Ізраїльська атака на ядерні об’єкти ірану: що буде далі і яке значення для Європи та України.
Передусім, висновки аналітиків resurgam
Перше і головне значення — звичайно, це ціни на нафту. Лише від потенційної згадки про обстріл 12 травня, ціни на нафту злетіли на 5%. А після самого обстрілу — ще на 7%. Сумарно ціни виросли з 64 за барель марки Brent до 75. У разі повноцінної війни ціни на нафту прогнозуються в районі 90. У разі блокування Ормузької протоки — за 100.
Це означає одне: вищі світові ціни на нафту — більше можливостей для московії вести війну в Україні.
Але, щоб уникнути маніпуляцій, то варто зазначити особливості специфіку користування такими даними:
А) Ріст ціни на нафту є політичним — тобто через очікування конфлікту. Як тільки ефект тригера зникає, тобто «не відбувається», то «плече спекуляції» скорочують — і нафта відкотиться до позначок економічного обґрунтування. Економічне обґрунтування — це тренд вниз через збільшення видобутку нафти та гальмування економічного зростання. Чи буде цей тренд довготривалим — залежить від розвитку подій, який ми зараз не можемо спрогнозувати, а лише спостерігати.
Б) Криза економіки московії не залежить виключно від ціни на нафту. Ціна на нафту визначає темп пришвидшення чи гальмування кризової спіралі. Але кризові явища були окреслені на початку року — і при ціні нафти 75-80 за барель. Так, падіння цін на нафту пришвидшувало темп та збільшувало макроризики, але це не єдиний чинник.
Але високі ціни на нафту будуть мати значення у разі «довготривалості ефекту» — як мінімум у розрізі кварталу, а не дня чи тижня+.
Якщо занепокоєння ринку не справдяться, то політичний ефект як стимул ціни впаде — і повернеться до економічного обґрунтування.
Другий момент — це потенційний ризик того, що конфлікт може відволікти увагу (і, скоріш за все, частково відволіче) на важливому саміті G-7. Саміт відбувається 13-15 червня, і до нього прив’язані важливі питання щодо санкцій. І так, було б важко переконати Трампа долучитись до європейських санкцій 18-го пакету, підтриманих Канадою та Японією, а події на Близькому Сході — через їх «новизну» — мають ефект відволікання уваги. Але тут повинен спрацювати запобіжник, що адженду на такі заходи готують заздалегідь. Тому навіть «новизна» конфлікту на Бл. Сході має бути скоригована затвердженим раніше порядком денним.
Третій момент — перенаправлення допомоги, призначеної Україні, до Ізраїлю. Даний ризик частково відбувся з засобами ураження, призначеними Україні для дешевого знищення Шахедів. Ці засоби були перенаправлені на Близький Схід, про що нещодавно стало відомо. Це поки більш ситуативне рішення. Але у разі довготривалості конфлікту між Ізраїлем та іраном — це може стати системним явищем. Особливо на тлі того, що ізраїльські запаси зброї є вичерпними через активне використання з жовтня 2023 року.
Ключове питання чи буде «довготривалість»?
Це залежить від ключового фактора — реакції ірану.
Іран буде реагувати, бо режим, який і так переживає кризу, не може проігнорувати факт удару по стратегічних об’єктах. Інакше в націоналістичних та ультрарелігійних елітах можуть виникнути тенденції до усунення і так хворого Хаменеї як недієздатного лідера.
Тож відповідь буде. Питання масштабу.
Раніше президентська вертикаль ірану неодноразово заявляла, що Тегерану не вигідний довготривалий конфлікт з Ізраїлем (це було під час масованого обстрілу 2024). Навряд чи це змінилось і зараз, враховуючи економічні проблеми ірану за останній рік та підірвану мережу проксі утворень — «пояс стримування Ізраїлю».
Ознаками, на які варто орієнтуватись, що іран планує уникнути ескалації та проведе атаку у відповідь виключно з медійними мотивами, буде:
1) Відмова та блокування проксі-мілітарних утворень від атак на американські об’єкти.
2) Не скасування зустрічі в Омані з представниками США.
3) Уникнення завдання значної шкоди цивільній інфраструктурі Ізраїлю, оскільки це може бути зворотнім тригером для Ізраїлю.
Якщо це буде так, то «криза» повторить пакистансько-індійське загострення.
Ще один цікавий момент — як буде діяти московія в трикутнику: московія—США—іран.
Потенціальне загострення між Ізраїлем та іраном може як зблизити Тегеран з Кремлем, так і відкотити ці відносини до рівня відносин московії з Вірменією.
У 2025 році Кремль та Тегеран підписали договір про «стратегічне партнерство». Там не передбачено «військову участь» Кремля, як в угоді з КНДР, але передбачено надання різного роду іншої підтримки ірану «як стратегічному партнеру» в подібних ситуаціях, в якій зараз Тегеран.
Тому режим аятоли буде розраховувати на різного роду підтримку з Кремля, навіть якщо довготривалого загострення не відбудеться між іраном та Ізраїлем.
Хоча політична влада ірану (не оточення аятоли, а саме президентська бюрократія) шукала потенційний шлях для відновлення комунікації з Європою в рамках низки національних мотивів та незадоволення специфікою відносин з Кремлем. Але провідні сили в Тегерані все ж таки наполягали на відносинах з Кремлем. Зараз надання будь-якої допомоги від московії до ірану буде шкодити намірам Трампа «вчинити тиск на Тегеран для угоди».
До аналізу аналітиків resurgam варто додати наступне.
А саме, усі дивляться на те, що сталося — на знищення іранського Генштабу та ядерних фізиків. На вибухи на ядерних об’єктах та складах з балістичними ракетами. Але варто звернути вашу увагу на те, чого не сталося. Хоча легко може статися у майбутньому.
Не було удару по економіці Ірану, яка залежить від газу. А знищити єдиний Кенганський завод із переробки газу в сто разів простіше, ніж дістатися до підземних заводів. Іран є одним із найбільших споживачів газу у світі. Дві третини всієї електрики в країні генерується з використанням газу. У разі виходу цього заводу з ладу, Іран за кілька днів втратить можливість забезпечувати себе електроенергією навіть на мінімальному рівні.
Не завдано удару Шахід Раджаї — єдиному глибоководному порту з доступом у світовий океан, через який проходить близько 40% всього іранського імпорту. Вихід цього порту з ладу загрожує країні страшними перебоями постачання продовольства, промислових товарів та обладнання.
Не завдано удару по найбільшому нафтовому терміналу Ірану на острові Харк. Через нього проходить близько 90% всього експорту іранської нафти та нафтопродуктів. Нафтовосховища Харку дозволяють щодня відправляти споживачам понад 10 млн. барелів нафти. Там усе горіло б тижнями.
Тобто, Ізраїль не воює з народом Ірану. Він не хоче відкинути країну у кам’яний вік, хоча без проблем може це зробити.