Ключові технології – унікальні технології, без яких неможливе виробництво, експлуатація або ремонт зразків озброєння, і які не можуть бути гарантовано імпортованими в особливий період.

Вже багато років в Україні говорять про розвиток ключових (критичних) технологій. Президент України, Прем’єр-міністр України, Голова РНБО України вимагають дієвих рішень у цій сфері, але рішення, що пропонуються виконавцями не дають результату. Узагальнюючи основні принципи і підходи цих рішень можна визначити такі проблемні питання:

1. Безсистемність заходів. В проектах законодавчих актів пропонується лише визначити джерела фінансування та орган, що має керувати цими коштами.
2. Відсутність практичної спрямованості. При плануванні розвитку ключових технологій ніколи не пропонувалось доведення технології до впровадження у виробництво продукції.
3. Фінансування розвитку ключових технологій передбачалось лише з державного бюджету України.
4. Всі ризики, пов’язані з розробкою і впровадженням ключових технологій покладалися лише на державу.

На основі аналізу вітчизняного і світового досвіду пропонується принципово новий підхід до побудови методології розвитку ключових технологій, в основу якої покладені: системний підхід, диверсифікація фінансування, розподіл ризиків.

Практична спрямованість

З огляду на геополітичні реалії та економічну спроможність України розробки технологій, на які витрачаються бюджетні кошти, повинні мати невисокий науково-технічний ризик, очевидну практичну спрямованість для Збройних Сил України і близьку практичну перспективу. Було б недоцільним витрачати державні кошти на розвиток технологій, що не використовуються у виробництві продукції, необхідної для України. Навіть якщо ці технології є найпередовішими у світі. Наприклад, Україна є однією з небагатьох держав, що володіють технологією зварювання в космосі, але ця технологія не використовується на практиці. Отже її подальший розвиток недоцільний.

Потрібні конкретні зразки озброєння у визначеній кількості. Ми можемо отримати практично все, що хочемо, але ми не можемо отримати абсолютно все. Треба зробити вибір. Якщо обрати декілька цілей одночасно – ми нічого не досягнемо. Наприклад, ставлячи на меті створення танка, літака, корабля і ракети одночасно при недостатніх ресурсах, ми отримаємо половину танка, половину літака, половину корабля і половину ракети. Тобто реально ми не отримаємо нічого, але ресурси будуть безповоротно втрачені.

Виходячи з необхідності практичної спрямованості розвитку ключових технологій кінцевою метою має бути виробництво суспільно-важливої продукції на основі нових технологій.

Порядок формування переліку ключових технологій

Запропоновано порядок формування переліку ключових технологій шляхом послідовного виокремлення технологій, що відповідають критеріям віднесення технологій до ключових для виробництва кожного виду оборонної продукції через визначені етапи.

1. Визначити номенклатуру та характеристики озброєння, які Україна планує виробляти власними силами;
2. Визначити перелік технологій, володіння якими дає можливість досягти заданих характеристик озброєння;
3. Виділити з цього переліку ті, що не можуть бути гарантовано імпортованими в особливий період.

Отриманий перелік технологій буде ключовим для розробки визначеної номенклатури озброєння.

Більш детально у додатку 1 показано основні засади процедури формування переліку ключових технологій.

Системний підхід

Корисною для визначення доцільності розвитку ключових технологій є структуризація ключових технологій за показниками, що характеризують найважливіші споживчі якості продукції, яка буде отримана на основі цих технологій. Наприклад, ключові технології було б доцільно структурувати за двома напрямами – перший напрям характеризує віднесення технології до сфери оборони, другий напрям характеризує рівень впливу технології на національну безпеку і оборону. Варіант такої структуризації наведено у таблиці.

Багаторівнева система пріоритетів у сфері технологій

	Оборонні технології	Технології подвійного використання	Технології загального призначення
Перший рівень	Технології, контроль над якими впливає на стан національної безпеки і оборони (засоби захищеного управління і зв’язку, бойові навігаційні системи, високоточна зброя тощо)	Технології, необхідні для цивільного застосування, але контроль над якими впливає на стан національної безпеки і оборони (інформаційні технології тощо)	Технології, контроль над якими впливає на стан економічної і продовольчої безпеки (джерела енергії, аграрні технології, транспортні технології тощо)
Другий рівень	Технології, що забезпечують створення бойових спроможностей, спроможностей із бойового забезпечення, (боєприпаси та інші засоби ураження, засоби виявлення противника, протимінний захист тощо)	Технології, що сприяють створенню та підтримці бойових спроможностей, спроможностей із бойового забезпечення (продукти спеціальної хімії, оптичні технології, матеріали спеціального призначення тощо)	Технології, що зберігають навколишнє середовище, технології розвитку людини (природоохоронні технології, освітянські та інформаційні технології тощо)
Третій рівень	Технології, що забезпечують створення спроможностей із тилового і технічного забезпечення, спроможностей із розгортання військ (засоби тактичної медицини, спеціальні транспортні засоби, засоби ремонту тощо)	Технології, що сприяють створенню та підтримці спроможностей із тилового і технічного забезпечення, спроможностей із розгортання військ (засоби лікування і реабілітації, силові установки, засоби технічної діагностики тощо)	Технології, що забезпечують якість життя населення (регіональні транспортні технології, медичні, харчові технології тощо)

 Диверсифікація фінансування

Очевидно, що для розвитку ключових технологій необхідні значні асигнування, тому важливим є питання визначення джерел їх фінансування. До сьогоднішнього дня завжди розглядалась лише одна форма фінансування – з державного бюджету. Але бюджетних коштів явно недостатньо, а питома вага приватного сектору економіки України є переважальною. Тому необхідно залучати приватний капітал, зокрема, у формі публічно-приватного партнерства.

Було б доцільно для більшої частини напрямів розвитку ключових технологій залучати кошти приватних та іноземних інвесторів, а також обігові кошти державних підприємств. І лише невелику частину ключових технологій необхідно фінансувати з державного бюджету. Для цього пропонується використати багаторівневу систему пріоритетів у сфері технологій, про яку я вже говорив.

Оборонні ключові технології першого рівня підтримуються Урядом шляхом фінансування виключно за рахунок бюджетних коштів. Продукція за цими технологіями повинна вироблятися і реалізовуватися лише на замовлення Уряду через відповідних державних замовників. Ці технології, як правило, мають гриф обмеження доступу. До оборонних ключових технологій першого рівня доцільно віднести ті, контроль над якими напряму впливає на стан національної безпеки і оборони. Зокрема, засоби захищеного управління і зв’язку, бойові навігаційні системи, системи розпізнавання, шифрування даних, системи захисту від інформаційної зброї, високоточна зброя, ракетні системи тощо.

Оборонні ключові технології другого рівня підтримуються Урядом шляхом часткового фінансування з державного бюджету, що спрощує оборонним підприємствам розвивати ці технології і виробляти продукцію. Продукція за цими технологіями може вироблятися і реалізовуватися на світовому ринку, але з дозволу Уряду. Ці технології можуть мати гриф обмеження доступу. До оборонних ключових технологій другого рівня доцільно віднести ті, що забезпечують створення бойових спроможностей, спроможностей із бойового забезпечення, захисту та живучості, розвідувальних спроможностей. Зокрема, боєприпаси та інші засоби ураження, броньові матеріали, засоби виявлення противника, зниження помітності об’єктів, протимінний захист тощо.

Оборонні ключові технології третього рівня створюються без залучення державних коштів, виключно за кошти інвесторів та обігові кошти підприємств. Продукція за цими технологіями може вироблятися і реалізовуватися на світовому ринку без обмежень з боку Уряду. Ці технології, як правило, не мають грифу обмеження доступу. До оборонних ключових технологій третього рівня доцільно віднести ті, що забезпечують створення спроможностей із тилового, технічного та медичного забезпечення, спроможностей із розгортання та мобільності військ, навчальних спроможностей. Зокрема, засоби тактичної медицини, транспортні засоби (наземні, повітряні, морські), силові установки, засоби ремонту в польових умовах, тренажери для бойових засобів тощо.

Було б доцільно започаткувати декілька пілотних проектів, досвід яких акумулювати і розповсюджувати у майбутньому.

Розподіл ризиків

Розвиток науково-технологічної сфери і, зокрема, ключових технологій це пошук нових ідей, їх розвиток і реалізація у виробництві. Відомо багато випадків, коли нова ідея здавалася напрочуд реалістичною і багатообіцяючою, але навіть щедре фінансування не змогло привести до хоч якогось практичного результату. Основна причина полягає в тому, що наукові дослідження це завжди пошук невідомого, тому розвиток науково-технологічної сфери завжди супроводжується ризиком наперед очікуваної втрати часу і ресурсів. Разом з тим слід зазначити, що успішна реалізація нової ідеї у технологічній сфері дає багатократний прибуток, і часто слугує поштовхом для інших суспільно-важливих сфер науки, техніки і виробництва. Тому такий ризик часто буває виправданим, але перед тим, як інвестувати в нову ідею, необхідно визначити, хто буде брати на себе ризики його реалізації, хто втратить свої ресурси у разі невдалого розвитку проекту. Очевидно, що той, хто очікує виграти від успішної реалізації ідеї, ризикує. Очевидно, що ризикувати має той, хто очікує виграти від успішної реалізації ідеї.

Державно-приватне партнерство

Як було визначено раніше, розвиток оборонних ключових технологій першого рівня та їх поширення напряму впливає на стан національної безпеки і оборони, тому вони потрібні лише Уряду і Уряд мусить зберігати повний контроль над ними. Такий контроль може бути встановлений через те, що продукція за цими технологіями буде вироблятися і реалізовуватися лише на замовлення Уряду через відповідних державних замовників. Отже вигоду від реалізації технологій першого рівня в основному отримуватиме Уряд і фінансувати їх розвиток необхідно лише з державного бюджету.

Інша справа – технології другого та третього рівнів. Ці технології забезпечують створення бойових та інших спроможностей, сприяють їх створенню та утриманню протягом життєвого циклу. Їх розвиток та поширення напряму не впливають на стан національної безпеки і оборони. Вони потрібні Уряду, але зберігати над ними повний контроль не доцільно. Технології другого рівня опосередковано впливають на національну безпеку і оборону. Уряд має зберігати лише частковий контроль над цими технологіями, тому їх розробники і виробники відповідної продукції можуть отримувати вигоду від продажу продукції на ринку. Таким чином вигоду від розвитку технологій другого рівня отримуватиме і Уряд, і виробник. Отже і ризики зі створення таких технологій мають бути розділені між Урядом і виробником. Тому є недоцільним їх фінансувати лише з державного бюджету. Для їх розвитку необхідне лише часткове фінансування з державного бюджету, що спростить оборонним підприємствам розвиток цих технологій і вироблення продукції.

Технології третього рівня практично не впливають на національну безпеку і оборону. Тому було б недоцільним Уряду контролювати ці технології, а їх розробники і виробники відповідної продукції вільні самостійно обирати шляхи комерційної реалізації цих технологій і отримання вигоди від продажу відповідної продукції на ринку. Таким чином вигоду від розвитку технологій третього рівня в основному отримуватиме виробник. Отже і ризики зі створення таких технологій мають покладатися на виробника. Для їх розвитку фінансування з державного бюджету не потрібне, а їх розвиток доцільно здійснювати виключно за кошти інвесторів та обігові кошти підприємств.

Така фінансова диверсифікація ключових технологій за рівнем впливу на національну безпеку і оборону дозволяє знизити ризики Уряду в процесі їх розвитку.

Отже, фінансування процесу створення ключових технологій в Україні доцільно здійснювати у формі змішаного державно-приватного партнерства, що дозволить розділити ризики між Урядом, як замовником, і підприємством, як виконавцем розробок. При цьому знижуються ризики Уряду у випадку одержання негативного результату досліджень.

Одним із шляхів державно-приватного партнерства є укладання форвардних або ф’ючерсних контрактів, у яких виконавець зобов’язаний розробити зразок озброєння за власні кошти, а замовник зобов’язаний закупити заздалегідь визначену кількість одиниць цього зразка, якщо його характеристики задовольняють ТТЗ, затвердженому замовником. Мінімальні обсяги закупівель, їх вартість і ТТЗ узгоджуються при укладенні контракту. Такий вид контрактів доцільно укладати з підприємствами, що розроблюють ключові технології, віднесені до другого і третього рівнів, описаних у додатку 2.

Зниження корупційних ризиків

За оцінками міжнародної антикорупційної мережі Transparency International індекс антикорупційної політики в оборонному секторі (The Government Defence Anti-Corruption Index), який визначає рівень корупційних ризиків у державних органах оборонного сектору по всьому світові, класифікує Україну, як країну, що “має високий ризик”. Тому окремою проблемою в процесі розвитку ключових технологій є вирішення питання зменшення корупційних ризиків. Це пов’язано з тим, що для розвитку ключових технологій Уряд має укладати державні контракти з виконавцями робіт, тому існує ризик того, що посадова особа, яка приймає рішення про укладання такого контракту, внаслідок виникнення конфлікту інтересів або так званого “відкату”, обере не того виконавця, який би розвивав ключові технології.

Всесвітній банк (м. Вашингтон) у своїх результатах досліджень “The Many Faces of Corruption” (Багатолика корупція) характеризує “відкат” (англійською – kickback) як вид хабара у вигляді повернення частини грошових коштів посадовій особі, яка приймає рішення про їх витрату. Всесвітній банк називає “відкат” одним з найпоширеніших видів корупційних злочинів у світі, він може мати місце при грошових відносинах організацій будь-якої форми власності, але найбільшу проблему “відкат” становить у системі державних закупівель.

Найпростішою формою відкату є зарахування коштів керівнику державного органу або його родичу від виконавця державного замовлення. Зокрема, корумповані державні службовці часто використовують підставні або фіктивні компанії, через які вони приховують незаконний вплив на процес визначення виконавців державних контрактів. Загальну схему такої форми відкату, за версією Всесвітнього банку, показано на мал. 1.

Мал. 1. Загальна схема відкату

Аналіз цієї схеми свідчить про те, що початок оплати контракту і початок його виконання відбуваються практично одночасно. При укладанні форвардних або фьючерсних контрактів корупційну послідовність оплати контракту буде розірвано, що показано на рис. 2. У цьому випадку виконавець отримає оплату за виконаний контракт лише після виконання своїх зобов’язань за контрактом. Така форма контракту можлива у сфері розвитку ключових технологій, а також в інших сферах, що передбачають отримання науково-технічного результату, у тому числі для проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.

Мал.2. Позбуття корупційних ризиків шляхом укладання форвардних контрактів

Додаток 1

Основні засади процедури формування переліку ключових технологій

• Результати аналізу воєнно-політичної обстановки
• Прогнозування її розвитку
• Принципи оборонної достатності

1. Президент України

• Завдання у сфері оборони
• Наявні ресурси

2. Генеральний штаб
   Збройних Сил України

• Номенклатура зразків озброєння, які Україна планує виробляти для оснащення Збройних Сил України та інших військових формувань

3. Науково-дослідні установи Міністерства оборони України

• Тактико-технічні вимоги до кожного визначеного зразка

4. Державний концерн “Укроборонпром”

• Перелік технологій, володіння якими дає можливість досягти визначених тактико-технічних вимог для кожного зразка

5. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

• Технології, що не можуть бути гарантовано імпортованими

6. Кабінет міністрів України

 

Віктор Дихановський,

провідний науковий співробітник

Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України