ІМПОРТ ОЗБРОЄНЬ. ЯК ПЕРЕЙТИ ВІД «РУЧНОГО РЕЖИМУ» УПРАВЛІННЯ ОПК ДО СИСТЕМИ

Україні потрібна чітка системи прийняття державних рішень щодо імпорту озброєнь

 

Для формування системи прийняття державних рішень щодо означеного імпорту існує низка вагомих передумов. Зокрема, наступних.

Перша. Україна має досить розвинутий ОПК, як значно активізувався та виріс під час війни РФ проти України в 2014-2019 рр. Закупівля таких ОВТ, технологій та матеріалів, які виробляються (розробляються) вітчизняними підприємствами, суттєво шкодить розвитку національного ОПК, а у деяких випадках, руйнує перспективи цілих груп підприємств, що займаються реалізацією конкретних завдань з розробки та підготовки нових ОВТ.

Друга. Можна цілком погодитися із Генеральним штабом ЗСУ, що деякі озброєння, які у стислі терміни часу не може поставити вітчизняний ОПК, варто імпортувати. Однак досі під час реалізації імпортних закупівель оборонного та подвійного призначення не було здійснено відповідних обґрунтувань та аналітичного супроводження проектів. Наприклад, при закупівлі французьких вертольотів для МВС або турецьких ударних безпілотних авіаційних комплексів для ЗСУ. При цьому прийняття рішень у «ручному режимі», без обґрунтувань та інформаційного супроводження суттєво може суттєво шкодити іміджу влади в очах суспільства, а у деяких випадках – і міжнародному іміджу держави (зокрема, за неофіційними даними, американська сторона негативно оцінила закупівлю партії французьких гелікоптерів, з огляду на обсяги військово-технічної допомоги Україні).

Третя. Серед іншого, невиважений та необґрунтований імпорт у частині випадків (коли йдеться про критичні номенклатури ОВТ) несе ризики безпекового характеру, тобто потрапляння критичної інформації противнику (ворожій або потенційно ворожій державі).

Четверта. Позаплановий імпорт, крім того, за відсутності системи, відповідального органу всередині виконавчої влади руйнує ідеологію планування Генерального штабу ЗСУ та й усю систему переозброєння держави. Така ситуація позбавляє підприємства ОПК держави здійснювати планування власних розробок, розширення виробництв і т.д., в тому числі, із залученням власних обігових коштів.

Зазначені вище фактори посилюються тим фактом, що в країні відсутня оцінка стану і готовності ОПК стосовно задоволення потреби сектору безпеки і оборони в озброєнні, військовій та спеціальній техніці. Така оцінка ніколи не проводилась – і досі в уряді відсутня повна інформація щодо наявних виробничих потужностей всіх форм власності, всіх наявних технологій, ступнею залежності країни від імпорту і т.д. Оборонно-промисловий огляд і інвентаризації наявних технологій не проводилися, і досі немає навіть методики його проведення. Як очікується, перша спроба такого аналізу може бути здійснена тільки в поточному році завдяки організації 14 травня 2019 р. на базі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (НТУУ КПІ) вперше окремого відкритого конкурсу оборонних технологій.

Отже, у контексті розвитку поглядів на удосконалення системи переозброєння сил оборони України особливого значення набули питання утворення чіткої та прозорої системи прийняття державних рішень щодо імпорту ОВТ. З метою  аналізу означеного питання та підготовки пропозицій за ініціативою ЦДАКР неурядова Експертна рада за участю народних депутатів ВРУ, фахівців Міноборони України, МВС України, ДК «Укроборонпром» та неурядових організацій — Ліги оборонних підприємств України, Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) та інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, — розглянула можливості визначення оптимального системного підходу до прийняття рішень у сфері імпорту ОВТ. Експертна рада дійшла наступних висновків.

Перший. Позаплановий імпорт ОВТ у переважній більшості випадків несе ризики, а за наявністю вітчизняних виробництв (технологій) руйнує ОПК України та є неприпустимим з огляду загрозу високотехнологічному сектору економіки. Ситуації, коли існує потреба отримання деяких озброєнь, які у стислі терміни часу не може поставити в ЗСУ вітчизняний ОПК, потребують чіткого обґрунтування та інформаційно-аналітичного супроводження. Тому є нагальна потреба утворення системи прийняття державних рішень у цій сфері.

Другий. В державі мають бути побудовані механізми наукового та аналітичного обґрунтування рішень щодо проектів імпорту ОВТ. Обґрунтування має містити наступні частини: політичну, безпекову, економічну, технологічну, технічну, питання включення до програми постачань ОВТ Україні офсетної частини. Офсетна частина угоди э обов’язковою (в межах вже визначеної суми закупівлі ОВТ). До проведення експертизи мають залучатися як фахівці у галузі застосування (експлуатації) ОВТ, так і науковці, конструктори, державні експерти, а у найбільш резонансних випадках – недержавні експерти та навіть здійснюватися громадські слухання (без наведення інформації, що містить державну або комерційну таємницю – із наведенням результатів експертизи відповідних структур, які мають доступ до державної таємниці).

Третій. Оскільки прийняття державних рішень щодо імпорту ОВТ держави повинні реалізовуватися в межах загальної військово-технічної та оборонно-промислової політики, потрібне утворення центрального органу виконавчої влади (ЦОВВ), в рамках функціонування якого можна передбачити відповідні фахові структури для проведення експертиз (наприклад, Рада генеральних конструкторів, Науково-технічна рада, інші, в тому числі, і неурядові тимчасово залучені структури). ЦОВВ має підпорядковуватися віце-прем’єр-міністру з питань ОПК (ОВТ). Утворення ЦОВВ передбачено прийнятим в 2018 році Законом України про нацбезпеку.

Ключовим елементом прийняття рішень з боку ЦОВВ має стати прогнозоване визначення пріоритетів переозброєння (відповідно до загроз та потреб сил оборони) та прозоре й системне планування, які ОВТ Україна вироблятиме самостійно, які ОВТ — спільно з іноземним партнером, які — закуповувати. Прийняття рішень внаслідок лобіювання проектів різними групами має бути унеможливлене.

 

На переконання фахівців ЦДАКР, створення в Україні ЦОВВ може бути реалізовано в кілька етапів.

Зокрема, на першому етапі може бути посилення статусу і розширення повноважень існуючого нині профільного департаменту Мінекономрозвитку і торгівлі (на чолі із профільним заступником міністра) – що вже здійснено в межах реалізації Указу Президента України №79/2019 від 15 березня ц.р.

У наступному пропонується:

— завершення реформування ДК «Укроборонпром», у ході якого концерн позбавляється адміністративних функцій та утворює на базі вже визначених дивізіонів спеціалізованих оборонних холдингів як самостійних юридичних осіб;

— здійснення передачі підприємств зі сфери управління ДК «Укроборонпром» до сфери управління Мінекономрозвитку і торгівлі України;

Останнім етапом — створення нового Міністерства промислової політики  (з питань ОПК) яке  виконуватиме,  в тому числі, такі  функції:

— розробки та реалізації державної оборонно-промислової політики;

— виконання координації та  контролю  діяльності національного ОПК;

— створення  нових зразків  техніки;

— відновлення  верстатобудування;

— створення  нових міжурядових угод  в  доповнення  до  вже  існуючих;

— придбання  та  продаж  ліцензій  та  технологій;

— надання  підтримки експортоорієнтованим  підприємствам;

— координація  науково-технічних  досліджень в галузі прикладних  наук.

Варто також вивчити питання доцільності підпорядкування новоствореному Міністерству в тому числі підприємств хімічної, металургійної, верстатобудівної та т.і., які беруть участь у виконанні держоборонзамовленя та інших замовлень, контрактів.

Створення профільного Міністерства передбачає відповідальність за реалізацію оборонно-промислової політики і розвиток національного ОПК, в тому числі, політичних сил, які висувають кандидатуру міністра.

 

Валентин Бадрак,

керівник Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)