СЕРГІЙ КРИВОНОС: «ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МАЄ СФОРМУВАТИ НОВІ ТРАДИЦІЇ ВСЕБІЧНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ»

Без перебільшення, заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Сергій Кривонос як бойовий офіцер – спецпризначинець та фактично патріарх українських Сил спеціальних операцій, — відомий далеко за межами військової справи та користується великою повагою українського суспільства. Навесні перший заступник командувача Сил спеціальних операцій Збройних сил України однією ногою вже став на поле політики, однак не утримався від президентської пропозиції спробувати перенести свій бойовий досвід на реформаторську ділянку й зробити дещо практичне. У напрямку посилення бойового потенціалу України.

Редакція інформаційного агентства «Оборонно-промисловий кур’єр» звернулася до військового фахівця із декількома запитаннями.

 

Сергію Григоровичу, нещодавно в межах оборонного огляду фахівці ГУР Міноборони розповіли про ймовірні воєнні сценарії відносно України. Яке ваше ставлення до напрацювань аналітиків розвідувального відомства, та чи може Україна відповісти належним чином на повномасштабну воєнну агресію?

Цілком зрозуміло, що сучасна Росія не відмовиться від нав’язливої ідеї підкорити Україну. Ми маємо готуватися до будь-яких сценаріїв. Формально Росія має неспівставний з нашим воєнний потенціал, і якщо казати про суто воєнне суперництво, то воно точно не нашу користь. Однак не все так погано… Тим більше, війни виграють не армії, а народи. Потужна й розвинена територіальна оборона, підготовлені підрозділи спецпризначення, швидке реагування на воєнні загрози – це може принести успіх у протистоянні з противником, який більше та має краще озброєння.

Якщо казати про першочергові кроки, на мій погляд, ми мусимо, передусім, посилити наші можливості у таких площинах як зв’язок та захист стратегічних комунікацій. Зокрема, зробити кроки на те, щоб у нас був надійно захищений, закритий зв’язок, який би дозволив нам вести перемовини без побоювань, що противник буде нас прослуховувати. Сьогодні тут є питання, в тому числі й тому, що  у нас у Збройних силах та інших військових формуваннях різні засоби зв’язку від різних постачальників. Вони інколи між собою не пов’язані. Це питання потрібно вирішити. Тим більше, шо у нас в Україні є підприємства, які зробили достатньо серйозні кроки у напрямку розвитку засобів зв’язку. Крім того, важливо підвищити рівень керованості військ, удосконалити систему управління.

 

Ви зазначили про територіальну оборону. У який спосіб треба її організувати?

Територіальна оборона є дуже вагомим питанням загальної побудови оборони держави. Якщо ми вірно розрахуємо і будемо спроможні організувати на належному рівні територіальну оборону, я гадаю, що це є запорукою нашої перемоги – у сенсі збереження суверенітету і відстоювання державності України. Загалом, територіальна оборона є одним з п’яти кроків, які я запропонував в межах своєї програми. Перерахую їх: створення потужної територіальної оборони, друге – це створення руху опору, третє – це патріотичне виховання, четверте – це довійськова підготовка населення і п’яте – це ліквідація кібер- та ІТ- неграмотності і створення добровільного хакерського корпусу. На мій погляд, якщо вірно реалізувати ці п’ять речей, то вони можуть надати дуже серйозний поштовх у посиленні нашої держави у сенсі обороноздатності.

 

Це ваша особиста розробка чи ви спираєтесь на закордонний якийсь досвід?

Дивіться самі! В Китаї корпус хакерів складає понад 420 тисяч людей. Це дуже потужна сила у створенні вигідних для держави інформаційних потоків та відповіді на інформаційно-психологічні операції, які є дуже вагомими в сенсі ураження України. Тому що інформаційно-психологічні операції можуть суттєво змінювати свідомість населення, без збройного нападу призводити до ситуації, яку прагне досягти противник. Інколи це й коштує відносно невеликі гроші. Дивіться, як Костянтин Ернст в Росії мобілізував на проведення таких інформаційних операцій проти України з мінімумом ресурсів. Коли було молоді запропоновано схему: «А що, слабо зробити це?» І ця схема виявилася дієвою. Більш дієвою ніж у нас зі створенням Міністерства інформаційної політики, бо воно не впоралося з покладеними на нього завданнями – краще б його не створювали.

 

А якщо ми кажемо про пріоритети переозброєння, яким би засобами ви би віддали перевагу?

Я б надав би перевагу таким засобам як радіоелектронна розвідка, радіоелектронна боротьба, зв’язок та згадана мною система управління військами. Це те, що є дуже дієвим у сучасних війнах і те, що є дуже потужною силою. Візьміть, наприклад, Росію. Росія зараз потерпає від технологічного дефіциту через санкції, але з іншого боку, вона створила декілька десятків нових систем придушення і нових систем радіоелектронної розвідки і радіоелектронної боротьби. Це дуже показово!

 

А якщо ми кажемо про бронетехніку?

Я не проти танків. Це дуже важливо, щоб війська були мобільні і моторизовані, мали потужні засоби ураження. Але якщо ми бачимо наш дефіцит коштів у межах державного оборонного замовлення, то я б радше займався людьми. Я як людина, яка розуміє що таке підрозділи спецпризначення, можу запевнити, що будь-який стратегічний об’єкт, в тому числі, атомну станцію можна уразити або вивести з ладу використанням підготовленого підрозділу спеціального призначення, і навіть не зближаючись з об’єктом. І зробити це можна за лічені години, тому я за те, щоб ретельно готувати сили спецпризначення. Сотня спецпризначенців за лічені години здатна уразити стратегічний об’єкт фактично будь-якого рівня. До цього варто додати, що сьогодні українські спецпризначенці мають великий досвід пов’язаний із цією війною. Коли ми створили, наприклад, у Бердичеві навчальний центр з підготовки спецструктур, то навіть США скопіювали певні речі, які пов’язанні з підготовкою спецпризначенців.

 

А як ви ставитесь до можливості створення в Україні приватних військових компаній, на кшталт того, як це робить Росія?

Я вважаю, що це дуже важливий та перспективний напрямок. І тим більше, що приватні військові компанії можуть виконувати не тільки роль ураження противника, проводити спецоперації проти більш розвинутого у військовому сенсі ворога, але й можуть бути «громовідводом» для людей, які вже полишили службу і сьогодні розмірковують над питанням «що робити після служби в армії». Певна частина таких військовослужбовців взагалі не можуть інтегруватися в цивільне суспільство – вони ментально мілітаризовані. І для них треба зробити можливості для працевлаштування. Тут якраз приватні військові компанії могли б зіграти свою позитивну роль. Можна було б утворити мережу центрів підготовки, і український досвід міг би бути важливим для різних іноземних армій. А наші військові, які пройшли війну могли б працевлаштуватися і бути дуже корисними в сенсі підготовки структур і передачі свого досвіду. І у такий спосіб вони б могли свою енергію і свій мілітаризований дух використовувати вже у позитивних цілях, а не на війні. Це дуже важливий напрямок, який треба розвивати.

Розмовляв Олексій Пилипенко,

спеціально для ІА «ОПК»