14 вересня Президентом України Володимиром Зеленським було ухвалено Стратегію національної безпеки – документу, що є основою для розробки інших документів стратегічного оборонного планування, наприклад, Плану оборони та Стратегії воєнної безпеки (воєнної доктрини). Зокрема, варто наголосити, що засади документу передбачають створення умов для відмови Росії від збройної агресії проти України, зменшення зовнішніх і внутрішніх вразливостей країни, а також розвиток взаємодії у сфері оборони з іноземними партнерами. Насамперед – з Європейським Союзом і НАТО.

Наступним стратегічним кроком після Стратегії національної безпеки має бути воєнна доктрина. Начебто, потяг рушив: тиждень тому в Міноборони заявили, що проєкт доктрини розроблено, а вже до 15-го грудня її планують внести на розгляд до Кабміну з подальшим поданням до Ради нацбезпеки і оборони України.

Взагалі воєнна доктрина – це вчення або так би мовити концепція військового будівництва. Простими словами, це відкритий для суспільства документ, в якому сказано, проти кого та у який спосіб Україна готується воювати.  Доктрина традиційно має оборонний характер, охоплює воєнно-політичні, воєнно-технічні та воєнно-економічні аспекти.

Родзинка нової доктрини

Ще у травні цього року директор Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міноборони України Олег Меліхов похизувався унікальністю нової Воєнної доктрини. Як проєкту, що розроблявся. Тоді стало відомо, що уперше в історії держави застосовуватиметься принцип всеохоплюючої оборони.

«До оборони країни буде залучено не лише сили оборони, а все українське суспільство і всі органи державної влади, які чинитимуть опір противнику на всій території України, застосовуючи всі форми й способи боротьби з дотриманням принципів і норм міжнародного права. Тобто, якщо для нейтралізації загрози не буде вистачати потенціалу Збройних сил України, то будуть залучені всі сили оборони (всі силові структури). У разі, якщо і цього ресурсу буде недостатньо, до захисту країни будуть залучати сили територіальної оборони та розгортати рух опору зі спрямуванням усіх фінансових і матеріальних ресурсів на нейтралізацію загрози», — повідомив директор Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міноборони України Олег Меліхов.

 

Територіальна оборона як один з аспектів асиметричної оборони

Протистояти армії РФ, з її розвинутими бойовими літаками, ракетною зброєю та й ядерним арсеналом, надзвичайно складно. Саме тому сучасну територіальну оборону (ТрО), яка вийшла з партизанських рухів, часто називають одним з ключових елементів асиметричної зброї України. Багато хто погоджується з твердженням, що саме добровольчі батальйони, а по суті — наспіх сформовані підрозділи ТрО, найбільш сприяли зупинці російського ворога. Але Рада так і не спромоглася законодавчо зафіксувати функції і завдання ТрО, як і межі повноважень місцевих адміністрацій у формуванні та розвитку «своїх загонів». Перший проєкт закону з’явився ще в 2015 р., друга спроба провалилася в 2017 р., наразі суспільство в очікуванні третього «акту». Серед суперечливих питань, окрім повноважень місцевих адміністрацій, ще проблема фінансування Військ ТрО, їх оснащення та озброєння, визначення функціоналу, механізмів поповнення мобілізаційного ресурсу та власне підпорядкування ТрО.

 

Крім того, виходячи з попередніх досліджень ЦДАКР (Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння), саме розвинута територіальна оборона має стати не тільки одним із ключових елементів асиметричного протистояння зовнішній агресії, а й скоротити надмірну чисельність ЗСУ, зменшити за рахунок скорочення оборонні витрати на утримання діючої армії до 50%, а відповідно витрати на переозброєння довести до 30% оборонного бюджету та за рахунок цього реалізувати програму створення професійного війська.

Але, на жаль, Україна поки що продовжує марширувати на місці, не приймаючи закону для оформлення системи ТрО.

 

 

В чому ступор?

Наразі є чимало факторів, що стопорять розвиток територіальної оборони. Наприклад, на думку заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони Сергія Кривоноса, фінансування ТрО має здійснюватися 50 на 50%: половина — з бюджету військового відомства, а інша — з місцевих адміністрацій. При цьому, головою ТрО області має бути глава обласної адміністрації, а при ньому має бути начальник штабу, який є заступником губернатора. По-перше, це потрібно для того, щоб організувати охорону і захист близько 700 об’єктів стратегічного рівня. По-друге, НГУ, яка має чисельність 54 тис. не може впоратися з цими завданнями, тому потрібні додаткові можливості. По-третє, такий спосіб організації ТрО передбачатиме і поповнення мобілізаційного резерву, а вояки Територіальної оборони фактично будуть орієнтуватися на стрілецьку зброю та можливо на невелику кількість техніки для того, щоб пересуватися. До речі, він заявив, що для підготовки ТрО не потрібні полігони ЗСУ – достатньо використовувати тири для стрілецької підготовки. Своє фінансування, на думку Кривоноса, дозволить значно покращити стан озброєння ТрО, зокрема побудувати виробничі потужності зі створення стрілецької зброї, колісної техніки.

До того ж, вважає генерал, бюджет на потреби оборони держави не такий великий, а враховуючи, що ТрО має забезпечити безпеку людей в тилу, місцевий бюджет також має бути задіяним. У підготовленому групою генерала Кривоноса законопроєкті передбачено, що фінансування потреб ТрО складало три відсотки від місцевих бюджетів і три відсотки – від бюджету ЗСУ.

У групі з підготовки нового ПЗУ є думки, що військові начебто блокують прийняття закону про Територіальну оборону, і кажуть, що хтось хоче створити паралельне військо. До того ж, військові погрожують відмовою надавати техніку та зброю. Між іншим, без ухвалення Закону «Про Територіальну оборону» важко казати про асиметричні можливості України протидіяти противнику. Саме ці можливості (асиметричні) були представлені у травні ц.р. Департаментом воєнної політики та стратегічного планування МО України.

В свою чергу генерал Кривонос каже, що за шість років «нічого значного у галузі Територіальної оборони не створено». Він вважає, що нинішній стан ТрО, коли вона підпорядкована Сухопутним військам не відповідає критеріям її розвитку, тому що самі представники ТрО не хочуть сьогодні бути у складі Сухопутних військ. Водночас, запропонована ним версія розвитку Територіальної оборони через прийняття відповідного закону про ТрО передбачає, що спочатку в Територіальній обороні буде задіяно приблизно 80 тис. осіб, і вона буде підпорядкована Міноборони, а лише пізніше буде передана до повноважень Генерального штабу, як це передбачено у сусідній Польщі (передбачено передачу ТрО до 2028 року). Кривонос каже, що військові хочуть керувати Територіальної обороною, але шестирічний досвід свідчить все відбувалося за остаточним принципом, і тому не забезпечували розвитку ТрО. Варто наголосити, каже він, що Територіальна оборона – це не військово-цивільна структура, а навпаки, цивільно-військова організація, і усе має іти від інтересів цивільної частини суспільства, — тоді буде забезпечено розвиток. Ба більше, у мирний час ТрО може використовуватися для боротьби з пожежами, пандеміями та техногенними катастрофами. А головна ідея для військового часу – це підготовка протидії диверсійно-розвідувальним групам (ДРГ). Тобто, це асиметричні дії, а не лінійна підготовка як це робиться у військах.

Є й інша думка. Наприклад, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки генерал Михайло Забродський ще влітку 2020 року зазначав, що у вкладання місцевими бюджетами коштів у місцеві мілітарні структури несе певну небезпеку. «Ми всі пам’ятаємо історію батальйонів ТрО зразка 2014 року. Вони не просто так називалися територіальною обороною. На той час не існувало іншого законодавчого механізму як долучити людей до виконання допоміжних функцій для ЗСУ. Тоді виникало чимало питань. Наприклад, батальйон формувався на Кіровоградщині, а виконувати завдання потрібно в іншому напрямку. Тому можуть виникнути питання щодо того, що одні хлопців одягнули і вивчили, а виконувати завдання їм доведеться в іншому регіоні», — переконаний він.

В свою чергу, головнокомандувач Збройних сил України Руслан Хомчак заявив ІА «ОПК», що до Територіальної оборони України повинно бути готове усе населення України у віці від 18 до 60 років, тому що це населення, яке має проходити періодичну підготовку. Він вважає, що це населення повинно раз в 3 роки (орієнтовно) 5 днів проходити підготовку і «вони мають вміти стріляти зі стрілецької зброї в день, вночі в дощ та сніг, також, вони мають знати ази тактичної медицини одиночного військовослужбовця».

«Щодо фінансування Територіальної оборони зараз йдуть сперечання. Фінансувати ТрО мають Збройні сили, тому що будуть використовуватися полігони, зброю та боєприпаси. Місцевий бюджет також має бути обов’язково задіяним.  Минулого року ми мали концепцію, наше бачення, яке ми в Збройних силах вивчили за шість років війни, але багато хто не наважився починати саме з нашого, українського досвіду. У нас є свій менталітет, реальність, політична ситуація. Але ніхто наш досвід не брав в знаки. Потім почула РНБО, і почала збирати цей досвід. Варто розуміти, що повністю нам чиясь концепція ТрО не підходить. Якщо сьогодні надати вирішувати питання не тому виконавцю, я гарантую, що не буде ніякою ТрО.  Будуть тільки розмови і більше нічого. Я вважаю, що її треба створювати та застосовувати. Ми вивчали систему Територіальної оборони Польщі, але в нас різна державність», — каже він.

 

 

Р. Хомчак також переконаний, що Територіальна оборона має підпорядковуватися командувачу ТрО, що в Сухопутних військах, тому що це функція згідно стандартів і принципів НАТО, а Генеральний штаб має займатися генеруванням та стратегічним формуванням.

«Це придумали не ми, а європейські країни, що поділилися своїм досвідом з нами. Функція генерування – це функція підготовки, набуття спроможності. Якщо раніше давався напрямок Сухопутним Військам і вони воювали, то сьогодні командування Сухопутних військ не воює. На сьогодні воно має дві основні задачі – це підготовку військ та розвиток. Якщо за стандартами НАТО всі військові частини Сухопутних військ будуть готові за усіма стандартами, то буде спрощено підготовку. Для цього і потрібна стандартизація. Сьогодні в СВ є усі полігони, навчально-матеріальна база, боєприпаси, зброя і т.д. Я думаю, що підготовкою Територіальної оборони мають займатися Сухопутні війська.

«Територіальна оборона має бути така, яка відіб’є бажання комусь піти на нашу територію. Ворог має розуміти, що буде великий опір. Наразі в Україні є територіальна оборона, але вона ніяка», — впевнений головнокомандувач ЗСУ.

Отже, висновок тут можна зробити один. У будь-якому виді Територіальна оборона повинна налагодити своє функціонування в Україні, але для цього необхідна політична воля. Та хоча б зближення поглядів головних виконавців реформи з розвитку оборонного потенціалу держави.

 

Дмитро Бадрак,

ІА «ОПК»