Рішення проблеми забезпечення ЗСУ та інших збройних формувань держави сучасними засобами зв’язку з самого початку війни РФ проти України визнавалася військово-політичним керівництвом країни однією з пріоритетних задач. Це досить таки логічно, оскільки надійна, захищена мережа є основою управління військами, а без сучасних засобів зв’язку всі розмови про оборонний потенціал можуть носити лише умовний характер. В перші роки війни ситуація з укомплектовуванням війська радіозв’язком виглядала досить проблематичною.
Протягом двох останніх тижнів відбувався демонстраційний показ засобів тактичного радіозв’язку виробництва компанії L3Harris. Зокрема, на базі Військового інституту телекомунікацій та інформатизації було проведено лабораторні випробування – задля підтвердження тактико-технічних характеристик радіостанцій американського виробника. Потім – у ході практичних випробувань, коли засоби тактичного радіозв’язку було встановлено на танки Т-64 та БМП-1. Із ними техніка тестувалася в умовах маневрування та стрільб.
Отже, щодо роз’яснення ситуації навколо забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань засобами сучасного радіозв’язку редакція інформаційного агентства «ОПК» звернулася до начальника відділу радіозв’язку Командування військ зв’язку та кіберзахисту Юрія Гая.
Пане Юрію, хотілося б розпочати з вашого коментаря щодо тестування та демонстрації засобів зв’язку на полігоні.
У нас протягом двох тижнів відбувався демонстраційний показ засобів тактичного радіозв’язку виробництва компанії Harris. Зокрема, спочатку на базі Військового інституту телекомунікацій та інформатизації ми провели лабораторні випробування. Тобто, це підтвердження тих тактико-технічних характеристик радіостанції. Ми перевірили в лабораторних умовах, вимірили частоту, чутливість та інші характеристики для того, щоб підтвердити, що вони дійсно такі. Результати позитивні. Повністю усі характеристики, які було заявлено компанією-виробником підтвердилися.
Потім другий етап – практичні випробування. Ми встановили засоби тактичного радіозв’язку на визначену бойову техніку. Це – танки Т-64, БМП-1. І якраз в умовах маневрування ми хотіли переконатися, що ця радіостанція працює, повністю відповідає тим вимогам, які ставляться до тактичних радіостанцій. Усі результати нас задовольнили.
Для звичайного військового підрозділу командира взводу, сержантського складу – це складно навчитися оперувати такою станцією?
Я не скажу, що радіостанції прості в експлуатації. Вони цифрові та потребують певних знань, умінь, навичок. Потребують розуміння усіх процесів. Тому сам підхід до підготовки спеціалістів по роботі на цих станціях наступний: є окремо користувачі, а є окремо персонал, що налаштовує ці радіостанції, який створює файли робочих налаштувань і т.д. Тобто, до першої категорії відносяться, так звані, піхотні командири, які повинні розумітися, на якому каналі знаходиться яка радіомережа. Тобто прості речі, які по великому рахунку повинен знати командир. А вже фахівець за напрямком повинен створити цей файл програмного налаштування та докласти зусилля та знання, щоб станція дійсно працювала.
З 2014 року в Україні в Збройні сили засоби радіозв’язку постачали кілька компаній. Чи існує наразі потреба в організації якоїсь взаємосумісності між, скажімо радіозв’язком Harris, Elbit Systems, Aselsan, Motorola? До речі, цікаво що постачало одеське підприємство ТОВ «Телекарт-Прилад» і чи потрібна взагалі така сумісність?
Звичайно взаємосумісність потрібна. Якщо ми використовуємо радіостанції різних виробників, то виникає таке питання. Їх потрібно на якомусь рівні об’єднувати. Необхідна взаємодія між підрозділами, взаємодія між різними видами, я маю на увазі, якщо це якась операція Об’єднаних сил. Тому проблема така існує. Насправді, ми проводим і Командування Збройних Сил проводить певні організаційні засоби для цього. Є певні накази, розпорядження щодо використання радіостанцій. Що стосується самих об’єднань цих радіостанцій, то вже є певні рішення. Наприклад, на основі внутрішнього зв’язку та комутації, тобто така апаратура являється шлюзом. Є ще інші рішення. Але, так. Така проблема існує, її треба вирішувати. Що стосується ТОВ «Телекарт-Прилад», то якраз вони і є одним із тих виробників, що виробляє апаратуру внутрішнього зв’язку та комутації, яка прийнята на озброєння та постачається в ЗСУ.
А ця апаратура на достойному рівні?
Так, ця техніка працює належним чином. Є певні робочі моменти , але ми працюємо.
На сьогоднішній день керівництво Збройних Сил, в тому числі Командування Військ зв’язку та кіберзахисту вже прийняли остаточне рішення щодо постачальників?
Є чутливі види, роди ЗСУ, де рішення про вибір базової телекомунікаційної платформи, що стосується тактичної радіостанції, повинен проводитися в рамках дослідно-конструкторських робіт. Тобто, є Повітряні сили, є інші командування, де просто складно прийняти правильне рішення. Тому, в основному ми визначилися за винятком, фактично, Повітряних сил ЗСУ.
Якщо порівняти радіостанції Harris та інших виробників, ви могли б сказати, які станції легше опановуються, які б є більш технологічно більш проблемними? Чи вони приблизно усі на однаковому рівні?
Не хотілося б наразі обговорювати якісь деталі, що стосується порівнянь. Але ні для кого не таємниця, що компанія Harris є лідером в цій галузі. Інші виробники, фактично, рівняються на Harris. Якщо ми говоримо про рівень продукції цієї компанії, то він беззаперечно високий. Взагалі, на сьогоднішній день, є визначенні певні стандарти для тактичних радіостанцій. За великим рахунком, кожний виробник намагається притримуватися таких стандартів. Тому вони усі йдуть приблизно в одному напрямку.
Суспільство цікавить позиція фахівця щодо захищеності станцій. І існує така думка, що радіостанції Motorola, вважаються цивільними і в принципі є незахищеними для засобів придушення противника. Що ви можете про це сказати? Чи дійсно вони є незахищеними?
Тут є два моменти. Якщо ми говоримо про захист від радіоелектронної боротьби, то дійсно це так. Дійсно будь-яка радіостанція, яка працює на фіксованій частоті , яку можна виявити і поставити на цю частоту — вразлива. Якщо ми говоримо про криптозахист – це інше. Motorola, то якраз ця радіостанція підтримує ключ шифрування. Головна відмінність засобів транкінгового зв’язку від засобів тактичного радіозв’язку – це не в наявності ключів шифрування. Вони є і там, і там. А це відмінність в наявності режимів роботи, які протидіють засобам радіоелектронної розвідки. Це в першу чергу робота в режимі ППРЧ (псевдовипадкове перелаштування робочої частоти), і другий момент – це робота на рівні шумів.
Чи могли б ви приблизно у відсотках зорієнтувати скільки в ЗСУ є станцій Harris, Elbit Systems, Aselsan, Motorola?
На сьогоднішній день, якщо ми говоримо про засоби транкінгового зв’язку Motorola, то фактично потреба ЗСУ забезпечена в цих засобах. Це близько 80-100% потреби. Що стосується сегменту короткохвильового радіозв’язку, то він також суто радіостанцій компанії Harris. На сьогоднішній день відсоток забезпечення досить високий. Близько 60%. Якщо повертатися до засобів тактичного радіозв’язку, то тут ситуація трошки інша. В першу чергу і в рамках програми матеріально технічної допомоги всі ці роки ми брали напрямок на короткохвильовий радіозв’язок, щоб закрити цю потребу. На сьогоднішній день ми з цим питанням, фактично, справилися. Засобів тактичного радіозв’язку, то у відсотковому співвідношенні забезпечено їх невелику кількість. Від потреби забезпечено це в районі 20%.
Якщо говорити по виробникам, то тут приблизно 50 на 50 станцій Harris та Aselsan. На порядок менше радіостанцій Elbit Systems.
Ще хотілося б дізнатися, чи купуються зараз радіостанції?
Звичайно, у цьому році, ми фактично вперше заключили контракт на поставку саме тактичних радіостанцій. Тобто, до цього в основному купувалися короткохвильові радіостанції, а тепер є необхідність у поступовій заміні транкінгового зв’язку у військових частинах бойового складу на тактичні радіостанції.
Якщо приблизно такі темпи переоснащення будуть і далі, то скільки років українській армії потрібно буде для повного переоснащення на новітні станцій?
Я маю надію, що це буде не більше ніж 5 років.