ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС СПРОМОЖНИЙ СТАТИ ОДНИМ ІЗ ДРАЙВЕРІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

Україна, перебуваючи в умовах російської військової  агресії, має використовувати цей непростий час, щоб не тільки створити  сильну армію, а і посилити свою економіку. Вітчизняний  оборонно-промисловий комплекс має серйозний потенціал і спроможний стати одним із драйверів української  промисловості — дати поштовх для розвитку мирної індустрії: машинобудування, літакобудування, вагонобудування тощо. За яких умов і що для цього необхідно зробити на законодавчому рівні? Про це інформагентству «ОПК» розповів голова Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва, заступник лідера Радикальної партії з економічної політики Віктор Галасюк.

—  Пан Вікторе, що потрібно зробити на законодавчому рівні аби наше ОПК запрацювало  на повну  потужність?  Адже чимало український підприємств, які спеціалізуються на виробництві військової техніки, майже простоюють в очікувані державного оборонного замовлення. Що треба зробити, аби запустити врешті-решт ці виробництва на повну потужність?

— Я думаю, по-перше, треба зняти штучні регуляторні бар’єри, корупційні перепони, які обмежують розвиток індустрії.  У цьому напрямку серйозно працюємо: ще позаминулого року відмінили штучне  ліцензування розробки, виробництва, ремонту та модернізації озброєння та військової техніки. І це дало імпульс розвитку підприємств приватного сектору  економіки, які займаються цими видами діяльності. З одного боку збережений  необхідний державний  контроль, а з  іншого боку – прибрана штучна бюрократія і корупція. Хоча були спроби відновлення системи з самих високих кабінетів, ми дали їм відсіч на засіданнях Комітету промислової політики і підприємництва. Адже не вбачаємо обґрунтованої потреби в такому ліцензуванні, проте бачимо ризики монополізації, корупції та створення штучних перепонів для інженерів та волонтерів.

Друге, вважаю, потрібно створити такі  організаційні механізми і правила гри, які будуть  дружніми до українських виробників ОВТ, сприятимуть їх діяльності. Третє, запровадити чітку систему стимулів для вітчизняних експортерів. На зовнішньому ринку існує  конкуренція не тільки  якості, не тільки  ціни, а й умов постачання. Тому реалізація прийнятого за нашою ініціативою закону про  експортно-кредитне  агентство — один з потужних механізмів просування  високотехнологічної продукції ОПК на закордонні ринки.

Отож потрібно  прибрати  штучні бюрократичні корупційні бар’єри, створити сприятливі, “дружні” для виробників організаційні умови, а також впровадити стимули і механізми розвитку, такі як експортно-кредитне  агентство,  індустріальні  парки,  зняття штучних податків з промислових  інвестицій тощо. Всі ці заходи спрямовані на розвиток української економіки загалом і зокрема її оборонного сектору.

— Існує ще  специфічне  питання, яке обговорюється в секторі оборонно-промислового комплексу на всіх рівнях: чи варто надавати  приватному бізнесу «оборонки» право вільного  експорту без посередників з боку  держави? Цікава ваша думка з цього приводу.

— Непросте  питання. На моє переконання, тут треба, з одного боку, зберегти контролюючі механізми як інструмент реалізації державної політики, а, з іншого, ліквідувати  штучні  бюрократичні  норми, які не створюють додаткової вартості та не несуть корисних функцій, а лише збільшують корупцію  і бюрократію. В цьому питанні потрібен збалансований  підхід, аби, як то кажуть, не виплеснути дитя з купелі разом із водою.

Загалом ідея здорова і має право на життя, якщо розглядати її через призму оцих двох критеріїв – збереження державного контролю  і  ліквідації штучних бар’єрів, що заважають стимулювати експорт виробничого сегменту,  в  тому  числі,  в сфері ОПК.

— Пане Вікторе, кажучи про встановлення однакових привабливих правил гри при виконанні законів для всіх як основних стимулів економічного розвитку, на вашу думку, чи варто зробити рівні  умови для  приватних  і державних підприємств в сфері оборонно-промислового комплексу?

— Думаю, держава не повинна бути одночасно встановлювачем  правил  гри і головним гравцем в усіх сферах.  Хоча  вважаю, що, наприклад, та ж лотерейна діяльність  має бути  в повній державній монополії. Але, якщо йдеться про складне  високотехнологічне виробництво, то тоді підхід  держави повинен спрямовуватися на задоволення потреб національної безпеки і оборони, на розвиток  промисловості та виробничого потенціалу в умовах конкуренції, на сприяння науці та інноваціям. В цьому плані дискримінація приватних компаній взагалі недоречна,  бо  вони часто через ефективний менеджмент і гнучкість здатні запропонувати державі значно більш вигідні економічні  умови, ніж державні підприємства. Я не бачу жодних підстав для  дискримінації компаній приватного сектору ОПК. Навпаки, держава має  всіляко сприяти їх діяльності, яка спрямована на задоволення потреб національної безпеки та оборони, та плекати здорову конкуренцію.

— Як ви ставитися до пропозиції деяких громадських організацій та представників приватного сектору «оборонки» частково відкрити Державне оборонне замовлення? Мовляв, це прибере корупційні схеми та створить конкурентний простір  між компаніями  і виробниками, які  хочуть приймати  участь  у цьому  замовленні.

— В тій  частині, яка не порушує державної таємниці, не несе  ризиків і загроз національній  безпеці, то, безумовно, потрібно  максимально відкрито робити державні  закупівлі. Але, вважаю, що існуюча система держзакупівель потребує системних змін. Сьогодні система «PROZZORO» працює так,  як  це закладено законом, орієнтуючись насамперед на ціну товару чи послуги. Що є  фундаментальною помилкою. За таким підходом може  вигравати  найдешевша, але менш якісна продукція. А далі  протягом  життєвого циклу товару прийдеться  сплатити значно більше за обслуговування, експлуатацію. Тобто, треба спиратись не  на ціну,  а на приведену ціну  з урахуванням  використання української праці, сировини, енергії, умов гарантії й обслуговування та інших факторів.. При придбанні високотехнологічної продукції ціна взагалі  не може бути визначальним критерієм. Локалізація виробництва обов’язково має братись до уваги, в тому числі і з міркувань економічної безпеки.

І ще, я переконаний, вигідніше  купити  на 10 відсотків дорожче продукцію, вироблену в Україні, українцями, з української сировини, з якої тут сплачені податки, ніж такий саме товар, але закордонного виробництва. Така політика підтримки національного виробника дасть  робочі місця українцям, збереже нашу промисловість, розвине науку.

Як наголошує професор Ерік Райнерт: краще мати збиткове власне виробництво, аніж не мати ніякого. Бо його можна розвинути, модернізувати, посилити, зробити прибутковим. А якщо відмовитися від нього і перейти на імпорт, то втрачені будуть технології, кадри, взагалі власний потенціал і перспектива.

ІА «ОПК»

-->