Авіакосмічна галузь — невід’ємна складова сучасної світової економіки, ключовий чинник політики, що грає всезростаючу роль у забезпеченні конкурентоспроможності, сталого розвитку й безпеки держави. Наявність в державі розвинутої авіакосмічної галузі свідчить не тільки про проривні науково-технологічні інноваційні звершення, а й про цілеспрямовану ефективну політику, високу управлінську культуру, масштабне стратегічне бачення національної еліти. Практично у всіх країнах «космічного клубу» (США, Китай, Японія, Франція, Індія, РФ, та ін.) координація розвиту космічної діяльності та авіакосмічної промисловсті — прерогатива перших осіб держави. Україна ж належить до держав, що володіють повним технологічним циклом створення космічних комплексів (ракети-носії, космічні апарати, наземні центри управління та обробки данних), та більшості авіаційних платформ (для космічного корабля багаторазового використання, деяких пасажирських, військово-транспортних та транспортних), проведення НДДКР, організації виробництва, експлуатації ракетно-космічної та авіаційної техніки й утилізації.
За роки незалежності реалізовані підприємства галузі вийшли на світовий авіакосмічний ринок, здійснено міжнародні проекти, збережено кадровий та науково-технічний потенціал та рівень науково-технічних розробок і технологій, необхідний для участі в різноманітних міжнародних програмах. Завдяки комерційним контрактам підприємств-лідерів авіакосмічна галузь залишається однією з небагатьох конкурентних галузей України на світовому ринку. Однак, за останні роки авіакосмічну галузь доведено до надкритичного стану; фактично поставлене питання – чи залишиться вона в Україні за 5-10 років.
Системними проблемами сучасної авіакосмічної галузі України
- розрив науково-виробничої кооперації і військово-технічного співробітництва, які складалися протягом десятиліть і становили значну частку української робіт авіакосмічної галузі, спричинений військовим конфліктом з РФ
- різке зниження за останні 10 років ролі України як рівноправного партнера в міжнародній кооперації, переважно роль постачальника окремих елементів і компонентів
- відсутність державного замовлення, і, як наслідок, втрата невідтворюваного кадрового та виробничого потенціалу підприємств галузі
- в теперішній структурі витрат підприємств принаймні космічної галузі істотну частку становить обслуговування кредитів, узятих на невиконані проекти
- відтік, «старіння» та глибокий дефіцит професійних кадрів, втрати наукових, інженерно-конструкторських шкіл та компетенцій при недостатніх підготовці нових кадрів для галузі, та фінансуванню науково-освітніх програм
- чинне законодавство потребує актуалізації для створення умов залучення приватного капіталу в авіакосмічну галузь
- надходження від міжнародних контрактів є несистемними і незбалансованими всередині галузі.
Водночас створена у попередній період модель управління авіакосмічною промисловістю та космічною діяльністю України не стала дієвим інструментом встановлення та досягнення геополітичних цілей, цілей сталого розвитку держави, повною мірою не забезпечила: доступу в космос; оперативного надання геопросторових даних, навігаційної інформації та супутникового зв`язку; впровадження стратегічних технологій в сфери державного управління та контролю за ресурсами; не стала рушійною силою в інноваційному розвитку економіки країни, а отже себе вичерпала.
Нова модель управління стратегічними галузями індустрії, зокрема авіакосмічною промисловістю, та космічною діяльністю України має спиратися, перш за все, на існуючі компетенції (точки росту) – сукупність знань, досвіду та технологій, які є основою конкурентних переваг. Головна мета нової моделі — розвиток та впровадження українських стратегічних технологій, реалізації прикладних авіакосмічних проектів із залученням широкої вітчизняної та міжнародної кооперації і інтеграції наукових, технологічних, промислових та фінансових ресурсів кооперації для вирішення національних й міжнародних завдань.
З огляду на вищезазначене, вважаємо за необхідне вжити комплекс першочергових сутнісних заходів, а саме:
- термінове затвердження Загальнодержавну цільову науково-технічну космічну програму України на 2021-2024 рр, розпочати її фінансування у 2020 р.
- запровадження системи щорічного Державного космічного замовлення, як інструмент отримання космічних послуг для державних потреб різними користувачами (оборона, безпека, надзвичайні ситуації, сільське господарство, природокористування тощо).
- подальше приведення законодавства України у відповідність до сучасних вимог світового авіакосмічного ринку
- звільнення Державного космічного агентства України від господарських функцій, концентрація його на регуляторних повноваженнях, функціях основного державного замовника космічних систем, ліцензування і сертифікації
- формування державної авіакосмічної політики та державного замовлення у відповідних сферах (Державного оборонного, у майбутньому — державного космічного, і т.і.)
- відновлення програм аерокосмічної освіти в Україні для кадрового забезпечення галузі
- створення умов для формування державно-приватного партнерства в авіакосмічній сфері, розвитку «нового космосу»
- орієнтація на ринки країн, що прагнуть увійти до клубу авіаційних та космічних держав світу, надають відповідні фінансові стимули та здійнюють значні закупівлі авіакосмічної техніки;
- створення спільних підприємств за участю лідерів авіакосмічної галузі України для реалізації міжнародних проектів
Реалізацію згаданих сутнісних заходів слід підтримати докорінними інституційними змінами моделі управління, першочерговими з яких мають стати:
- Створення міністерства, відповідального за розвиток стратегічних технологій, оборонно-промислового комплексу та авіакосмічної галузі України, як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, серед іншого (але не обмежуючись):
- формування та реалізацію державної політики у сфері авіакосмічної промисловості та космічної діяльності, проведення у життя державної політики інноваційного розвитку цієї сфери,
- керує діяльністю органів, які здійснюють управління в сфері авіакосмічної промисловості та космічної діяльності, інших високотехнологічних галузей промисловості, несе відповідальність за розвиток стратегічних технологій та інноваційного потенціалу України,
- контролює ефективне використання фінансових і матеріальних ресурсів, що виділяються державою на розвиток авіакосмічної промисловості та космічної діяльності, високотехнологічної промисловості, а також інновації.
- Створення при Президенті України Національної Ради з питань стратегічних технологій, авіації та космосу для формування концептуальних засад розвиту авіакосмічної промисловості та державної космічної політики, розробку та впровадження масштабних реформ в авіаційній та ракетно-космічній галузях.
Враховуючи вищенаведене, пропонується консолідувати зусилля кваліфікованих та досвідчених представників груп інтересів по напрямкам «Оборонно-промисловий комплекс», «Космічна діяльність», «Авіаційна промисловість», «Інновації в промисловості та Індустрія 4.0», «Корпоративне управління». Така робоча група з наданими їй повноваженнями повинна розробити в найкоротші терміни дорожню карту реформ зокрема авіаційної та ракетно-космічної галузей України.
Зокрема чутливим питанням стане узгодження моделей управління різних стратегічних галузей промисловості, таких як оборонно-промисловий комплекс, ракетно-космічна та авіаційна. Якщо ОПК працює на ринках переважно державних замовлень (як національних так і закордонних), а отже є обмежено інвестиційно-привабливим, авіакосмічна галузь навпаки в останнє десятиліття стає все відкритішою до приватних замовлень та фінансування. Отже поєднання управління оборонною промисловістю та авіакосмічною галуззю не повинно перешкоджати врахуванню специфіки розвитку кожної з галузей, а навпаки – підсилювати за рахунок створення екосистем розвитку стратегічних технологій.
Синергізація бачень «груп інтересів» повинно кристалізувати організаційну структуру новостворюваного міністерства та його вагомих повноважень, зокрема в частині державного бюджету та впливу на місцеві бюджети розвитку.