Багато проблем у роботі авіакомпанії ДП «Антонов» довелось вирішувати особисто мені. Хочу зупинитися на двох із них.
У 1991 році FАА США (Федеральна авіаційна адміністрація) заборонила літакам Ан-124 польоти в США. Формально — через відсутність на той час сертифікату типу на літак Ан-124, але я підозрюю, що тут був і вплив конкурентів, тому що в США були вже літаки С-5А, С-17, В-747. Але офіційно нам поставили вимогу, що ми повинні надати їм документи, які підтверджували відповідність літака вимогам Додатку 16 Чиказької Конвенції щодо безпеки польотів та шуму на місцевості. Тоді я як перший заступник генерального конструктора очолював у ДП «Антонов» усі роботи з доопрацювання, випробування і сертифікації літака Ан-124 на відповідність вимогам Норм НЛГС-2 (АП-25), а також міжнародним стандартам FAR-25. Пізніше, після сертифікації, ми назвали цей тип літака Ан-124-100. Мені довелось летіти до Вашингтону (США) разом із тодішнім Головою Авіарегістру СРСР В. В. Сушком. До речі, Валентин Васильович Сушко — українець, випускник КІІЦА, — через якийсь час після нашої поїздки переїхав до США і став там постійно жити і працювати.
Тоді в FAA США ми провели перемовини з головним адміністратором Тоні Бродеріком. Мною була зроблена доповідь про стан справ з випробуванням та підготовкою необхідних матеріалів для отримання сертифікату типу на літак Ан-124-100 в Державіарегістрі СРСР. Ми хотіли отримати необхідні дозволи на польоти літаків Ан-124 в США, включаючи внутрішні польоти між різними регіонами Сполучених Штатів. Американська сторона хотіла розглянути необхідні документи, які підтверджують відповідність літака вимогам Чиказької конвенції щодо мінімального рівня безпеки польотів, а також шуму, який літак створює на місцевості. Ми домовились, що протягом 4-5 місяців відповідно до переліку підготуємо документи, які розгляне FAA США. Коли я повернувся до Києва, була підготовлена Програма, проведені додаткові випробування і підготовлені необхідні матеріали англійською мовою.
Для розгляду цих документів у травні 1992 року до Києва прибула делегація фахівців FAA США на чолі з її головним адміністратором Тоні Бродеріком.
Навпроти Д.Ківи голова Федеральної авіаційної адміністрації FAA США Тоні Бродерік, 1992 р.
У цих перемовинах брав участь голова Авіарегістру МАК А. Г. Круглов. Американські фахівці вивчали матеріали, ставили запитання. Після декількох днів обговорення головний адміністратор FAA США зробив заяву, що, розглянувши підготовлені матеріали, FAA CША знімає всі обмеження на польоти літаків Ан-124 у США. Також делегація США оглянула «фірму Антонова» і з певним подивом відзначила її високий науково-технічний рівень. Мені хотілось би підкреслити, що відношення до нас фахівців США було позитивне, фахове, без бюрократії.
Друга проблема, до вирішення якої мені довелось докласти багато часу, сил і знань, — це арешти літаків Ан-124-100 у Канаді і Бельгії у 2003, 2004 і 2005 роках. І знову генеральний конструктор саме мені доручив курувати всі питання, пов’язані зі звільненням літаків з-під арешту.
До причини арешту ДП «Антонов» не мав жодного відношення, хіба що те, що ми були і залишаємося державним підприємством. Головною причиною було те, що Лисичанський нафтопереробний завод (ЛиНОС), директором якого тоді був нинішній політик Юрій Бойко, у 2001-2002 роках підписав угоду з компанією «TMR Energi», яка належала американському мільярдеру Марку Річу та була зареєстрована на Кіпрі. Згідно з умовами угоди, «TMR Energi» поставила ЛиНОСу обладнання, за яке ЛиНОС мав платити відсотки від вироблених нафтопродуктів. Потім під час приватизації наші ділки, які привласнили завод, не врахували, що треба платити гроші згідно з умовами договору.
«TMR Energi» подала заяву до Стокгольмського міжнародного арбітражного суду, приклавши показання під присягою (афідевіт) київського юриста Довгерта, який написав, що винна в цьому держава Україна. Він також написав, що за борги держави можна заарештовувати її майно і майно державних підприємств, включно з літаками ДП «Антонов». І якщо початковий борг становив до 5 млн дол. США, то потім штрафи, відсотки й інші накрутки довели цей борг десь до 50 млн дол. На ті часи це були дуже великі гроші.
Вважаю, що до цього були причетні і деякі українські бізнесмени. На мій погляд, вони знали, що у ДП «Антонов» таких грошей немає, тож ці літаки ніхто не зможе купити і літаки просто пропадуть. Але вони думали, що Україна не допустить цього і заплатить їм гроші, а вони їх поділять. Це була просто бандитська змова для грабунку держави. Вважаю також, що до цієї афери могли бути причетні і високопосадовці України. Координував цю роботу проти нас в Україні, як нам казали, Віктор Пінчук, який був пов’язаний з Марком Річем і його компанією «TMR Energi».
Ми мусили боротись, щоб звільнити літак Ан-124-100, який був заарештований у Канаді на військовому аеродромі Гуз-Бей на сході країни. Це питання треба було терміново вирішувати, тому що рішення Стокгольмського арбітражного суду було взято до виконання в Європі, США тощо. До арешту нашого першого літака ми навіть не знали про всі ці проблеми. Ми прийняли рішення про припинення польотів літаків Ан-124-100 і Ан-225 до країн, які взяли до виконання рішення Стокгольмського суду. Ми не мали повної інформації щодо всіх таких країн. Наші літаки суттєво скоротили польоти, фірма зазнавала величезних збитків.
Ми разом із Костянтином Лушаковим і нашим юристом полетіли до Канади. Там найняли місцевого юриста і почали готувати матеріали до Федерального суду в місті Монреаль. Відбулось попереднє засідання суду, де нам сказали, що матеріалів недостатньо. Було призначено повторне засідання, на яке ми мали підготувати додаткові матеріали. Треба відзначити, що наші опоненти, фірма «TMR Energi», теж готувалися. Це дуже заможна фірма, яка мала великі фінансові ресурси. Ми повернулися до Києва і почали готувати додаткові матеріали, перелік яких нам надав канадський юрист. Серед них була і спеціальна довідка від Фонду державного майна України. Фонд довідку підготував, але до Канади вона надійшла вже після засідання суду.
Ми полетіли до Монреалю на судове засідання. Прилетів туди і наш головний агент з роботи авіакомпанії Крістофер Фойл. Але він на засіданні мовчав і потім навіть не запропонував нам фінансової підтримки для подальшої боротьби. У мене склалося враження, що Фойл чогось боявся…
Цей суд ми програли. Тоді було прийнято рішення змінити юриста. Ми зустрілися з іншим канадським юристом, фахівцем високого рівня. Ми подали апеляційну заяву до Провінційного суду і розглянули перелік додаткових документів і довідок, які запропонував підготувати наш новий юрист. Була призначена дата засідання Провінційного суду, і ми терміново вилетіли до Києва для підготовки додаткових матеріалів.
Але в Києві все було спокійно і ніхто не квапився. Тому ми зателефонували до першого віце-прем’єра, тоді це був М. Я. Азаров, і попросили провести нараду щодо підготовки матеріалів до суду. Азаров дав згоду і призначив час проведення наради, у якій узяли участь керівники відповідних міністерств та відомств. Мені довелось доповідати на нараді про стан справ з арештом літака і підготовку матеріалів на засідання Провінційного суду. Азаров був розлючений діями деяких міністерств, а особливо Фонду державного майна. Від Фонду в нараді брав участь тодішній в.о. голови Фонду держмайна Дмитро Парфененко, який сказав про складнощі в підготовці матеріалів. Азаров жорстко відповів, що, якщо Фонд своєчасно не підготує необхідні матеріали, то він (Парфененко) буде звільнений з роботи. Коли закінчилась нарада і ми вийшли з будівлі Кабміну, Парфененко нервово запалив цигарку і каже: «Я не знаю, чи звільнить мене Азаров, чи ні, а от телефонував Пінчук, щоб я не давав ніяких документів, а то він мене точно звільнить».
Усі міністерства підготували і надіслали документи до Канади у належний термін, а документи з Фонду надійшли до суду за 2 години до початку засідання. На щастя, усі документи були прийняті судом. Серед них був такий, який мені довелось готувати особисто. Це були зміни до Статуту державного підприємства «АНТК ім. Антонова». У загальній частині ми записали окремим пунктом: «Згідно з чинним законодавством України, держава Україна не несе відповідальності за борги Державного підприємства «АНТК ім. Антонова», а Державне підприємство «АНТК ім. Антонова» не несе відповідальності за борги держави Україна». Цей змінений Статут був затверджений міністром промислової політики України й офіційно зареєстрований в міністерстві юстиції України.
Ми знову полетіли до Канади на засідання суду. Там чудово виступив наш новий канадський адвокат, який обґрунтовував незаконність арешту літака Ан-124-100 необхідними документами. Виступив на засіданні суду і я. Потім суд зробив перерву і провів нараду для прийняття рішення. І в цей час ми дізналися про арешт другого літака в Брюсселі (Бельгія). Але канадський провінційний суд прийняв рішення, що підстав для арешту літака Ан-124-100 в Канаді немає і літак підлягає звільненню з-під арешту. Наші опоненти подали апеляційну заяву до Верховного Суду Канади. Вони просто затягували час, маючи надію на арешт літака Ан-124-100 в Бельгії.
А в Брюсселі відбувалося наступне. Літак Ан-124-100 (командир Дмитро Антонов) привіз військовий вантаж і планував швидко відлетіти. Почали вирулювати, але отримали вказівку від диспетчера: треба зупинитися, ваш літак заарештовують. Дмитро Антонов прийняв рішення зачинити всі двері та люки і не покидати літак. Приїхала поліція, аеродромні служби безпеки вимагали від екіпажу покинути літак. А річ іще в тому, що літак частково перекрив для інших літаків шлях на стоянку. Але командир домагався одного: «Ми ні в чому не винні, відпустіть нас додому». Екіпаж зв’язався з фірмою і отримав підтримку своєї позиції, вони не виходили і нікого в літак не пускали.
Через добу на літаку закінчилась їжа та вода, але двері вони не відчиняли і приймали їжу та воду на ланцюжку, який екіпаж викинув через бокову кватирку кабіни екіпажу. Так минуло три доби. Здійнявся великий скандал і по дипломатичних, і по авіаційних лініях. І МЗС, і Мінтранс, і Мінпромполітики вимагали від нас дати вказівку екіпажу, щоб вони негайно залишили літак. Тоді ми вже знали рішення канадського провінційного суду, воно було на нашу користь, тому ми зрозуміли, що це затримка часу і дали вказівку екіпажу звільнити літак, що і було виконано.
Поліція почала допит членів екіпажу. Першим був командир Дмитро Антонов. Поліцейський питає: «Назва вашої фірми?» Відповідь: «Антонов». Знову запитання: «Назва вашого літака?» Відповідь: «Антонов». Ще запитання: «Ваше прізвище?» Відповідь: «Антонов». Поліцейський аж підскочив: «Ви знущаєтесь наді мною?» Але Дмитро Антонов показав усі документи і питання були зняті. Після всіх допитів аеродромні служби попросили переставити літак в інше місце, що і було зроблено.
Ми прилетіли до Бельгії і подали заяву щодо незаконного арешту літака. Спочатку був попередній розгляд, а пізніше — офіційне засідання суду. У Бельгії все було досить швидко. Ми підготували необхідні матеріали, включно з рішенням Монреальського провінційного суду Канади, згідно з яким наш літак було звільнено з-під арешту в Канаді.
На офіційне засідання суду в Брюсселі я вирішив летіти разом із членами екіпажу. Розглянувши всі документи, суд Брюсселя оголосив рішення звільнити літак Ан-124-100 з-під арешту. Я запитав: «Чи можемо ми найближчими днями відлетіти з Брюсселя?» Відповідь — так.
Уже через день був підготовлений літак, і екіпаж на чолі з Дмитром Антоновим відлетів із Брюсселя до Гостомеля. На борту літака пасажирами летіли директор авіакомпанії К. Лушаков, наш юрист Р. Марченко і Д. Ківа. Після того, як у Гостомелі нас зустріли журналісти і керівник льотної бази М. Харченко, було проведено прес-конференцію.
А перший літак іще стояв під арештом в Гуз-Бей (Канада). Компанія «TMR Energi» зрозуміла, що вони програли, і запропонувала нам підготувати і підписати мирову угоду. Ми зрозуміли, що нам це теж необхідно і знову полетіли до Канади. Почались перемовини з дуже складною юридичною казуїстикою. Для участі в цих перемовинах до Канади також прибув офіційний високопосадовець міністерства юстиції України.
Перемовини тривали довго. Мирову угоду ми підписали, але мені вона не подобалась, оскільки нам ніхто не компенсував величезних збитків (близько 50 млн дол.), які понесла «фірма Антонова» через цю аферу. Головною причиною цього вважаю непорядні і корупційні дії українських чиновників високого рівня, які робили все, щоб пограбувати на той час і так бідну Україну.
А літак Ан-124-100 у Гуз-Бей довго стояв засипаний снігом заввишки під метр-півтора без технічного обслуговування і виконання регламентних робіт. Тому ми направили до Гуз-Бей наш літак Ан-74 із бригадою фахівців і обладнанням для виконання необхідних робіт. І десь через півроку після Бельгії другий літак Ан-124-100 повернувся додому і з Канади.
Потім ми дізналися, що за аналогічні дії в США суд Сполучених Штатів Америки засудив Марка Річа до довічного ув’язнення.
Дмитро Ківа,
президент-генеральний конструктор ДП «Антонов» в в 2005 — 2016 роках,
академік Національної академії наук України за спеціальністю літакобудування,
Герой України