Роботизація – шлях до збереження людських життів на фронті. Все йде до того, що війни стають більш технологічними, а характеризувати їх можна буде, як боротьбу технологій.

Так, наприклад, «Roboneers» займається виробництвом безпілотних наземних апаратів, дистанційно-керованих модулів «Шабля». В концепції роботи компанії закладено поєднання військової техніки, сучасних технологій та інженерного мистецтва. Створення і впровадження роботів на озброєння відповідає останнім світовим трендам і підкріплено власним бойовим досвідом ЗС України. Про бачення сьогодення бойових роботів та плани на майбутнє редакції інформаційного агентства  «Оборонно-промисловий кур’єр» розповіла Катерина Оверченко, співзасновник і головний маркетолог «Roboneers».

Сьогодні в світі тема роботизованої техніки з кожним днем набирає популярності. Що саме стало поштовхом дня створення компанії Roboneers?

Історія створення «Roboneers» почалася з військової агресії на Сході України. Це були окремі групи волонтерів, які розробляли окремі роботизовані продукти та софт. І вже пізніше вирішили об’єднати зусилля, щоб в кінці  2017 року створити разом компанію «Roboneers».

Зараз «Roboneers» це компанія яка працює в напрямку розроблення дистанційно-керованих платформ та турелей.

На виробництві яких безпілотних наземних апаратах (БПНА) зосереджена компанія? Взагалі, як ви оцінюєте потенціал підприємства на найближчі три — п’ять років?

Робота «Roboneers» сконцентрована на універсальних та логістичних платформах. Разом з нами працюють ще три приватні компанії, ми об’єднуємо різні напрямки роботи в сфері роботизованої техніки, безпілотників та софту. Наша мета це створити якісні сучасні продукти в Україні.  Так, «Roboneers»  є проектом компанії Global Dynamics в якій розробляють безпілотні авіаційні комплекси та програмне забезпечення C4Vision, софт для  swarm systems, коли ми говоримо про операційну систему, яка може керувати від двох і більше одиниць техніки.

Взагалі, як ви оцінюєте потенціал підприємства на найближчі три — п’ять років?

Я гадаю, що ми вже створили досить перспективний базовий прототип, і він заявив про себе як про надійну платформу для подальшого розвитку. Та вже нині демонструє помітні результати. Тому, гадаю, що найближчими роками ми зосередимося на модифікаціях цієї платформи відповідно до побажань військових. Підхід в Україні до створення сучасної високотехнологічної техніки тільки з’являється  і нам не вистачає більш системного підходу і бачення розвитку техніки хоча б на п’ять і більше років.

Як складаються справи компанії з держконтрактами. Чи вже є завершені?

Наразі ми співпрацюємо з військовими відомствами та військовими частинами і маємо позитивні відгуки відповідно від людей, які можуть користуватися такою технікою. А щодо майбутніх контрактів, то це все залежить від нас та від відповідних державних замовників. Сьогодні ми працюємо в цьому напрямку — проведемо тести, готуємося до військової прийомки, і я гадаю, що в цьому році будемо вже мати більш конкретнішу інформацію.

 Чи є вектор роботи на експорт більш сприятливим для підприємства?

В Україні можна зробити техніку, яка буде по кишені державі, але чи буде вона відповідати військовим вимогам та світовим вимогам сучасності – це питання, гадаю, 50 на 50. Не можна зробити сучасну техніку з крутим програмним забезпеченням та продавати її за копійки. Наш підхід базується на тому, що ми можемо продавати техніку за кордон певним іноземним країнам, і на ці зароблені гроші ми матимемо можливість розвивати техніку в Україні. Не виключаю, навіть, розробляти окремі зразки техніки спеціально задля виконання держзамовлення з виготовлення роботизованих платформ для сил оборони України.

Як, на вашу думку, зараз можна організувати співпрацю приватної компанії з державою?

Для відповіді на це питання існує Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (МЕРТ), Міністерство оборони, ДК «Укроборонпром», Рада національної безпеки та оборони України. Разом із парламентом вони мають вибудовати не лише закони, які допоможуть розвивати державно-приватне партнерство в сфері ОПК, а й так само, й що дуже важливо, механізми і засоби для того, щоб це співробітництво могло існувати на користь обох сторін. Тобто, це не лише задача приватних підприємств, є профільні приватні організації, такі як Ліга оборонних підприємств України та Асоціація виробників озброєння та військової техніки. Вони мають в командах і юристів, і експертів які розробляли відповідні пропозиції до законів. Звичайно є зустрічі представників приватних підприємств та представників відомств, існує певне розуміння, що створення сучасної конкурентоспроможної техніки є необхідним. Поява такої техніки в армії, залежить не лише від приватних компаній та відомств, потрібна політична воля. Побачимо, що буде далі. Це лише початок. Нещодавно, наприклад, ми могли спостерігати впровадження БАК в систему. Воно не було гладким та швидким, але все ж таки відбулося. Я гадаю, що на цьому тлі та з урахуванням досвіду будуть розроблені підходи, які дозволять покращити цей механізм в сфері розбудови роботоплатформ, програм та інших сучасних технологій.

Що, на вашу думку, потрібно зробити в України для створення підрозділу бойових роботів?

Насправді існує багато факторів. За приклад можемо брати як це робилося закордоном, вивчати їх досвід, адаптувати під наші реалії та впроваджувати. Одним з напрямків розвитку БПНА є як раз формування підрозділу, який буде використовувати роботизовану техніку не лише на тестувальному рівні, а й для виконання задач у активних бойових діях. Я розумію, що наразі в Україні склалася ситуація, що у нас триває війна, і більшість фахівців виходить з того, що в нас немає часу на «розкачуватися», а тому, треба робити все дуже швидко, але цей прискорений режим не має знецінювати таку річ як обґрунтованість та якість. Найперше, на мою думку, що нам потрібно зробити, це прописати чітку дорожню мапа з розвитку роботизованих систем в Україні. Мапа необхідна щоб зрозуміти, які плани та перспективи у нас короткострокові, а які довгострокові, і як саме ми будемо досягати наших цілей, які сторони та відомства відповідальні за які напрямки та за які кроки та в яких сферах. Коли ми говоримо про роботизовану техніку, ми так само говоримо і про радіозв’язок, про GPS системи і про кібербезпеку, різноманітні програми, про хмарне збереження даних, обробку даних, інженерію, сумісність стандартів. Тобто, дуже багато напрямків які пов’язані між собою. Є багато приватних підприємств, державних підприємств, і наразі, коли в Україні досі немає чітко визначеного, так би мовити, загального стандарту, досить нелегко визначитися з підприємством та конкретним роботом для державного замовлення. Як, наприклад, робот однієї компанії буде працювати з компонентами іншої, якщо вони працюють на різних програмах. Окрім того ми ще не згадували про навчання, експлуатацію, ремонтно-технічну базу, утилізацію. Тобто, це дуже величезний обсяг робіт. Для цього не потрібно створювати нові організації та міністерства. Наразі у нас є достатньо фахівців, експертів, виробників як на державному рівні так і серед приватного сектору які можуть систематизувати роботу та виробити методи досягнення успіху, щоб реалізувати – ось на це потрібна політична воля.