«НЕ ВСІ УКРАЇНСЬКІ ПІДПРИЄМСТВА СЬОГОДНІ МАЮТЬ ДОСТАТНІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ РОБОТИ НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ» — ЗАСТУПНИК МІНІСТРА МІНЕКОНОМРОЗВИТКУ Ю.БРОВЧЕНКО

Разом із 12-ма замовниками Міністерство економічного розвитку і торгівлі України відіграє значну роль у підготовці та формуванні державного оборонного замовлення, а також у підготовці виробництв. Саме тому інформаційне агентство «Оборонно-промисловий кур’єр» звернулося до профільного заступника міністра економічного розвитку і торгівлі Юрія Бровченка з проханням розповісти про ситуаці в ОПК.

 

Я неодноразово зазначав, що приватний сектор – це локомотив розвитку оборонної промисловості як складової національної економіки України. Починаючи з 2014 року саме приватними компаніями виконувались як значна частка робіт з ремонту озброєння та військової техніки, так і половина державного оборонного замовлення. За окремими напрямами до 90% поставок здійснюється приватними компаніями – скажімо, автомобільної техніки.

 

Існує думка, що участь приватного сектору ОПК у виконанні половини ДОЗ є підміна понять, що ті – як вказують, — 62%, що в ДОЗі випадає на приватні підприємства, це фактично постачальники комплектуючих, суміжники. А виробники кінцевої продукції майже завжди державні підприємства. Чи це так?

Ні, не можу погодитись із таким твердженням. 90% виконання державного оборонного замовлення за напрямами автомобільної техніки, засобів зв’язку – це приватні підприємства. Бронетехніку постачають державні підприємства, проте виконання ремонтних робіт для танків, БТР-3, БТР-4, знов-таки, забезпечують приватні компанії. Легка броньована техніка для потреб Міноборони, Нацгвардії, Нацполіції, Держприкордонслужби – це продукція компаній Ліги оборонних підприємств.

В цілому, на сьогоднішній день в державному оборонному замовленні зберігається паритет державного та приватного секторів, проте тенденції до зростання частки приватного очевидні.

 

Наскільки формування ДОЗ можна вважати відкритим і конкурентним, бо переважна більшість таких закидів пов’язана з тим, що начебто в непрозорих умовах формується ДОЗ?

Формування державного оборонного замовлення в принципі не може бути конкурентним, адже ця процедура передбачає виключно підготовку пропозицій щодо потенційних замовлень за окремими напрямами. Вже на етапі виконання державні замовники визначають постачальників, укладають контракти, надають закупівлям гриф. Компетенція ж Міністерства економічного розвитку і торгівлі обмежується рекомендаціями технічного та організаційного характеру. Ми забезпечуємо координацію державних замовників, аналізуємо стан виконання оборонного замовлення.

 

Є таке визначення і такий висновок, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі сьогодні узагальнює ДОЗ, але не несе відповідальності за ДОЗ? Можна це прокоментувати?

Міністерство економічного розвитку і торгівлі, по-перше, несе відповідальність за координацію діяльності з реалізації оборонного замовлення – а це підготовка узагальненого документу, змін до нього за окремими замовниками, надання роз’яснень.

По-друге, Міністерство є державним замовником за напрямом підготовки виробництва. Тут сфера відповідальності, як і в інших державних замовників, не обмежується технічними моментами, ми укладаємо контракти та забезпечуємо організацію їх виконання.

 

А існує проблема, так би мовити статусу. Ви як профільний заступник міністра маєте справу з 12 замовниками, які є там представники: міністри, керівники відомств. В цьому сенсі є проблеми якісь чи ні?

Ні, жодних проблем. У нас абсолютно нормальна співпраця.

 

А що у нас в Україні із питанням корпоратизації оборонних підприємств? Ми розуміємо, що корпоратизація це ще і виокремлення певних активів, які можуть бути реалізовані.

Сьогодні зроблено перші кроки: Міністерством підготовлено проект Закону України, прийняття якого дасть старт корпоратизації 67 підприємств Державного концерну «Укроборонпром».

Скажімо, із п’яти бронетанкових підприємств два чи три передаються в управління інвестора. Він проводить модернізацію виробництв, налагоджує кооперацію, як результат – підприємство стає більш конкурентоспроможним, істотно підвищується якість продукції. Такі ініціативи мають сенс, але їх реалізація має бути системною, із проведенням відповідного аналізу.

 

Локомотивом цих перетворень виступатиме ваше міністерство чи «Укроборонпром»?

«Укроборонпром» здійснює управління цими підприємствами, зокрема, виконує функції нагляду та перевірки. Ми ж формуємо політику таких перетворень. Саме тому результат ми отримаємо лише за рахунок спільної системної роботи.

 

Що, на ваш погляд, означає передача держпідприємства «Антонов» до «Укроборонпрому»?

По-перше, це цілком логічний крок на шляху до створення комплексної системи управління підприємствами оборонної промисловості. По-друге, минулого року «Укроборонпром» ініціював кластеризацію підприємств, і авіаційний кластер, утворений на базі державного підприємства «Антонов», став першим таким об’єднанням. Флагман авіаційної галузі формуватиме імідж всього кластеру.

 

А якщо ви, тобто МЕРТ, відповідаєте за підготовку виробництв, то чи добре, за вашою оцінкою той факт, що 1,4 мільярди гривень в межах підготовки боєприпасного виробництва, розписані на Міністерство оборони? Тобто фактично вас обійшли.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі опікується питаннями оснащення виробничих потужностей вже працюючих підприємств. Тому не дивно, що створення нових виробництв покладається на основного споживача кінцевої продукції, такого ж державного замовника – Міністерство оборони.

Я думаю, що реалізувати визначені в Указі Президента напрями – закупівлю та виробництво – Міністерство оборони буде шляхом будівництва збирального боєприпасного заводу.

 

Великих калібрів?

Ні, в першу чергу це будуть боєприпаси середніх калібрів.

 

Щоб завершити питання у рамках зони вашої відповідальності підготовки виробництва. Чи можете ви розповісти про динаміку збільшення витрат у відсотках щодо 14-15-16-17 років, які виділяються на підготовку виробництв, тому що ці цифри не зовсім зрозумілі?

Існує тенденція до збільшення видатків. Якщо у 2015 році на підготовку виробництва було виділено 30 мільйонів гривень, то у 2016 – вже 125 мільйонів. У поточному, 2017 році це 785 мільйонів гривень.

 

На папері? А де факто?

Ні, це реальні цифри.

 

Вибачте, у нас є така сама цифра 785, але за фактом, за нашими даними, укладено контрактів лише на 140 мільйонів. Що скажете?

Що дані недостовірні – на сьогоднішній день укладено угод на суму, що перевищує 400 мільйонів гривень. Ще 400 мільйонів – це кошти спецфонду, які використовуються по мірі його наповнення за рахунок спецконфіскату. Певен, що на кінець року ми вийдемо на заплановані цифри.

 

І ще запитання. На наступний рік ви подали у держбюджеті проектну суму більшу ніж 785 мільйонів?

Ми зробили запит, і, звісно, сума більша.

 

Сума у два рази більша, ніж означена?

Вона майже у десять разів більша.

У поточному році прийняті державні програми розвитку оборонно-промислового комплексу і розвитку боєприпасної галузі. Вперше за останні роки держава отримала комплексний план реформи всього оборонно-промислового комплексу, та деталізований галузевий. Звісно, що такі масштабні проекти передбачають значне фінансування. Точну цифру я назвати не можу, тим більше, вона поки що в проекті.

Проте хочу зазначити, що у порівнянні з попередніми роками більше грошей пропонується для підготовки виробництва під ті проекти, які переходять із дослідного у стадію серійного виробництва.

 

Що це за проекти?

Передусім, це поставки нових бойових танків «Оплот», завершення у 2018 році проекту «Вільха».

Крім того, я впевнений, що у цьому році буде певний перехідний залишок коштів, які будуть запущені у виробництво. Ми зараз опрацьовуємо з одним з підприємств «Укроборонпрому» виробництво снарядів для усієї лінії від 100 мм до 155 мм. Лінія, тільки одна, виготовляється 18 місяців.

 

Це устаткування, яке ми закуповуємо?

Так, це здебільшого устаткування.

 

А як ви можете оцінити співробітництво із Туреччиною?

Туреччина – наш стратегічний партнер. Останній рік характеризується інтенсифікацією двостороннього співробітництва, збільшенням кількості та масштабів спільних проектів, перспективних напрацювань.

Наприклад, вже другий рік фінансується проект з виготовлення Туреччиною обладнання, необхідного для випуску деталей під проект «Вільха». Цю унікальну розробку ми маємо отримати вже наприкінці цієї осені.

 

А через яку причину затримка?

Це не затримка, це технологія виробництва, необхідні витрати часу і гарантія якості продукції. Роботи виконуються відповідно до раніше досягнутих домовленостей.

 

Тоді можна зробити тезу, що наступний рік у нас стане початком ….

Так, ураховуючи динаміку фінансування, наступний рік стане роком переходу на виробництво нових зразків на національній базі. За рахунок істотного збільшення витрат і підвищеної уваги до цього напряму переозброєння. Вони навіть вже у цьому році виготовили першу партію зі свого матеріалу, але друга партія вже буде з нашого матеріалу – я маю на увазі корпуси ракет.

 

Ми говорили про ДОЗ у позитивному ключі, але де-факто наша інформація говорить про те, що існують проблеми перенесення робіт з одного року на інший рік, що треба сприймати як зрив ДОЗ. Є питання невиконання тими чи іншими підприємствами робіт в межах ДОЗ, є факти відмови підприємств від виконання тих чи інших робіт. Якою в цьому полі є політика вашого Міністерства, яким чином ці негаразди можна подолати?

Що стосується Міністерства, ви ж відслідковуєте усі наші ініціативи. Ми перші, хто прийшов і сказав, що треба змінювати порядок формування ціни, знаходити баланс інтересів замовника і виконавця. Сказали – і прийняли 517-ту постанову про Порядок формування ціни.

Так, у підприємств існують певні неузгодженості з Міністерством оборони. І через представництва замовників, я сам працював у тій сфері, — той обсяг РКМ (розрахунково-калькуляційних матеріалів – ред.), який на сьогоднішній день вимагає Міністерство оборони, є досить складним, надмірним, досить зарегульованим. І проблеми, пов’язані з реакцією Міноборони на нашу постанову – видання внутрішнього наказу, що встановлює чергові обмеження. В цій ситуації в абсолютно однакових умовах знаходяться і державні, і приватні підприємства.

Ліга оборонних підприємств ініціювала розгляд цього питання на засіданні Міжвідомчої комісії з питань ОПК при Раді національної безпеки і оборони. Як результат – утворена робоча група, підготовлені відповідні проекти нормативно-правових актів, які проходять міжвідомче погодження.

Наведені ж Вами випадки стосуються недоліків та неузгодженостей, що виникають між замовником та підприємством-виконавцем, і кожне з них, я впевнений, має свої нюанси. В першу чергу, вирішення більшості з них лежить у площині договірної роботи. Відмов у виконанні взятих підприємством зобов’язань може бути багато – від невідповідності виробленої продукції технічному завданню до проблем, що виникають в процесі випробувань такої продукції. На мій погляд, існують як суб’єктивні, так і об’єктивні чинники. Наприклад, не в повній мірі відбулося імпортозаміщення тих чи інших комплектуючих виробництва Російської Федерації.

 

Тобто ДОЗ у нас, в принципі, є віддзеркаленням усіх проблем, які ефективно до цього часу не були вирішені через низку обставин?

Державне оборонне замовлення як інструмент задоволення потреб національної безпеки і оборони акумулює у собі значні обсяги закупівель, тому не дивно, що всі актуальні проблеми, пов’язані з виробництвом, постачанням, ремонтом – вирішуються саме в процесі його виконання. Міністерство як координатор робить це на своєму рівні, проте слід розуміти, що загалом це спільна системна робота.

Наведу приклад. Сьогодні в Україні особливо гостро стоїть питання забезпечення окремих виробництв спеціальними сталями. «Укроборонпром» спільно з підприємством «УкрНДІспецсталь», що перебуває у сфері управління Мінекономрозвитку, провели переговори щодо перспектив розвитку виробничих можливостей, реалізації проектів з імпортозаміщення. В результаті підприємство в невеликих обсягах на своїх виробничих потужностях сконцентрувало науковий потенціал, і на сьогоднішній день досягли певних успіхів у вирішенні цієї проблеми.

 

Так. Але є й інший приклад. Скажімо, «Аеротехніка» після виконання дослідно-конструкторської роботи відмовилася в межах ДОЗ від виробництва АСУ для Повітряних Сил ЗСУ. Це проблема Міністерства оборони чи іншого відомства, і чи реагує ваше Міністерство на такі випадки? Що робити взагалі у таких випадках?

Ця проблема знаходиться у площині відносин між Міністерством оборони і «Аеротехнікою». Крім того, існує механізм передачі документації у разі неможливості виробляти продукцію, що, в свою чергу, може унеможливити зрив її виготовлення. Кожна проблема має свою специфіку. Наприклад, існує практика вирішення подібних проблем в рамках роботи Міжвідомчої комісії з питань оборонно-промислового комплексу.

 

Є ще проблеми виносу підприємствами своїх виробництв в інші країни. Це не тільки «Мотор Січ», який там розгорнув масштабну співпрацю із Китаєм. Це і невеличкі підприємства. «Проксімус» — досить маленьке підприємство, яке аж у Південну Африку винесло виробництво засобів боротьби проти безпілотних авіаційних комплексів. Нагадаємо, що В’ячеслав Богуслаєв ще у 2014 році казав, що «Мотор Січ» втратив третину ринку, і навіть більше. І наполягав на тому, щоб була запущено програму «Національний вертоліт». Сьогодні вони кажуть, що ніякої такої програми немає, зокрема, у їх розумінні. Що усі знали про наявність проблем, але ніхто не попіклувався про їх розв’язання, і тому вони були вимушені таку для себе гнучку політику виживання розробити. Як би ви як представник провідного міністерства, це прокоментували?

З одного боку, переміщення виробництв – це втрата ресурсного потенціалу, з іншого – це перспективи утворення спільних підприємств. Якщо такі проекти не несуть загрози обороноздатності держави, а навпаки, забезпечують додаткові інвестиції та досвід роботи на міжнародних ринках – чому б і ні?

Ситуацію з «Мотор Січ» ми вивчали і не лишали без уваги – це одне із провідних українських підприємств оборонної промисловості. Сьогодні державне оборонне замовлення становить близько 3% від його загального виробництва.

 

Тобто ви фактично підтверджуєте, що держава неспроможна сьогодні завантажити «Мотор Січ»?

Держава має чітко визначені потреби та відповідний фінансовий ресурс – не більше і не менше. Нещодавно ми на нараді в Міністерстві обговорювали спільну ініціативу Державної прикордонної служби та Державної служби з питань надзвичайних ситуацій щодо закупівлі у «Мотор Січ» вертольотів для цих відомств, досягли певних домовленостей.

 

І хто все ж таки вирішує це питання в Україні? Комісія?

Питання фінансового забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони розглядаються на засіданнях Ради національної безпеки і оборони. Кажучи простими словами, системний погляд на оборонний бюджет – повністю компетенція РНБО.

Проте коли йде мова про деталізацію за кожним відомством, або ж окремим підприємством – проблеми вирішуються на рівні державних замовників. Значна частина питань координується нами як міністерством, відповідальним за формування та реалізацію політики розвитку оборонно-промислового комплексу.

 

Фактично РНБОУ відіграє в Україні роль другого Кабінету Міністрів, якщо так…

Ні, жодного дублювання функцій. РНБО визначає концептуальні підходи до розвитку сектору оборони та безпеки, приймає рішення щодо збільшення фінансування за окремими масштабними проектами, пріоритетними напрямами. Ті ж 5% ВВП на оборону – рішення РНБО. Кабінет Міністрів – вищий орган у системі виконавчої влади, який забезпечує, у тому числі, виконання рішень РНБО.

 

Тоді виникає питання: з якого етапу розпочинається ручний режим управління, зміни чи розподілу ДОЗ? Тому що фактично, коли виникає питання, що поквартально ДОЗ не виконується, і відбувається перерозподіл фінансових потоків в рамках невиконання тих робіт які не реалізовані тими чи іншими компаніями з низки причин?». Бо є ситуації, коли… начальник Генштабу з переліку кількості озброєнь, визначених для закупівлі, просто деякі вольовим рішенням закреслює. Оце і є елемент ручного впливу на реалізацію ДОЗ…

Я ще раз повторюю: він приймає це рішення як посадова особа, яка безпосередньо несе за це відповідальність. Тому що це його сфера відповідальності.

 

А якщо повернутися до якості вироблених озброєнь і військової техніки?

Показник якості виготовленої продукції – це її прийняття Міністерством оборони як державним замовником. На мій погляд, одним із інструментів контролю може стати авансування на рівні 80-90%.

 

Тобто, ви проти 100% авансування в межах ДОЗ?

90% влаштовує всіх учасників процесу і є, в свою чергу, своєрідним важелем впливу на підприємство-виробника.

 

Тому, що функція якості військова прийомка, чесно кажучи сьогодні не вирішує?

Вирішує, але моя особиста думка, що зараз більше уваги вони приділяють економічній складовій, а не якості. А має відбуватись зміщення акцентів до безпосередньої оцінки технічних характеристик.

 

Цікава ваша особиста думка щодо машин «Варта», які не підтверджують свою якість, але йдуть через держгарантії і закуповуються зі 100-відсотковим фінансуванням. Як можна це оцінити?

Якщо їх закуповують, значить, вони потрібні. Якщо хтось взяв на себе відповідальність, а машини пройшли випробування, тоді це питання до тих, хто їх замовляє. Міністерство економічного розвитку і торгівлі не впливає на якість техніки та не дає такої оцінки. Ми можемо, наприклад, звернутись до Державного концерну «Укроборонпром», ініціювати, у разі необхідності, проведення перевірки відповідного підприємства та власне якості продукції.

 

Прецедентів поки що не було?

До нас жодного разу, принаймні за час мого перебування на посаді, ніхто не звертався стосовно перевірки виконання того чи іншого договору. Завжди договори або виконані, або пролонговані, і якість задовольняє.

 

Повертаючись до теми гарантій, які ми вже частково зачепили, чи можна стверджувати, що між Мінекономіки і Мінфіном є різні бачення щодо ролі гарантій в процесі виробництва військової техніки? Мінфін виступає обмежуючим фактором, аби не виходити за рамки які там нав’язані ВВП чи іншими речами, а Мінекономіки розуміючи, що це єдиний шлях стимулювати розвиток тих виробництв в умовах обмежених бюджетних ресурсів?

З питань, що стосуються державних гарантій, у нас з Міністерством фінансів спільна позиція.

 

Тоді чому так пізно було вирішене питання про фінансування тих проектів, які були передбачені держгарантіями?

Існує певна послідовність дій, яка має бути дотримана. Перше: програма підвищення обороноздатності – прийнята із запізненням. Наступний крок – внесення змін до державного оборонного замовлення. Нами такі рішення готуються максимум за тиждень, від надходження пропозицій державного замовника до внесення проекту на розгляд Кабміну. Третій крок – умови надання гарантій, четвертий – укладення кредитного договору між підприємством та державним банком.

 

У цих трьох військові говорили, що винен Мінфін, їх не чує? Мінфін говорить, що військові не подають документів.

Ні, дивіться, я поясню. Маються на увазі останні зміни до 779-ої постанови (постанова КМУ від 26.10.2016 № 779 «Деякі питання виконання програм, пов’язаних з підвищенням обороноздатності і безпеки держави» (зі змінами від 18.08.2016 № 656)), де наше Міністерство виступило арбітром, розуміючи, що трактування одного і того ж документа Мінфіном і Міноборони може здійснюватись по-різному. Хоча ця норма вже регулюється актами того ж Мінфіну.

 

Тобто, фактично ми лише зараз за рахунок узгоджень цих позицій почали використання можливостей держгарантій, які були передбачені минулого року? Правильно? Ми за 16-й рік зараз оці гроші почнемо використовувати?

Така ситуація склалась у зв’язку з необхідністю зняття перестороги лише одного державного замовника – Міністерства оборони. В цілому, питання використання державних гарантій – це їх компетенція, вони і є розробником відповідних програм під державні гарантії.

 

Але, коли ми говоримо про початок роботи, зокрема, щодо БТР-4, це гарантії минулого року чи цього року?

Якщо ми говоримо про «Завод імені Малишева» — так, це гарантії 2016 року. Існувала проблема різного тлумачення одних і тих же нормативних актів, яка зараз врегульована за рахунок позиції Мінекономрозвитку.

 

А яка кількість підприємств, яким можна надати держгарантії, щоб було, скажімо, не 11, а скажімо 25 підприємств? Можна?

Кількість підприємств, які виконують замовлення, не визначається ані ДОЗом, ані програмами підвищення обороноздатності під державні гарантії. На рівні Уряду визначаються напрями, на рівні замовників, як я і казав – виконавці.

 

А відсотки по держгарантіям на кого сьогодні лягають? На державний бюджет?

На державний бюджет.

 

І Мінфін тут насправді закриває очі, каже нічого страшного один мільярд, два мільярди відсотків – переживемо. Так?

Повну картину щодо відсотків, що мають бути сплачені, мають державний замовник та Мінфін. При цьому державні гарантії надаються таким чином, що сплата відсотків за їх користування раціонально розподіляється протягом всього терміну використання державних гарантій.

Наскільки ці відсотки є тягарем для бюджету – це питання до Міністерства фінансів. Від себе можу додати, що нами розроблено проект змін до тої ж 779-ої постанови, якими встановлюється гнучка відсоткова ставка із прив’язкою до облікової ставки НБУ.

 

А можливість використання відсоткової ставки в інших закордонних банках не є можливим тому, що це державні гарантії, я так розумію?

Характерною рисою цього інструменту підтримки підприємств є отримання державних гарантій в державних банках. Цьому існує декілька пояснень – в першу чергу, фінансовий ресурс залишається в межах України. По-друге, на таких кредитах прибутки отримують саме українські фінансові установи, а точніше – українські державні банки. Таким чином, процес є керованим і знаходиться під наглядом урядових інституцій на всіх стадіях його реалізації.

Але існують прецеденти – скажімо, супутник «Либідь». Значний фінансовий ресурс, де під гарантії держави був взятий кредит в банку Канади. Такі кредити отримуються під великі міжнародні інвестиційні проекти.

 

Або інший приклад: виробництво радіостанції, готовність турецької сторони видати кредит, скажімо у 50 мільйонів більше, який фактично іде під іншу відсоткову ставку, ніж у нас. Це так само можливо?

Туреччина, якщо я не помиляюсь, має намір надати кредитні кошти, які спрямовуватимуться на закупівлі товарів у турецьких виробників. Тобто, як я і зазначав, застосовується той самий алгоритм, коли фінансові ресурси циркулюють в рамках державної фінансової системи країни-кредитора.

 

Коли ми вже так плавно перейшли до Туреччини, то виникає питання щодо офсету. Спочатку ми були прихильниками офсету, потім після певного аналізу ми готові говорити, що неврегульованість офсетних процедур і практика інших країн говорить про те, що часом офсет є стримуючим фактором у реалізації тих чи проектів. Яке ваше загальне бачення у ставленні до офсетів і яким чином рухатися Україні?

Україна рухається у напрямку реалізації офсетних проектів вже не перший рік. Це непростий процес, що розпочався з вивчення міжнародного досвіду – Чехії, Угорщини, Болгарії, Польщі. Я особисто брав участь у вивченні досвіду Польщі з питань застосування офсетної практики. Результатом впровадження такого досвіду в Україні стала саме польська модель.

Ми отримали законодавчо закріплену основну умову необхідності реалізації офсету — суму контракту, що перевищує 5 мільйонів євро, і порядок, що визначає послідовні кроки державних замовників у цьому напрямі.

З об’єктивних причин офсетних договорів Україна сьогодні не має. До початку збройного конфлікту частка вартісних імпортних контрактів була незначною, починаючи з 2015 року працює норма, що скасовує обов’язковість укладення офсету. Проте і ці причини не є головними.

В першу чергу, державні замовники, що укладають великі контракти, не мають необхідних ресурсних можливостей для досягнення домовленостей з іноземними постачальниками і працюють через посередників – спецекспортерів.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі сьогодні вирішує окреслені проблеми шляхом внесення змін до Порядку укладення офсетних договорів. Ми розробили проект постанови, що передбачає чітко врегулювати питання розподілу повноважень всіх учасників процесу під час проведення переговорів з іноземними постачальниками. Крім того, проект пропонує спростити процедуру підготовки та укладення офсетних договорів та врегулювати деякі питання повноважень державного замовника з одночасним посиленням ролі офсетного бенефіціара.

Але і це ще не все. За останній рік я обговорював питання офсетів як з замовниками, так і з підприємствами, і від них надходили змістовні пропозиції щодо перспектив укладення офсетних договорів

Поряд з цим, українське законодавство недостатньо інтегроване у міжнародне. Те, що є обов’язковою нормою для українських відомств та підприємств, жодним чином не формує поведінку наших іноземних партнерів. Кажучи простими словами, постачальник може просто відмовити нам у наданні компенсації.

 

Це, саме, Туреччина і була?

Ні.

 

Ми розуміємо ризики офсетних обмежень, які ми намагалися сприймати як позитив. Тепер в умовах бойових дій ми можемо призупинити офсетні процедури до певного часу?

Ні, не треба нічого призупиняти. Якщо ми говоримо про той же Aselsan, я з представниками турецької компанії особисто два рази проводив переговори, в тому числі під час візиту до Туреччини. Мене цікавило саме застосування офсету. Вони готові поставити Україні технології і обладнання, в тому числі, забезпечити сервісне обслуговування. Сервісне обслуговування також може бути видом офсету.

 

Існують думки, що є ризики в самому змісті офсетної політики, тобто, що комісія може волюнтаристським шляхом визначити номенклатуру цього офсету? Чи є якісь визначені позиції, що офсетом може бути, наприклад, постачання обладнання, або сервіс?

Ні. Предметом офсету може бути будь-що. Навіть продукти харчування, якщо така співпраця несе вигоди національній економіці. Офсет є предметом переговорів і в ідеалі має поєднати в собі інтереси отримувача і постачальника.

 

Чи не було б доцільним визначити цей «коридор» відповідним законом?

Недоцільно. Система нормативно-правового забезпечення офсетної діяльності побудована належним чином, договори не укладаються, як я і казав, з об’єктивних причин.

 

Тобто, ми маємо демонструвати гнучкість?

Проведення переговорів – це завжди гнучкість.

Ну, наприклад, нам підприємство, яке постачатиме автомобілі, запропонує постачати форму… Я сказав перше, що прийшло в голову. А у нас законом буде визначено, що предметом офсету є виключно технології.

 

Тобто, законом ми заганяємо самі себе у дуже вузький «коридор»?

Нам не потрібно створювати додаткові рамки, які можуть виявитися перешкодами.

 

Але, чи не є помилкою віддавати завелику роль замовнику. Чи зможе Міністерство оборони України визначити зміст офсету, особливо, коли йтиметься про цивільну продукцію?

Для цього існує офсетна комісія, це по-перше. Це незалежний колегіальний орган, який має можливості оцінити вигоди для держави, а не для конкретного замовника.

По-друге, існує два види офсету, прямий і непрямий. Прямий – коли компенсація здійснюється за тим самим напрямом, що і закупівля, тобто офсет при закупівлі, скажімо, літаків – їх обслуговування. Тут державний замовник може оцінити економічні вигоди. Непрямий – коли компенсація не пов’язана з державним контрактом. В цьому випадку питання буде вивчено комплексно, із урахуванням позиції всіх зацікавлених міністерств.

 

Склад офсетної комісії по персоналіям уже сформований, він робочий?

Так.

 

Давайте повернемося до зовнішньоекономічної діяльності. Яка ваша позиція – чи потрібно дати можливість всім підприємствам виходити на зовнішні ринки без спецекспортера? Звісно, під контролем держави, зберігаючи монополію державну, але маючи подвійне право. Наприклад, якщо підприємство знаходить, кому можна експортувати, то саме експортує, а якщо пропозиції надходять від «Укрспецекспорту», угоду реалізовує «Укрспецекспорт». Але щоб керівник підприємства приймав рішення самостійно.

Дійсно, питання є дуже чутливим. Проте контроль з боку держави експортно-імпортних поставок є усталеною світовою практикою, і головне – він лежить у площині іміджу України як міжнародного партнера.

Нажаль, не всі українські підприємства сьогодні мають достатні можливості для роботи на міжнародних ринках, а надання таких повноважень суб’єктам господарювання, що не мають достатніх можливостей та потенціалу – питання досить сумнівне.

Крім того, переважна більшість заявок, що розглядаються Держекспортконтролем, стосуються саме ввезення продукції військового призначення.

 

Але ж ви добре знаєте, що коло те — «вогняне», пройти просто неможливо. Якщо треба узгодити з «Укроборонпромом»…

Тут я з вами погоджуюсь, і лібералізація цих процедур важлива і необхідна. Проте хотів би навести один приклад.

На початку 2017 року Міністерство проводило зустріч з представниками приватного сектору, на якій були присутні, зокрема, представники одного з об’єднань приватних підприємств (Асоціація виробників озброєння та військової техніки). Ми активно обговорювали це питання, керівник одного з підприємств висловлювався за спрощення процедур. На запитання, чи подавав він необхідні заявки, його відповідь була «Ні». Ми пояснили, яким чином це робиться, надали всі пояснення щодо процедур. Минуло півроку, проте заявка від нього так і не надійшла.

Ми готові зустрічатись з представниками будь-яких підприємств, обговорювати, вирішувати проблемні питання.

Комментарии