Наразі Україна наблизилася до довгоочікуваної реформи ОПК та високотехнологічного сектору, на чому тривалий час наполягали фахівці Українського інституту безпекових досліджень. Важливо наголосити, що нам, представникам недержавного аналітичного сектору особливо приємно, що розроблена модель майже на 100 відсотків співпадає із запропонованою нами у 2019 році. Тепер залишилося сподіватися на мудрість і послідовність команди реформаторів, а також на тісну взаємодію як безпосередньо дотичних до реформи гілок влади та їх структур, так і на взаємодію із приватним сектором, який здатен стати рушійною силою технологічного зростання.
Україна має обмежений ресурс щодо створення і виробництва новітньої техніки. А внаслідок відсутності переозброєння сил оборони до початку війни Росії проти України, та мінімального рівню уваги до проривних технологій оборони у період 2014 – 2020 рр. до ресурсної проблеми додалася стрімка деградація цілої низки високотехнологічних галузей. Е загострюватиму увагу на «ручному управлінні» ОПК, прихильником якого була команда президента Петра Порошенка. Наразі згадаю лише глибоку кризу авіаційної промисловості, зведення до нуля кораблебудування, різке зниження можливостей космічної галузі та деяких інших напрямків.
З іншого боку, спостерігається сплеск розвитку новітніх технологій, і це стосується не тільки приватного сектору, але й успішних державних підприємств. З урахуванням перманентної загрози РФ зі сходу, з півдня та з морського узбережжя важливим здається формування декількох кущів технологій, які за умов допомоги та координації з боку держави дозволять Україні створити і асиметричний потенціал стримування зовнішньої агресії, і умови для технологічного, та й економічного зростання.
Перший кущ технологій, на наш погляд, має включати ті технології, що вже протягом року – двох дозволять постачати новітні озброєння до ЗСУ. У другу чергу – розробки з циклами виходу на серійні виробництва протягом 2-4 років. Нарешті, ще один кущ мають складати декілька стратегічних програм, таких як створення сучасного комплексу ППО або потужної ракети.
Попереднє вивчення стану розробок та можливостей самих оборонних підприємств свідчить, що виконання таких завдань можливе виключно за умов зміни формату ОПК. А саме, першим кроком має стати відмова від закостенілих державних підприємств та реалізація орієнтиру на гнучкі акціонерні товариства, холдингові компанії та консорціуми від виконання конкретних завдань.
Такі умови дозволять залучати іноземних та вітчизняних приватних інвесторів, створювати спільні структури для розробки і виробництва певних озброєнь, а також створювати спільні підприємства з іноземними компаніями та входити до міжнародних клубів з розробки та виробництва сучасних систем озброєння.
Враховуючи відсутність значної частини нормативно-правової бази, одним із ключових елементів такої реформи оборонної промисловості має стати координація відповідних структур виконавчої та законодавчої влад, особливо, у частині прийняття законів або внесень правок до існуючих законодавчих актів щодо форми власності підприємств, їх корпоратизації, приватизації та особливостей управління. При цьому варто підкреслити, що центральний орган виконавчої влади (ЦОВВ), який створюється, повинен виконувати суто регуляторні функції, без втручання у господарську діяльність підприємств. ЦОВВ має стати не тільки структурою координації підприємств, але й забезпечувати мотивацію до розвитку технологій.
Нарешті, агентство з розвитку передових технологій має зосередитися не тільки на оцінках перспектив наявних та пропонованих промисловістю технологій, але й визначати завдання промисловості – щодо пошуку тих чи інших рішень, яких потребує сектор безпеки і оборони.
На жаль, вагомою проблемою, яка за визначенням майже усіх розробників, гальмує розвиток передових технологій, залишається невизначеність Генштабу ЗСУ щодо потреб ЗСУ у новітніх системах. Така невизначеність обумовлює й відсутність замовлень таких розробок та гальмування із відкриттям дослідно-конструкторських робіт.
Важливо зазначити, що вже на цьому переважна більшість розробників новітніх оборонних систем готова до різноманітних форм співпраці.
- Виступати у якості постачальників платформ або їх елементів (в разі, коли держава самостійно вестиме проекти із розвитку таких систем, наприклад, шляхом встановлення озброєнь.
- У якості розробників та постачальників програмного забезпечення.
- Виступати учасниками утворення державно-приватного спільного підприємства (консорціуму) для розробки нового спільного «продукту» — на базі вже існуючих, з більш розвинутими технічними характеристиками. Деякі керівники підприємств-розробників переконані у можливості реалізувати взаємодію держави з приватними підприємствами без створення юридичної особи, а лише на підставі господарських договорів.
- Деякі з приватних підприємств зацікавлені у самостійному розвитку – за умов нагляду та координації з боку держави (замовника). У цьому контексті можуть бути допрацьовані й впроваджені «форвардні контракти», якими Міноборони (або інші замовники) гарантували б закупівлю певної кількості новітніх озброєнь в разі підтвердження визначених ТТХ у визначені терміни. При цьому держава цілком може виступити виробником і постачальником бойової частини такої новітньої системи.
- Найбільш перспективним шляхом розвитку нових оборонних систем виглядає створення державно-приватних консорціумів із завданням спільного розвитку новітніх комплексів озброєння або їх вагомих елементів. Такий підхід дозволив би визначити частки кожного із запрошених учасників, очолити такі консорціуми могли б уповноважені урядом менеджери. Крім того, важливою є впровадження нової стратегії фінансування підготовки нових виробництв на умовах угоди про спільну діяльність.
Варто також усвідомлювати, що процес створення нових оборонних систем вимагає низки додаткових складових та зусиль. Зокрема, техніка має бути прийнята на озброєння ЗСУ. По-друге, мають бути створені штатні одиниці та відповідне їх забезпечення. Мають бути організовані навчання операторів нової техніки, а також система сервісі й ремонту, поточного обслуговування такої техніки. За умов розгортання в Генштабі ЗСУ «Управління майбутнього» можна було б передбачити створення відповідних експериментальних підрозділів для відпрацювання тактики й стратегії використання підрозділів бойових роботів. У таких «бойових лабораторіях» проходила б дослідна експлуатація зразків нової військової техніки та озброєнь, а також відпрацьовувалася б тактика застосування їх у різних видах сучасних бойових операцій, готувалися б пропозиції для підготовки відповідних розділів бойових статутів. Це суттєво скоротило б час введення нових зразків техніки до штатних підрозділів Збройних Сил, забезпечило б їх оптимальне застосування особовим складом, мінімізувало б ризики малоефективних або надмірних технічних рішень з блоку розробників/постачальників, або недосконалих організаційних рішень з боку військових/споживачів.
Варто наголосити, що вже нині існують усі можливості для плідної співпраці держави із приватним сектором у галузі розвитку/створення нових озброєнь та військової техніки.
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння,
член Правління Українського інституту безпекових досліджень