Фахівці у галузі оборони та промисловці надають чимало свідчень на користь високотехнологічного переозброєння сил оборони України. Включно, за рахунок збалансованого імпорту та організації спільних виробництв.

Минулого тижня тематиці оптимального переозброєння приділив увагу Український інститут безпекових досліджень – проведенням окремого круглого столу із запрошенням чиновників профільних міністерств, промисловців та експертів. Дискусія виявилася вельми цікавою. Показовими у цьому контексті були думки промисловців.

Ракетний катер MARK VI, які США надаватимуть Україні

Зокрема, на думку президента Української агенції з перспективних науково-технічних розробок UA.RPA адмірала Ігоря Кабаненка, який свого часу був заступником міністра оборони України (2014) та першим заступником начальника Генерального штабу ЗС України (2012-2013), надважливим моментом переозброєння є технології та акценти на технологічну перевагу на полі бою. На думку адмірала,  це – принципова річ, що має бути одним з пріоритетів, з точки зору державної політики. Потрібно використовувати британський досвід, американський досвід конкретних зразків  – але саме технології повинні бути пріоритетом, а не конкретні зразки, оскільки бойова спроможність – це системна дія.

«Зараз напрочуд цікавий збіг обставин у військово-морський галузі і не лише щодо трансферу найсучасніших технологій різних країн, — зазначив він, додавши, — технологічна кооперація, партнерство із західними країнами, з нашими стратегічними партнерами – це ключова річ для оновлення нашого Укроборонпрому,  оновлення озброєння та військової техніки та нашого ринку, як внутрішнього так і зовнішнього».

Сергій Чепель, генеральний директор «Радіо Сатком Групп»

Зі свого боку Сергій Чепель, генеральний директор «Радіо Сатком Групп» (ця компанія є представництвом американської корпорації Harris в Україні) висловив думку, що оскільки Україна не має кількісної переваги у ЗС та сучасному озброєнні, мусить забезпечити асиметричний підхід та технологічні переваги, перш за все – в сфері ефективного управління військами. «Стосовно  балансу імпорту і вітчизняних товарів. Я вважаю, що потрібно, по-перше, враховувати специфіку сфери, про яку ми говоримо і, по-друге, розуміти реалії, в яких відбувається трансфер технологій і умови, при яких інвестор погодиться вкласти гроші. Я певен, що починати треба з того самого, нині непопулярного, крупного вузлового збирання і впевненими кроками збільшувати частку доданої вартості вітчизняних виробників, при цьому створити умови – податкові, організаційні, режимні – для того, щоб підприємства могли працювати і набирати силу» – зазначив промисловець.

Зі свого боку, Міноборони України намагається активно вирішити усі поточні завдання щодо формування й реалізації Держоборонзамовлення. Зокрема, заступник міністра оборони України, Олександр Миронюк повідомив, що «Мінобррони намагається вирішити проблеми у формуванні ДОЗ, зменшити ризики, щоб протягом 2020 року виконати всі показники, визначені у державних цільових програмах підвищення обороноздатності». Він розповів, що на даний час державне оборонне замовлення є основним документом дострокового планування з розвитку озброєння військової техніки. Зміна назви цього документу на «План закупівель» лише змінює деякі підходи до його формування та виконання, проте не зменшить його важливість у системі оборонного планування. Чиновник також перелічив ймовірні ризики для реалізації такого завдання.

заступник міністра оборони України, Олександр Миронюк

«Враховуючи важливість цього документу, проблемні питання, що заважають його формуванню та реалізації, потребують швидкого вирішення.

Перше – це невідповідність горизонтів оборонного та бюджетного планування.

Законом України «Про національну безпеку» визначені варіанти оборонного планування у таких термінах: короткостроковий – до трьох років, середньостроковий – до 5 років.

У той самий час бюджетним законодавством України передбачені такі терміни бюджетного планування: короткострокове – 1 рік, середньострокове – 3 роки.

Означена проблема призводить до неузгодженості у питаннях планування Державного оборонного замовлення, оскільки воно відбувається в рамках короткострокового оборонного планування терміном на 3 роки. А на практиці фактичне його планування здійснюється на 1 рік, з урахуванням видатків, визначених щорічними законами України про державний бюджет на відповідний рік.

При цьому показники державного оборонного замовлення на 2 та 3 роки є лише орієнтовними. Це приводить до того, що взяття державних зобов’язань з укладання контрактів здійснюється лише в рамках бюджетного року, на термін до одного року, а не на строк дії державного оборонного замовлення.

Навіть нещодавно прийнятий закон України «Про оборонні закупівлі «лише поглиблює ці протиріччя. Так, стаття 9 закону визначає, що за короткострокове бюджетне планування оборонних закупівель державні оборонні замовники складають трирічний та річний план закупівель товарів, робіт та послуг оборонного призначення. Для урегулювання зазначеної невідповідності необхідні зміни системи бюджетного планування держави, але всі прекрасно розуміють, що це доволі складне питання. І тому Міністерство оборони не може, на жаль, самотужки подолати цю проблему.

Другим проблемним питанням є часта зміна з боку Генерального штабу пріоритетів та потреб у забезпеченні Збройних сил озброєнням та військовою технікою, що призводить до невідповідності показників ДОЗ, а також до постійного коригування цих показників.

Останнім часом кількість внесених змін зменшилась завдяки забезпеченню більш якісного управління процесом виконання документів оборонного планування з розвитку озброєння та військової техніки, що полягає, перш за все, у прийнятті своєчасних, обґрунтованих управлінських рішень. Я би хотів зазначити додатково, що у 2016 році коригування Державного оборонного замовлення здійснювалося 7 разів, у 2017 році – 9 разів, а у 2018 році – 5 разів. У минулому році лише три рази. Ми можемо побачити динаміку зменшення».

При цьому, за даними О.Миронюка, за 6 років війни лише 13% зразків озброєння розроблено на вимогу Генштабу. Мова йде про зразки ОВТ, розробкою яких займались українські підприємства з заданими характеристиками та відповідним фінансуванням з боку держави.

Це – в купі із зазначеними вище змінами з боку Генерального штабу пріоритетів та потреб у забезпеченні Збройних сил озброєнням є досить прикрою інформацією, оскільки свідчить про обмеженість можливостей Міноборони у реалізації переозброєння ЗСУ.

Заступник міністра О. Миронюк каже, що Міноборони здійснює  заходи щодо адаптації нормативно-правового поля на відповідність до вимог закону України про оборонні закупівлі, який впроваджується замість закону України «Про державне оборонне замовлення». «На сьогодні у Міністерства  оборони є чіткий план, яким ми рухаємося, і я сподіваюся, що у 2020 році ми виконаємо всі показники державного оборонного замовлення на 2020 рік та зробимо всі заплановані документи на 2021 рік» — резюмував заступник міністра оборони України.

У цьому контексті досить логічним виглядатиме згадування про високотехнологічну зброю відомим українським фахівцем у галузі безпеки – першим віце-президентом НАНУ, академіком Володимиром Горбуліним. У своїй новій книжці «Як перемогти Росію у війні майбутнього», що побачила світ у листопаді 2020 року, він написав наступне. «Можна навести чимало ілюстрацій, що підтверджують кардинальну зміну форм і методів ведення бойових дій в сучасних війнах. Цілком природно, що розвиток цієї тенденції нерівномірний, несистемний, і скоріше, хвилеподібний, ніби йдеться про витки спіралі. Адже стратегічні безпілотні авіаційні комплекси, в тому числі як носії високоточної зброї, застосовувалися американською армією ще в кінці ХХ століття, але саме 2019-2020 роки дзеркально відобразили наслідки ряду технологічних стрибків останніх десятиліть. Розвиток композитних матеріалів, елементної бази, систем управління, наведення, розвідки, передачі даних, а також впровадження в розробки озброєнь нових фізичних принципів і штучного інтелекту, призвів до сплеску в розробках і виробництва нової зброї, яке умовно можна позначити «зброєю другого плану». Тобто, є відносно недорогі, не стратегічні, не ядерні системи, які в той же час відкривають шлях низці держав до реалізації «москітних стратегій» в сучасному, високотехнологічному оформленні. Примітно, що такі «москітні стратегії» вже можна розглядати не тільки як можливість досягнення тактичної, фрагментарного переваги на театрі бойових дій, але навіть як фактор стримування. Як мінімум, в умовах, коли ядерну зброю держави застосовувати не зважаться, а розгортання широкомасштабної військової кампанії з масовим застосуванням ракет і бойової авіації з політичних причин може виявитися недоцільними або надто ризикованим з огляду на проблеми всебічного забезпечення, а також, та небезпеку виснажливої ​​і витратної війни. Крім того, незважаючи на бравурність путінського режиму, численні небезпечні авантюри Кремля, і часом результативні епізоди роботи російських спецслужб в Західному світі, навіть відносно короткий час нової світової конфронтації підтвердив ґрунтовну взаємну залежність світових гравців планети. В таких умовах застосування глобального зброї стає все більш ризикованим для всіх учасників, а значить, щось має відігравати роль універсального ерзацу. Ось чому «розумні» високотехнологічні системи можуть згодом виявитися альтернативою ядерним куркулям з їх стратегічними носіями. Щонайменше, в силу логічного витіснення перспективи перетворити планету в пекельне попелище». Тут, навіть, коментування не потрібне – слова фахівця точно відображують сучасну картину світу та слугують маяком для вибору пріоритетів переозброєння.

Олексій Михайловський,

для ІА «ОПК»