ПРО НАШІ РАКЕТИ ТА АМЕРИКАНСЬКИЙ РЕБУС

Ракетна тема настільки чутлива для України, що як тільки з’явився аналіз ситуації навколо проекту «Грім-2» директора інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергія Згурця, редакція інформагентства «Оборонно-промисловий кур’єр» вирішила повністю відобразити його позицію, висловлену 8 листопада Facebook.

 

«Зашифроване повідомлення залишив у твіттері колишній надзвичайний та повноважний посол США в Україні, а нині експерт аналітичного центру Brookings Institution Стівен Пайфер. 3 листопада він написав, якщо перекласти дослівно, таке: «Україна розробляє ракету Гром класу земля-земля з дальністю дії у 450 км. В свій час Штати могли би примусити, попередити Україну не робити цього. Не зараз».
Зміст дещо заплутаний, але такі речі просто так такими особами не пишуться.

Тож про що йдеться у американському ребусі і кому він адресований?

Версія перша. Стівен Пайфер — людина, надзвичайно обізнана у всіх деталях, коли йдеться про зброю та існуючі угоди у галузі контролю над озброєнням. Підтверджую це з огляду на власний досвід спілкування зі Стівеном Пайфером під час його посольскої роботи у Києві. Він не помиляється у цифрах. Вірніше, раніше не помилявся у цифрах. Тому, коли він пише про дальність ракети «Гром» у 450 км, це може сприйматись як прозорий натяк на те, що, мовляв, Україна порушує домовленості не розробляти ракетне озброєння з дальністю дії понад 280 км.

Поясню. Свого часу, коли Україна приєднувалась до Режиму контролю над ракетними технологіями, до такого обмеження нас притиснули саме американці. Отже, нині Пайфер як справжній партнер і друг України натякає, що в нинішніх реаліях Україна може зайти за червоні обмежуючі прапорці, які для нас виставили самі ж Сполучені Штати? І його твіт — до наших посадовців та військових? Мовляв, все «ок». Америка з вами. Своєї летальної зброї ми вам не дамо, проте не забороняємо зробити власну зброю відплати. Звучить спокусливо, але малоймовірно. Особливо після Будапештського меморандуму.

Ба більше — скоріш навпаки. Донині жоден з українських високопосадовців, обізнаних з ракетними проектами, не говорив про їхню дальність у понад 280 кілометрів. Тому подібне твердження Пайфера виглядає або як зрада, або як провокація. Бо якщо Пайфер правий, то треба пояснювати, чому ми порушуємо взяті обмеження по РКРТ, хоча, як на мене, маємо вдалу нагоду їх позбутися. Якщо не правий, треба вимагати спростувань від дипломата.

Версія друга. Розпливчасте повідомлення Пайфера є нагадуванням саме американським структурам. Мовляв, при нинішній заангажованості на власні проблеми, ви не забувайте і по сторонам озиратися. Твіт Пайфера з’явився 3-го листопада, одразу після того, як президент України відвідав Саудівську Аравію. Цей візит важко назвати феєричним. Але, як заявив сам Петро Олексійович у Королівстві Саудівська Аравія, «зараз реалізовується два надзвичайно важливих контракти у сфері військово-технічної співпраці. І Україна, і Саудівська Аравія повністю задоволені їхньою реалізацією». Можу припустити, що один з цих проектів — розробка оперативно-тактичного комплексу під назвою «Грім-2». Це спрощена версія «Грому». Перспектива появи у саудитів нових ракетних озброєнь, чи то з України, чи то з Росії, навряд чи співпадає з американськими інтересами. І тому будь-який прогрес у цьому напрямку просто непотрібний.

Логіка США: «Спрощення процедури хаджу — без питань. Обмін ракетними озброєннями — ніколи. Якщо інформаційне попередження про двигуни для Північної Кореї не спрацювало, то тоді ще вам один попереджуючий маячок — від друга України Стівена Пайфера».

Тепер ще декілька особистих зауважень. Практика минулого свідчить, що у ракетних проектах, які раніше реалізувала Україна, а саме комплекси «Борисфен», а потім «Сапсан», періоди тривалого занепаду, «заморожування» починалися саме одразу після значних проривів.
Нині у проекті «Грім-2» дійсно є прогрес. З твердим паливом. Бойовою частиною. Пусковою установкою. Чим швидше буде «Грім-2», тим швидше і дешевше наша армія отримає «Грім». Такою була і залишається вірною логіка з точки зору нашої справи і наших інтересів.

Проте де-факто розглядаються справи інші. Мені відомо, що, як мінімум, чотири особи — як високопосадовці, так і ті, що очолюють наші ключові оборонні підприємства, від яких, власне, і залежать якість та терміни виконання проекту «Грім-2» — нині перебувають під надмірною увагою наших правоохоронних органів, включно з НАБУ. І ракетами займатися стало складніше. Співпадіння? Не думаю.

Безвідносно до роботи НАБУ, з високою долею ймовірності можу стверджувати: Сполучені Штати не зацікавлені у значному прогресі України у створенні високотехнологічних ракетних озброєнь. Як і будь-яка інша країна. Тому ми маємо цим займатися. Тому що це правильно. Бути у цьому світі беззубою аграрною країною замало».

 

Також ІА «ОПК» вирішило надати коментар керівника Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) Валентина Бадрака:

«Повністю схиляюся до зауваження Валерія Іващенка – що Україна має право для потреб національної оборони розробляти й створювати ОТРК дальністю до 500 км. А от на експорт – до 300 км. Але мені здається, що варто звернути увагу на ще один аспект «ракетної справи». Дуже добре пам’ятаю 1998-й та приїзд держсекретаря США Мадлен Олбрайт, а також звинувачення у ЗМІ з посиланням на посла Афганістану в РФ. Що Київ, мовляв, постачає Афганістану ракети та танки. Здається, дурниця? Але вона допомогла швидко витягти з українського керівництва відмову від участі «Хартрону» у створенні Бушерської АЕС. А у якості компенсації Україну прийняли до «Морського старту» (і не могли не прийняти, бо жодна ракета, як український «Зеніт», не могла споряджатися в горизонтальному положенні, запускатися в автоматичному режимі та ще й бути екологічною) та до згаданого вище РКРТ. До речі, саме в тому 98-му було привселюдно знищено останню виробничу ракетну лінію на «Південмаші».

То до чого я веду? До того, що історія нам мстить за слабке відстоювання свої національних інтересів й нагадує, що це дуже ризиковано. Після того, як Будапештський меморандум не спрацював, Київ має повне право поставити питання про необхідність створення адекватного асиметричного захисту від зовнішньої агресії. Щоб не тільки йшлося про створення ОТРК з дальністю 500 км, а й, скажімо, крилатої ракети з дальністю 1500 км.

Найважливіше в ракетній тематиці, що фактично усі технологічні питання Україна здатна «закрити» самотужки. То ж, тут потрібно діяти на упередження й вести перемовини з Вашингтоном щодо політичної підтримки таких розробок. Бо, якщо нас хочуть бачити сірою, буферною зоною, то, принаймні, нам не повинні забороняти бути сильною зоною».

Комментарии