ШЛЯХИ РОЗВИТКУ АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Сучасні тенденції розвитку західної управлінської практики свідчать про перехід органів державної влади та великих корпорацій у режим електронного уряду та електронної компанії, відповідно, електронного ситуаційного центру.

Ситуаційний центр (СЦ) – це, передусім, сукупність спеціальних інформаційних технологій та апаратно-програмних комплексів, що реалізовують функції підготовки управлінських рішень з урахуванням оцінки їх наслідків, причому процес розробки й прийняття рішення відбувається в реальному часі по відношенню до тих подій, на які треба реагувати.

Види ситуаційних центрів. В цілому можна виділити два типи СЦ:

— стаціонарні центри, що прив’язані до конкретних приміщень, де проходять наради;

— мобільні центри, що розгортаються на місці подій, у конкретному регіоні.

Стаціонарний ситуаційний центр може бути як елементом розподіленої інфраструктури СЦ, так діяти окремо. Побудова стаціонарних центрів управління для різних державних структур може сприяти розробці унікальні управлінських рішень й створенню команди висококласних експертів, здатних вирішувати найскладніші управлінські завдання.

Мобільний ситуаційний центр призначений для підвищення ефективності управління безпосередньо на місці події, у тому числі при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Він повинен бути оснащений сучасним інфо- комунікативним устаткуванням, мати змогу оперативне переміщуватися й розгортатися, а також забезпечувати комфортні умови роботи і відпочинку персоналу. Завдяки своєї універсальності мобільний ситуаційний центр може бути створений на базі різних транспортних засобів, а саме: автобусів, залізничних вагонів, автомобілів підвищеної прохідності, літаків, катерів тощо. У сучасній управлінській практиці існує два основні управлінські підходи до побудови ситуаційних центрів:

— локальний ситуаційний центр;

— розподілений ситуаційний центр.

Перспективною є побудова розподіленого СЦ організації. По суті, це сукупність зв’язаних між собою ситуаційних центрів, орієнтованих на реалізацію концепції управління знаннями. При цьому фізично (як об’єкт) може існувати один центр, але технологічно є можливість організації роботи віртуальних груп експертів (учасників ситуаційного аналізу), необхідних для підготовки управлінських рішень.

Крім того, оснащення й методичне забезпечення роботи центру повинне дозволяти не лише реалізовувати перегляд презентацій і заслуховування відповідних доповідей, але й проводити їх в динаміці: звертатися до необхідних інформаційних джерел, аналізувати альтернативні версії рішень тощо.

Можна стверджувати, що СЦ виступає як інструмент, що дозволяє особам, що приймають рішення (ОПР), оперативно осмислити проблему, дослідити її в умовах невизначеності та ухвалити ефективне управлінське рішення. Однією з найважливіших особливостей сучасного СЦ є комбінація двох категорій технологій: інформаційних та управлінських, а також можливість роботи в наступних трьох режимах.

Першийрежим моніторингу (дослідницький режим), коли центр відстежує ті або інші процеси в конкретній сфері управління, фіксує показники, значення, сплески активності в тому або іншому регіоні, галузі, серед певних груп населення. У рамках цього режиму відбувається моніторинг об’єкту цільової дії (ОЦД) і інформування ОПР щодо досягнення ОЦД заданого стану. Відповідно мета – це бажаний стан ОЦД. Рішення приймає ОПР на базі власного уявлення про проблему (знання про мету, особистий досвід, інтуїція). Далі уявлення ОПР про проблему розглядається як інформаційна модель ОЦД (ІМОЦД).

Другий – плановий, коли розробляється робочий розклад, й група експертів формує доповідь з варіантами рішення та розробкою системи моделювання.

Третій – режим роботи у кризових ситуаціях, коли трапляється кризова ситуація на яку потрібно негайно реагувати: зібрати необхідну інформацію, змоделювати ситуацію, запропонувати управлінське рішення й запобігти розростанню кризи. Режим  реалізовується в онлайн, коли на основі прецедентів і накопиченої інформації про фігурантів ситуації ІМОЦД містить готові алгоритми рішень.

 

Андрій Пилипенко,

експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння