В Україні відбувся старт масштабної оборонно-промислової реформи, що торкнулася усієї управлінської вертикалі ОПК. Знайшлися й ресурси на новостворений профільний центральний орган виконавчої влади. Наразі ключовим елементом реформи залишається законодавча база, а від прийняття низки законів залежить і темп, і якість реформи.

Редакція агентства «Оборонно-промисловий кур’єр» звернулася до голови підкомітету з питань оборонної промисловості та технічної модернізації Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Ігоря Копитіна і запропонувала висловитися щодо ключових очікувань оборонно-промислового середовища від роботи парламенту.

Ігорю Володимировичу, який ваш прогноз щодо ухвалення Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності»? Чи задоволені ви на цей час наповненням (змістом) цих актів, з огляду на інтереси національної оборонної промисловості?

Ми добре попрацювали над змістом проєкту закону 3822, і тут можна казати про спільні зусилля разом із новоствореним Міністерством з питань стратегічних галузей промисловості України. В робочих групах брали активну участь менеджери «Укроборонпрому» та приватних об’єднань. Цим законом визначається стратегія реструктуризації підприємств, які будуть перетворені у державні акціонерні товариства. Передбачається впровадження акціонерного управління, розмежування функцій держави з управління об’єктами державної власності і регуляторних функцій. В цілому цей закон дозволить зробити суттєвий крок вперед за рахунок того, що ОПК стане більш пристосований до різних форм співробітництва – це особливо важливо для розширення військово-технічного співробітництва з іноземними державами. Серед іншого, відбудеться й широке впровадження корпоративного управління в ОПК. Зрозуміло, що найбільш важливі для безпеки і оборони України підприємства мають бути перетворені з державних унітарних підприємств у акціонерні товариства, 100% акцій яких належить державі.

Що дасть ОПК ухвалення цього закону на практиці?

Слід зауважити, що саме акціонування та корпоратизація, а потім, і часткова приватизація, можуть дозволити Україні отримати нове обличчя оборонної промисловості. Задля того, щоб можна було входити у міжнародні оборонно-промислові об’єднання та створювати спільні з іноземними компаніями структури. І робитиметься це з метою отримання нових технологій. Крім того, це також нові робочі місця та отримання новітніх озброєнь і військової техніки для сил оборони. При цьому, такі озброєння і військова техніка будуть більш дешевими, ніж коли б ми отримували їх шляхом прямого імпорту. Напевно, ухвалення цього закону відбудеться у першому кварталі 2021 року.

В Україні вже є досвід старту перетворень у ОПК. Зокрема, наприкінці вересня на підставі внутрішніх рішень всередині «Укроборонпрому» було створено перший холдинг – «Радарні системи». Яка ваша оцінка цього кроку, чи варто розвивати такий досвід у інших сегментах – ракетобудуванні, бронетехніці і т.д.?

«Радарні системи» можна цілком вважати відпрацюванням моделі формування холдингу. Звісно, юридично він та інші галузеві одиниці будуть створенні після ухвалення парламентом проєкту закону 3822, про який я згадав вище. Але той шлях, що вже пройшли підприємства об’єднання від звичайних договорів між собою до фактичного перерозподілу компетенцій – це вже виглядає реалізацією дієвої стратегії розвитку. Із прицілом на розширення участі у виконанні державного оборонного замовлення, а також збільшення можливостей на світовому ринку озброєнь. Ключовим результатом об’єднання підприємств у холдинги має стати поява нової продукції – розробок на фундаменті новітніх технологій. Вітчизняний ОПК має стати більш конкурентоспроможним на ринку.

Виробництво НВК «Іскра», найбільшого підприємства холдингу «Радарні системи»

У контексті розвитку ВТС України із Великобританією, на ваш погляд, чи вдасться збалансувати імпорт із внутрішніми закупівлями? Що для цього треба робити, та які високотехнологічні напрямки в ОПК, на ваш погляд, варто було б фінансувати (відкривати дослідно-конструкторські роботи, прискорити прийняття на озброєння в ЗСУ, закуповувати для сил оборони) у першу чергу?

З одного боку, я цілком розумію військових, які намагаються закупити для армії зброю, яку не може виробити вітчизняний ОПК. З іншого боку, усі країни захищають власний ОПК. З нового року вступить у дію вже ухвалений Закон України «Про оборонні закупівлі». Він, на мій погляд, забезпечить реалізацію такої збалансованої стратегії – на засадах чесної, відкритої конкуренції. Якщо вимушені за деякими позиціями йти на імпорт, то Україна має отримати нові технології, реалізовувати офсетні угоди, створювати спільні підприємства. В будь-якому разі, імпорт може відбутися лише тоді, коли Україна не виробляє такої продукції, або імпортна продукція на 10% дешевше української – так передбачає ухвалений Закон України «Про оборонні закупівлі».

А якщо продукція є вкрай вагомою, а країна-партнер пропонує крупновузлову зборку? Ось дуже конкретний приклад: американська корпорація Harris пропонує таку крупновузлову зборку сучасних засобів зв’язку…

Здається, що кожен конкретний випадок має пройти експертизу. Згаданий вами приклад – так само. Тому що Україна закуповувала для ЗСУ та інших збройних формувань засоби зв’язку різних виробників. Не тільки американських, але й турецьких, ізраїльських. Мають бути враховані усі фактори – від якості самих засобів зв’язку до того, які технології можуть до України потрапити, наскільки дешевшою стане продукція. З іншого боку, якщо позиції постачальників приблизно рівні, не можемо не враховувати й політичний фактор, адже США першими почали постачати в Україну летальну зброю. Та й загальні обсяги військово-технічної допомоги перевершують допомогу усіх інших країн. Тут для України напевно був би цікавим і досвід Польщі, яка, хоч і купує деякі озброєння європейських країн НАТО, все ж головний акцент робить на військово-технічне співробітництво із США.

Ви слушно зауважили про експертизу. Але де саме мала б бути така ділянка? В РНБОУ, в профільному комітеті парламенту? Чи може, скажімо, на незалежному фундаменті, наприклад, в Національній академії наук України, де нині створюється Науково-технічна рада?

Ви знаєте, я б підтримав появу такої незалежної ділянки, яка надавала б попередні оцінки стратегічним проєктам. Особливо, якщо б експертиза містила обґрунтування: від безпекової необхідності до економічної доцільності.

Нині в межах оборонного бюджету на 2021 рік заплановані витрати на переозброєння ЗСУ на рівні 22 млрд грн. Чи це достатній рівень, а якщо ні, які мали б бути витрати?

Звісно, військові завжди скажуть, що грошей недостатньо. Й матимуть рацію. Але є можливості держави, які нині обмежені. Не в останню чергу, внаслідок коронакризи.

В той же час, постають питання і щодо ефективності використання коштів. Ми бачимо, що Міністерство оборони має певні труднощі з використанням навіть того ресурсу, що виділено на переозброєння у поточному році. Тобто справа тут не тільки у забезпеченні достатнього рівня фінансування, а й в організації вчасної, професійної і ефективної роботи на усіх рівнях. Наприклад, з метою своєчасного планування своєї діяльності на наступний рік підприємствам оборонної промисловості бажано знати потребу і зацікавленість Збройних Сил України у тих чи інших зразках озброєння і військової техніки. Нажаль, ця інформація Міністерством оборони своєчасно не доводиться до потенційних виконавців оборонного замовлення, що знову може призвести до проблем у плануванні виконання ДОЗу наступного року.

Що стосується питання збільшення витрат на потреби розвитку Збройних Сил, на мій погляд, разом із прямими асигнуваннями у такій ситуації було б не зайвим прискіпливо вивчити й інші можливості. Наприклад, збільшення рівня державних гарантій, або створення оборонного фонду, про який нещодавно зазначив віце-прем’єр-міністр Олег Уруський. Або, навіть, зменшення мита на оборонну продукцію, яка ввозиться в інтересах сил оборони.

Турецький ударний БАК, які Україна має намір виробляти в рамках створенного спільного виробництва