Генерал Збройних сил у запасі України Сергій Кривонос, заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України у 2019-2020 рр., перший заступник командувача Сил спеціальних операцій Збройних сил України у 2016 — 2019 рр.,  поділився своїми думками щодо Middle Strike дронів, наземних роботизованих комплексів, а також розповів, що на його думку може наблизити Україну до перемоги.

Пане Сергію, що, на вашу думку, могло б змінити хід війни?

Будь-яка війна спирається на економічні спроможності держави забезпечувати потреби армії. Поки РФ може фінансувати військо, зокрема за рахунок продажу нафти і газу, то Україні буде досить складно. Наразі ми вже вийшли на системне нанесення ударів по їхнім об’єктам нафто-газового промислового комплексу. Я переконаний, що руйнування російської економіки — це основа перемоги України. Думаю, що не треба гнатися за піаром і запускати по три тисячі дронів на Москву. Бити треба по НПЗ, заводам, російським складам, локаціям, що допомагають росіянам воювати.

А що стосується безпосередньо лінії бойового зіткнення? Наразі фахівці вбачають Middle Strike дрони одними із найефективніших засобів стримування. Як би ви могли це прокоментувати?

Middle Strike  – це якраз на даному етапі те, що покращило ситуацію на фронті. Треба нарощувати цей напрямок, а підхід має стати комплексним. Наразі Україні треба значно більше таких дронів, а також треба розуміння як їх використовувати ще ефективніше.  Middle Strike дрони – основа успіху і системної стабільності на лінії бойового зіткнення. Якщо унеможливити підвіз пального, боєприпасів, дронів за рахунок знищення логістики ворога, то це значно скоротить його наступальний потенціал. Для цього необхідна злагоджена робота, в першу чергу, розвідки. Треба бити конкретно по ешелонах. Це зона відповідальності командирів корпусів. Наразі дрони – це відносно недороге в порівнянні із ракетами, але ефективне озброєння, що дає результат.

Також не варто забувати, що в РФ дуже багато патріотів, але ще більше людей, які готові продати стратегічно важливу інформацію. Тому, вважаю, що треба також більше звертати увагу на підкуп росіян та подальший шантаж.

Чи потрібно та чи можливо розширювати так звану «сіру зону»?

Скажімо, до 400 кілометрів – це оперативна глибина і, в принципі, вона дасть ефект. Але також треба розуміти, що ворог буде робити так само. У них є перевага на тактичному рівні за рахунок використання КАБів (керовані авіабомби — авт.) Думаю, вирішити це питання може надійна, багаторівнева ППО. Наразі дуже важко протидіяти такому виду озброєння, а ледь не один із способів — це збити літак, який їх доставляє. Ба більше, всім добре відомі аеродроми, звідки злітають такі літаки, а також підприємства, на яких виготовляються КАБи. З огляду на це Україні також слід розглянути можливість превентивних ударів. Я переконаний, що легше вдарити, наприклад, по їдальні, де харчуються пілоти, ніж намагатися збивати ці літаки в небі.

В 2026 році планується законтрактувати 50 тисяч НРК. Як би ви могли це прокоментувати?

На сьогоднішній день наземні роботизовані комплекси є реально ефективними. Зараз існує чимало універсальних платформ, що здатні виконувати різноманітні функції. Це і евакуація поранених, логістичні задачі, мінування ворожих об’єктів, а також НРК можуть виконувати бойові функції як-от утримання посадки. Це все зберігає життя українських воїнів.

Що стосується кількості, то з огляду на те, що такі комплекси знищуються, ламаються, ремонтуються, то ця цифра не така ж і велика. Але залишається ще інше питання. Це люди. Де взяти людей, що будуть ними керувати? Навіть якщо одночасно залучити третину, то це до 17 тисяч операторів наземних дронів. Наразі немає такої кількості фахівців. Можливо рішенням цього можуть стати рої таких дронів, коли одна людина буде керувати десятками НРК, але знову ж таки все упирається в людину — тобто створення системи управління. Більш того, залишається й питання обслуговування. Треба люди, що добре знаються на такому виді озброєння та готові якісно і оперативно ремонтувати такі комплекси.

Як, на вашу думку, можна вирішити це?

Будь-яке озброєння керується людьми. Я переконаний, що питання номер один для нашої держави – це підготовка людей, які можуть розробляти, виробляти та врешті-решт керувати цією зброєю. Фахова підготовка має відбуватися системно, а починати треба навіть не на рівні університетів, а на рівні шкіл. Якраз таки в РФ на це звернули увагу і минулого року там в школах почали викладати предмет, який стосується збірки та управління дронами. У нас наразі величезна потреба в спеціалістах. І це стосується не тільки дронів, а також ракет, ракетного палива та загалом усіх напрямків. Той досвід, який вже є, треба передавати молодшим поколінням і створювати плеяду науковців в галузі безпеки і оборони.

Яку б основну проблему сучасного вітчизняного ОПК ви могли б виділити?

Відсутність чіткої, злагодженої системи управління галуззю. До прикладу, наразі у нас немає радіозв’язку, хоча свого часу радіостанції, які є на озброєнні у китайської армії, були розроблені на севастопольському радіозаводі за гроші китайців. Більш того, всім добре відомий турецький безпілотник Bayraktar — це конструкторсько-інженерне напрацювання українських фахівців. Наразі представники іноземних держав чималу увагу приділяють українським студентам і за гроші пропонують їм працювати над іноземними інноваціями. Таким чином Україна втрачає фахівців, а разом із ними вітчизняну інтелектуальну власність.