ЧИ ВДАСТЬСЯ ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗУ ОБ’ЄДНАТИ РОЗВІДУВАЛЬНІ ЗУСИЛЛЯ?

19 листопада 2018 р. у Брюсселі міністри закордонних справ та оборони 25 країн-членів Європейського Союзу домовились про створення Об’єднаної розвідувальної школи (ОРШ), завданням якої буде підготовка кадрів для військових спецслужб ЄС. Це рішення прийняте у контексті реалізації  одного із 17 спільних проектів у рамках програми «Постійна структурна співпраця з питань безпеки та оборони» (PESCO), започаткованої рівно рік тому усіма країнами-членами, крім Данії, Мальти та Великої Британії. До недавнього часу саме Лондон гальмував процес розширення загальноєвропейського співробітництва у сфері розвідувальної діяльності, побоюючись, що це призведе до конкуренції з розвідувальним альянсом «Five Eyes». Проте, зважаючи на наближення «Брекзиту», згода Лондона тепер не потрібна.

Згідно з офіційним комюніке, проект зі створення ОРШ координуватиме Греція, а територіально цей заклад буде розташований на Кіпрі. На організаційні заходи вже виділено 13 мільйонів євро з бюджету ЄС. Планується, що ОРШ проводитиме навчання і тренування персоналу для спеціальних служб Євросоюзу у сфері розвідувальної та іншої специфічної діяльності. До навчального процесу будуть залучатися фахівці відповідного профілю як з країн-членів ЄС, так і НАТО.

Зарубіжні експерти критично поставились до того, що провідна роль у проекті належить країнам, які мають дуже тісні зв’язки з Росією. Водночас цей проект не подобається Анкарі, яка претендує на домінування у регіоні Східного Середземномор’я, тому координуюча роль для свого історичного ворога (навіть, у проекті ЄС, до якого Туреччина не належить) там абсолютно не сприймається.

Вихід Великої Британії зі складу Євросоюзу, який має відбутися у березні 2019 р., відкриває простір для започаткування інших спільних проектів у галузі безпеки та оборони за програмою PESCO, яким Лондон традиційно протистояв. Одним із напрямів вважається посилення співпраці у галузі розвідки.

Створення ОРШ, безумовно, є кроком до наближення нового виміру у відносинах між розвідувальними службами країн ЄС. У зв’язку з цим, постає питання, чи у Брюсселі приймуть рішення про створення Європейського розвідувального агентства (ЄРА), про яке говориться з 2004 р. (тоді Австрія запропонувала створити аналог ЦРУ). Востаннє активно почали порушувати це питання у 2015 р., після хвилі терористичних актів у Європі.

Вигідною обставиною (крім наслідків «Брекзиту») може бути позитивний досвід, пов’язаний із модернізацією розвідувальної системи НАТО, схваленою на саміті цієї організації у Варшаві в липні 2016 р. Розроблені там рішення як організаційні, так і функціональні могли б стати джерелом натхнення у процесі створення подібної системи у рамках Євросоюзу.

Слід нагадати, що ідея обміну розвідувальними даними між країнами-членами ЄС отримала свій розвиток на початку 1990-х рр. У той час були оформлені інституційні рамки для ведення розвідувальної діяльності в інтересах усього Євросоюзу. Їх еволюція у наступні роки була тісно пов’язана з прийняттям у 1999 р. Європейської безпекової та оборонної політики (ЄБОП), а також створенням організаційних структур, відповідальних за забезпечення керівництва ЄС інформацією, необхідною у процесі прийняття рішень при впровадженні ЄБОП.

З розвитком Євросоюзу змінювались і структури, відповідальні за інформаційну підтримку реалізації як ЄБОП (з 2010 р. — Спільна безпекова та оборонна політика — СБОП), так і Європейської служби зовнішньої діяльності (ЄСЗД), створеної у 2009 р. Сьогодні ЄС у рамках СБОП має у своєму розпорядженні: Військовий штаб, який складається з військовослужбовців країн-членів Євросоюзу і, в основному, відповідає за проведення військових операцій у кризових ситуаціях; Супутниковий центр, дислокований в Іспанії; Інститут досліджень проблем безпеки, розташований у Парижі.

Однак ключовою установою у цій сфері є Розвідувальний і ситуаційний центр (РСЦ), який почав функціонувати у 2002 р. (до 2012 р. мав назву Ситуаційний центр). З 2011 р. він входить до складу ЄСЗД і підпорядковується безпосередньо Верховному представнику Євросоюзу у закордонних справах і безпекової політики. Штат РСЦ налічує майже 100 осіб, четверта частина з яких — представники розвідувальних служб країн-членів. Завданням РСЦ є забезпечення ЄСЗД, Єврокомісії, інших високопосадовців ЄС та політичного керівництва країн-членів необхідною аналітичною інформацією.

 

 

Матеріали РСЦ готуються на основі джерел кількох категорій. Передусім, це так звані відкриті джерела (Інтернет, засоби масової інформації, соціальні мережі, блоги та інше). Ще одним важливим джерелом є дані, що надаються спецслужбами країн-членів (зазвичай, з дуже низьким грифом секретності). РСЦ використовує теж інформацію дипломатичних установ Євросоюзу, міжнародних та неурядових організацій та Супутникового центру ЄС.

У дискусії щодо створення ЄРА саме РСЦ найчастіше розглядається у ролі її ядра. Проте, відсутність однозначних рішень щодо моделі майбутньої загальноєвропейської розвідувальної служби, а також досить хаотичний та повільний курс самої дискусії, вказують, що проблема інституціоналізації є найменшою проблемою у цій справі. Фундаментальне значення має відповідь на питання про принципи, обсяги, методи та форми співробітництва в області розвідки між країнами-членами Євросоюзу. Залишається невирішеним питання щодо ролі інституцій ЄС в організації цього співробітництва та відносин між інституціями Євросоюзу і національними спецслужбами. У Брюсселі розуміють необхідність зміцнення розвідувальної співпраці у безпековій сфері, однак через брак концепції її регулювання на рівні ЄС вона знаходить своє практичне вираження переважно у двосторонніх або регіональних форматах. Існують й багатосторонні форми співпраці (наприклад, «Бернський клуб чи «G15»), та всі вони є добровільними і неформальним, а їх функціонування здійснюється без участі інституцій Євросоюзу (РСЦ іноді запрошують на засідання, але це не є правилом). Спецслужби країн-членів ЄС вносять свій вклад у діяльність РСЦ, відряджаючи у його штат своїх аналітиків, однак це має необов’язковий характер (як результат, частина країн взагалі не посилає своїх представників). Таким чином, можна сказати, що в останні роки спостерігається пожвавлення співробітництва країн-членів ЄС у сфері розвідки, проте його формат не передбачає участі інституцій Євросоюзу. Це відбувається в той час, коли спецслужби більшості держав беруть активну участь у діяльності узгодженої та структурованої системи розвідки НАТО (як цивільного, так і військового її компонентів).

Постає питання про причини такого стану справ. Хоча існує ціла низка факторів, які відповідають за той чи інший напрям еволюції цієї сфери (багато з них є об’єктивними), але з ретроспективної точки зору можна вирізнити основну причину, що заважає формуванню узгодженої та ефективної розвідувальної системи ЄС. Це відсутність спільної, окремо від інших, політики Євросоюзу у сфері інформації та розвідки, яка б встановлювала організаційні та функціональні рамки співробітництво, надаючи йому необхідні напрямки та динаміку розвитку. Доки такої політики немає, будь-які рішення, що стосуються механізмів і правил функціонування розвідувального співтовариства ЄС, будуть підпорядковані інтересам високопосадовців і очолюваних ними структур (головним чином, СБОП і ЄСЗД), які є споживачами розвідувального продукту. У цих умовах практично неможливо схилити національні розвідувальні служби до активізації обміну інформацією зі структурами Євросоюзу та створення розвідувального співтовариства на рівні ЄС.

На думку експертів, приклад недавньої реформи НАТО «підказує» рішення, яке полягає у введенні посади Єврокомісара у справах розвідки і внутрішньої безпеки (у ранзі заступника Голови Єврокомісії). Цей високопосадовець має відповідати за формування політики ЄС у цій галузі та створення механізмів і структур, у рамках яких вона буде реалізована. Ключовим інституційним інструментом для такої системи може стати доки що міфічне ЄРА, яке водночас не варто перетворювати у «суперагентство» або незалежну спецслужбу на кшталт відповідних національних органів. Його роль повинна зводитися, з одного боку, до забезпечення інформаційної підтримки процесу прийняття рішень в Євросоюзі, що стосуються безпеки суспільства і інституцій ЄС, з іншого, — до організації співробітництва країн-членів та ефективного обміну даними, що мають стратегічне значення у сфері безпеки. До завдань ЄРА належало б теж забезпечення внутрішньої безпеки розвідувальної системи (зокрема, охорона секретної інформації та захист осіб, які володіють цією інформацією).

 

 

Крім того, ЄРА могло б виконувати функції інформаційно-аналітичного центру в інтересах інституцій Євросоюзу та координувати потік розвідувальної інформації, забезпечуючи не тільки безпеку процесу, а й цілісність переданого контенту. Така модель ЄРА позбавлена ​​повноважень самостійно проводити агентурну розвідку та використовувати оперативні методи, притаманні класичним спецслужбам. Створення ЄРА сприяло б радикальному збільшенню вкладу національних спецслужб у розвідувальну систему ЄС, а також структуруванню та інституціоналізації їх співпраці на користь Євросоюзу.

Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що ідея створення ЄРА є раціональною і заслуговує на серйозне ставлення до неї. Міжнародна безпекова ситуація, яка постійно ускладнюється, зростання напруженості у безпосередній близькості від кордонів ЄС, є підставою для обґрунтування початку реалізації цієї концепції у найближчому майбутньому. Однак це надзвичайно складне завдання, реалізація якого вимагає зламання багатьох стереотипів та бар’єрів, що об’єктивно існують як на рівні країн-членів та їхніх спецслужб, так і інституцій Євросоюзу. Зарубіжні експерти вважають, що основною умовою є повне усвідомлення лідерами ЄС необхідності створення єдиної розвідувальної системи на базі ЄРА та наявність послідовної волі щодо формування спільної розвідувальної політики ЄС. Будь-які ініціативи, що передують досягненню цього стану свідомості, будуть передчасними, і тому приречені на провал, навіть шкідливі.

 

Володимир Паливода,

головний консультант

                                           відділу проблем національної безпеки

                                          Національного інституту стратегічних досліджень