В умовах кардинальних змін у безпековому середовищі на європейському континенті політичне керівництво багатьох країн починає переосмислювати підходи до забезпечення воєнної безпеки держави. Особливо ця проблема турбує ті країни, для яких поняття «російська військова загроза» не є чимось теоретичним і нереальним.
Так, 1-й заступник міністра оборони Грузії Лела Чіковані заявила про необхідність переходу до тактики тотальної оборони. За її словами, російська військова агресія у 2008 р. вкотре чітко продемонструвала, що з урахуванням наявних обмежених ресурсів, необхідно використовувати системний підхід для забезпечення безпеки і вільного розвитку країни. У зв’язку з цим військове відомство представило новий принцип організації оборони — тотальна оборона. Її мета – забезпечити у мирний період створення таких механізмів, які дозволять країні швидко і ефективно мобілізуватися для протидії агресії.
У Швеції та Фінляндії, які тісно співпрацюють з НАТО, але зберігають традиційний нейтралітет, розроблені концепції тотальної оборони, що складаються з військової та цивільної компоненти у рамках підходу до забезпечення національної безпеки «всією громадою».
Норвегія та Естонія, хоча і є членами Північноатлантичного альянсу, який діє за принципом колективної оборони, теж не відмовились від необхідності посилювати боєготовність власних збройних сил та зміцнювати здатність країни самостійно реагувати на кризу будь-якого зразка. За визначенням естонських військових експертів, тотальна оборона являє собою постійну готовність державних структур, органів самоврядування, сил оборони, духовного, фізичного, економічного та іншого потенціалу всього народу до врегулювання криз, а також їхню узгоджену спільну діяльність при запобіганні небезпеки чи відбитті нападу і виживанні нації. Тотальна оборона ділиться на п’ять компонентів: психологічна, громадянська, економічна і військова оборона, готовність суспільства.
Останнім часом над проблемою тотальної оборони почали замислюватися й у Варшаві. Після 1989 р. безпека Польщі спиралася на збройні сили та стратегічну допомогу союзників. На думку польських експертів, для ефективного захисту держави сьогодні цього недостатньо. З моменту російської анексії Криму та агресії проти України у найближчому оточенні РП спостерігається значне погіршення безпекової ситуації. Російсько-український конфлікт (зрештою, як і інтервенція Москви в Сирії) характеризується поєднанням дуже широкого спектру засобів впливу не лише проти збройних сил, але й усього суспільства на охопленій конфліктом території. До того ж Росія вживає заходів на рівні, нижчому за юридичний поріг війни, таких як інформаційні операції або операції в кіберпросторі проти інших держав, включно з тими, які входять до НАТО. РФ розбудовує свій військовий потенціал, не виключаючи можливості проведення в майбутньому будь-яких агресивних дій проти країн-членів Альянсу. Як і операції в Україні та Сирії, вони можуть набувати гібридного характеру, поєднуючи різні види засобів впливу.
Зважаючи на ці обставини, держави НАТО, розташовані в безпосередній близькості від Росії, повинні вживати заходів для посилення здатності здійснювати опір агресії. Тим паче, що наразі існує значна асиметрія військового потенціалу між РФ та країнами східного флангу НАТО (включно з Польщею) не на користь останніх. Паралельно зі зміцненням звичайних оборонних засобів необхідно терміново впроваджувати заходи, спрямовані на ускладнення або навіть унеможливлення результативних дій потенційного противника, а з іншого боку, — на забезпечення спроможності виживання всієї держави та суспільства за умов можливого конфлікту.
Після падіння комуністичного режиму в Польщі її безпека ґрунтується (як теоретично, так і практично) на двох чинниках:
технічна модернізація Війська Польського та послідовні реформи структури і командування;
розбудова, зміцнення та співробітництво із партнерами: членство в НАТО, союз із США, регіональне співробітництво.
У цьому процесі повністю пропущений найважливіший чинник безпеки держави — суспільство. А тим часом, щоб пережити кризу, пов’язану з військовою агресією чи, наприклад, з масштабним стихійним лихом, потрібне стійке до кризи суспільство. Таке суспільство, яке:
не піддасться масовій паніці у ситуації кризових явищ чи війни;
зможе проіснувати від кількох до кільканадцяти тижнів без доступу до електроенергії, проточної води, діючих магазинів та банківської системи;
матиме відповідні знання щодо знаходження безпечного укриття;
зможе надавати підтримку воюючим збройним силам.
Явна перевага противника
Нинішня оцінка могутності потенційного агресора настільки велика, що Польща навіть при наявності 200-250-тисячної армії, оснащеної сучасним озброєнням, матиме в кілька разів менше сили, ніж її потенційний противник. Технічні можливості російських збройних сил для проведення точної та масованої атаки на військові та цивільні об’єкти — величезні. Сьогодні неможливо передбачити усі сценарії, але слід припускати, що противник може намагатися досягти переваги у будь-який спосіб і в найкоротші терміни. Необхідно зазначити, що Російська Федерація має і випробовує у різних регіонах світу можливість початку воєнних дій у мирний час. Це такі заходи, як: диверсія, дезінформація, кібератаки, що блокують економіку та призводять до безладу у суспільстві.
Одним зі способів збалансувати здатність потенційного противника є прийняття стратегії тотальної оборони. Відповідно до неї, до захисту суверенітету країни залучається вся держава та суспільство, а збройні сили є тільки одним із елементів системи оборони. Стратегія тотальної оборони враховує, серед іншого, формування збройних сил таким чином, щоб вони могли ефективно протидіяти агресії на власній території, а також — навчання населення, організацію цивільної оборони та адаптацію окремих інституцій до функціонування в ситуації збройного конфлікту.
Першочерговим завданням держави є захист кордонів та громадян. Для реалізації цього завдання потрібне стратегічне мислення та дії без огляду на партійні чвари. Таке мислення та дії, на які не впливають чергові виборчі кампанії чи недалекоглядні політичні інтереси.
Концепція тотальної оборони не є чимось новим. Її успішно впроваджують та розвивають скандинавські країни або, наприклад, Сінгапур. Протягом кількох останніх років деякі елементи цієї концепції реалізуються у країнах Балтії. Її вдосконалені форми фактично є основним напрямком забезпечення безпеки Ізраїлю і Швейцарської Конфедерації.
З чого почати?
За впровадження концепції тотальної оборони не може відповідати одне міністерство чи відомство. Це – комплексне завдання для різних структур і державних органів. Для ефективного розподілу обов’язків можна вказати на три сфери діяльності: школа; сім’я та суспільство; держава (координація дій та уніфікація підготовки усіх військових та воєнізованих формувань).
- Освіта
Сьогодні у польських школах та ліцеях обов’язковим є вивчення предмета, який називається «Освіта для безпеки»[7]. Але його тематика має небагато спільного з навчанням молоді для безпеки. Це — швидше наука про безпеку. Школярів та ліцеїстів перевантажують інформацією, наприклад, про температуру горіння фосфору, терміту чи напалму, про тротиловий еквівалент ядерного вибуху або принципи здорового харчування. Лише 10 % занять з цього предмета визначені як практичні. Насправді ж, їх проводиться значно менше.
Для виправлення такої ситуації необхідно вилучити зі шкільної програми те, що засмічує розум учнівської молоді та відбиває у неї бажання поглиблювати знання чи набувати навички у галузі безпеки. Знання про відмінність між III та IV Женевськими конвенціями про захист цивільного населення під час війни не збільшить шанси дітей на виживання.
Вважається за доцільне у навчальних закладах:
значно збільшити кількість практичних занять з надання невідкладної медичної допомоги (включно з вивченням окремих питань надання такої допомоги на полі бою);
навчити виявляти розташування джерел питної води поблизу житла та доглядати за цими джерелами;
навчити виготовляти фільтри для води, робити запаси найнеобхідніших речей та правильно зберігати продукти протягом тривалого часу;
дати основні знання з поводження з вогнепальною зброєю та стрільби з неї.
У рамках оновленого предмета «Освіта для безпеки», особливо, що стосується практичних навичок, можна задіювати колишніх військовослужбовців, які мають необхідний досвід у цій сфері та уміння навчати інших.
- Сім’я та суспільство
Кожна польська родина повинна змогти вижити без зовнішньої підтримки протягом декількох тижнів. Останні тридцять років Польща зосереджувалась на економічному розвитку, побудові демократичних інститутів, боротьбі з безробіттям тощо. З точки зору безпеки, пріоритетом був вступ до НАТО, професіоналізація армії та її технічна модернізація. Невійськові завдання підготовки державних структур до кризового періоду у процесі трансформації повністю ігнорувалися. Цивільну оборону передоручили Головному комендантові Державної пожежної служби лише тому, що ця структура є однією з найбільш ефективно функціонуючих структур у країні. Водночас держава не надала керівнику цивільної оборони жодних правових, організаційних чи фінансових інструментів для виконання ним основних завдань.
Як результат, сьогодні можна констатувати, що діяльність цивільної оборони обмежена до управління мінімальними ресурсами для захисту населення. Так, захисні споруди розраховані для менш ніж 3,5 % населення, а, наприклад, кабін для знезараження (дані за 2016 р.) у Польщі всього вісім. У суспільстві практично відсутні знання про можливі шляхи евакуації з кварталу, району міста чи населеного пункту під час бомбардувань або хімічного зараження території. Сирени тривоги у громадян асоціюються з черговою річницею Варшавського повстання, а не з попередженням про небезпеку.
та підвищене почуття безпеки будуть цементувати суспільство та визначати його силу.
- Держава
Говорячи про оборонний потенціал Польщі, не можна не згадати невійськові структури, штат яких вже володіє певними навичками, що повинно забезпечити (хоча б теоретично) потужну підтримку військових операцій.
Збройні сили РП налічують близько 130 тисяч осіб (включно з Військами територіальної оборони). Поліція, Прикордонна варта, Тюремна служба, спецслужби, Військова жандармерія, Служба охорони держави та Лісова варта — це ще майже 180 тисяч потенційних кандидатів у кадровий резерв для зміцнення безпеки країни. Щоб мати можливість скористатися цим ресурсом, особовий склад згаданих воєнізованих формувань має набути ті мінімальні уміння, якими володіють військовослужбовці в армії. Це допоможе їм максимально плавно та повноцінно надавати підтримку збройним силам, а у перспективі стати частиною Війська Польського.
Такі уміння можуть бути розвинені шляхом:
стандартизації системи базової підготовки;
стандартизації систем зв’язку;
обов’язкового навчання з поводження з вогнепальною зброєю та стрільби з неї;
проведення курсів з використання протитанкових та зенітних ракетних комплексів малої дальності;
стандартизації підготовки антитерористичних та інших спеціальних підрозділів.
Ще одним важливим аспектом побудови взаємодоповнювальної системи тотальної оборони є проведення всебічної модернізації збройних сил на основі сталого розвитку можливостей. Незважаючи на рекомендації, що містяться в стратегічних документах (передусім, у Стратегічному оборонному огляді), польська армія має незначний арсенал протитанкових та зенітних ракетних комплексів малої дальності, що є ключовим фактором для відбиття агресії на першій фазі конфлікту. Закупівля таких комплексів для збройних сил коштувала б набагато менше, ніж придбання, наприклад, багатоцільових літаків. Однак, незважаючи на потребу та потенціал національної оборонної промисловості, жодних рішень у цьому напрямку так і не прийнято.
Тотальна оборона — це також ціла система безпеки та захисту від кібератак, це — стійкість до дезінформації та спроб підбурення і психологічного тиску на населення, тобто психологічний захист.
Держава не може забувати й про можливе використання такого потенціалу, як майже 130 тисяч мисливців, добре обізнаних зі зброєю. До цього слід додати ще кілька тисяч охоронців із дозволами на вогнепальну зброю. Усі ці елементи мають і повинні бути додатковою складовою системи безпеки держави та стати важливою частиною тотальної оборони.
Формування стійкості суспільства до криз та навичок виживання має стати системним завданням держави. Цей процес не буде легким, але, безумовно, воно того варте. Ефективна тотальна оборона — не лише можливість швидко реагувати на загрозу шляхом швидкої мобілізації сил та ресурсів, вона також є стримуючим фактором для потенційного агресора через неминуче зростання фінансових, військових і політичних витрат на агресію. Тотальна оборона – це, насамперед, зміна уявлення про безпеку всього суспільства, зміни у свідомості як військових, політиків, так і кожного окремого громадянина.