ОБОРОНА ФІНЛЯНДІЇ: SI VIS PACEM, PARA BELLUM

У 2019 р. Фінляндія відзначатиме кілька ювілейних дат. Правда, події, пов’язані з цими датами, нічого хорошого країні Суомі не принесли. Так, у вересні 1809 р., за умовами укладеного після російсько-шведської війни Фредріксгамнського мирного договору, вся територія Фінляндії відійшла до Російської імперії. У листопаді 1939 р., коли Гельсінкі відмовився від пропозицій Москви про зміну кордонів у Карелії і передачу військово-морської бази Ханко, розпочалася радянсько-фінська війна. У грудні 1939 р. в СРСР офіційно оголосили про створення так званої Фінляндської Демократичної Республіки, а пізніше була навіть сформована «Народна армія Фінляндії» (аналогія із сьогоденням напрошується сама по собі). До речі, протягом 1918-1944 рр. дві сусідні держави воювали між собою чотири рази, так що досвіду фінам у цій сфері не позичати.

 

Після завершення Другої світової війни Фінляндія дотримувалася політики нейтралітету, хоча він і не був законодавчо закріплений. До того ж цей нейтралітет обмежувався положеннями підписаного у 1948 р. з СРСР Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу. У 1992 р. Фінляндія розірвала його, щоб підписати новий Договір про основи відносин вже з Російською Федерацією. У цьому документі Москва і Гельсінкі домовилися не надавати свою територію для збройної агресії проти іншої сторони та не допомагати агресору у військовому плані.

З розпадом Радянського Союзу безпекова політика Фінляндії почала змінюватися, що було зумовлено припиненням існування двополюсного світу та вступом країни в Євросоюз. У спеціальній урядовій доповіді парламенту у 1995 р. термін «нейтралітет» вже був відсутній, а зміст національної політики у сфері безпеки зафіксований у двох константах: «військове неприєднання» і «самостійна оборона».

 

Через два роки у подібній доповіді уряд виразно задекларував можливість отримання військової допомоги ззовні, у разі, якщо власні ресурси Фінляндії виявляться недостатніми. У період президентства соціал-демократа Марті Ахтісаарі (1994-2000) Фінляндія почала нарощувати співпрацю з НАТО, приєднавшись до програми «Партнерство заради миру», а потім — до Ради Євроатлантичного співробітництва як країна-партнер. Фінська армія практично завершила перехід на всі стандарти НАТО, але подавати заявку на вступ до Альянсу в Гельсінкі не поспішали.

У вересні 2018 р. президент Саулі Нііністьо заявив, що членство в НАТО може лише нашкодити Фінляндії. За його словами, росіяни ясно дали зрозуміти, що коли вони дивляться через кордон, то бачать фінів. Якби Фінляндія була в НАТО, вони побачили б ворогів. Відповідаючи на запитання про те, чи бачить він загрозу з боку РФ, фінський лідер зазначив: «Не думаю, що Росія нападе на балтійські держави, та й атакувати Фінляндію у неї резону немає». Він також додав, що оскільки тема військової загрози зі сходу періодично спливає, країна воліє, з одного боку, тримати для себе відчиненими двері до Північноатлантичного альянсу, а з іншого — підтримувати на належному рівні обороноздатність власної армії.

Водночас у Фінляндії після початку російсько-українського конфлікту сприйняття євроатлантичної інтеграції дещо змінилося, пожвавилися дискусії про доречність національної моделі, яка передбачає членство в ЄС, але не передбачає повноцінної інтеграції до НАТО.

 

Фінляндія, як кожна мала країна, що межує з великою державою, дуже нервово сприймає будь-який рух по сусідству. Багато політиків у фінському уряді вважають, що сьогодні підстав для членства в НАТО більше, ніж у попередні роки. Ці підстави — загроза з боку Росії, яка виражається у її війні з Грузією у 2008 р. та у ролі РФ в українській кризі. До того ж Москва сама провокує Гельсінкі стати частиною Альянсу, і, хоча наразі Росія не представляє загрози для Фінляндії, — ситуація все ж непередбачувана.

 

 

Після 1991 р. країна зберегла основи оборонної доктрини, підвалини якої були сформовані в 1950-х і 1960-х рр. — загальний військовий обов’язок, високий потенціал для мобілізаційного розгортання, заснованого на територіальній обороні та тотальній оборонній системі. Аргументами для цього були: постійне відчуття загрози з боку Росії; соціально-політична прихильність до призову на військову службу; економічна криза 1990-х рр., яка перешкоджала дорогій професіоналізації збройних сил. Така ситуація відрізняє Фінляндію від більшості країн регіону, які з кінця 1990-х рр. вкладають кошти в експедиційні можливості для потреб операцій НАТО з врегулювання криз.

У Фінляндії, як і раніше, вважають армію, сформовану за призовом, більш дешевою та більш ефективною. Захист великої території (338 тисяч км²) і протяжного кордону з РФ (майже 1326 км) при невеликій чисельності населення (5,5 млн. осіб) вимагає залучення всього народу в оборону країни. Обов’язкова військова служба (призовний вік — від 18 до 30 років) також є важливою складовою громадянського виховання. Щороку її проходять близько 70 % чоловіків, а в період «холодної війни» ця цифра становила майже 95 %. Молодь охоче йде служити до війська, тому що проходження військової служби є однією з умов для подальшого влаштування на роботу в поліцію чи в урядові структури.

Фінський солдат отримує добові, розмір яких залежить від терміну служби: 5,10 євро — до 165 днів; 8,50 — до 255 днів; 11,90 — до 347 днів. Крім того, жінкам доплачують ще 50 центів на день на покупку засобів індивідуальної гігієни, якими армія не забезпечує. Солдати теж мають право на отримання фінансової допомоги від Управління соціального страхування, яке, наприклад, буде оплачувати оренду житла, доки солдат проходить службу. На цей же час за ним гарантовано зберігається робоче місце (якщо людина до армії працювала). Продовження служби за контрактом дає стабільний статус і зарплату від 3 тисяч євро. Так що на контракт і на офіцерські посади завжди є високий конкурс.

 

За даними на кінець 2017 р.,  майже 80 % опитаних громадян довіряють своїй армії, а 81 % — підтримували призов до неї. У недалекому майбутньому проблемою для збройних сил стане старіння суспільства. Менша кількість призовників може привести до більшої відкритості військової служби для жінок. Вже зараз в армію щорічно добровольцями записуються майже 500 дівчат.

Фінляндія усвідомлює, що як «периферія» по відношенню до свого цивілізаційного центру (Захід) і країна, що межує з потенційно ворожою державою, вона повинна постійно демонструвати волю і готовність захищати свій суверенітет. Це робиться шляхом навчання призовників (понад 20 тисяч осіб на рік) і резервістів (майже 18 тисяч осіб на рік). Водночас Фінляндія намагається вкладати такі інвестиції в оборону, щоб вони не сприймалися Росією як розвиток наступальних спроможностей. З точки зору Фінляндії, стримуючим фактором є, насамперед, високий потенціал мобілізаційного розгортання. У 2017 р. він становив 230 тисяч осіб (понад 4 % населення), що підвищує ціну можливої агресії. В цілому ж, у країні майже 900 тисяч чоловіків та жінок, які пройшли військову підготовку, і які у разі потреби теж можуть бути призвані на службу.

 

Збройні сили Фінляндії у мирний час являють собою навчальну структуру з невеликим числом професійних військових (8 тисяч осіб), орієнтованих на роботу з призовниками. Однак у цьому криється й найбільша слабкість сухопутних військ — низький рівень боєготовності підрозділів. Мобілізація резервістів забирає декілька днів, тимчасом як у Росії вздовж кордону дислоковані військові з’єднання, які можуть швидко почати наступальні операції. Військово-повітряні та військово-морські сили більш професійні, ніж сухопутні війська, тобто вони мають більш високий рівень боєготовності[9].

Згідно з фінським законодавством, особи, які відслужили строкову військову службу, в обов’язковому порядку проходять перепідготовку. У цій справі збройним силам активну допомогу надає заснована у 1955 р. Асоціація фінських резервістів (АФР), яка об’єднує 326 регіональних організацій із  загальною кількістю 37 тисяч членів. Основним завданням АФР є підтримка військових навичок і бойового духу у резервістів.

 

90 % членів АФР складають ті, хто вже пройшов військову службу, але в організацію можуть вступати й особи, які в армії не служили. Єдині обов’язкові  вимоги — бути старше 18 років і мати фінське громадянство.

АФР входить до складу Національної асоціації з оборонної підготовки Фінляндії, що займається навчанням громадян, як діяти у разі небезпеки у повсякденному житті та у надзвичайних ситуаціях. АФР ще співпрацює з Федерацією офіцерів запасу та Національною асоціацією гільдій оборони.

 

Незважаючи на ускладнення воєнно-політичної обстановки у світі (особливо, після 2014 р.) та позицію окремих партій щодо необхідності збільшення фінансування  армії, у Фінляндії з 2013 р. мало місце постійне скорочення оборонного бюджету. Потреби збройних сил часто поступалися іншим пріоритетам, таким як витрати на соціальні потреби. Через урядову програму жорсткої економії відчувався брак військової техніки і обладнання, включно з потребами для мобілізації. Так, у 2017 р. оборонний бюджет скоротився з 2,9 млрд. до 2,8 млрд. євро, що становило 1,37 % від ВВП.

Починаючи з 2018 р., ситуація почала дещо змінюватися. Уряд запланував проведення масштабного переозброєння армії. Зокрема, у рамках програми «Laivue 2020» у Фінляндії будуть побудовані чотири сучасні корвети за 1,2 млрд. євро. Крім того, міністерство оборони готове придбати 20-30 нових винищувачів за 7-10 млрд. євро. До 2021 р. має завершитися оновлення плавучого складу ВМС, а до 2025 р. – авіапарку ВПС.

 

До сторіччя збройних сил Фінляндії міністерство оборони провело масштабне опитування, яке наглядно демонструє, що і як фіни будуть захищати в разі війни. Так, вступити до війська готові в разі потреби 87 % населення. 83 % заявили, що будуть боротися зі зброєю в руках за незалежність своєї країни, 60 % — за її територіальну цілісність і 43 % — за демократію.

Відомий парадокс Георга Гегеля гласить, що історія навчає лише тому, що вона ніколи нічому не навчила народи. У Гельсінкі ж вирішили керуватися іншим крилатим висловом: «Si vis pacem, para bellum» (лат. «Якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни»).

Володимир Паливода,

головний консультант

                                      відділу проблем розвитку сектору безпеки

                                      Національного інституту стратегічних досліджень