(Частина І)

Вже після Першої світової війни військові експерти Німеччини зробили висновок,  що «пропаганда на закордонні країни повинна використовуватись як інструмент війни – вишукана суміш пліток та брехні. Правда – це приманка для того, щоб підірвати єдність та посіяти сумніви. Пропаганда це першочергове проникнення для підготовки населення території, обраної для вторгнення. Це перший крок, потім починає діяти “п’ята колона”, за ними диверсійно-десантні частини, та лише потім виступають дивізії вторгнення».

У сучасних умовах та з погляду можливостей науково-технічної революції, інформаційна війна здатна забезпечити досягнення стратегічних цілей протистояння, і становить собою складну сукупність взаємопов’язаних  компонентів, включаючи інформаційне забезпечення наступальних дій у мирний та воєнний час, протиборство специфічними методами за панування над інформаційними ресурсами і простором, спрямоване на забезпечення необхідного рівня власної інформаційної безпеки та зниження його у противника.

Саме інформаційне протиборство стало однією з ключових складових  новітніх доктрин «мережецентричної війни» (ЗС США і Великої Британії) «інформаційно-центричної війни» (Франція), «оборонної мережевої концепції» (Швеція) та у відповідних стратегіях КНР та РФ.

 

Однолітки «холодної війни»

«Холодна війна» тільки розгорталася, а  вже у 1947 р. у Форт-Райлі (штат Канзас) сформували оперативний підрозділ психологічної війни (ПсВ) – «загін тактичної інформації» Сухопутних військ (СВ) США, який восени 1950 р. був перетворений на «1-у роту звукомовлення та видання листівок», направлену до Кореї у статусі підрозділу тактичної пропаганди 8-ї американської армії. У ході Корейської війни психологічні операції ЗС США проводилися відповідно до настанов статуту FМ-33-5 «Проведення психологічної війни» від серпня 1949 р.

Корейська війна 1950–1953 рр. також стала поштовхом для формування нової організації апарату психологічної війни – уперше до складу штатних сил і засобів ПсВ ввели підрозділи, визначені для ведення стратегічної пропаганди. На основі відділу психологічної війни штабу Збройних сил (ЗС) США на Далекому Сході створили групу радіомовлення і видання листівок (штаб, три роти: штабна, репродукції та радіомовлення). До кожного армійського корпусу вводилися засоби друку листівок та звукомовлення. У 1951 р. Міністерство армії утворило Управління психологічної війни та розгорнуло підготовку спеціальних кадрів у загальновійськовій школі СВ.

Надалі у МО США створили координаційний комітет психологічної війни, який працював у тісній взаємодії з комітетом начальників штабів, координуючи воєнні дії з заходами масової комунікації та ПсВ, які проводилися ВПС, ВМС та СВ (відповідно, ці види ЗС отримали власні підрозділи ПсВ).

В 1952 р. на базі Форт-Брегг створили навчальний центр ПсВ, де проходили підготовку офіцери запасу зі спеціальностями в області мас-медіа. Центр включав школу ПсВ, 6-у групу радіо і звукомовлення, відділ ПсВ та 10-у групу спеціального призначення. Відбувалися розробка та апробація доктрин ПсВ, форм і методів інформаційно-психологічного впливу,  підготовка офіцерів всіх видів ЗС США. У командно-штабному коледжі у Форт-Лівенворті та інших коледжах для офіцерського складу запровадили спеціальні курси ПсВ, а у Форт-Райлі почала діяти науково-дослідна лабораторія із розробки форм і методів інформаційно-психологічних операцій.

Після Корейської війни відбулося певне скорочення підрозділів ПсВ, а у 1956 р. Центр ПсВ перейменували у Центр спеціальних операцій  (термін «психологічні операції» (ПсО) з 1957 р. вводиться замість визначення «психологічна війна»).

Під час війни у В’єтнамі безпосереднє керівництво реалізацією програм інформаційно-психологічного впливу у родах військ проводило відповідне управління штабу командування з надання військової допомоги В’єтнаму. У 1965 р. розпочинається формування батальйону ПсО на основі чотирьох рот 6-го батальйону ПсО. Пізніше у складі СВ США сформували 4-у групу ПсО (4 батальйони). Крім того, на острові Окінава розмістили 7-у групу ПсО, у Бангкоці – 3-й експедиційний загін (загальна кількість спеціалістів ПсО досягла 800 вояків). Безпосередньо у В’єтнамі підрозділи ПсО формувалися за модульним принципом, з команд різних типів у залежності від характеру завдань та обстановки. Війна в Індокитаї засвідчила важливість інформаційно-психологічного впливу (супроводу або забезпечення бойових дій з цієї сторони) на вороже середовище та цивільне населення – вважалося, що витрати на одного вбитого в’єтнамця становили $ 400 тис., а переконання перейти його на бік США – всього $ 125.

Однак після В’єтнаму і упродовж 1970-х рр. регулярні сили ПсО у ЗС США звелися до мало чисельної та оснащеною застарілою технікою групи у Форт-Брегг. Водночас США мали вельми потужний апарат пропаганди по лінії Інформаційного агентства, Державного департаменту, підконтрольних спецслужбам радіостанцій, неурядових організацій тощо.

 

 

Психовійна в «останньому штурмі»

Відродження та розвиток саме армійських сил ПсО починається у 1980–першій половині 1990-х рр., і супроводжувалося  їх активним застосуванням у військових операціях на Гренаді (1983 р., там був задіяний батальйон 4-ї Групи ПсО), Панамі (1989 р.), на Гаїті (1994 р.). Застосування сил ПсО набуває комплексного (міжвидового) характеру. Так, під час вторгнення США у Панаму у 1989 р. до складу експедиційних сил включили 1-й батальйон 4-ї Групи ПсО, 3-й батальйон «зелених беретів» та 96-й батальйон по роботі з цивільним населенням (загалом – 3,5 тис. осіб).

Йшли інтенсивні розробки концептуальних засад застосування знарядь і сил психологічних операцій. Відбувалося це в контексті стратегії фронтального наступу на СРСР з метою його знищення як геополітичного й цивілізаційного противника. На межі 1981-1982 рр. президент США Рональд Рейган разом із кількома найближчими соратниками (зокрема, з директором ЦРУ Уїльямом Кейсі) у умовах глибокої конфіденційності й кулуарності почав розробляти нову стратегію глобального протистояння з СРСР, сутність якої полягала в таємних скоординованих ударах і тиску по найбільш вразливим місцям радянської політичної та економічної системи. Специфіка цієї масштабної  операції, зазначав автор книги, полягала у «перенесенні центру бойовища супердержав до радянського блоку і навіть вглиб самої Країни Рад».

Умовною точкою відліку нової наступальної стратегії проти СРСР стала доповідь директора ЦРУ Уїльяма Кейсі новообраному президенту США Рональду Рейгану у січні 1981 р. Негайно був створений особливий координаційний орган – Група з планування заходів з національної безпеки (у складі: президента США, віце-президента, керівників Міністерства оборони, Державного департаменту, директора ЦРУ, радника президента з національної безпеки), яка обговорила перший варіант плану секретних наступальних операцій проти СРСР. Ключовою фігурою «кухонного кабінету» став згаданий Уїльям Кейсі, керівник передвиборчої кампанії Р.Рейгана.

Конкретні настанови політики підривних дій викладалися у цілком таємних президентських директивах з національної безпеки (NSDD), які попередньо обговорювалися президентом США (подекуди, лише у колі 2-3  високопосадовців та найближчих радників). Зокрема, підписана у березні 1982 р. NSDD-32 визначала таємні підривні інформаційно-психологічні заходи та підтримку опозиції  (творення нелегальних антикомуністичних організацій) з метою «нейтралізації» радянського впливу в Східній Європі. У січні 1983 р. Р.Рейган підписав директиву NSDD-75, спрямовану на досягнення «фундаментальних змін радянської системи», шляхом прямого втручання у внутрішні справи соціалістичних  країн та підриву їх політичних режимів. Наголос робився на творенні й підтримці «внутрішніх опозиційних сил» на основі реалізації «Програми демократії і публічної дипломатії».

Виступаючи у британському парламенті   у червні 1981 р.,  Р.Рейган заявив, що «результат боротьби, що розгорнулася у світі, буде залежати…від перемоги або поразки прагнень та ідей». Дослідники історії психологічної війни 1945–1991 рр. відзначають різке зростання питомої ваги психологічних операцій у загальній  стратегії зовнішньополітичної діяльності США на початку 1980-х рр., що дозволило остаточно досягти інформаційного домінування над СРСР. Тоді США контролювали 75 % світового потоку телевізійних програм, 50 % демонстраційного часу кінофільмів і 90 % телевізійних новин.

Доктрина інформаційної війни зазнала певних змін. При збереженні низки традиційних її компонентів (формування «п’ятої колони», акцентування на «проблемі прав людини», намагання вплинути на прийняття політичних рішень в СРСР тощо), вона наголошувала на необхідності використання новітніх інформаційних технологій (супутникове телебачення, Інтернет), координації всіх зусиль ЗМІ, державних та недержавних структур, спецслужб на досягненні деморалізації радянського керівництва та сприяння приходу до влади політиків, які пішли на політичні поступки. Посилилася взаємодія з РНБ США інтелектуальних центрів інформаційної війни та радянологів. Поширення отримали проект «Істина» (1981 р.) – формування привабливого іміджу США за допомогою новітніх медіа-засобів. Для використання пропагандистських матеріалів щодо Голодомору та політичних центрів української еміграції особливе значення мав проект «Демократія» (1983 р.). В рамках його реалізації при РНБ США створили штаб з керівництва інформаційно-психологічним впливом на СРСР, зокрема – через можливості еміграційних організацій, опозиції всередині соціалістичного табору, робітничого руху.

В цілому ж 1980-ті рр. знаменувалися ухваленням низки перспективних програм інформаційного впливу на населення СРСР, «розвиток демократії», творення та підтримку політичної опозиції. Зокрема, йдеться про програми «Істина» (серпень 1981 р.) та «Демократія та публічна дипломатія» (на реалізацію останньої у 1983 р. виділено $ 20 млн., у 1985 р. – $ 65 млн.).  Згадані проекти, за визначенням газети «Вашингтон таймс», спрямовувалися на «зміцнення демократичних сил в самій радянській імперії», а радянська сторона, згідно із заявою ТАРС, оцінила ці заходи як спробу масованого втручання у внутрішні справи інших держав під приводом «захисту демократії», формування  проамериканської «п’ятої колони». Остання програма, зокрема, передбачала збільшення обсягу радіомовлення на соціалістичні країни, випуску пропагандистської літератури, створення особливого центру для підготовки емігрантів з цих країн тощо.

Відповідні настанови відпрацьовувалися армійським майстрам інформаційного протиборства. У листопаді 1983 р. полковник Альфред Педдок-молодший підготував документ «Військові психологічні операції і стратегія США». Автор наголошував, що «психологічні операції – це одна із с систем озброєнь, котра повинна відігравати важливу роль у мирний час, упродовж всього конфлікту та під час роботи із наслідками конфлікту». Полковник навіть запропонував термін «ПсиОп-тотальність», складовою якої є психологічні операції як  у мирний, так і воєнний час, а програма таких операцій має стати невід’ємною складовою політики національної безпеки. Пропонувалося створити  постійний координаційний орган психологічної війни.

Глава Пентагону Каспар Уайнбергер полковника підтримав, і 4 лютого 1985 р. підписав документ (на основі Директиви президента США № 130 щодо завдань в області нацбезпеки) щодо проведення психологічних операцій у мирний час або поза межами власне бойових дій. Передбачалася тісна координація психологічних операцій армії із аналогічними діями «публічної дипломатії та міжнародної інформаційної діяльності».

У середині 1985 р. згаданий міністр оборони США затвердив загальний план ПсО, який передбачав понад 200 заходів із перебудови системи розробки та реалізації ПсО. У лютому 1987 р. Об’єднаний комітет начальників штабів (ОКНШ) ухвалив доктрину проведення ПсО у мирний час, загрозливий період та під час війни. У Польовому статуті армії США FМ-33-1 для сухопутних сил визначалося, що ПсО проводяться  в мирний та воєнний час, на стратегічному, оперативному й тактичному рівнях. Метою ПсО проголошувався цілеспрямований вплив на іноземні ворожі, нейтральні та дружні держави для досягнення їх поведінки у сприятливому для США напрямку, підриву позицій ворожих сил, укріплення впливу та престижу США.

31 липня 1986 р. був створений координаційний орган з планування й реалізації психологічних операцій «на підтримку політики США»  – Комітет з психологічних операцій (КПО), до керівної ланки якого вводилися представник РНБ (голова),  Пентагона, ЦРУ, Державного департаменту та Інформаційного агентства. Автором проекту положення про КПО виступив радник президента Р.Рейгана з нацбезпеки Джон Пойндекстер. Вже 10 вересня 1986 р. відбулося перше засідання КПО, де визначалися регіони першочергових ПсОп – Центральна Америка, Афганістан, Філіппіни. До акцій мали залучатися сили ПсОп Сил спеціальних операцій (ССО). Зокрема, 4-а Група психологічних операцій використовувалася в рамках плану операції «Ніагарський водоспад»  з «принесення демократизації до Нікарагуа»  шляхом «зміни режиму».

 

 

Розумний спецназ

При цьому під психологічними операціями розумілася  планомірна пропагандистська і психологічна діяльність, яка проводиться в мирний і воєнний час, розрахована на іноземні ворожі, дружні чи нейтральні аудиторії з метою впливу на їхнє ставлення і поводження в сприятливому напрямку для досягнення як політичних, так і військових цілей США. Сама ж  концепція, завдання, принципи планування, організації і ведення ПсО були визначені статутом Сухопутних військ США FM 33-1 «Психологічні операції», який регулярно перероблявся з урахуванням досвіду ведення останніх локальних конфліктів і розвитку оперативного мистецтва.

Згідно із зазначеним статутом, основними завданнями військових ПсО є деморалізація військовослужбовців противника, схилення їх до здачі в полон, контрпропаганда і випередження ворога в проведенні подібних операцій, нейтралізація радикально налаштованого місцевого населення і формування у нього лояльного ставлення до американських військ, загострення суперечностей в таборі противника і заохочення опозиційної (дисидентської) діяльності на його території, дезінформація. Крім цього, здійснюються операції з впливу на особистість на рівні підсвідомості з використанням новітніх технологій.

Головний потенціал ведення ПсО зосередили у складі Командування спеціальних операцій Сухопутних військ США, якому підпорядкували Командування ПсО і зв’язку з цивільною адміністрацією (девіз командування — «Мечем, справою і словом»). Основним регулярним формуванням ПсО сухопутних військ та одночасно ядром усієї структури ПсО створених у 1987–1989 рр. ССО стала 4-та група психологічних операцій (повітрянодесантна), яку сформували у 1967 р. в ході війни в Індокитаї та згодом розмістили у Форт-Брегг (штат Північна Кароліна).

Чисельність групи становила понад 1100 осіб (26 % особового складу перебували у різноманітних формуваннях ПсО Сухопутних військ, решта – в організованому резерві). Серед розгорнутого в мирний час персоналу  працювало до 400 спеціалістів-лінгвістів з 35 мов, понад 60 висококваліфікованих експертів з національно-культурних, суспільно-психологічних, релігійних, ментальних, недійних, соціологічних, фінансових та інших проблем, а також спеціалісти із обслуговування відповідної техніки (у тому числі – трофейної). 15% особового складу становили жінки. Майже весь особовий склад пройшов парашутно-десантну підготовку.

До компетенції 4-ї групи ПсО віднесли широке коло завдань:

• оперативне розгортання формувань психологічних операцій для підтримки військових та спеціальних операцій СВ ЗС та Корпусу морської піхоти (КМП);
• розробка планів ПсО на ТВД та узгодження їх з оперативним планами бойового застосування військ або їх бойової підготовки у мирний час;
• розробка, виготовлення та розповсюдження продукції ПсО (листівок, літератури, плакатів, відео та аудіо продукції, програм теле- й радіомовлення тощо);
• проведення масштабних операцій на ТВД та тактичних ПсО в інтересах безпосереднього забезпечення бойових дій;
• підготовка інформаційно-аналітичних, розвідувальних та довідкових матеріалів для командування різних рівні, державних органів США;
• консультативна допомога командирам у питаннях перекладу, країнознавчих проблемах, встановленні контактів з місцевим населенням.

До складу  Групи увійшли Управління та п’ять батальйонів ПсО.

Три батальйони 4-ї групи мали регіональну спеціалізацію й визначалися для ведення ПсО стратегічних й оперативних рівнів на конкретних ТВД в інтересах об’єднаних командувань ЗС США:

1-й батальйон – призначався для дій у зонах Атлантичного океану, Центральної і Південної Америки (зона відповідальності Південного командування ЗС США);

6-й –  для проведення ПсО у Європі та Африці;

8-й  – спеціалізувався на Тихоокеанському регіоні;

3-й батальйон зосередився на підготовці та поширенні матеріалів ПсО. Він об’єднав всі типографські, радіо- і телевізійні та інші технічні засоби, які перебували на озброєнні регулярних формувань ПсО, і використовувалися для підтримки частин сухопутних військ і КМП. Його структуру становили штабна рота, типографська рота, рота радіо- і телемовлення, рота зв‘язку.

9-й батальйон здійснював тактичні ПсО (мав штабну роту, регіонально орієнтовані роти: рота А – Атлантика, Центральна та Південна Америки; рота В – Європа та Африка; рота С – Тихоокеанський регіон). Нижчою тактичною одиницею регіональних рот були 12-15 функціональних команд ПсО рівня дивізійної або бригадної підтримки (3 особи зі станцією звукомовлення на базі автомобіля «Хаммер»).

Основними підрозділами регіональних батальйонів виступали секція управління, відділ стратегічних досліджень, два-три центри розробки матеріалів ПсО, дві-три регіональні роти. Кожен батальйон мав відділ стратегічних досліджень з власною електронною системою збору й обробки інформації, що дозволяло з високим ступенем спеціалізації та кваліфікації готувати кілька типів аналітичних документів.

Регіональні роти включали секцію управління і 2-3 центри розробки пропагандистських матеріалів (10-15 творчих працівників, універсальні студійні комплекси для виготовлення продукції ПсО).

Формування ПсО були створені за модульним (секційним) принципом, що забезпечувало високу гнучкість їх організаційно-штатної структури. Існували 27 типів функціональних команд. В залежності від обстановки та завдань, які стояли перед ними, формувалися відповідні частини і підрозділи ПсО. Команди складалися з трьох функціональних груп: штабна та управління, постачання та обслуговування, оперативна.

У військовий час передбачалася можливість створення у Сухопутних військах формувань ПсО таких типів:

Група загальної підтримки, призначена для ведення ПсО у масштабі ТВД, до якої могли входити один або декілька батальйонів загальної підтримки, батальйон роботи з військовополоненими і батальйон роботи з цивільним населенням (РЦН);

Група безпосередньої підтримки, що організовує та здійснює тактичні ПсО на ТВД, складався з батальйонів і рот безпосередньої підтримки із розрахунку один батальйон на корпус, одна рота на дивізію або на окрему бригаду;

Батальйон загальної підтримки (272-416 осіб) призначений для проведення стратегічних ПсО на ТВД. Складався зі штабу, роти і секції пропаганди та розвідки. Мав важку, середню та легку типографії, радіостанції, станції звукового оповіщення.

Батальйон безпосередньої підтримки (533 особи), що здійснює тактичні ПсО в інтересах армійського корпусу, складався зі штабу, підрозділів забезпечення та 2-5 рот безпосередньої підтримки.

Батальйон роботи з військовополоненими (188 осіб), додавався бригаді військової поліції.

Батальйон консолідуючої пропаганди (по роботі з цивільним населенням, 330 осіб), призначений для здійснення психологічного впливу у місцях дислокації американських та союзних військ, мав діяти у складі командувань по роботі з цивільним населенням. Включав штаб, 2-5 рот, в яких знаходилися радіо- та телевізійні станції, типографії й пересувні кінотеатри.

Рота безпосередньої підтримки (близько 90 осіб), забезпечувала бойові дії дивізії або окремих бригад, складалася з управління, підрозділів (взводів, секцій) пропаганди, звукомовних і аудіовізуальних засобів, а також легкої типографії (продуктивністю 500 тис. листівок на добу).

Організований резерв ПсО СВ ЗС США включав два штаби груп ПсО, 8 батальйонів ПсО (три регіональні, три тактичних ПсО, підготовки та поширення матеріалів ПсО, з роботи з військовополоненими й інтернованими цивільними особами).

 

Повітряний пропагандист

Відповідну кадрову й матеріалу базу для розгортання ПсО у воєнний час отримали  ВМС, ВПС  та  КМП, а також Національна гвардія.  Остання, наприклад, мала 193-е авіакрило спецоперацій з шістьма літаками РЕБ С-130Е новітньої модифікації, оснащені телерадіомовним комплексом ПсО повітряного базування для транслювання відповідних програм на територію іноземних держав, а також придушення систем зв‘язку та управління противника. Літаки брали участь в операціях ЗС США на Гренаді (1983 р.), в Панамі (1989 р.), у Перській затоці (1991 р.) та на Гаїті (1994 р.).

Наприкінці 1980-х рр.  у США для ведення психологічної війни на базі літака С-130 «Геркулес» розробили спеціальний літак EС-130E «Коммандо Соло».  У середині 1990-х рр. ЕС-130Е неодноразово модернізувався, сучасний варіант «Коммандо Соло II» має комплекс апаратури для радіомовлення в широкому спектрі частот і трансляції телепрограм у загальносвітовому кольоровому форматі WWCTV. Шість передавачів, що працюють у діапазоні від 450 кГц до 350 мГц, випромінюють сигнали за допомогою 9-ти передавальних антен, установлених по всьому літакові. До складу устаткування входили також дві поєднаних радіостанції AN/ARC-186 і AN/ARC-164 з апаратурою засекречування KY-58 і система пеленгації працюючих станцій противника.

Екіпаж складався із двох пілотів, штурмана, офіцера — керівника операції й семи фахівців: інженера, фахівця з радіоелектронного устаткування й п’яти операторів.

Зазвичай, «Коммандо Соло» прибували в зону конфлікту ще до початку військової фази. Це дозволяло визначити робочі частоти військових ліній зв’язку й теле- і радіостанцій противника, діючих у мирний час. Після вивчення місцевих проблем формувалася загальна стратегія ПсО, і в наземних студіях готувалися конкретні, спрямовані на певні соціальні групи передачі. Потім вони транслювалися на всіх мовах, на яких говорять у даному регіоні.

«Коммандо Соло», зазвичай, вели теле- радіо віщання з максимальної висоти, літаючи по замкнутій еліптичній траєкторії. Цим досягалося найкраще покриття сигналом. У випадку можливої вогневої протидії зони віщання літаки розташовувалися уздовж кордонів, поза досяжністю засобів протиповітряної оборони, а при відсутності загрози літаки діяли безпосередньо над територією країни.

Після точного налаштування на діапазони, які використовує армія противника, засоби місцевого радіомовленням і телебаченням, починалася трансляція власних передач на декількох хвилях.  Літак міг використовуватись для доставки та скидання над густонаселеними районами листівок.

ЕС-130Е може використовуватись як літак радіоелектронної розвідки і радіоелектронної боротьби, для порушення роботи систем зв’язку, телебачення й радіомовлення противника, а також й для суто цивільних цілей – забезпечення місцевого віщання у випадку стихійних лих і катастроф, доведення до постраждалого населення інструкцій, рекомендацій з евакуації, тимчасової заміни регіональних мас-медіа або розширення спектру їхнього віщання.

Навчання військовослужбовців способам і методам психологічної обробки здійснювалося в Центрі і школі спеціальних методів ведення війни ім. Джона Кеннеді Командування ССО СВ, розташованих у Форт-Брегг. Там  щорічно близько 10 тис. військовослужбовців зі США й інших країн навчалися методам роботи з цивільною адміністрацією, веденню ПсО, іноземним мовам, отримували країнознавчу підготовку тощо. 3-й навчальний батальйон Центру готував спеціалістів з організації й планування ПсО; спеціалістів з роботи з цивільним населенням; воєнних політологів з регіональною спеціалізацією та знанням відповідних мов.

У Форт-Брегг розмістили  також 96-й батальйон цивільних дій (девіз – «Закріпимо перемогу»), який забезпечував лояльне ставлення населення та новоствореної проамериканської влади на захоплених територіях до американських військ і військової адміністрації шляхом застосування різних форм та методів впливу, недопущення та мінімізація втрат серед місцевого населення. Військовослужбовці 96-го батальйону та особовий склад резервних формувань мали спеціальні навички (громадська безпека, підтримка операцій) та навички цивільних професій (фінанси, економіка, сільське господарство, будівництво тощо). Чисельність особового складу – близько 200 осіб.

В організованому резерві ПсО СВ ЗС створили три штаби командування з роботи з цивільним населенням, два штаби бригад з роботи з цивільними населенням, підпорядковані йому батальйони (до 4800 осіб).

Підрозділи ПсО та ЗЦА застосовувалися не тільки під час бойових компаній США, але й для надання допомоги населенню США та інших дружніх країн в екстремальних ситуаціях.  Як приклад, можна згадати надання термінової допомоги мешканцям півострова Флорида (США) після урагану «Ендрю». Протягом 3-х тижнів фахівці з підрозділів ПсО, з використанням обладнання 4 і 7-ї груп ПсО, здійснювали оперативне оповіщення та інформування населення через друкарські видання, радіо оповіщення та гучномовні засоби.

Особовим складом ССО було підготовлено і випущено 400 різноманітних інформаційних бюлетенів щодо запобіжних заходів, використання медичних засобів та заходів, способів розчистки завалів, функціонування шкіл та церкви.  Надруковано понад  50 тис. листівок, карток, інформаційних зведень, карт та різноманітних повідомлень кишенькових розмірів, які розповсюджувались серед населення постраждалого регіону. Видавалась також місцева газета «Новини відновлення». Виходячи з поліетнічності населення, передачі та публікації здійснювались іспанською, креольською та канджобальською (діалект, на якому розмовляють вихідці з Гватемали) та англійською мовами.

 

 

В бойових умовах

Широко застосовувалися підрозділи інформаційно-психологічного впливу ССО у відомих локальних війнах на межі тисячоліть. В ході операції «Буря в пустелі»  у 1991 р. проти Іраку зі складу 4-ї групи ПсО створили 8-у об’єднану групу психологічних операцій (до 700 кадрових військовослужбовців та резервістів). До групи увійшли регіональний батальйон ПсО, два батальйони тактичних ПсО, батальйон підготовки та розповсюдження матеріалів, батальйон з роботи з військовополоненими та інтернованими особами, окремі підрозділи тактичних ПсО зі складу резерву з підтримки частин КМП, угруповання коаліційних збройних сил з Туреччини, підрозділ організації  взаємодії (Каїр), два літаки ЕС-130Е зі складу авіагрупи СО ВПС Національної гвардії США.

Іракські війська постійно знаходились під психологічним тиском. Для деморалізації іракців скинули декілька авіабомб «БЛУ-82». По силі вибуху вони нагадували вибух атомної бомби. У  листівках зазначалось, що у разі нездачі іракських військ у полон американцями будуть скинуті ще декілька таких бомб. Тому в цей день у полон здався цілий батальйон разом з начальником розвідки, який захопив з собою карти розташування мінних загороджень.

Суттєві досягнення здобули і підрозділи ПсО ССО США, поширюючи листівки, передаючи певну інформацію по гучномовцях і засобах радіомовлення. Особовий склад іракської армії одержував докладні інструкції про порядок здачі в полон і запевнення про гуманне ставлення до них з боку військ коаліції. Тільки в перші дні війни на іракські війська  скинули кілька мільйонів листівок. Існують дані, що в цілому у ході війни в Перській затоці підрозділи ПсО скинули з літаків більше 29 мільйонів листівок, у яких закликали іракських солдатів здаватися в полон.

Разом с поширенням листівок, підрозділи ПсО організували програми радіопередач  з повідомленнями про долю перебіжчиків. Ця інформація стала корисною для іракців, які прагнули зберегти собі життя. У цих програмах виступали полоненні іракці з розповіддю про своє лагідне життя з американцями. Завдяки цим радіопередачам та листівкам, кожний четвертий військовослужбовець Іраку переходив на бік американців. Майже всі вони зазначили, що остаточне рішення про здачу в полон прийняли після ознайомлення, в тій чи інший спосіб, з пропагандистськими матеріалами, що є наочним прикладом перспективності поєднання психологічних та бойових операцій. Загалом, під впливом підрозділів ПсО БНС здалося до 70 % із 85 тис. полонених іракських вояків, 1850 танків виявилося кинутими екіпажами.

Просуваючись звільненою територією Кувейту, підрозділи ПсО надавали допомогу місцевій владі у відновленні роботи ЗМІ. Підрозділи цивільної адміністрації ССО надавали допомогу цивільному населенню Кувейту й Іраку, а під час ведення бойових дій брали участь у фільтраційній роботі серед евакуйованого населення і військовополонених. Вони ж працювали з полоненими, місцевими мешканцями в таборах репатріації тощо.

Відразу після виведення іракських військ з Кувейту, туди прибули фахівці з підрозділів ПсО (63 особи) із завданням надати допомогу у відновленні урядових та громадських структур. Ця оперативна група координувала дії між військовими та цивільним населенням. До її складу входили фахівці з цивільної адміністрації та урядового менеджменту, лікарі, юристи, ветеринари, агрономи, фахівці з містобудування та пожежної безпеки.

Застосування підрозділів ПсО ССО США у Боснії та Герцеговині (1998–1999 рр.). Загальне керівництво психологічними операціями в Боснії і Герцеговині здійснювало Об’єднане багатонаціональне командування психологічних операцій (PSYOP)  у Сараєві, де була розгорнута радіостанція «Радіо SFOR», що вела цілодобову трансляцію місцевому населенню. Серед американських фахівців більша частина військовослужбовців мала досвід роботи у різних військових конфліктах (на Гаїті, Панамі, Перський затоці, Сомалі).

Підрозділи ПсО розгорнули у всіх багатонаціональних дивізіях SFOR. У дивізії «Північ», до складу якої входила і російська повітрянодесантна частина, створили найбільше угруповання сил і засобів ПсО (27 осіб). До нього входили: 301-й підрозділ організації і планування ПсО і 30-й підрозділ тактичних ПсО.

301-й підрозділ організації і планування ПсО розташовувався в базовому районі «Голок». Він складався зі штабної секції, секції планування і розробки програм, секції розробки інформаційно-пропагандистських матеріалів і секції вивчення аудиторії (всього 13 осіб).

30-й підрозділ тактичних ПсО включав штабну секцію, а також 31, 32 і 33-ю команди ПсО батальйонної підтримки в базових районах  (по 4 особи у команді). Як і в попередніх операціях, американці використали так звану модульну модель, яка дозволяє гнучко й оперативно маневрувати силами і засобами при зміні військово-політичної обстановки.

Оснащення і комплектація підрозділів ПсО особовим складом і технікою здійснювалася за рахунок 4-ї групи ПсО і 96-го батальйону цивільних дій. Усі підрозділи ПсО оснастили сучасною електронною і поліграфічною технікою, що дозволило оперативно випускати кольорові листівки та плакати накладом до 7 тис. екземплярів на добу. Друк більш великих накладів, а також видання газет і журналів, зокрема щотижневої газети «Вісник світу» і щомісячного журналу «Вісник прогресу», замовлявся в міській друкарні Тузли, у друкарні Командування SFOR у Сараєві та на поліграфічній базі ЗС США в Німеччині (Франкфурт-на-Майні).

При виконанні завдань підрозділи ПсО застосовували нові напрямки впливу на масову свідомість:

– виявляли найбільш популярні місцеві ЗМІ, укладали з ними контракти на публікацію своїх інформаційно-пропагандистських матеріалів. Так, за станом на 1998 р., Об’єднане командування ПсО SFOR у Сараєві уклало контракти з 29 телестанціями, 106 радіостанціями і 11 редакціями газет. Тільки за перші шість місяців 1999 року для встановлення контактів з місцевими ЗМІ служба ПсО дивізії «Північ» витратила 30 тис. доларів США;

– американські фахівці вели роботу по створенню нових, «незалежних» ЗМІ. З цією метою місцевих журналістів регулярно запрошували на семінари з проблем «демократизації журналістики»;

– у своїй діяльності служби ПсО взаємодіяли з іншими службами і підрозділами SFOR, а також з різними міжнародними організаціями. Останні, зокрема, виділяли значні кошти для закупівлі поліграфічного і студійного устаткування.

Планування психологічних операцій велось в співпраці з Об’єднаною військовою комісією (JMC), Об’єднаною комісією спостерігачів (JCO), Міжнародною поліцією (IPTF), а також представниками ООН і Верховного комісара у справах біженців (UNHCR).

Участь спеціальних підрозділів ПсО США у наступальній операції «Шок і трепет» проти Іраку у 2003 р. Суттєву роль відіграли ССО і у війні США та Великої Британії  проти Іраку у 2003 р. Суттєвий вплив на перебіг військових подій в Іраку справила «новітня зброя»  США – за авторитетним свідченням колишнього командувача Об’єднаними силами НАТО в Європі генерала Уеслі Кларка, в період підготовки війни з Іраком широко використовувалися «дезінформація, обман, психологічні операції, в яких були задіяні засоби масової інформації, журналісти, колишні іракські генерали, а також прямий контакт з іракським керівництвом» аби змусити противника здатися.

Деякі з невійськових засобів розкладання противника, стверджує У.Кларк, «почали застосовуватися ще під час роботи інспекцій ООН. Групи оперативників… США були направлені в Ірак, де вони вступили у контакт з групами дисидентів і навіть деякими представниками військового командування й лідерами партії “Баас”. Поширення листівок з повітря також застосовувалося задовго до початку воєнної операції. Проводилася підготовча робота з метою використати всі технічні можливості збройних сил США, включаючи захоплення радіочастот і втручання у мережу Інтернет».

Вельми ефективними виявилися інформаційно-пропагандистські операції ССО США. Уперше інформаційне забезпечення бойових дій перетворилося на самостійний вид боротьби. Наступальні заходи («інформаційна інтервенція») полягали в таких кроках:

¨ ліквідації системи управління та зв’язку за допомогою засобів радіоелектронного придушення з метою роз’єднання елементів оборони противника, його дезорієнтації та подальшого деморалізуючого впливу спеціальної пропаганди;

¨ впливі на волю противника до опору.

Для реалізації останнього завдання при Центральному командуванні США в Катарі розгорнули кілька укомплектованих офіцерами з підрозділів психологічної боротьби, а також групу по роботі з журналістами. Вони мали потужну радіотехніку й поліграфічну базу, що дозволяла видавати до 2-3 млн. листівок на добу, котрі швидко доставлялися в Ірак силами ВПС та агітаційними боєприпасами. Оперативно готувалися програми для теле- радіомовлення, причому для визначення їх змісту залучалися неурядові інститути з проблем Близького Сходу, спеціальні фонди, іракська опозиція та «незалежні» ЗМІ. Цілодобово йшли передачі «Голосу Америки» та Бі-Бі-Сі, по 8 годин на добу –  «Голос вільного Іраку». В країні поширили 150 тис. приймачів, налаштованих на певні хвилі.

Упродовж військової кампанії тематика спецпропаганди гнучко змінювалася: іракців залякували можливостями «непереможної американської військової машини», дискредитували «збанкрутіле саддамівське керівництво» тощо. Інформаційний простір Іраку ретельно ізолювався для панування вигідних медіа-потоків. Для «зливу» опозиційної американцям інформації та провокаційних повідомлень був обраний катарський канал «Аль-Джазіра». Повідомлення для нього про невдачі американців готувалися одночасно з їх спростуванням. Після окупації країни засоби пропаганди перейшли до мусування двох основних тез: про визвольну місію військ коаліції та будівництво в Іраку нового життя на засадах демократії.

Вже в перших числах жовтня 2002 р. 4-а група ПсО розпочала готувати радіопрограми, друкувати листівки для цивільного населення і Збройних Сил Іраку. За станом на 7 квітня 2003 р. над Іраком поширили 40 мільйонів листівок. Головними темами американської друкарської пропаганди на іракські війська в 2003 р. були заклики капітулювати, утримуватися від застосування зброї масового ураження, не підпалювати нафтові свердловини. Американське командування інформувало місцеве населення про те, що цивільні цілі не є об’єктами для ураження, а також закликало знаходитись в будинках і слухати радіо союзників.

Новим у веденні ПсО в Іраку сталі такі методи впливу на противника і місцеве населення як кампанії з адресної відправки електронної пошти, телефонні дзвінки, телепередачі.

На тактичному рівні прикладом ведення ПсО стали дії 318-ї роти ПсО 101-ї повітряно-штурмової дивізії. Головний напрям її діяльності була робота з населенням Іраку, яке було потрібне переконати у важливості американської військової присутності і необхідності введення комендантської години. З цією метою особовий склад роти влаштовував сеанси пропаганди через гучномовці, змонтовані на машинах, на ринкових площах населених пунктів, інших місцях масового збору місцевих жителів. З повідомленням, що «комендантська година введена для забезпечення безпеки самого ж населення».

Машина із гучномовцями, як правило, одразу ж оточувалася місцевими мешканцями. З натовпу американські експерти-психологи відбирали декілька найактивніших осіб, які ставали «потенційними ключовими комунікаторами». Цим іракцям передавалися радіоприймачі, по яких вони одержували інструкції, як і що робити і говорити. Разом з радіоприймачами «комунікатори» одержували пам’ятки-інструкції з частотами радіостанцій, що віщали в проамериканському дусі.

Американські пропагандисти пояснювали місцевим мешканцям, що з 23:00 до 6:00 на вулицях можуть знаходитися тільки представники поліції, рятувальних служб, якщо вони знаходяться при виконанні службових обов’язків. Режим комендантської години спочатку забезпечувався силами американських військовослужбовців, а потім контроль за його дотриманням був переданий іракській поліції. Солдати 318-ї роти ПсО роздавали листівки арабською мовою, в яких конкретно розписувалися права і обов’язки населення в умовах комендантської години.

 

Дмитро Вєдєнєєв,

доктор історичних наук, полковник запасу

Андрій Слюсаренко,

кандидат історичних наук, полковник