Даний огляд не є претензією на єдино-вірне бачення, і тим більше не є рецептом чи настановою до дії. Це суб’єктивний погляд фахівця, життєвий, науковий, практичний та бойовий досвід якого, а також репутація в професійних колах та серед громадськості дозволяють мати свою думку та ділитися нею. Сподіваюся, що це буде прочитано та використано з користю для справи збереження та відновлення здоров’я захисників України.

Сьомий рік війни на Сході  України, другий рік “реформаторської” діяльності Командування медичних сил Збройних Сил України та наростаюча до розмірів цунамі (друга?) хвиля коронавірусної інфекції, що визнана Всесвітньою організацією охорони здоров’я пандемією. Ось основні об’єктивні умови, за яких кожен крок, кожен захід, кожна управлінська дія (як і бездіяльність) з боку  керівництва Міністерства оборони чи Командування Збройних Сил України викликають надзвичайно потужний та не завжди позитивний суспільний резонанс. І часто за окремими “смаженими” фактами, за хвилями обурення, за пошуками винних, втрачається сутність, комплексне розуміння проблеми. Проблеми системного підходу до виконання визначеих завдань, функцій та цілей існування системи медичного захисту та медичного забезпечення в системі Міністерства оборони України та ЗУ України.

Створення Медичних сил, як окремого виду та складової Збройних Сил України мало на меті унітаризацію системи військової медицини, уникнення дублювання функцій медичної служби ЗСУ та військово-медичного підрозділу Міністерства оборони України. Власне цього було досягнуто при створенні Головного військово-медичного управління (ГВМУ) та об’єднання посади начальника ГВМУ — начальника медичної служби ЗС України. Але в реформуванні вирішили йти далі, прикриваючись цілком зрозумілою метою: приведення медичної служби до стандартів НАТО. При цьому  варто зазначити, що жоден з відомих стандартів НАТО не визначає необхідність тієї чи іншої форми організації управління військово-медичною службою. Кожна країна вирішує це питання з огляду на власні традиції та спроможності.

Наприклад, медичну службу військових структур США очолює помічник міністра оборони (Оборонного департаменту) з питань охорони здоров’я. Певний час цю посаду обіймала цивільна особа, жінка. Так само було в Грузії. Організаційна структура військово-медичної служби ЗС Великої Британії має багато збіжностей з медичними службами інших країн Західної Європи, особливо тих, що є членами НАТО. Вона підпорядковується єдиному начальнику військово-медичної служби Міністерства оборони. В Угорщині існує єдина система медичного забезпечення силових структур у підпорядкуванні Міністерства оборони. У Болгарії головною установою військово-медичної служби є Національна військово-медична академія. Але з усього різноманіття можливих організаційних форму у нас вибрали найменш розповсюджену (Медичні сили існують в структурі Бундесверу) та, як на мене, найменш вдалу в наших умовах.

На сьогодні керівництвом Командування медичних сил ЗСУ фактично виведено з підпорядкування Міністерства оборони у пряме підпорядкування Головнокомандувачу та Генеральному штабу ЗСУ персонал, а також установи та заклади військово-медичної служби. Як показав досвід, особливо останнього року, організаційні заходи, що здійснювалися, негативно впливають на здатність виконання завдань за призначенням та позбавляють МОУ важливих функцій.

При розгляді питань відновлення спроможностей Міністерства оборони в галузі військової медицини варто виходити з основних нормативних документів, зокрема Положення про Міністерство оборони (затверджене Постановою КМУ від 26 листопада 2014 р. № 671 зі змінами та доповненнями) :

Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади та військового управління, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Серед основних завдань  (пункт 3 Постанови) Міноборони є широке коло саме тих, що стосуються охорони здоров’я:

• Робить прогнози щодо розвитку і вдосконалення системи охорони здоров’я військовослужбовців Збройних Сил, розробляє програми розвитку системи медичного забезпечення Збройних Сил у мирний час та особливий період, організовує їх виконання та здійснює державний контроль і нагляд у сфері охорони здоров’я в Міноборони та Збройних Силах;

89) організовує додержання в закладах охорони здоров’я Міноборони стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів та інших галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я;

90) організовує медичне забезпечення Збройних Сил у мирний час та особливий період, розробляє і здійснює комплекс профілактичних, лікувальних, санаторно-курортних та реабілітаційних заходів, спрямованих на збереження і здоров’я військовослужбовців Збройних Сил;

91) затверджує порядок медичного огляду військовослужбовців, організовує та контролює його проведення, подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо організації та проведення військово-лікарської експертизи у Збройних Силах;

92) здійснює управління щодо закладів охорони здоров’я, які належать до сфери управління Міноборони, затверджує положення про такі заклади та забезпечує підтримання їх високої мобілізаційної готовності, а також готовності до виконання завдань за призначенням;

93) організовує присвоєння (підтвердження) кваліфікаційних категорій військовослужбовцям медичних і фармацевтичних спеціальностей;

94) організовує санаторно-курортне лікування військовослужбовців та ветеранів військової служби, членів їх сімей, ветеранів війни, працівників Збройних Сил та інших категорій громадян, яким надано право на користування закладами охорони здоров’я Міноборони;

95) організовує забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя військовослужбовців у Збройних Силах та здійснює державний санітарно-епідеміологічний нагляд на підпорядкованих їм територіях, об’єктах, у військових частинах і підрозділах;

96) забезпечує накопичення запасів медичної техніки та майна, організовує постачання такої техніки та майна Збройним Силам, а також іншим військовим формуванням в особливий період;

В той же час Генеральний штаб Збройних Сил України є головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, визначених сил і засобів інших складових сил оборони, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими складовими сил оборони.

Командування медичних сил створено для організації медичного забезпечення Збройних Сил та управління медичною службою військ.

В той же час, ним перетягнуто функції Міністерства оборони — реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я військовослужбовців, членів їх сімей та інших категорій громадян, визначених законодавством України.

Створення Медичних сил з перепідпорядкування медичної служби під керівництво Головнокомандувача ЗСУ (через Командування медичних сил) призвело до втрат цілого ряду функцій медичної служби та “узурпації владих повноважень” Командуванням медичних сил.

Найбільш “тяжкими” наслідками є порушення принципів розподілу функцій “замовник”-”виконавець”-”контролюючий орган”. Окрім того, зосередження всіх кадрових питань, комплектування особового складу медичних підрозділів військових частин (військової ланки) в умовах єдиного управління призводить до знищення потенціалу госпіталів, що на сьогодні в умовах пандемії є питанням національної безпеки. На сьогодні актуальною є саме співпраця медичних служб сил безпеки та оборони країни, створення єдиного медичного простору, спільні заходи, спрямовані на розгортання ліжок резерву, залучення фахівців медичних спеціальностей, які перебувають на військовому обліку до зборів резервістів, призову на службу з запасу з формуванням не на папері та на оглядових майданчиках, а в реальних умовах мобільних шпиталів. Функціонування єдиного медичного простору сьогодні є питанням виживання нації в умовах пандемії!

Протидія пандемії повинна також включати суворі карантинні обмежувальні заходи в військах, контролювати які має незалежна санітарно-епідеміологічна служба МОУ (про неї — нижче).

Ще до питання єдиного медичного простору: медична реформа, навіть такий невдалий її варіант щодо вторинної ланки, не скасована, вона продовжується і вороття немає. В той же час відсутність ефективної співпраці військово-медичних закладів з Національною службою здоров’я, нехтування можливостями залучення додаткових коштів через угоди з надання медичних послуг, не додає успішності потенційно найкращій системі медичного забезпечення.

Складна ситуація спостерігається в питаннях постачання, в умовах переходу постачання «від потреб», у тому числі за рахунок використання спеціального фонду, на умовах планового постачання в розрізі всіх медичних підрозділів підпорядкованих єдиному органу управління сконцентрованому на застосування. Як наслідок — один орган виробляє технічні завдання, організовує торги, контролює якість та відповідність, формує та реалізує цінову політику. Результат- корупційні скандали, невідповідність закуплених виробів потребам кінцевих спожиачів (користувачів).

Втрата умовної «самостійності» медичних підрозділів в результаті  підпорядкування вищому органу управління призводить до відповідних порушень в напрямку прийняття рішень про лікування та госпіталізацію, визначення ступеню придатності до служби. Військово-лікарська експертиза є важливим компонентом державної політики в сфері безпеки та оборони Держави, підтримання боєздатності, в тому числі формування  резерву, а також має важливі функції соціально-гумантарного захисту військовослужбовців, ветеранів війни, осіб, що втратили здоров’я при захисті Батьківщини. Виведення Військово-лікарських комісій в пряме підпорядкування Збройних сил порушує принципи неупередженості експертизи, незалежності експертів від командування, що знижує об’єктивність при прийняття рішень, водночас підвищує корупційні ризики.

Контрольні функції, у тому числі санітарно-епідеміологічні та інші фактично  нівельовані (в умовах визначення загальних пріоритетів по застосуванню), адже контролюючі органи підпорядковані тому, кого вони мають контролювати! Знищення служби превентивної медицини та сан-епіднагляду в Міністерстві оборони в період пандемії коронавірусу є злочинним діянням. Як результат — спотворення статистичної звітності, відсутність адекватної реакції на епідемічні випадки, нездатність організувати системну протидію інфекційній небезпеці.

Ще одне болюче питання — військово-медична освіта та наука. Українська військово-медична академія, яка є закладом післядипломної освіти для лікарів ЗСУ, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, не може в повній мірі виконувати покладену на неї місію. На сьогодні академія відірвана від клініки на більшості напрямків, викладачі не мають достатньої практики в лікувальних закладах, а наука, що  підпорядкована Командуванню медичних сил, в більшості є «окозамиленням» та імітацією бурхливої діяльності. Не маючи сучасної науково-практичної бази, сучасного лабораторного комплексу для досліджень, рівень яких відповідав би загально-прийнятим міжнародним стандартам належної клінічної практики (GCP), належної практики публікацій наукових досліджень (GPP), українська військово-медична наука вимушена бути “ в приймах” у науковців закладів Національної академії медичних наук України. А співпраця з фундаментальних проблем (на рівні біохімії, цитології, генетики) з закладами Національної академії наук України практично зупинилася.

Це лише невеликий перелік проблем, які впадають в око людині, яка півроку знаходяться поза системою.

На сьогодні необхідним є повернення до дворівневої моделі організації військово-медичої служби — медичної служби сил безпеки та оборони за зразком більшості країн НАТО. Повернення в управління Міністерства оборони органів та підрозділів  які забезпечують визначення пріоритетних напрямів та прогнозів щодо розвитку і вдосконалення системи охорони здоров’я, розробку програм розвитку системи медичного забезпечення ЗСУ у мирний час та особливий період (нормотворча функція), контроль і нагляд у сфері охорони здоров’я в Міноборони та Збройних Силах. Першочергово мають повернутися в сферу управління Міністерства оборони:

• “Політична” роль в плануванні медичного забезпечення, в т.ч. формування кадрової політики;
• Формування медичного напрямку Державного оборонного замовлення, розробка норм та формулярів постачання медичного майна. Розробка стандартів, технічних умов шляхом залучення фахівців- практиків, затвердження технічних умов науково-медичною радою. Науково-медична рада має бути сформована з залученням ветеранів військово-медичної служби з досвідом, науковців установ Національної академії медичних наук України, фахівців з планування.
• Військово-медична експертиза: від вищого рівня — ЦВЛК, регіональні ВЛК, до військово-лікарських комісій центрів комплектування (військкоматів);
• Санітарний нагляд та епідемічне благополуччя — ЦСЕУ; мають бути відновлені незалежні від командування ЗСУ регіональні центри превентивної медицини;
• Військово-медична освіта та наука (для всіх сил оборони та безпеки). Нарешті має бути реалізоване завдання створення Українського військово-медичного університету! Навчальною базою має стати Українська військово-медична академія, клінічна база — у поєднанні Національного військово-медичного клінічного центру (ГВКГ), ВМКЦ професійної патології особового складу ЗСУ (Ірпінь), практична польова база — 205 навчальний центр з підготовки фахівців тактичної медицини. Варто розглянути питання передачі такому університету одного з медичних коледжів, для підготовки середнього медичного персоналу, а також в перспективі — факультету підготовки військових лікарів Національного медичного університету імені О.О. Богомольця для впровадження навчання за системою “курсант-слухач-офіцер”.
• Реабілітація та санаторно-курортне лікування. Включення закладів реабілітації та санаторно-курортного лікування до єдиної системи медичної та психологічної реабілітації військовослужбовців та ветеранів, що розширить можливості розвитку та залучення додаткових коштів через бюджетні програми.
• Важливою є передача частини функцій Головного управління морально-психологічного забезпечення щодо охорони ментального здоров’я. Створення незалежної служби ментального здоров’я (у відповідності до стандартів НАТО та Закону України “Про психіатричну допомогу,” ці фахівці повинні скласти окремий підрозділ у загальному підпорядкуванні Медичної служби МОУ). Фахівці з психологічного забезпечення мають відійти від функцій “замполітів”, та володіти основами кризової та клінічної психології для спостереження та своєчасного інформування командування про морально-психологічний стан військовослужбовців. З рівня батальйону повинні бути психологи, з рівня бригади — психологи та психіатри).

Чи потрібні Медичні сили за таких умов? Питання має вирішуватись не з точки зору “хто тут головніший?”, не з позиції повноважень по управлінню фінансовими та кадровими ресурсами, а з позиції державницької: створення ефективної, дієвої, керованої та гнучкої систем МЕДИЧНОГО ЗАХИСТУ та МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ в системі Національної безпеки в першу чергу, а в другу — з огляду на функцію соціально-гуманітарного захисту військовослужбовців, працівників ЗСУ, ветеранів, членів сімей, пенсіонерів. Питання має вирішувати не кількість генеральських зірок на погонах, а компетентність, професіоналізм та порядність керівника.

Варіантів управління є декілька, і всі вони мають як позитивні, так і негативні сторони: повернення військово-медичного директорату (департаменту) в структурі МОУ, тоді Начальник медичної служби ЗСУ може бути має бути першим заступником Директора. Можливо повернення Головного військово-медичного управління Міністерства оборони України, а його начальник водночас очолює військово-медичну службу ЗСУ. Після повернення в сферу управління Міністерства оборони зазначених вище структурно-функціональних формувань, Медична служба Збройних Сил України функціонує у складі Військово-медичних клінічних центрів регіонів, Медичної служби Оперативних командувань, видів та родів, військових госпіталів, військових мобільних госпіталів, медичних рот бригад, медичної служби окремих підрозділів.

Досвід, часто здобутий кров’ю, вже є. І фахівців найвищого професійного та військового рівня також є достатньо.  На сьогодні кадри військово-медичної служби українських сил безпеки та оборони є найбільш досвідченими, найбільш вдосконаленими через власну практику! І від вищого військово-політичного керівництва держави залежить питання мотивації та збереження цього безцінного скарбу!

 

Всеволод Стеблюк,

полковник медичної служби запасу,

доктор медичних наук, професор,

заслужений лікар України,

лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки,

народний герой України,

кавалер Ордену Свободи