Слабий зв’язок науки та реальної економіки, та нестача професійних кадрів для промисловості залишаються вкрай гострими та болючими проблемами для України в цілому, та, зокрема, українського ВПК. Про шляхи подолання цих та інших проблем, стан вітчизняної науки та підготовку фахівців у стінах Національного авіаційного університету інформагентству «ОПК» розповів виконувач обов’язків ректора НАУ Володимир Ісаєнко.

 – Розкажіть, будь ласка, якою в цілому сьогодні є діяльність НАУ в усіх сферах, пов’язаних з обороною держави та оборонною промисловістю?

В умовах зміцнення обороноздатності нашої держави Національний авіаційний університет займає активну позицію в справі підготовки військових кадрів для Збройних Сил України. Уже більше 20 років у стінах університету відбувається підготовка офіцерів військового управління тактичного рівня для проходження служби за контрактом у силових структурах і понад 80 років підготовку офіцерів запасу. Важливо, що підготовка офіцерів запасу здійснюється за 19 військово-обліковими спеціальностями, які перекривають всі авіаційні інженерно-технічні та тилові напрямки, що дозволяє акумулювати матеріально-технічну базу, висококваліфікованих науково-педагогічних працівників і здійснювати розвиток у навчально-науково-виробничому напрямках.

Університет створив потужну науково-виробничу базу для розробки та створення безпілотників подвійного призначення – від мікро- до тактичних  та оперативно-тактичних. Науковці НАУ розробили унікальні акустичні композити і на їх базі – надчутливі акустичні датчики, як елемент системи акустичного позиціонування і протидії безпілотним літальним апаратам. У науковій розробці знаходяться ще декілька перспективних проектів, які обов’язково будуть корисними для обороноздатності України.    

На теперішній час університет поступово зміцнює свої зв’язки з профільними підприємствами та науково-дослідними установами, у тому числі оборонно-промислового комплексу. Пошук перспектив системного розвитку університету, посилення міжнародної співпраці та залучення інвестицій для інноваційних університетських розробок поставлені мною як один з важливих пріоритетів роботи.      

 

– Сьогодні представники промисловості відмічають як одну з найбільш гострих проблем нестачу кваліфікованих кадрів. Як Ви бачите цю ситуацію?

На наш погляд, проблема підготовки професійних і конкурентоздатних кадрів є досить відомою не тільки для сучасної України, а навіть для провідних в економічному сенсі країн світу. Дійсно, сьогодні спостерігається зменшення попиту на молодих спеціалістів серед роботодавців, змінюються вимоги до професійної підготовки випускників, дещо втрачений зв’язок між вищими навчальними закладами та організаціями-роботодавцями. Значна кількість фахівців, що мають професійний досвід і навики, внаслідок нездатності виживати в конкурентних умовах отримують невелику заробітну плату, і, як наслідок, рівень та якість життя цих фахівців істотно нижче за бажану.         

Ви питаєте, що робити в цих умовах сьогодення? У першу чергу слід активізувати роботу по зміцненню співпраці  на ландшафті «работодавець-ВНЗ». Треба наблизити університетську науку до виробництва, та навпаки, зробити роботодавця зацікавленим у підготовці кадрів у стінах профільних вишів.

І в цьому напрямі наш університет не стоїть на місці. У рамках модернізації освіти ми обрали шлях формування конкуренторієнтованого студента. Для формування такого студента університет разом з роботодавцями налаштований допомогти йому добре розуміти декілька важливих істин. Наприклад – вступити у боротьбу за себе ніколи не пізно, але не можна взагалі втрачати ні хвилини, чи без освоєння ефективних технологій боротьби за особисте благополуччя конкурентоздатним стати неможливо. На цьому шляху вже сьогодні майже всі студенти вишу, незалежно від спеціальності, залучені до науково-прикладних проектів у різних сферах авіаційної галузі.            

 

– Як Ви оцінюєте стан справ в галузі авіабудування, та реформу цієї галузі, яка зараз триває? Що, на Вашу думку, заважає розвитку цієї галузі?

Однозначно відповісти на ці питання практично не можливо. Причин сьогоднішньому стану авіабудування  в Україні забагато і вони досить відомі. Разом з тим однією з таких причин, про яку не завжди згадують, є науково-технічний прогрес. Є гарний вислів – якщо бажаєш залишатися на своєму місці, то треба швидше встигати за науково-технічним прогресом, що дозволить завжди бути попереду та конкурентоздатним.

Кабінет Міністрів України дав зелене світло реформі галузі авіабудування. Про це заявив перший віце-прем’єр-міністр України Степан Кубів у серпні цього року на засіданні Уряду. Дійсно, наша країна має повний цикл створення авіаційної техніки. Наявний потенціал є достатнім для реального збільшення номенклатури регіональних пасажирських і транспортних літаків, авіаційних двигунів, низки агрегатів бортового радіоелектронного обладнання, малої та безпілотної авіації.  

Саме на згаданому засіданні Уряду було зазначено, що основною проблемою галузі залишається дефіцит оборотних коштів при існуванні ще двох відомих проблем – морально та фізично застарілі технології.  

        

– За відомими нам даними, об’єм фінансування науки в Україні знизився до 0,2% ВВП. Чи є така цифра адекватною потребам вітчизняної науки? Якою є та якою має бути структура фінансування?    

Сьогодні уявлення про трансформацію фінансових ресурсів у наукові знання і, у свою чергу, наукового знання – у національне багатство, як показують світові тенденції, не визиває сумніву в провідних країнах світу. Кошти, що виділяються суспільством на організацію наукових досліджень, дозволяють одержати нові знання, на базі яких започатковуються інноваційні процеси, формується новий  рівень  освіти  і  технологічної майстерності. Отже ефективність такої економіки в стратегічній перспективі на кілька порядків вища ніж у сировино орієнтованій, і тільки такий тип економічного розвитку може забезпечити економічну і науково-технічну незалежність держави.

Більш того, наукоємність ВВП розглядається сьогодні як одна з найважливіших характеристик інноваційності країни. Світовий досвід підтверджує, що при значенні цього показника менше 0,4% наука в такій країні може виконувати лише певну соціокультурну функцію. При переході через цей рубіж вона набуває спроможності давати певні наукові результати, які можуть бути поміченими світовою науковою спільнотою, тобто виконувати деяку пізнавальну функцію. І лише при витратах на науку, що перевищують 0,9% ВВП, можна розраховувати на помітний вплив вітчизняної науки на розвиток економіки, тобто включається її економічна функція.

У нашій країні склалася парадоксальна ситуація – з одного боку Україна ще має потужний потенціал інтелектуальних ресурсів, високі досягнення в окремих напрямах наукових досліджень, і загалом – мізерний економічний ефект від нього. Такий стан з інтелектуальним потенціалом слід розглядати вже як небезпечний для перспектив реалізації інноваційної моделі розвитку України в сучасних умовах.

Сьогодні Україна знаходиться в складних умовах, коли, у першу чергу, треба зміцнювати обороноздатність держави, збільшуючи фінансування оборонних замовлень. У цих умовах дуже складно вирішувати питання державного фінансування, у том числі й науки. Виходом з цього положення, на нашу думку, є комерціалізація наукових досліджень через відповідні бізнес-моделі, коли наука буде існувати не заради себе, а заради практичного використання її результатів у різних галузях народного господарства.        

 

– Якими є результати співпраці НАУ з Державним концерном «Укроборонпром»?

Зразу зазначу, що між Державним концерном «Укроборонпром» та нашим університетом укладено Меморандум про партнерство та поглиблення співпраці. В НАУ  створено сім типів безпілотників, які можна застосовувати як у цивільній, так і у військовій сферах. З ними наприкінці листопада 2016 року ознайомилося керівництво «Укроборонпрому» під час відвідування університету.

Вважаю, що вони всі мають гарну перспек­тиву. Для прикладу можу назвати літак під шифром «Модуль». Він створений за схемою «літаючого крила». «Інтелект» літака дозволяє не тільки виявити, але й розпізнати ціль з метою прийняття відповідних рішень. На його базі мож­на зробити 5 літаків змінного аероди­намічного компонування, яке залежить від цільового навантаження. Ми доби­валися того, щоб літак був простим в експлуатації та бюджетним. Такий літак може виконувати, наприклад, функції баражуючо­го снаряду, тобто перебувати в повітрі 3-4 години. Він може скидати вантаж на ціль або за командою перейти в ре­жим «камікадзе». Ми ставимо собі за мету застосовувати цей літак не тільки в Україні, а й експортувати його в інші країни. У  жовтні 2017 року, пройшов­ши  випробувальні польоти, експериментальний зразок літака  було презентовано  на виставці «Зброя та безпека 2017», а наступного року він разом з основними нашими літаками буде представлений на виставці «Авіасвіт». Уже виконана попередня робота над проектом літака, здатного літати ціло­добово, в режимі супутника.

У листопаді 2016 року за участю представників НАУ у Державному науково-дослідному інституті авіації Міноборони України було узгоджене питання щодо створення робочої групи з організації інтегрованого центру безпілотної авіації. На користь співпраці в оборонній сфері можу також віднести підписання 19 квітня 2017 року угоди про співпрацю між  університетом і «Лігою оборонних підприємств України».   

 

– Як просуваються нові розробки університету — зокрема, безпілотні системи М-10 «ОКО 2», М-6-3 «ЖАЙВІР». М-7Д «НЕБЕСНИЙ  ПАТРУЛЬ», потоковий шифратор для потреб БПЛА, система протидії БПЛА «АнтІЛЛА», акустичне спостереження «Трембіта-М», автопілот «ПНК-2» та інші інноваційні розробки?

Зазначені Вами університетські розробки є унікальними у своєму роді. Кожна з них – це приклад найкращого втілення інтелекту вчених і студентів саме в інноваційні розробки. Нові технічні рішення, що закладені в перспективні наукові розробки, не уступають світовим аналогам. Разом з тим існують державні вимоги щодо науково-технічної продукції, яка може бути прийнята на озброєння та потрапити до серійного виробництва. Наша продукція відноситься до експериментальної та ще не пройшла попередні випробування відповідно до вимог проведення дослідно-конструкторських робіт. У цьому ми покладаємося на нашого партнера – Держаний концерн  «Укроборонпром», який міг би нам оказати потрібну допомогу в рамках науково-технічного співробітництва.

 

– Як би Ви оцінили розвиток безпілотної авіації в Україні, та його перспективи? 

Безпілотні літальні апарати, або безпілотники – один із провідних напрямків розвитку авіації  у світі. Тільки у США зареєстровано 800 тис. приватних безпілотників, а в Китаї відкрито понад 200 навчальних центрів щодо використання безпілотників. Статистика свідчить про те, що в 2017 році очікується приріст безпілотників на 30%, а до 2020 року – на 100%.  

 Не відстає в цьому перспективному напрямі й Україна. Сьогодні спостерігається активний рух щодо створення різнотипних безпілотних літаків різноманітного призначення: військова сфера,сільське господарство, будівництво,природоохоронна сфера тощо. Це наглядно можна било усвідомити на виставці «Зброя та безпека 2017», де наш університет також демонстрував свої досягнення.

Маємо надію на успішну реалізацію проекту, котрий перед­бачалося до  виконання разом із ка­надськими партнерами. Після моєї робочої поїздки до Канади робота над безпілотним проектом активізувалась. Впровадження безпілотників у навчаль­ний процес  дозво­лить нам вийти на провідні позиції в сві­ті.  Перед студентами відкривається ціл­ком реальна можливість – проектувати та виготовляти літак, займатися підтрим­кою його льотної придатності тощо. Такий вид навчання – це вже світовий рівень.  

Наш універси­тет вперше на теренах України почав  готувати зовнішніх пілотів, тобто опе­раторів для безпілотників. Система нашої підготовки відповідає світовому рівню. А де в чому,  ми навіть перевершу­ємо цей рівень. Як правило, літаки купують в одно­му місці, готують фахівців — іншому, а експлуатують апарати — у третьому. НАУ готує фахівців усіх авіаційних спе­ціальностей, тому ми маємо можливість створювати безпілотники в замкнутому циклі: ідея, моделювання, експеримен­тальне підтвердження (напівнатурне і натурне – задля забезпечення безпеки створеного нами виробу), експлуатація та підтримка льотної придатності.

Вважаю історичним ухвалене рі­шення про те, що розроблені нами лі­таки включатимуться до навчального процесу. Завдяки цьому, по-перше, буде встановлено, наскільки придатні ці літаки до експлуатації, а по-друге, пілоти насправді, а не на папері, зможуть відчути, що таке літак.

Хочу також наголосити, що досить важливим і в той же час проблемним питанням на сьогодні залишається створення нормативно-правової бази застосування безпілотної авіації. На цьому нормативному полі стикаються інтереси бізнесу і безпеки. Важливо нам знайти таку конфігурацію нормативного порозуміння, яка буде приємна і для бізнесу, і для державі. Університет не залишається стороннім спостерігачем у цьому процесі. У рамках розробки та обговорення Правил повітряної експлуатації безпілотних повітряних суден в Україні беруть участь і фахівці нашого університету, які представлені на сьогодні експертами Льотної академії НАУ.  

ІА «ОПК»