і навіть міністр оборони Степан Полторак  повідомив про це турецького колегу. Як виникла ідея повторних випробувань за участю турецької Aselsan та ізраїльського виробника Elbit Systems?

— Зараз на осащенні ЗСУ є кілька видів засобів зв’язку. Це Motorola – найбільш захищена система зв’язку у 2014 році, бо тоді нічого іншого не було. Згодом за програмою військової допомоги ми отримали від США певну кількість радіостанцій виробництва американської компанії Harris. А потім купили партію засобів зв’язку ізраїльської компанії Elbit Systems орієнтовано на 8 млн. доларів. І на півтора мільйона доларів вироби турецької Aselsan, які були поставлені вже в квітні цього року.

Міністр оборони України Степан Полторак

Для того, аби певні засоби військового призначення поставити нашим захисникам, вони мають пройти процедуру обов’язкових визначальних випробувань. Це регламентує 345 постанова КМУ.  Зразки Elbit не пройшли цей регламент. Хоча перший транш їм було сплачено ще у 2015 році, продукцію поставлено із затримкою у часі. І досі їх обладнання не змонтовано й не працює. Тобто спроможність щодо забезпечення ВСУ зв’язком наразі не реалізована.

— Чому не ведеться претензійна робота належним чином з боку замовника щодо цього факту?

— Вважаю, що це є посадовий злочин окремих невстановлених осіб Міністерства оборони України. Натомість засоби турецького виробника Aselsan вчасно пройшли всі випробування, були поставлені і вже використовуються у радіо військах.

У листопаді минулого року поряд із постачанням, забезпеченням засобів зв’язку проводилися порівняльні випробування між продуктами Elbit та Aselsan з метою визначення стратегічного постачальника. У результаті по всіх параметрах виявилися кращими вироби  турецької компанії. При цьому продукція Aselsan  на 30% дешевша за аналогічні засоби ізраїльського виробника, при цьому показала кращі технічні результати.

Тоді міністр оборони Степан Полторак написав лист міністру оборони Туреччини, в якому повідомив що Україна обрала їх виробника у якості постачальника засобів зв’язку для ЗСУ. Після того, враховуючи, що загальна вартість переоснащення системами зв’язку всіх ланок взаємодії нашої армії становить біля 32 млрд. грн., ізраїльська компанія проявила зацікавленість до цього питання, і  почала (назвемо це так) торпедувати ситуацію.

— На яких підставах?

— Як стало відомо, ізраїльський виробник має контакти за військовими напрямками із РФ. І та тяганина навколо обрання постачальника засобів зв’язку для наших збройних сил, можливо, пов’язана не стільки із намаганням протиснути Elsbit в українську армію, скільки ставить метою не допустити якісної альтернативи забезпечення ЗСУ зв’язком. А це в інтересах країни-агресора. Я не знаю, свідомо чи не свідомо, але у даному випадку компанія Elbit цьому підіграє.

Взимку ця історія мала продовження. Посол Ізраїлю офіційно відвідав очільника нашого військового відомства із заявою про те, що всі попередні випробування, проведені Aselsan, некоректні,  неправильні, сфальшовані. Чомусь  міністр оборони відреагував на це, на мій погляд, неадекватно – повірив на слово цим заявам зацікавленої сторони. І призначив чергові порівняльні випробування. Запропонував порівняти знов те, що вже було перевірено і порівняно. І знов чергові випробування підтвердили висновки попередніх: у два рази бойові спроможності радіостанцій і засобів передачі інформації  турецького виробника кращі за тими ж саме  параметрами ізраїльських.

— Серед військових говорять, що ізраїльтяни провалили випробування. Чи так це? І чи виконуються зараз умови контракту із Туреччиною?

— Ну, я не знаю. Якщо вважати, що їх вироби ізраїльської компанії виявилися за параметрами вдвічі гіршими за турецькі, то, напевно, це можно назвати провалом. Це моє суб’єктивне оціночне судження як відповідь на ваше запитання.

— Остаточне рішення в цьому питанні вже прийнято?

— Його досить немає. Мені не зрозуміла позиція міністра оборони України, який, незважаючи вже на друге підтвердження порівняльних випробувань на користь турецького виробника, не підписує і не здійснює оплат за державним оборонним замовленням за напрямком забезпечення засобами зв’язку ЗСУ.

Я не хочу називати це корупцією, бо почнеться ґвалт з боку Міноборони зі спростуванням. Але як назвати ці дії інакше, не знаю.

— Тобто ця історія  все ж таки містить ознаки лобіювання інтересів певної компанії?

— Якщо відкрити закон про запобігання корупції, то дії, які дозволяє собі посадова особа – представник виконавчої гілки влади, такі як вживання впливом, лобіювання, вчинення дій чи бездіяльність на користь тих чи інших сторін тощо, є формами корупції.

Не хочу зараз вішати ніяких ярликів. У даному випадку мене, як секретаря профільного Комітету з питань національної безпеки і оборони, цікавить не ярлик, не назва компанії-постачальника, а забезпечення спроможності. Це головна функція Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади, уповноваженого державою у сфері оборони. Вона не виконується. Наприклад, у будь-якій приватній компанії якби керівник провалив такий напрямок роботи, то був би звільнений. В умовах держави службова бездіяльність є предметом кримінального злочину. Тому наш комітет наполягав на невідкладності прийняття рішення у цьому питанні. Але досі ситуація заморожена.

— У плані парламентського контролю цієї ситуації що ви плануєте робити далі?

— Парламентський контроль буде реалізовано, якщо впродовж двох тижнів ситуацію не буде розблоковано, будемо ставити гостро питання про невідповідність, про злочинну діяльність на посаді міністра оборони через постанову про його зняття з цієї посади.

— В експертному середовищі кажуть, що системи військово-технічного співробітництва в Україні зараз не існує через ручне управління сектора безпеки. Що треба зробити, аби ситуація змінилася? Час створити відповідний орган по ВТС у структурі виконавчої влади?

— Такий орган є. Це Міжвідомча комісія з питань військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Раді національної безпеки і оборони. Я не бачу тут проблем щодо правових статусів військово-технічного співробітництва.

Голова Міжвідомчої комісії з питань ВТС та ЕК при РНБОУ Олег Глапдковський

— Що треба змінити на законодавчому рівні, аби вітчизняний ОПК запрацював на повну силу?

 — Найбільша проблема не тільки нашої «оборонки», а будь-якої галузі стосується не законодавства.  Можливо, тим, хто перебуває на державних посадах, треба змінити ментальність, і на перше місце ставити національні інтереси, а не особисті. Тоді почнуть працювати всі закони.

Відносно «оборонки» треба спрощувати процедури прийняття зразків озброєння та військової техніки на забезпечення української армії. Ті громісткі ГОСТи, якими зараз керується МОУ відносно конструкторських робіт, постачання ОВТ, не підйомні і неприйнятні по багатьох питаннях для бізнесу. Крім того вони не забезпечать ефективної норми прибутку галузі, не дають їй розвиватися.

— Чи варто зробити рівні умови для  державних і приватних виробників у сфері ОПК?

— Вони є рівними. Проблема в тому, що ця рівність зарегламентована радянськими ГОСТами. Виробникам потрібно пройти десять кіл пекла, щоб запропонувати свою продукцію чи послугу МОУ, потім отримати бодай якесь фінансування, а далі при постачанні продукції ще здати розрахунково-калькуляційні матеріали з обґрунтуванням її вартості і ціни. При такій бюрократії вести чесний прибутковий бізнес просто неможливо.

Спілкувалася Ольга Вауліна,

ІА «Оборонно-промисловий кур’єр»