ОРГАНІЗАЦІЯ ВАРШАВСЬКОГО ДОГОВОРУ-2: ЧИ МОЖЛИВА «КАВЕР-ВЕРСІЯ»?

У липні 1991 р. у Празі був підписаний Протокол про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між шістьма європейськими державами так званого соціалістичного табору. Цей документ поставив остаточну крапку в історії існування військово-політичного союзу – Організації Варшавського договору (ОВД).

У 1991 р. оперативно-стратегічні об’єднання Збройних сил СРСР були виведені з території Угорщини та Чехословаччини, а протягом 1992-1994 рр. останні ешелони вже російських військ залишили територію Польщі та Німеччини.

Після розпаду СРСР керівництво «демократичної» Росії намагалося зберегти за собою лідируючу роль на пострадянському просторі у форматі Співдружності Незалежних Держав (СНД). У лютому 1992 р. були створені Об’єднані Збройні сили (ОЗС) СНД на перехідний період «з метою забезпечення безпеки держав-учасниць, збереження управління військами, запобігання конфліктам і узгодженого реформування збройних сил колишнього Союзу РСР»[1]. Документ про створення цієї структури підписали представники Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Російської Федерації, Таджикистану та Узбекистану. Хоча процедура підписання відбувалася у Києві, Україна  до Угоди не приєдналася.

У березні 1992 р. на базі Міністерства оборони СРСР створюється Головне командування ОЗС СНД, яке у 1993-2006 рр. існувало як Штаб з координації військового співробітництва держав-учасниць СНД. У 2006 р. Штаб був ліквідований, а його функції передані Секретаріату Ради міністрів оборони (РМО) держав-учасниць СНД. У роботі цієї структури беруть участь глави військових відомств Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану, Узбекистану та як спостерігачі – Молдови, Туркменістану. Україна у 2014 р., зі зрозумілих причин, припинила співробітництво із Секретаріатом РМО СНД.

Втративши плацдарм у Центральній та Східній Європі, Російська Федерація як правонаступник СРСР (у широкому, імперському розумінні цього терміну) почала здійснювати кроки щодо закріплення позицій на євразійському просторі, створюючи навколо себе військово-політичне кільце[2]. У травні 1992 р. Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан та Узбекистан підписали Договір про колективну безпеку (ДКБ), до якого пізніше приєднались Білорусь, Азербайджан та Грузія[3]. У травні 2002 р. прийнято рішення про трансформацію ДКБ в повноцінну міжнародну організацію — Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Тоді ж Москва погодила з Киргизстаном і Таджикистаном питання щодо розміщення там своїх військових баз[4].

 

Відповідно до офіційних документів, ОДКБ розглядається як головний міждержавний інструмент, покликаний протистояти регіональним викликам і загрозам військово-політичного і військово-стратегічного характеру, включаючи боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин. У разі агресії проти однієї з держав-учасниць інші члени ОДКБ, на прохання цієї держави, негайно нададуть їй необхідну допомогу, включаючи військову[5]. З метою реалізації статутних положень були створені Колективні сили оперативного реагування (КСОР) та Колективні миротворчі сили (КМС). У жовтні 2017 р. на території Казахстану пройшли військові навчання, у ході яких відпрацьовувалось застосування КМС ОДКБ за мандатом Ради безпеки ООН в умовній державі, яка не входить до складу цієї організації[6]. Можна лише здогадуватися, що за держава малася на увазі.

На відміну, наприклад, від НАТО критеріїв для прийому до ОДКБ не існує. Щоб стати членом організації, не треба відповідати демократичним критеріям і мати реформовану економіку і судову систему. Влада Росії намагається подати ОДКБ як реальну альтернативу НАТО і всіма силами домагається збільшення ваги ОДКБ у системі міжнародних відносин[7].

Символічно, що місця постійного перебування як штаб-квартири Об’єднаного командування ОВД, так і усіх наступних координаційних органів донедавна мали одну й ту саму адресу: Москва, Ленінградський проспект, 41.

З приходом до влади В. Путіна Росія активізувала свою зовнішню політику на азійському напрямі, не обмежуючись вже пострадянським простором. У червні 2001 р. була створена Шанхайська організація співробітництва (ШОС) — субрегіональна міжнародна організація, до складу якої сьогодні входять 8 країн: Індія, Казахстан, Киргизстан, Китай, Пакистан, Росія, Таджикистан і Узбекистан. Афганістан, Білорусь, Іран і Монголія мають статус держав-спостерігачів. Цей статус виявили бажання отримати також Бангладеш, В’єтнам, Єгипет, Ізраїль, Ірак, Мальдіви, Сирія           і Україна[8].

ШОС не є військово-політичним блоком (як, наприклад, НАТО) чи механізмом багатостороннього політичного діалогу (як, наприклад, Регіональний форум Асоціації держав Південно-Східної Азії з питань безпеки), а посідає проміжну позицію. Головними завданнями організації проголошені зміцнення стабільності і безпеки на континенті, боротьба з тероризмом, сепаратизмом, екстремізмом, наркотрафіком, розвиток економічного співробітництва, енергетичного партнерства, наукової і культурної взаємодії[9].

 

За домовленістю між державами-членами, Секретаріат ШОС має штаб-квартиру у Пекіні, а її Регіональна антитерористична структура (РАТС) дислокована у Ташкенті.

З моменту заснування організації країнами-учасницями періодично проводяться спільні антитерористичні навчання. Спочатку Китай досить стримано поставився до такої форми співпраці, але пізніше погодився провести тренування своїх військових підрозділів разом із Росією у рамках навчань «Мирна місія-2005»[10].

Коментуючи висновки деяких політологів у тому, що організація, фактично, становить собою нову ОВД, Президент РФ В. Путін заявив: «… немає нічого, щоб характеризувало ШОС як військово-політичне об’єднання на зразок Варшавського договору, принаймні, немає загального командування та інших необхідних для блоку структур»[11].

Дійсно, у своїй нинішній формі та складі ШОС аж ніяк не може стати тим, чим для СРСР була ОВД. Але, знаючи амбіції Москви щодо відновлення статусу наддержави, зрозуміло, що Кремль буде намагатися використовувати  фактор небажання КНР та низки країн Центральної Азії сприймати політику адміністрації Сполучених Штатів, активна економічна і політична експансія яких не відповідає інтересам цих держав. Водночас, реалізації російських планів стоїть на заваді Китай, який розглядає країни ШОС як перспективний ринок збуту. У Пекіні вважають, що пріоритети в організації між антитерористичною і економічною складовою повинні розподілятися порівну, а у перспективі економічна стратегія може зайняти головне місце у діяльності ШОС[12]. Росія прагне також до тіснішої інтеграції на основі делегування частини суверенітету країн регіону наднаціональним органам (як це має місце у ОДКБ, та ЄврАзЕС), тоді як Китай не має наміру розділяти суверенітет будь з ким.

Незважаючи на таку позицію Пекіна, Москва продовжує діяти згідно з відомим російським прислів’ям — «Не мытьём, так катаньем». Постійно акцентуючи увагу на наявності спільних проблем (тероризм, екстремізм, транскордонна організована злочинність, незаконний обіг наркотиків), Росія намагається зблизити ОДКБ і ШОС. Так, у 2014 р. у ході зустрічі Генерального секретаря ОДКБ М. Бордюжі з Директором Виконкому РАТС ШОС Чжан Сіньфеном були узгоджені підходи цих міжнародних об’єднань до визнання організацій терористичними і екстремістськими[13].

 

Ідею зближення підтримують і в Душанбе. У травні 2014 р. директор Центру стратегічних досліджень при президентові Таджикистану Х. Холікназар заявив: «Настав той період, коли двом важливим організаціям — ОДКБ і ШОС – треба об’єднати зусилля. Це – ключ до того, щоб забезпечити регіональну безпеку …»[14].

Одночасно російська влада підживлює ностальгічні настрої у суспільстві, постійно нагадуючи про «единый, могучий Советский Союз» та «миролюбивий» Варшавський договір. За даними Всеросійського центру дослідження громадської думки, кілька років тому 80 % опитаних вважали, що розпуск ОВД мав негативні наслідки, 89 % росіян припускали, що саме завдяки їй вдалося уникнути ядерної війни, довгий час підтримувати мир і стабільність на європейському континенті, а 51 % громадян висловились за те, щоб Росія знайшла спосіб «створити міжнародний військово-політичний блок, подібний Варшавському договору»[15].

«Глас народа» був почутий у владних коридорах. У 2015 р. керівник Комітету у справах оборони Державної думи РФ адмірал у відставці В. Комоєдов (колишній командувач Чорноморським флотом) закликав задуматися про створення нового військового союзу на противагу НАТО. За його словами, «ми припустилися помилки, що все-таки розпустили Варшавський договір. … протистояти НАТО поодинці нам буде дуже складно. Ми вже це робили 22 червня 1941 р., ми протистояли усій Європі одні, зовсім одні. Але тоді був Радянський Союз, зараз — Росія. Росії це буде набагато складніше при тій зраді, яку ми бачимо з боку України»[16].

Розуміючи, що на Старому континенті Москва практично не має союзників для реалізації таких планів, погляди її стратегів все частіше звертаються у східному напрямі. У цьому контексті нового звучання набуває знаменитий вислів В. Жириновського – «Російський солдат вимиє чоботи в Індійському океані».

 

Дехто з кремлівських політтехнологів вірить у те, що Росії вдасться об’єднати навколо себе частину країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, включно з Китаєм. Навіть тих, між якими сьогодні існують певні протиріччя. І Росія, «втягуючи усіх в один союз із собою, знімає ці суперечки, ну або хоча б заморожує їх, створюючи міцний східно-азіатський кулак, пов’язаний економічно, політично і військово-технічно. І коли процес буде завершений, … тоді створена структура стане куди могутнішою за всіма параметрами, ніж Варшавський блок. І ніхто навіть подумати не зможе про те, щоб зв’язуватися з такою утворенням»[17].

У 1920 р. англійський письменник-фантаст Г. Уеллс після зустрічі з В. Леніним назвав того «кремлівським мрійником». Здається, що і через сто років дух мрійництва все ще витає над Москвою! Гіпотетично у військово-політичному союзі з Росією на антиамериканському ґрунті могли б об’єднатися КНДР, Іран чи, наприклад, Лаос і Камбоджа. Але варіант із «затягненням» до нього Піднебесної дорівнює нулю. Судячи з усього, російські синологи[18] неуважно читали матеріали виступу на XIX з’їзді Генерального секретаря ЦК КПК Сі Цзіньпіна, який заявив: «Ми досягли нового історичного ключового моменту в посиленні національної оборони і збройних сил … Ми повинні повністю втілити в життя ідеї партії щодо посилення армії для входу в нову еру і пристосувати військову стратегію до нових умов». Лідер КНР висловив впевненість, що в найближчому майбутньому його країна стане світовим лідером і залишить позаду себе США в демократичному, культурному і військовому розвитку[19].

Які б там прожекти не придумували у Кремлі, Росії у нинішній ситуації не варто розраховувати на розіграш китайської карти. Пекін завжди грав і особливо зараз буде грати за своїми правилами. Там добре пам’ятають настанову Великого Кормчого Мао — «Розумна мавпа сидить на вершині пагорба і спостерігає, як у долині б’ються два тигри».

 

[1] Угода про Об’єднані збройні сили на перехідний період: міжнародний документ від 20 березня 1992 р. / Офіційний сайт Верховної Ради України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/ru/997_116

[2] Россия создает новый Варшавский договор. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ramisyunusovarchives.50webs.com/4F.html

[3] У 1999 р. Грузія, Азербайджан та Узбекистан відмовились від подовження Договору на новий термін. У 2005 р. Узбекистан відновив своє членство в ОДКБ, але у 2012 р. знову припинив його.

[4] Владимир Путин создаёт на пространстве СНГ военно-политический блок. Новый Варшавский пакт? – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://iq.hse.ru/news/ 177767186.html

[5] Договор о коллективной безопасности от 15 мая 1992 г. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.odkb-csto.org/documents/detail.php?ELEMENT_ID=126

[6] Учения Коллективных сил ОДКБ. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://odkb-csto.org/international_org/

[7] З точки зору міжнародного права ОДКБ відноситься до того самого типу організацій, що і НАТО: регіональна міждержавна організація безпеки з повноваженнями відповідно до восьмої глави Статуту ООН. Обидві визнані ООН у цьому статусі.

[8] Янукович повернув на Схід — він захотів до ШОС. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://news.finance.ua/ua/news/-/286358/yanukovych-povernuv-na-shid-vin-zahotiv-do-shos

[9] Зимонин В.П. Шанхайская организация сотрудничества и евразийское измерение безопасности // Шанхайская организация сотрудничества: к новым рубежам развития: Материалы круглого стола. — Москва: Институт Дальнего Востока РАН, 2008.

[10] Комиссина И. Н., Куртов А. А. Шанхайская организация сотрудничества // Кокарев К. А. Россия в Азии: проблемы взаимодействия: сборник статей. — Москва: Издательство Российского института стратегических исследований, 2006.

[11] Путин: сравнение ШОС с Организацией Варшавского договора это болтовня. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.kz/72984-putin-sravnenie-shos-s-organizaciejj.html

[12] Лузянин С.Г. Пятеро против одного. Приоритеты России и Китая в рамках Шанхайской организации сотрудничества не совпадают. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ng.ru/politics/2004-09-28/2_priorities.html

[13] ОДКБ И ШОС вырабатывают единый подход к борьбе с терроризмом. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ria.ru/world/20140120/990214292.html

[14] А. Буранбаев: «Объединение ОДКБ и ШОС – позитивная реальность». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://berlek-nkp.com/main/1892-a-buranbaev-obedinenie-odkb-i-shos-pozitivnaya-realnost.html

[15] России нужно создавать новый Варшавский договор. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.km.ru/print/491805

[16] Блоковые игры. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ng.ru/armies/2015-09-24/2_games.html

[17] Новый «Варшавский договор» — азиатская версия. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://новости-россии.ru-an.info/новости/новый-варшавский-договор-азиатская-версия/

[18] Синолоґія — комплекс наук, які вивчають історію, економіку, політику, філософію, мову, літературу, культуру Китаю.

[19] Китай позарился на мировое господство. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://utro.ru/politics/2017/10/18/1342914.shtml

                                   Володимир Паливода, старший науковий співробітник

                                  відділу проблем національної безпеки

                                 Національного інституту стратегічних досліджень