БЕЗ ПРОФЕСІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УРЯДІ СИСТЕМНЕ РЕФОРМУВАННЯ ОПК НЕМОЖЛИВЕ

Ставлення держави до ОПК

Якщо коротко – то нині це існуюча загроза повної втрати компетенцій на усіх рівнях державного управління.

Після гучних «корупційних» скандалів навколо державних оборонних закупівель Рада національної безпеки і оборони фактично самоусунулася (чи усунули) не лише від хоча й непритаманних функцій «оперативного управління» ОПК (зігравши певну позитивну роль у найбільш складні часи російської агресії), а і від процесів контролю та координації діяльності ЦОВВ з питань забезпечення ЗС та інших військових формувань озброєнням і військовою технікою.

Новий уряд, поклавши функцію з формування і реалізації військово-промислової політики на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, не здійснив достатніх заходів для набрання цим відомством відповідних спроможностей:

  • до цього часу в уряді відсутня уповноважена посадова особа, яка б мала відповідну фахову підготовку та менеджерські якості, необхідні для організації роботи з формування державної політики, а не лише для узагальнення і реалізації пропозицій окремих суб’єктів, без проведення їх комплексної експертної оцінки;
  • на урядовому рівні не вжито своєчасно заходів щодо координації реалізації військово-технічної і військово-промислової політик, що не забезпечує ефективне використання коштів платників податків, що виділяються на оборону держави.Так, здавалося б елементарне управлінське рішення щодо створення на виконання рішення РНБОУ і започаткування роботи урядової комісії з питань ОПК, замість двох тижнів затяглося на місяці, хоча й не потребувало будь-якого додаткового фінансування;
  • навряд чи була випадковою відсутність навіть згадки про ОПК у підготовленій новою урядовою командою і схваленій Верховною Радою Програмі дій уряду, не говорячи вже про визначенняпріоритетів діяльності у цій сфері, як того вимагає закон. А чи є виправданим одночасне покладення на «куратора ОПК» в Мінекономіки відповідальності за виконання значної кількості різнопрофільних завдань (див. сайт Мінекономіки), що фізично не дозволяє зосередитись на аналізі проблемних питань функціонування галузі та розробці обґрунтованих шляхів їх розв’язання?

Навряд чи слід сподіватися на покращення ситуації у зв’язку із можливими кадровими змінами в Офісі президента — питання функціонування ОПК і виконання ним завдань із забезпечення обороноздатності держави це безпосередня відповідальність уряду.

У чому ж тоді полягає причина такого «прохолодного» ставлення до проблем ОПК в уряді? Здається, що причиною цього є нав’язана керівництву держави особами впливу хибна думка про нібито відсутність відмінності функціонування та адміністрування бізнес процесів в «оборонці» і в цивільному секторі економіки.

Уряд фактично зайняв позицію стороннього наглядача, коли керівництвом держави по суті була зроблена ставка у реформуванні усього ОПК на нове керівництво ДК «Укроборонпром». Яке, до речі, не запам’яталося будь-якими досягненями в цій сфері за час перебування на відповідних посадах в уряді у 2014-2016 роках. Проте фахівці добре пам’ятають скасування ліцензування Мінекономрозвитку виробництва озброєння та боєприпасів, внаслідок чого ці процеси вже 6 років (під час війни) знаходяться поза державним контролем і поза законом, якого по факту нема. Це лише один із яскравих прикладів непрофесійного перенесення загальних правил ведення бізнесу на специфічну галузь економіки, яким є оборонне виробництво.

З якими компетенціями пов’язана щоденна робота «куратора» ОПК в уряді (на сьогодні – в Мінекономіки)?

Окрім організації нормотворчої діяльності (починаючи з унормування процесів створення і виробництва ОВТ, державних закупівель, військово-технічного співробітництва та експортного контролю до корпоратизації та приватизації державних підприємств, створення привабливого інвестиційного законодавства, у тому числі для організації державно-приватного партнерства та залучення сучасних технологій), розробки та виконання функцій замовника державних цільових оборонних програм, це ще і повсякдення фахова дискусія з поточних проблемних питань галузі з керівниками Укроборонпрому, підприємств різної форми власності, представниками державних замовників, представниками спеціальних служб, МЗС, Держекспортконтролю, Офісу президента, апарату РНБОУ, народними депутатами, інопартнерами та експертним середовищем. Підготовка пропозицій щодо законодавчого забезпечення реформ у військово-промисловій сфері та оперативне прийняття необхідних управлінських рішень. І це далеко не вичерпний перелік, до якого відтепер додається завдання головування в урядовій комісії з питань ОПК, поле для діяльності якої дійсно «непахане».

Чого лише варта нещодавня заява керівництва Депаратменту військово-технічної політики Міноборони щодо неспроможності підприємств ОПК задовільнити більш ніж на 30-50% річні потреби оборонного відомства, і це тільки за номенклатурою, що виробляється серійно. Тоді на що три роки поспіль виділялись чималі (більше 2.5 млрд грн) кошти у рамках державних цільових програм розвитку ОПК та створення боєприпасної галузі? Яка ефективність витрачання цих коштів? Чи проведено аналіз завантаженостіінших, вже створених виробничих потужностей замовленнями Міноборони, яке,майже одноосібно визначало пріоритети при формуванні цих програм у 2017 році?

Чому підготовлене серійне виробництво БТР-3 на Київському БТРЗ як і потужності з виробництва окремих дефіцитних у військах боєприпасів виявились непотрібним для вітчизняних замовників? Чому після засідання РНБОУ 18 лютого, де було схвалено ДОЗ на 2020-22 роки, лунають питання щодо подальшої долі ракетної програми, на розробку якої також вже було витрачено чимало коштів? Чи не є це яскравим прикладом неузгодженості військово-технічної та військово-промислової політик? І чи у всьому винний лише «дефіцит» коштів у бюджеті?

Якою буде реакція уряду на ці виклики, як і на те, що оборонному відомству не вистачило більш ніж двох місяців після схвалення бюджету на 2020 рік для розробки пропозицій до проекту Державного оборонного замовлення, що суттєво підвищило ризики не освоєння і у цьому році коштів платників податків (а це, разом із держгарантіями понад 30 млрд грн) і недоотримання вкрай необхідного силовими структурами озброєння і техніки. Апоки що працівники багатьох підприємств ОПК залишаються без роботи, бо невідомо коли почнеться процес укладення державних контрактів і надійдуть авансові платежі.

А уявіть собі, скільки додаткового часу знадобиться після ухвалення закону «Про оборонні закупівлі», у разі якщо буде проголосоване запропонована у ньому обов’язковість погодження з Комітетом з нацбезпеки кожним із державних замовників планів відкритих закупівель ОВТ (до речі визнана Головним юридичним управлінням парламенту такою, що суперечить законодавству), які до того ж потерпають неодноразових змін протягом року. Натомість, функція схвалення закупівель (закритих, читай теперішнього ДОЗ) Радою нацбезпеки і оборони у проекті закону не передбачена.

Можливо відповіді на ці та багато інших питань отримаємо за результатами Огляду військово-промислового комплексу, що за дорученням Уряду здійснюється під загальним керівництвом Мінекономрозвитку. Дуже хотілося щоб окрім оцінки ефективності системи державного управління та спроможностей вітчизняного ОПК щодо задоволення потреб сил безпеки і оборони, останніми були б також взяті до уваги чисельні ініціативні розробки вітчизняних наукових установ та підприємств різної форми власності, використання яких може суттєво підвищити спроможності України у протистоянні з агресором.

Враховуючи прийняте нарешті рішення про утворення урядової комісії з питань ОПК,серед питань порядку денного могли б знайти місце, зокрема наступні.

З огляду на невтішні результати виконання ДОЗ у минулому році, слід було б проаналізувати причини та вжити заходів для мінімізації ризиків повторення ситуації.

Комісія мала б розглянути результати виконання державних цільових програм розвитку ОВТ, реформування та розвитку ОПК та пропозиції щодо підготовки,у разі потреби, відповідних змін, а в подальшому і їх нових редакцій з урахуванням положень ухваленої РНБОУ Стратегії національної безпеки, майбутніх стратегій воєнної безпеки та розвитку ОПК.

У контексті проведення огляду ОПК було б доцільно обговорити стан та перспективи розвитку критичних технологій та їх застосування при створенні сучасних зразків ОВТ. Науковці та промисловці мають чимало нових високотехнологічних рішень, практична реалізація яких може додати нових спроможностей силам оборони вже у найближчий перспективі. Також залишається актуальною проблема імпортозаміщення з огляду на значну кількість на озброєнні ЗСУ техніки з російськими комплектуючими.

Окремого розгляду потребує питання реформування ДК «Укороборонпром», про розробку Стратегії розвитку якого останнім часом інформація фактично відсутня.

Одним із головних залишаються питання оборонного планування в контексті координації заходів з реалізації військово-технічної та військово-промислової політик та питання законодавчого забезпечення реформування та розвитку ОПК.

Чи є сьогодні достатньою увага парламентарів до проблем ОПК?

Обговорення проекту закону «Про оборонні закупівлі» в рамках профільного Комітету, а також організованих ним круглих столів, робочих груп, мабуть, є гарним прикладом залучення до законотворчої діяльності усіх зацікавлених сторін – замовників, виробників і розробників товарів оборонного призначення різних форм власності, експертів, громадськості, антикорупційних органів.

Водночас, виявилось і чимало вад, у тому числі, лобіювання різними групами впливу не лише відомчих чи галузевих інтересів, а й певних іноземних структур, про що до речі йдеться у висновку Головного юридичного управління апарату Верховної Ради.

В цілому ж досвід опрацювання згаданого законопроекту в черговий раз підтвердив необхідністьзалучення на якомога ранній стадії підготовки законів представників державних органів, безпосередньо відповідальних за реалізацію відповідних політик. У противному випадку не вдасться мінімізувати ризики ухвалення норм законодавства, що не у повній мірі захищатимуть інтереси держави, або застосування яких з об’єктивних причин буде складно реалізувати на практиці.

 

Щодо ініціативи групи депутатів за участі голів комітетів ВРУ з питань нацбезпеки та економічної політики стосовно утворення міністерства промислової політики та можливим покладенням на нього, серед іншого, повноважень щодо формування та реалізаціївійськово-промислової політики.

Принаймні виглядає позитивним, що нарешті проблема фактичної відсутності державної промислової політики привернула увагу керівництва профільних комітетів парламенту (можливо до цього спонукало суттєве падіння обсягів промислового виробництва). Суспільство дійсно потребує відповіді на питання: чи не зарано погоджуватись із перетворенням України із промислово-аграрної в аграрну країну? Чи дійсно вже остаточно втрачено науковий та інженерно технічний потенціал в таких галузях як машинобудування, авіація, вертолітобудування, ракетно-космічна, енергетичне обладнання та обладнання для переробки і зберігання сільськогосподарської продукції, виробництво озброєння та військової техніки, медичного обладнання та побутових приладів?

Чи не дає надію на прорив України в цих напрямах насправді революційний розвиток вітчизняного IT сектору? Чи не стане він справжнім драйвером відродження української промисловості?

І якщо буде знайдено відповідне порозуміння в Уряді, то згадана ініціатива може бути реалізована майже без додаткових витрат з державного бюджету шляхом простого перерозподілу видатків на утримання інших міністерств, які будуть позбавлені непритаманних функцій.

Але, здається, що це саме той випадок, коли роль «особистості в історії» має значення. І головне — зробити правильний вибір такої особистості.

 

Сергій Петров,

експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

Поделиться публикацией