У березні 2013 р. начальник Генерального штабу Збройних сил (далі – ГШ ЗС) РФ генерал армії Валерій Герасимов, виступаючи перед акредитованими у Москві військовими аташе іноземних держав, повідомив про створення Сил спеціальних операцій (далі — ССО). За його словами, керівництво Міністерства оборони прийняло таке рішення, вивчивши практику формування, підготовки та застосування ССО провідних країн світу^[1]. Тоді ж на зустрічі з головою Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіном російський воєначальник заявив, що новостворені ССО готуються до проведення операцій не тільки на території РФ, але й за її межами^[2].

У квітні 2013 р. на телеканалі «Росія-24» був показаний репортаж про навчання одного з таких підрозділів, призначеного саме для дій у суміжних з РФ державах. У сюжеті у досить відвертій формі зазначалося, що метою цих формувань є досягнення політичних і економічних цілей Росії шляхом створення для країни-жертви серйозних внутрішніх проблем. Поряд з  виконанням інших завдань, ССО займаються організацією партизанського руху з подальшим навчанням і керівництвом повстанцями, а також фізичним усуненням політичних опонентів^[3].

Слід зазначити, що ССО не є якимсь нововведенням ані для ЗС РФ, ні для її спеціальних служб. Міністерство оборони СРСР (Росія офіційно визнала себе правонаступником Радянського Союзу) у жовтні 1950 р. видало секретну директиву про створення окремих підрозділів для проведення розвідки і диверсій в тилу противника. Практично відразу такі частини були сформовані в усіх військових округах (всього — 46 рот по 120 осіб у кожній). Пізніше на їхній основі склалися бригади спецназу. У 1968 р. біля Пскова з’явився перший навчальний полк, а у 1970 р. був сформований другий — під Ташкентом. У роки «холодної війни» частини спеціального призначення готували для війни з блоком НАТО. З початком бойових дій (або до них) бійці повинні були проникати у глибокий тил противника, збирати інформацію та передавати її до Головного розвідувального управління (далі — ГРУ), діяти проти штабів та інших пунктів управління ворога, здійснювати диверсії і теракти, сіяти паніку серед населення, знищувати об’єкти інфраструктури. Особлива увага приділялася зброї масового ураження противника: ракетним шахтам і пусковим установкам, аеродромах стратегічної авіації, базам підводних човнів^[4].

У липні 1974 р. у складі 7 Управління КДБ СРСР була сформована Група «А» (більш відома як «Альфа»), призначена для проведення антитерористичних операцій, а потім ще й для дій у «гарячих точках». У серпні  1981 р. у складі Управління «С» (нелегальна розвідка) ПГУ КДБ СРСР створили Окремий навчальний центр (неофіційна назва — Група спецпризначення «Вимпел»), особовий склад якого готувався для проведення спеціальних операцій в умовах закордону^[5].

Навряд чи завдання нинішніх ССО ЗС та Центру спеціального призначення (далі — ЦСП) ФСБ Росії кардинально відрізняються від тих, які свого часу здійснювали згадані вище спецпідрозділи. Аналізуючи участь так званих «ихтамнет»^[6] у гібридній війні в Україні, польські військові експерти дійшли висновку, що варто більш уважно придивитися до способів задіяння російських спецпризначенців, оскільки це певним чином відображає погляди Москви на їхнє місце та роль у війнах нового покоління^[7].

Використання ССО у ході анексії Кримського півострова

В операції з «повернення Криму на Батьківщину», крім звичайних військ, Москва задіяла Командування ССО разом із підпорядкованими йому частинами. Саме цей орган спланував низку акцій, що мали вирішальне значення для успіху у взятті росіянами півострова під свій контроль. Зважаючи на ситуацію в Україні, що динамічно змінювалась, та вирішальне значення швидкості проведення операції, діяльність ССО була зосереджена, передусім, на прямих діях^[8]. До таких дій, безперечно, відноситься захоплення в ніч з 26 на 27 лютого 2014 р. будівлі парламенту та уряду Автономної Республіки Крим, що дозволило обрати лідера партії «Російська єдність» Сергія Аксьонова прем’єр-міністром автономії. Беручи до уваги важливість об’єкта, росіяни, ймовірно, використовували підрозділ одного із ЦСП  («Сенеж» або «Кубінка-2»), підпорядкованих Командуванню ССО. Бійці в однаковій військовій формі без розпізнавальних знаків (так звані «зелені чоловічки») захопили будівлю протягом декількох хвилин, а потім швидко організували її оборону. Для відбиття можливої контратаки українських військових вони мали при собі значну кількість легкої зброї, яка зазвичай не стоїть на озброєнні сухопутних чи повітряно-десантних військ або морської піхоти РФ^[9].

Наступними об’єктами прямої дії російських спецпризначенців були: база 55-го зенітно-ракетного полку з комплексами «Бук-1М» в Євпаторії, захоплена 4 березня 2014 р.; 25-й та 85-й окремі берегові ракетні дивізіони з комплексами «Рубіж» і «Утес», захоплені 5 березня 2014 р.; будівля Командування ВМС України в Севастополі, захоплена 19 березня 2014 р.

 

У всіх випадках штурми були безкровними, вони здійснювались за допомогою бронетехніки, яка використовувалась для виламування воріт та прориву на територію військових частин. Атакуючі особи без розпізнавальних знаків мали бойову екіпіровку «Ратник», що не була на той час стандартною для підрозділів вже згаданих вище видів та родів військ РФ. У ході штурмів «зелені чоловічки» намагалися спершу чинити психологічний тиск на українських воїнів, щоб зламати їхню волю до спротиву. У переважній більшості випадків це давало бажаний ефект. Також здійснювалися спроби намовляння солдатів і офіцерів української армії переходити на службу до лав ЗС Росії^[10].

Завдяки захопленню спецпризначенцями РФ засобів протиповітряної оборони, берегових ракетних систем класу «земля-вода» та будівлі Командування ВМС, українська сторона була позбавлена ​​можливості результативної протидії загарбникам. Ці оперативні успіхи уможливили  безпечне та швидке збільшення чисельності військ ЗС Російської Федерації, опанування наступних ключових пунктів і, як наслідок, окупацію всього півострова.

Прямі дії ССО здійснювались і на морі. Швидше за все, саме російські «командос» провели абордаж українського тральщика «Черкаси» 25 березня 2014 р. Вони задіяли швидкісні моторні човни та спеціальне обладнання, призначене для таких дій (гаки, драбини). Для підтримки операції росіяни залучили два штурмових вертольоти «Мі-35» на випадок, якби екіпаж намагався чинити опір. Під час захоплення корабля спецпризначенці використовували світлошумові гранати, а спосіб дій бійців свідчив про їхню попередню підготовку до акцій на палубах плавучих платформ. За аналогічною схемою відбувалися події на морі й через чотири роки. 25 листопада 2018 р. для захоплення трьох кораблів ВМС України, які намагалися перетнути Керченську протоку, застосували спеціальний підрозділ ФСБ^[11].

Участь ССО в анексії Кримського півострова теж мала відношення до інформаційних операцій, що проводились росіянами. Так, 3 і 10 березня 2014 р. спецпризначенці захопили радіотелевізійні передавальні станції у Сімферополі та Ялті, потім переключили прийом телесигналу з частоти, яку використовують українські ЗМІ, на частоту, яку використовують російські ЗМІ. Такі дії дозволили відрізати місцеве населення від українського медіапростору та переорієнтувати його виключно на отримання інформації, що надавалась російською стороною. Це стало ще однією оперативною перевагою, яка сприяла успіху загарбників.

Використання російських спецпідрозділів під час бойових дій в Україні

Дещо по-іншому російські спецпідрозділи використовувались на решті території України. Це могло бути пов’язане з тією метою, яку поставив перед собою Кремль, а саме з дестабілізацією України (що не вимагало окупації всієї держави, а лише її частини) або з примушенням Києва розпорошити свої зусилля для полегшення анексії Кримського півострова (відволікаючий маневр). А отже, використання ССО та спецпідрозділів, підпорядкованих ФСБ, мало і має більш довготривалий характер, порівняно з операціями у Криму. Поза півостровом Москва, ймовірно, задіювала бригади та полк спецпризначення, підпорядковані Головному управлінню (колишнє ГРУ) ГШ ЗС, 45-й повітрянодесантний полк та підрозділи ЦСП ФСБ. З їхнього особового складу були сформовані групи по 250-300 бійців, що використовувались у різний спосіб^[12].

Ці групи переважно застосовували тактику нетрадиційних методів ведення бойових дій, спрямовану на створення збройних формувань на базі російської меншини та інших проросійськи налаштованих громадян, що мало б призвести до «звільнення» східної України від влади «київської хунти». Такі заходи проводилися на території Донбасу та у самій Росії, у навчальних таборах, розташованих під Ростовом-на-Дону. Головним завданням інструкторів із ССО була підготовка їхніх підопічних для управління сепаратистською діяльністю (як збройною, так і неозброєною, наприклад, демонстраціями чи блокадами) з уникненням безпосередньої участі у бойових діях^[13]. Це дозволяло Кремлю представляти події на сході України як внутрішній конфлікт і заощаджувати сили та ресурси.

 

Однак російські спецпризначенці часто порушували цей принцип, беручи участь спільно із сепаратистами у  бойових зіткненнях з українськими силами. Наявність «зелених чоловічків» була підтверджена у квітні 2014 р. під час захоплення міст Слов’янськ та Краматорськ, де вони допомагали в управлінні діями сепаратистів та самі брали в них активну участь. Цілком ймовірно, що не лише консультативно-навчальна діяльність росіян, але й тимчасове перебирання ними на себе командних функцій у незаконних збройних формуваннях все ще триває^[14].

Ще одним прикладом безпосередньої участі підрозділів ССО у бойових діях є обстріли з обох сторін кордону з автоматичної зброї прикордонних постів в Ізвариному, Довжанську та Червонопартизанську. Їхньою метою було змусити українських військовослужбовців залишити ці об’єкти, щоб контроль ділянки кордону з Росією перейшов до сепаратистів. Успіх такої операції дозволив останнім стабільно отримувати поставки озброєння з РФ, а частинам регулярної російської армії — безперешкодно в’їжджати на територію України.

Крім того, діючі чи колишні бійці ССО, які входять до складу напівлегальної приватної військової компанії «Група Вагнера», у ніч на 14 травня 2014 р. з використанням переносного зенітно-ракетного комплексу (далі — ПЗРК) «Ігла» та великокаліберної стрілецької зброї збили неподалік аеропорту «Луганськ» транспортний літак «Іл-76». Жертвами теракту стали 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу. Результатом цієї акції стало припинення усіх польотів в район аеропорту, що позбавило українські підрозділи необхідної підтримки, унеможливило подальшу оборону об’єкта  і призвело до його захоплення сепаратистами та їхніми російськими кураторами. А масові поставки ПЗРК з РФ та ймовірна підготовка бойовиків інструкторами ССО з використання цієї зброї значно сприяла втраті українською стороною контролю повітряного простору в зоні АТО.

Російські ССО також виконують такі завдання, як спеціальна розвідка, спрямована на оцінку загрози з боку противника. Ці заходи здійснюються шляхом патрулювання та спостереження групами з чотирьох бійців. Одна з них була ліквідована українськими спецслужбами на півострові Чонгар у березні 2014 р.^[15]. Ще спецпризначенці застосовують так звану техніку «кліщів», тобто відстеження маршрутів пересування військових колон з використанням цивільного автотранспорту і звичайних мобільних телефонів для передачі інформації.

Наступний спосіб використання ССО — точне наведення на цілі, що реалізується як частина прямих дій. Він полягає у добуванні та передачі даних про дислокацію українських військ для російської артилерії та корегування її вогню, що вівся з території Російської Федерації. Цей спосіб використовувався, зокрема, під час розгрому угрупування ЗС України в Іловайському «котлі» у серпні 2014 р. Ефективність вогню російської артилерії призвела до значних втрат і зірвала наступальні операції української армії. Це дало змогу сепаратистам перехопити ініціативу та за активної підтримки тактичних груп ССО РФ повернути під свій контроль більшу частину Донбасу, відбиту раніше силами АТО.

Спецпризначенці брали участь і в боях у міських умовах (лютий 2015 р., бій за Дебальцеве). Таке рішення російського командування могло бути наслідком низької оцінки підготовки звичайних підрозділів (переважно 27-ї та 136-ї окремих мотострілецьких  бригад) до дій у таких умовах та необхідності їхнього підсилення бійцями 25-го полку ССО та 217-го повітрянодесантного полку^[16].

Використання ССО не обмежується лише територією Донбасу. На російських спецпризначенцях лежить відповідальність за диверсійну діяльність в тилу українських військ. Швидше за все, саме вони наприкінці травня 2015 р. здійснили дві операції точкового знищення (підриву) залізничних колій під час слідування поїздів через сортувальну станцію Основа Харківського залізничного вузла. Були виявлені також випадки мінування ділянок доріг (зокрема, з використанням саморобних вибухових пристроїв) в тилу сил АТО і влаштування засідок на військові колони з вантажами для забезпечення підрозділів ЗС України.

 

Мета цих заходів полягала в тому, щоб змусити українське командування залучати додаткові сили для проведення антидиверсійних операцій в тилу, тим самим відволікаючи їх від участі у бойових діях проти сепаратистів. Зважаючи на це, можна говорити, що ворожі акції в тилу українських військ мали оперативне, а не тактичне значення.

Крім того, у березні та червні 2017 р. у Маріуполі та Києві здійснено дві прямі дії: ліквідація полковника СБУ Олександра Хараберюша та полковника ГУР МО України Максима Шаповала. Обидва високопоставлені офіцери працювали на російському напрямку і мали відношення до збору доказів про причетність Росії до збройного конфлікту в Україні^[17]. Ці теракти повинні були залякати інших співробітників українських спецслужб і служити для них своєрідним застереженням.

Нарешті, останнім способом використання спецформувань було задіяння підрозділів ФСБ як засобу для встановлення жорсткої дисципліни. Така діяльність спостерігалася у травні 2014 р. в Донецьку, де серед сепаратистів поступово відбувалися процеси криміналізації. Для наведення порядку залучили чеченський батальйон ФСБ «Восток», який оточив будівлю обласної адміністрації, а потім провів арешти сепаратистів, звинувачених у зґвалтуваннях та пограбуваннях мирного населення^[18]. У 2015 р. лідер так званої Луганської Народної Республіки Ігор Плотницький, ймовірно, використовував «контрактників» з «Групи Вагнера» для фізичного усунення польових командирів (включно з Олександром Бєдновим, він же – «Бетмен»), які виступали проти положень Мінських домовленостей^[19]. Ці дії зміцнили внутрішню дисципліну серед сепаратистів та запобігли зменшенню підтримки самопроголошеної влади з боку російськомовного населення на тимчасово окупованих територіях.

Підсумовуючи викладене, польські військові експерти стверджують наступне. Російські ССО та підрозділи ЦСП ФСБ є важливим інструментом Кремля у досягненні своїх стратегічних цілей. Їх використовують на самих ранніх етапах військових операцій. Їхні дії характеризуються швидкістю, ініціативністю та нешаблонними способами вирішення поставлених завдань. Ці завдання зазвичай мають оперативне значення, тому вони дуже вагомі для досягнення поставленої головної мети. Росіяни значною мірою адаптували західні підходи до своїх потреб (наприклад, застосування груп по 10-12 осіб за зразком американських «зелених беретів» або управління засобами точкового знищення об’єктів). Все це робить спецпризначенців РФ небезпечним противником.

Наведені вище приклади породжують запитання, чи можуть ССО  аналогічним чином бути використані проти країн-членів НАТО. Теоретично, що там, де є значні скупчення російськомовного населення (або соціальних груп, які симпатизують Москві), така загроза існує. Однак слід пам’ятати, що у Північноатлантичному альянсі вже проаналізували ситуацію навколо конфлікту на сході України та зробили з неї висновки. Росіяни це також знають. Тому можна бути впевненим, що у разі проведення операцій проти країн-членів НАТО ССО РФ внесуть деякі зміни в свою тактику та методику дій, використовуючи досвід, набутий, наприклад, в Сирії, та враховуючи місцеві умови.

 

Володимир Паливода,

головний консультант відділу

нових викликів Центру зовнішньополітичних досліджень

Національного інституту стратегічних досліджень  

[1] Россия решила создать силы специальных операций. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ria.ru/20130306/926091973.html

[2] Состоялась встреча Министра обороны России генерала армии Сергея Шойгу с Председателем Китайской Народной Республики Си Цзиньпином. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://structure.mil.ru/mission/ fight_against_terrorism/news/more.htm?id=11685431@egNews

[3] Новый российский спецназ для заграницы. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/ watch?x-yt-ts=1421914688&v=Ign7n03tXxw&x-yt-cl=84503534#t=16

[4] Спецназ ГРУ: история, структура, основные задачи. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://militaryarms.ru/armii-mira/specnaz-gru/#h2_2

[5] История отечественных спецслужб и правоохранительных органов. Спецназ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://shieldandsword.mozohin.ru/kgb5491/specnaz.htm

[6] Ихтамнет (від рос. их там нет — їх там немає) — російськомовний мем та неологізм, що виник через постійне заперечення Росією своєї військової присутності в гібридних війнах проти окремих країн (насамперед, під час подій у Криму та конфлікту на сході України). У ЗМІ термін набув популярності та став загальною назвою кадрових російських військових без знаків розпізнавання, що беруть участь у неоголошеній війні проти нашої країни.

[7] Rosyjski Specnaz w wojnie na Ukrainie. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://defence24.pl/rosyjski-specnaz-w-wojnie-na-ukrainie-raport

[8] Згідно зі спеціальною термінологією, пряма дія (англ. Direct Action) — прямий удар або інші наступальні дії незначного масштабу, які виконуються ССО. Реалізуються шляхом захоплення, знищення або пошкодження чітко визначених і тимчасово доступних об’єктів з використанням ефекту раптовості для противника.

[9] Kofman M., Migacheva M., Nichiporuk B., Radin A., Tkacheva O., Oberholtzer J. Lessons from Russia’s Operations in Crimea and Eastern Ukraine. — Santa Monica: RAND Corp., 2017.

[10] Путин: в марте 2014-го в Крыму работал спецназ ГРУ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://aif.ru/politics/russia/1467173

[11] Russian special forces storm three Ukrainian Navy ships sailing through disputed waters off Crimea. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.telegraph.co.uk/news/2018/11/26/russia-fsb-special-forces-seize-ukraine-navy-ships-crimea

[12] Sutyuagin I. Russian Forces in Ukraine. Briefing Paper. — London: Royal United Services Institute, 2015.

[13] Bukvoll T. Russian Special Operations Forces in the war in Ukraine – Crimea and Donbas // Rentz B. i Smith H. (red.). Russia and hybrid warfare – going beyond the label. — Aleksanderi Papers. 1/2016, University of Helsinki , 2016.

[14] Донбас в огні. Путівник зоною конфлікту / Під заг. ред. А. Майорової. Авт. колектив: М. Балабан, О. Волянюк, К. Добровольська, Б. Балабан, М. Майоров. — Львів: «Прометей», 2017.

[15] Bukvoll T. Russian Special Operations Forces in the war in Ukraine – Crimea and Donbas // Rentz B. i Smith H. (red.). Russia and hybrid warfare – going beyond the label. — Aleksanderi Papers. 1/2016, University of Helsinki , 2016.

[16] Sutyuagin I. Russian Forces in Ukraine. Briefing Paper. — London: Royal United Services Institute, 2015.

[17] Оккупанты создали в Донецке «Центр специальных операций», жертвами которого становятся украинские офицеры. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://tsn.ua/ru/video/video-novini/okkupanty-sozdali-v-donecke-centr-specialnyh-operaciy-zhertvami-kotorogo-stanovyatsya-ukrainskie-oficery.html

[18] Czeczeński batalion «Wostok» przejął budynki administracji obwodowej w Doniecku. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.defence24.pl/czeczenski-batalion-wostok-przejal-budynki-administracji-obwodowej-w-doniecku

[19] Czystka w «republikach ludowych». «Buldog z obwisłymi policzkami» ma wsparcie specnazu? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://tvn24.pl/swiat/konflikt-na-ukrainie-separatysci-na-celowniku-rosyjskiego-specnazu-ra503550-3289309