До цього часу суспільство і експертне середовище не отримали сигналів від команди нового президента щодо її бачення напрямків розвитку ОПК України.

З одного боку це можна пояснити відсутністю в команді президента експертів, готових вже сьогодні озвучити рецепти кардинального покращення ситуації в галузі, яка має свою специфіку і до якої неможливо напряму застосувати правила ведення «цивільного» бізнесу.

З іншого, як і протягом усього періоду незалежності України оборонно- промислова політика (навіть важко застосувати слово «державна») та політика військово-технічного співробітництва формувалися здебільшого під тиском різних груп впливу, які нерідко «підміняли» державні інтереси на власні.

Тому для президента важливо уникати поспішних рішень без врахування пріоритетних національних інтересів.

За попередньої влади було порушено баланс розподілу повноважень різних гілок влади щодо керівництва ОПК.

Застосування терміну «управління ОПК» в умовах, коли частка продукції військового призначення, що виробляється приватним сектором економіки, перевищує 50% від загального обсягу, є принаймні не коректним і відноситься до рудиментів радянської епохи.

Держава має виконувати регуляторну функцію щодо усього ОПК та управлінську — лише стосовно об’єктів державної власності. Нарешті, уряд спромігся визначити в особі МЕРТ центральний орган виконавчої влади, відповідальний за розробку і реалізацію оборонно-промислової політики, як того вимагає Закон України «Про національну безпеку України». Цей орган має забезпечити виконання регуляторної функції задля забезпечення рівних сприятливих умов для розвитку підприємств ОПК усіх форм власності.

Що стосується розподілу повноважень, зокрема між урядом і президентом, то коли не знаєш яким чином діяти, — дій за законом. Порушуючи цей принцип кожна зі сторін наражає себе на небезпеку отримати статус «винуватця» у всіх гріхах. Так, штучне створення за часів Януковича у неконституційний спосіб (через внесення суперечливих змін до Господарського кодексу та затвердження відповідних норм у Статуті Державного концерну «Укроборонпром») підстав для призначення генерального директора ДК «Укроборонпром» саме Президентом України, призвело до фактичного самоусунення Кабінету Міністрів України від управління заснованою ним же структурою.

Яскравим підтвердженням цього є не призначення протягом 5 років за квотою уряду членів наглядової ради Концерну (за виключенням пана Тетера, кандидатура якого дійсно достойна і була рекомендована Президентом України), відсутність до цього часу затвердженої стратегії розвитку концерну, державної програми імпортозаміщення, наслідки чого відчули не лише збройні сили, а й усе українське суспільство.

У цьому контексті анонсовані Секретарем РНБОУ наміри створити при РНБОУ (чи то при Апараті РНБОУ) координаційний центр з реформування ОПК не враховує покладеного Законом України «Про національну безпеку України» саме на Кабінет Міністрів України завдання з проведення огляду військово-промислового комплексу та розробки стратегії його розвитку, які подаються на розгляд РНБОУ і затверджуються Президентом України.

Щодо подальшої долі «Укроборонпрому».

Якщо абстрагуватися від приватних інтересів різних джерел впливу, то треба було б знову згадати про принципи «дій по закону» і не «изобретать велосипед».

І тут слід згадати положення розробленої Мінекономіки та схваленої розпорядженням Кабінетом Міністрів України від 27 травня 2015 р. № 662-р Стратегії підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання державного сектору економіки.

Схваливши, відповідно до принципів ОЕСР, необхідність розподілення функцій держави регулятора і держави власника (що до речі не влаштовувало багатьох претендентів на посади у попередній владі), уряд визначив два можливих варіанти здійснення державою функції з управління державними підприємствами — або через центральний орган виконавчої влади у вигляді, наприклад, агентства, або — через державну керуючу компанію, наприклад концерн, корпорацію, холдинг тощо.

Кожний варіант має свої плюси і мінуси. Якщо ж за критерій вибрати можливість реалізації найкращих практик корпоративного управління, то форма керуючої компанії має право на існування. При цьому окремого вивчення потребує питання доцільності подальшого перебування у складі концерну спецекспортерів, які наділені виключними правами з надання посередницьких послуг як державним так і приватним суб’єктам господарювання. Але чи буде тоді «Укроборонпром» привабливим для його майбутніх керівників, чи увійдуть ці спецекспортери до складу майбутніх холдингових структур, сформованих за галузевим принципом із правом ведення зовнішньоекономічної діяльності — ці питання мають стати предметом майбутньої стратегії розвитку концерну.

Судячи із заяв, що лунають з вуст представників команди президента, у тому числі й секретаря РНБОУ, навряд чи слід очікувати якихось поспішних радикальних рішень. І якщо це пов’язано із бажанням проаналізувати ситуацію, щоб потім прийняти найбільш оптимальне для держави рішення, то це лише вітається. Головне, щоб знову ж таки державні інтереси переважали і вдалося уникнути особистого конфлікту інтересів при прийнятті остаточного рішення президентом і урядом.

Щодо міжнародного фінансового аудиту Концерну

Питання проведення незалежного міжнародного аудиту Концерну було ініційовано його колишніми керівниками враховуючи наполегливі рекомендації наших стратегічних партнерів та громадських організацій, що опікуються питаннями боротьби з корупцією в оборонці.

З урахуванням проголошеного Україною наміру інтегруватися у світовий ринок оборонної промисловості, потенційні міжнародні партнери вкрай зацікавлені в отриманні максимально вичерпної об’єктивної інформації про стан вітчизняних підприємств ОПК, насамперед тих, що можуть бути виставлені на приватизацію, або виступати в ролі потенційних партнерів при створенні спільних підприємств.

При цьому слід усвідомлювати, що ні перше ні друге не може бути реалізовано без прийняття відповідних законодавчих змін. Крім того, відповідність положень законодавства щодо ступеню прозорості діяльності оборонних підприємств вимогам доступу до інформації з боку міжнародних аудиторів, мають визначити відповідні державні органи з урахуванням фактичного перебування України у стані гібридної війни з Росією.

Водночас, якщо метою аудиту є підвищення інвестиційної привабливості українських підприємств, тоді проведенню подібного аудиту за міжнародними стандартами мала б передувати їх відповідна підготовка, щоб не отримати зворотній ефект.

Якщо ж метою аудиту є аналіз сучасного стану підприємств, усунення наявних корупційних ризиків та схем неефективного використання державного майна та кадрового потенціалу, розробка пропозицій щодо реформування державного сектору ОПК, включаючи вибір найбільш ефективної форми управління об’єктами держвласності, тоді знову ж таки слід діяти по закону «Про національну безпеку України» та відповідних рішень РНБОУ.

Йдеться про проведення огляду військово-промислового комплексу України, до чого, як це було під час проведення оборонного огляду, доцільно залучити експертну і фінансову допомогу наших стратегічних партнерів. Зокрема: для оцінки ефективності антикорупційної політики в ОПК, організації державних закупівель, державно-приватного партнерства, створення спільних підприємств, захисту інтелектуальної власності, правового забезпечення участі у міжнародній кооперації з розробки та виробництва ОВТ, трансферу технологій тощо.

Не завадило б також дізнатися позицію партнерів щодо шляхів лібералізації зовнішньоекономічної діяльності та ефективності політики державного експортного контролю України.

Водночас, навряд чи в умовах гібридної війни з Росією, предметом міжнародного аудиту мають стати ланцюги постачання товарі військового призначення, і зокрема, вузлів та комплектуючих, необхідних для підтримки наявного ОВТ радянського виробництва у боєздатному стані.

Під час проведення огляду окрім оцінки виробничого та науково- технологічного потенціалу підприємств, їх місця і ролі у ланцюгу створення продукції військового призначення, аналізу фінансового стану та портфелю замовлень, необхідно провести майновий аудит (інвентаризацію), у тому числі об’єктів інтелектуальної власності, а також статусу майна та земельних ділянок державних підприємств. Фактично маємо створити «паспорт» кожного держпідприємства.

Що стосується не розробленого до цього часу (або не оприлюдненого) порядку проведення огляду ОПК, то уряду і Мінекономрозвитку було б доцільно звернути увагу на результати проведеної ЦНДІ ОВТ Міноборони України науково-дослідної роботи «Фабрика», в якій фактично визначені відповідні методологічні засади.

Суспільство вимагає від нової влади конкретних дій, спрямованих на боротьбу з корупцією в оборонці. Якими мали б бути першочергові кроки?

Справедливими є очікування людей, пов’язані із покаранням винних у розкраданні бюджетних коштів та коштів державних підприємств нечистими на руку посадовими особами. І тут вкрай важлива ефективна робота правоохоронної і судової системи, чого досі на жаль не відчувається.

Проте, навряд чи лише цього буде достатньо, без знищення бази для корупційних діянь. Так, колишній директор Львівського БТЗ, змінивши на посаді особу, що перебувала під слідством, менш ніж через півроку перебування на посаді вчинив дії, за які сьогодні також відповідає у суді. І на кону не лише кошти державного бюджету, а й життя українських військових.

9

Саме тому, комплекс першочергових заходів мав би починатись із підбору і розстановки кадрів з нульовим рівнем толерантності до корупції та конфлікту інтересів, відповідним рівнем кваліфікації, без чого також неможливе прийняття ефективних управлінських рішень.

Потребує удосконалення процедура державних закупівель в оборонній сфері, яка б поряд із допустимою прозорістю забезпечувала відповідний рівень контролю усіх без винятку комерційних операцій з боку правоохоронних та контролюючих органів, у тому числі з дотримання вимог забезпечення захисту державної таємниці, де того вимагають інтереси національної безпеки, та супроводжувалась відповідальною політикою демократичного цивільного, у тому числі, й парламентського контролю і виваженою інформаційною політикою. Нажаль, високий рівень недовіри суспільства до дій попередньої влади доволі часто сприяв отриманню розвідслужбами країни-агресора чутливої інформації стосовно українського ОПК через ЗМІ. Те, на що у мирному житті розвідслужби витрачають чималі кошти, під час війни ворог отримує безкоштовно.

Дуже важливим кроком на який так і не зважилася попередня влада був би перехід до конкурентних процедур при державних закупівлях в оборонній сфері, насамперед в державному оборонному замовленні. Задекларована Міністерством оборони більше ніж рік тому дорожня карта з цього питання нажаль так і не була реалізована. Такий підхід не лише дозволить суттєво знизити витрати державних замовників, сприятиме уніфікації озброєння та військової техніки, знизить корупційні ризики, а й зніме чимало протиріч між замовником і виконавцем щодо ціноутворення на продукцію та послуги, а відтак — дозволить зосередитись саме на їх якості. Проте, мабуть не всіх державних замовників та виконавців такі перспективи задовольняють. Тому мабуть інколи легше шукати причини, ніж шляхи реалізації поставлених завдань.

Залишається сподіватись, що оновлення Президентом України складу Наглядової ради ДК «Укроборонпром» сприятиме початку позитивних змін у цьому складному, але вкрай важливому для безпеки держави секторі економіки.

 

Володимир Антонович,

для ІА «ОПК»