Початок 2020 р. засвідчив наявність значної кількості проблем або нерозв’язаних питань у сферах, що належать до сектору безпеки.
Про це 27 лютого ц.р. заявив голова Наглядової ради Українського інституту безпекових досліджень перший віце-президент Національної академії наук України, академік Володимир Горбулін на прес-конференції «Ключові акценти у розвитку оборонного потенціалу України» в «Укрінформ».
«Передусім, я хотів би згадати сучасні принципи переозброєння ЗС та таку організацію функціонування оборонної промисловості, яка б забезпечила сталий розвиток вітчизняних технологій. Складається враження, із зростанням оборонного замовлення – а на 2020 рік планується здійснити рекордну закупівлю на суму понад 21 млрд гривень, — зростають і перешкоди», — сказав він
«Але ми не налаштовані сьогодні критикувати такі об’єктивні речі, як зволікання ухвалення державного оборонного замовлення та суперечливість його змісту. Так само, не згадуватиму про проблеми якості виготовлення замовлених озброєнь, зокрема бронетранспортерів. Ці речі є лише ознаками дефіциту комунікації з експертним середовищем», — переконаний академік.
Володимир Горбулін під час виступу запевнив, що кількість та глибина наявних больових точок у секторі безпеки надає мотивацію повернутися до трьох вагомих питань, а саме:
Перше. Переглянути існуючу модель управління ОПК та його взаємовідносини із замовниками. Хоча було вже чимало розмов про утворення міністерства ОПК, підпорядкованого профільному віце-прем’єр-міністру, саме нині час повернутися до такої моделі. Що зміниться? В державі з’явиться людина та відповідний орган, що системно займатимуться розвитком вітчизняних озброєнь та технологій. Це – відповідальність конкретної особи. І це – прямий вплив на зовнішній вигляд армії майбутнього. Це також планування розвитку оборонного потенціалу, оскільки саме через профільне міністерство та утворений в ньому відповідний підрозділ, наприклад, Агентство з розвитку передових технологій можна було б реалізувати справжні, реалістичні підходи до стратегічного планування переозброєння. Включно – здійснення переходу від використання наявних технологічних можливостей до постановки завдань промисловості.
Друге. Якість та технологічність переозброєння. Не хочу деталізувати щодо державного оборонного замовлення, але, на моє переконання, якщо ракетні програми не є ключовими – для країни, яка наполегливо будує ракетний щит стримування, то у нас щось не так із пріоритетами. Нагадаю, що бойові ракети – єдина потужна зброя, яку Україна здатна створювати без партнерів. Крім того, давайте спробуємо відповісти на просте питання: що може лякати агресора? Тільки втрати! А якщо так, то нам треба підвищити відсоток летальності державному оборонному замовленні. Саме тому я вважаю ще раз звернути увагу на необхідність активізації саме ракетних програм. «Нептун», «Вільха-М», розробка оперативно-тактичного комплексу «Сапсан» із дальністю до 280 км, що створюється на базі експортною модифікації ОТРК «Грім-2» та модернізовані ракети комплексів ППО – це майбутнє нашого щиту.
Крім того, хочу нагади, що минулого року Український інститут безпекових досліджень презентував низку високотехнологічних напрямків для виведення їх у пріоритети переозброєння. Нагадаю: автоматизація та зв’язок, засоби радіоелектронної боротьби і радіоелектронної розвідки, безпілотні авіаційні комплекси та наземні (і морські) безпілотні системи. До цього хотілося б додати, що усі ці напрямки ведуть приватні компанії, які без участі держави не зможуть зробити потужних кроків уперед. Наприклад, Україна за дуже великі гроші купила турецькі ударні безпілотники, які здається, за рік ще не введено у бойову експлуатацію. Не створено й спільного виробництва, про казали на початку такого проекту. З іншого боку, в Україні з’явилися безпілотні платформи – принаймні авіаційні та наземні. В Україні є ракети ближньої дії – виробництва КБ «Луч». Якщо поєднати зусилля держави та приватників, за відносно невеликі ресурси можна створити реальні бойові підрозділи безпілотних авіаційних та наземних ударних комплексів. А це – нові технологій. Та сучасний принцип захисту життів наших солдатів і офіцерів.
Третє. Питання тісно взаємопов’язане двома першими. На початку я казав про те, що ми відчуваємо дефіцит зовнішньої експертизи у владі. То ж, є дуже конкретна пропозиція – щодо утворення на базі Офісу президента України або на базі РНБО дієвого майданчику для комунікації влади з експертним середовищем. До такої експертної ради могло б увійти декілька експертних інститутів, представники академії наук, промислових об’єднань. Результатами такої комунікації могли б стати напрацювання за окремими напрямками посилення оборонного потенціалу.